close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

проблеми і перспективи розвитку банківської системи україни

код для вставкиСкачать
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
Збірник наукових праць
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ”
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Збірник наукових праць
Заснований у 1999 р.
Випуск 34
СУМИ
ДВНЗ “УАБС НБУ”
2012
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.71(477)
Засновник і видавець
Державний вищий навчальний заклад
“Українська академія банківської справи Національного банку України”.
Свідоцтво про держреєстрацію КВ № 13434-2318Р від 26.09.2007
Рекомендовано до друку вченою радою ДВНЗ “Українська академія
банківської справи Національного банку України”,
протокол № 8 від 04.05.2012
Редакційна колегія збірника:
А. О. Єпіфанов, д-р екон. наук, проф.
(головний редактор);
С. М. Козьменко, д-р екон. наук, проф.
(заступник головного редактора);
І. В. Сало, д-р екон. наук, проф.;
Л. В. Кривенко, д-р екон. наук, проф.;
О. В. Козьменко, д-р екон. наук, проф.;
Д. М. Лук’янець, д-р юрид. наук, проф.;
Т. А. Васильєва, д-р екон. наук, проф.;
О. М. Костюк, д-р екон. наук, проф.;
Ф. О. Журавка, д-р екон. наук, проф.;
Т. О. Семененко, канд. екон. наук, доц.
(відповідальний секретар)
До збірника увійшли статті, що висвітлюють питання розвитку вітчизняної банківської системи. Окремі праці присвячені методологічним, організаційним і нормативно-правовим аспектам функціонування національної
банківської системи на сучасному етапі.
Збірник розрахований на фахівців і науковців банківської та фінансової систем, керівників і спеціалістів підприємств усіх форм власності, аспірантів і студентів навчальних закладів.
УДК 336.71(477)
Адреса редакції:
ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України”,
вул. Петропавлівська, 57, м. Суми, 40000, Україна,
тел.: 0(542) 61-91-79, факс: 0(542) 61-93-63,
е-mail: semenenko@uabs.edu.ua
© ДВНЗ “Українська академія банківської справи
Національного банку України”, 2012
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
ЗМІСТ
Васильєва Т. А., Богма С. Д.
РИЗИКИ КОНСОЛІДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ ........ 6
Журавка Ф. О., Скорба О. А.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ................................ 14
Сало І. В., Коваленко В. В.
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ................................................. 23
Алескеров Ф. Т., Белоусова В. Ю., Бондарчук П. К., Попова Е. С.
БИЗНЕС-МОДЕЛИ РОССИЙСКИХ БАНКОВ:
ТИПОЛОГИЯ, СТРУКТУРА, ПРИВЕРЖЕННОСТЬ ВЫБОРУ........................................ 37
Андрєєва Г. І.
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЗАБІРЖОВИХ ПОХІДНИХ
ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ І ЇХ ВПЛИВ НА РИНКОВІ РИЗИКИ ............................. 50
Пахненко О. М., Роєнко В. В.
ВЗАЄМОДІЯ СТРАХОВОГО І ФОНДОВОГО РИНКІВ
ПРИ ФОРМУВАННІ КОНВЕРГЕНТНОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО РИНКУ................... 59
Білашенко О. С.
РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ СКЛАДОВИХ
МЕХАНІЗМУ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В БАНКАХ: ДОСВІД США ............. 70
Бондаренко А. Ф., Гордієнко В. П., Поготовка Ю. В.
РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО МАРКЕТИНГУ
В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ ..................................................................................... 76
Боронос В. Г.
НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ
ДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЙ.............................................. 86
Вахнюк С. В.
БАНКІВСЬКИЙ МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ
В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ І КРЕДИТУВАННЯ ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ
В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ..................................................................................................... 97
Вергелюк Ю. Ю.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ БАНКІВ В УКРАЇНІ ................. 107
Грабчук О. М.
МОДЕЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО ГОМЕОСТАЗУ
МАКРОЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ .................................................................................. 115
Гриценко К. Г.
МЕТОД ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ
ШТУЧНИХ НЕЙРОННИХ МЕРЕЖ .................................................................................. 125
Карбівничий І. В., Штанько С. А.
АНАЛІЗ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ПРАКТИКИ
З ОЦІНКИ БАНКАМИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ...................... 135
3
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Киркач С. М.
КОНКРЕТИЗАЦІЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
З ПОЗИЦІЇ СПЕЦИФІКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА (БАНКУ)................. 145
Колодізєв О. М., Колодізєва С. О.
ВПЛИВ РОЗВИТКУ РЕАЛЬНОГО І БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРІВ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ НА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ
ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НА ЕТАПІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ........... 161
Коренєва О. Г.
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПРИНЦИПИ І МЕТОДИКИ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ ........................... 171
Кремень В. М., Москаленко І. М.
ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ІСЛАМСЬКИХ БАНКІВ
ТА ЇХ ВХОДЖЕННЯ НА ФІНАНСОВІ РИНКИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН .................... 178
Кремень О. І., Чоботар О. І.
БУХГАЛТЕРСЬКА ПРОФЕСІЯ: ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА,
ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА......................................................................................... 196
Кривич Я. М., Тверітін К. Ю.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ БАНКУ ..................................................................... 210
Лазня А. В.
ЗВ’ЯЗОК ПОНЯТТЯ “ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ”
ІЗ КАТЕГОРІЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ ..................................................................... 218
Назаренко С. А., Проскура В. Ф.
ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО ПІДХОДУ
ДО РОЗВИТКУ КЛАСТЕРА.............................................................................................. 226
Назаренко З. В., Пилецький О. С.
УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ У ФОРМУВАННІ ВИТРАТ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ ............... 233
Пігуль Н. Г.
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
В УКРАЇНІ .......................................................................................................................... 238
Піддубна Л. В.
РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ
ДО РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “ІНСТИТУЦІЙНИЙ ІНВЕСТОР”........................ 243
Пожар Т. О.
НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО МЕТОДУ
У ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНОМУ МЕХАНІЗМІ
ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ............................................................... 252
Рекуненко І. І., Лук’яненко Я. C.
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ .............. 261
Рябоконь Н. П.
СИСТЕМАТИЗАЦІЯ КАНАЛІВ ПРОДАЖІВ СТРАХОВИХ ПРОДУКТІВ ...................... 268
Световцева Т. А.
БАНКООРИЕНТИРОВАННАЯ
ИНСТИТУЦИОНАЛЬНО-ДИФФЕРЕНЦИРОВАННАЯ МОДЕЛЬ
ФОРМИРОВАНИЯ РЫНКА МИКРОФИНАНСОВЫХ УСЛУГ ....................................... 276
4
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Сокол С. В., Деркач О. М.
СТРАХОВИЙ РИНОК ТА ОСНОВНІ ЗАГРОЗИ ЙОГО ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ ........ 285
Ткаченко Н. В.
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО
ЖИТЛОВОГО ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ............................................................ 291
Усков И. В.
СТАНОВЛЕНИЕ РЫНКА МЕСТНЫХ ЗАЙМОВ
В УКРАИНЕ: МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОПЫТ...................................................................... 302
Хомутенко Л. І.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ
І ЇХ ВИНИКНЕННЯ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ..................................... 310
Чудаєва І. Б.
РОЛЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У СТАНОВЛЕННІ
Й РОЗВИТКУ ТЕХНОПАРКІВ УКРАЇНИ ......................................................................... 320
Журба І. О., Коляденко Ю. М.
СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.......... 328
Заболотний О. Г.
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ
РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ .............................. 335
5
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.71(477):330.131.7-044.964
Т. А. Васильєва, д-р екон. наук, проф., С. Д. Богма, аспірант,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
РИЗИКИ КОНСОЛІДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
У статті розглянуто ризики консолідаційних процесів у банківській системі
України та побудовано їх класифікацію з урахуванням вітчизняного досвіду.
Ключові слова: консолідація, злиття та поглинання, ризики консолідації банківського капіталу, банківська система України.1
Постановка проблеми. Сьогодні консолідаційні процеси в банківській системі України привертають все більше уваги з боку аналітиків і науковців через їх вагомий вплив на реструктуризацію та розвиток вітчизняної банківської системи. Незважаючи на позитивні наслідки консолідації банківського капіталу в Україні, злиття та поглинання
банків як основні її форми можуть нести ряд ризиків у мікро- та макроконтексті. Враховуючи даний аспект, такі тенденції набувають особливо важливого значення для розвитку фінансового сектору України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних та практичних питань консолідації капіталу в банківській системі
України присвячено роботи таких вчених та економістів, як О. Скоробогач, А. В. Сашинська, С. М. Козьменко, Г. Р. Балянт, О. М. Костюк,
П. Б. Чурило, О. Ю. Пронін, Б. Степаненко, Н. В. Циганова, І. Л. Сазонець та ін.
Не вирішені раніше частини проблеми. Незважаючи на значну
кількість робіт вітчизняних і зарубіжних учених у напрямку дослідження консолідаційних процесів у банківській системі України, недостатньо уваги приділяється питанням, пов’язаним із вивченням ризиків, які можуть нести злиття та поглинання банків як на мікро-, так
і на макрорівні в банківській системі.
Метою статті є дослідження негативних наслідків консолідаційних
процесів у банківській системі України та розвиток науково-методичних підходів до класифікації ризиків консолідації банківського капіталу в Україні.
Виклад основного матеріалу. Як показує зарубіжний досвід, консолідація є дієвим інструментом реорганізації та реформування банківської системи країни. За рахунок злиттів та поглинань (Mergers and
© Т. А. Васильєва, С. Д. Богма, 2012
6
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Acquisitions – M&A) банки намагаються розширити географію своєї
діяльності, утримати свою частку на ринку, збільшити вартість бізнесу,
активізувати свою діяльність, зменшити податкове навантаження та досягти синергічного ефекту за досить високого рівня конкуренції в поточних умовах функціонування банківської системи. Консолідаційні процеси в банківській системі мають позитивний ефект не лише на рівні
окремих банків і банківських груп, за високого рівня ефективності угод
злиття та поглинання банків буде досягатися і макроефект, оскільки підвищення концентрації банківського капіталу в країні є однією зі складових її економічного розвитку та інтеграції у міжнародний простір.
Незважаючи на позитивний ефект від консолідації банківського капіталу в країні, угоди злиттів і поглинань у банківському секторі супроводжуються негативними наслідками та ризиками. Враховуючи це, особливої актуальності сьогодні набуває дослідження напрямків їх можливого прояву в Україні.
Зважаючи на ситуацію, що склалася в останні роки у вітчизняному
банківському секторі, великі угоди щодо злиття/поглинання банків в
Україні здійснювались як між резидентами України (наприклад, об’єднання ПАТ “ПУМБ” і ВАТ “Донгорбанк”), так і за участю зарубіжних
банків та світових фінансових груп (придбання АКБ “Аваль” групою
“Райффайзен Інтернаціональ” (Австрія), придбання АТ “УкрСиббанк”
групою “BNP Parabas Group” (Франція), придбання ПАТ “Промінвестбанк” ДК “Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)” (Росія) тощо). При цьому за аналізований період спостерігається більша кількість угод за участю зарубіжних учасників, що
відобразилось у значному припливі іноземного капіталу в банківську
систему України [5; 6]. Навіть за високого рівня планування та розробки стратегії об’єднання банків дана процедура може нести за собою
певні ризики. Досить часто виникає ситуація, коли банки-покупці не досягають тих цілей, які вони ставили перед собою, плануючи цю угоду,
що змушує їх покидати відповідний ринок.
На нашу думку, ризики консолідаційних процесів у банківській
системі України слід розглядати на рівні окремих банків-учасників (мікрорівень) та на рівні держави та банківської системи в цілому (макрорівень).
На мікрорівні консолідація банків може мати негативні наслідки
через організаційні зміни, зміни фінансових результатів діяльності банку, кадрові зміни, податкові зміни, несумісність інформаційних технологій тощо [1; 2; 4].
7
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Насамперед злиття/поглинання банків передбачає зміну їх організаційної структури, тому одним із ризиків M&A є ризик невдало сформованої організаційної структури об’єднання. Поширеними є випадки
ліквідації старих підрозділів банків, які в подальшій діяльності новоствореної установи могли б мати стратегічно важливе значення, однак
їх відсутність може справляти негативний вплив на функціонування
об’єднання.
З ризиком невдалих організаційних змін пов’язаний ризик зміни
персоналу. При певних перебудовах в організаційній структурі, тобто
при розформуванні підрозділів/департаментів або ж створенні нових
структурних одиниць в банку, виникає ризик зміни персоналу. За ліквідації підрозділів банк може втратити кваліфікованих працівників,
викликавши при цьому зниження лояльності працівників до керівництва, зростання кількості конфліктних ситуацій, зниження продуктивності праці та створення напруженої психологічної атмосфери в колективі. Навпаки, при формуванні нових підрозділів слід залучати нових
фахівців, однак для наймання якісного персоналу необхідний час, що
іноді ставить під сумнів можливість дотримання часових орієнтирів у
формуванні консолідованих угруповань.
Поряд з ризиком зміни організаційної структури в учасників об’єднання можуть виникати проблеми не лише з приведенням різних організаційних структур банків до одного типу, а й щодо налаштування
інформаційних систем та технологій. На сьогодні банки використовують
найновітніші інформаційні розробки, які суттєво відрізняються одна
від одної, тому при об’єднанні банків виникає ризик невідповідності
інформаційних систем банків і ризик додаткових витрат на інтеграцію
цих систем та баз даних. Уніфікація та стандартизація інформаційного
забезпечення в межах консолідаційної структури вимагає додаткового
часу, що формує додаткові ризики.
Поширеною практикою у світі, в тому числі і в Україні, є помилкове визначення ціни угоди, що може нести ризик переплати або недоотримання прибутку. Частіше за все спостерігається саме завищена
ціна продажу банку, яка не відповідає реальному стану справ у даній
установі. У результаті цього банк-покупець укладає угоду з банком,
що на момент купівлі нібито демонструє “позитивні” фінансові показники, однак через деякий час можуть проявлятися певні проблеми (погана якість активів, незазначені в документах зобов’язання тощо).
На сьогодні проблемою консолідаційних процесів в Україні, як і в
країнах СНД, є непрозорість угод і непрозоре корпоративне управління.
Все це несе за собою ризик затягування строків угод та іноді ставить
під сумнів можливість укладання цих угод взагалі [1; 2; 4; 7; 8].
8
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
В умовах нестійкої довіри клієнтів до банків особливої уваги заслуговує ризик втрати ділової репутації банків у результаті об’єднання.
З даним ризиком пов’язаний ризик втрати лояльності клієнтів та їх
можливий відтік після завершення інтеграційних процесів. Для уникнення реалізації таких ризиків слід проводити відповідну інформаційну компанію серед клієнтів і приділяти особливу увагу дотриманню
високих стандартів обслуговування протягом строку реалізації угоди
злиття/поглинання.
При розгляді ризиків консолідаційних процесів у банківській системі не слід забувати й про юридичні ризики. Насамперед мова йде про
ризик виникнення судових позовів з боку органів державного регулювання, споживачів або працівників банку. Також останнім часом особливої актуальності набувають і ризики збільшення податкового навантаження на банк, що пов’язано з недостатнім опрацюванням юридичних
та фінансових аспектів M&A угод.
Укрупнення банківського бізнесу завжди розцінюється як позитивна тенденція розвитку банківського бізнесу, оскільки банк з більшим
розміром капіталу отримує більше можливостей протистояти фінансовим потрясінням. Однак поряд з цим виникає ризик зниження кредитоспроможності новоствореної установи через укрупнення та невизначеність результативності постінтеграційних процесів.
Усі перелічені вище ризики так чи інакше мають фінансові прояви,
що відбивається у зростанні витрат банку. Одним із ризиків консолідації банків, який має явно виражену фінансову складову, є ризик появи
у щойно придбаному банку позабалансових зобов’язань, які не відображені у документах. Покупець банку, здійснюючи угоду, може проводити досить ретельний аналіз установи, але даний ризик все рівно залишається. Що стосується балансових зобов’язань, то тут виникає ризик
того, що кредитори можуть вимагати погашення існуючих зобов’язань
банку у досить короткий строк [4; 7; 8].
Консолідаційні процеси в банківській системі мають вагомий вплив
на економічний розвиток країни, оскільки вони суттєво впливають на
формування конкурентного середовища, в якому визначаються можливості банків щодо фінансування реального сектору економіки та обслуговування внутрішніх і міжнародних грошових потоків. Тому паралельно з мікрорівнем ризики консолідації банківського капіталу в Україні слід розглядати також і на макрорівні.
Основним ризиком консолідаційних процесів банків України на
макрорівні є ризик зменшення конкуренції на ринку банківських послуг. У результаті укрупнення банків на ринку формується обмежена
9
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
кількість великих банків, які будуть мати найбільшу частку на ринку
та відповідно справлятимуть “монопольний” вплив на інші банки. Внаслідок консолідації банків в Україні можна очікувати зменшення кількості установ на ринку банківських послуг та зниження рівня “здорової” конкуренції на ньому. Найбільші банки матимуть високий рівень
концентрації капіталу та фінансових ресурсів у системі, що може супроводжуватися підвищенням вартості ліквідних коштів на міжбанківському ринку, встановленням лімітів, нездатністю дрібних банків
утримувати свої позиції на ринку, збільшенням кількості банкрутств
банків тощо.
Зважаючи на той факт, що частка іноземного капіталу в банківській
системі України за станом на 01.01.2012 становила близько 54 % [3],
подальша консолідація банківського капіталу в Україні за участі зарубіжних учасників створює ризики для розвитку вітчизняних банків, які
на сьогодні перебувають у доволі складному фінансовому становищі.
Тому особливої актуальності на сьогодні набуває встановлення певних обмежень на участь іноземних банків і фінансових груп у консолідаційних процесах у банківському секторі України або визначення
таких умов, за яких вітчизняний банк буде контролювати діяльність
об’єднання без вирішального впливу та втручання з боку іноземних
учасників.
На макрорівні особливу увагу слід приділяти ризикам, пов’язаним зі здійсненням державного регулювання і контролю за банківськими об’єднаннями в Україні. Великі банківські групи або банківські
фінансові групи привертають до себе особливу увагу з боку наглядових
органів через складність перевірки їх фінансового стану. Крім того,
внаслідок об’єктивної та суб’єктивної асиметрії інформації про їх стан
виникає ризик виникнення фінансових проблем у майбутньому, що у
свою чергу може нести системний ризик для всієї фінансової системи
[9]. У той же час ситуація ускладнюється ще й тим, що по суті всі завдання контролю та регулювання у сфері злиттів та поглинань банків в
Україні покладені на Національний банк України, що створює додаткове навантаження на даний орган. Для уникнення такої ситуації частину
функцій у сфері регулювання, нагляду та контролю за ринком банківських злиттів та поглинань в Україні слід передати Антимонопольному
комітету України, спеціальним комісіям та іншим органам, як це було
зроблено зокрема у США та країнах Європейського Союзу.
На основі проведеного аналізу ризиків консолідаційних процесів
у банківській системі України побудуємо класифікацію даних ризиків
(рис. 1).
10
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
11
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Отже, бачимо, що консолідаційні процеси в банківській системі
України містять у собі велику кількість ризиків, які мають бути враховані на всіх етапах здійснення угоди злиття чи поглинання банків.
Висновки. Таким чином, враховуючи актуальність консолідаційних процесів у банківській системі України та ряд ризиків, що їх супроводжують на мікро- та макрорівні, постає необхідність розробки
рекомендацій щодо забезпечення оптимального рівня консолідації банків, за якого буде створена необхідна, але не надмірна, конкуренція
між установами для розвитку та функціонування, обмежиться вплив
іноземного капіталу на національну банківську систему, не виникне ситуації, коли буде монополістична присутність певних банків на ринку.
У даному аспекті доцільним є застосування досвіду США та країн Європи щодо розподілу повноважень з регулювання та контролю ринку
банківських злиттів та поглинань між відповідними уповноваженими
органами. Це зробить даний ринок більш прозорим та дасть змогу уникнути фінансових проблем у створених об’єднаннях та банківській системі в цілому.
Список літератури
1. Балянт, Г. Р. Ефективність злиття і поглинань банків [Електронний ресурс] /
Г. Р. Балянт // Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, м. Київ. –
Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2009_2/ zmist.files/
01.pdf.
2. Кочергіна, Н. Міжнародні злиття та поглинання банків як прояв глобалізації
фінансових ринків [Електронний ресурс] / Н. Кочергіна, Б. Степаненко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка : економіка. – 2006. – № 88. – С. 54–57. – Режим доступу : http://bohdana.hmarka.net/
start_files/article/mergers2005.pdf.
3. Офіційний Інтернет-сайт Національного банку України [Електронний ресурс] /
Економічні матеріали. – Режим доступу : http://bank.gov.ua.
4. Риски слияний и поглощений кредитных организаций в современной России [Электронный ресурс] // Tenzor Consulting Group, 2011. – Режим доступа :
http://www.mail5880.mts.md/?page=itrec_20&id=264.
5. Сашинська А. В. Злиття і поглинання в банківському секторі України [Електронний ресурс] / А. В. Сашинська, Є. О. Стрижак // Приднепровский научный
вестник. – 2011. – № 8. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com.
6. Скоробогач О. Стан і тенденції розвитку процесів злиття і поглинання у банківській системі України [Електронний ресурс] / О. Скоробогач // Вісник
Української академії банківської справи. – 2011. – № 1. – Режим доступу :
http://lib.uabs.edu.ua/library/Visnik/Numbers/1_30_2011/30_03_07.pdf.
7. Что такое риски M&A и их влияние на слияния и поглощения? [Электронный
ресурс] // Tristar. Слияния и поглощения компаний. – 2009. – Режим доступа :
http://tristar.com.ua/1/art/chto_takoe_riski_ma_i_ih_vliianie_na_sliianiia_i_poglosh
eniia_15237.html.
12
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
8. Duff V. Mergers & Acquisition Risks [Electronic source] / V. Duff // Business & the
Economy. eHow. – 2011. – Access mode : http://www.ehow.com/info_7869097_
mergers-acquisition-risks.html.
9. Consolidation of The Financial Sector [Electronic source] // Financial Stability
Review. – 2006. – Access mode : http://www.sbp.org.pk/fsr/2006/English/Financial%
20sector%20Consolidation.pdf.
Отримано 23.04.2012
Summary
The article reviews the risks and negative effects of consolidation
processes in the banking system of Ukraine, developed scientific and
methodological approaches to the classification of risk consolidation of
banking capital in Ukraine.
13
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 330.341
Ф. О. Журавка, д-р екон. наук, проф.,
О. А. Скорба, канд. екон. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ
ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Статтю присвячено розгляду особливостей проведення аудиту основних засобів суб’єктів господарювання в сучасних умовах.
Ключові слова: аудит, основні засоби, амортизація основних засобів, аудит
основних засобів.2
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки пов’язаний з кардинальними змінами в структурі та формах
власності, а також в організації та управлінні виробництвом. Це зумовлює необхідність вдосконалення системи облікової інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень. Незалежне підтвердження
інформації про результати діяльності суб’єкта господарювання та дотримання ним законодавства необхідне державі для прийняття рішень
у галузі економіки та оподаткування, суддям, прокурорам, та слідчим
для підтвердження достовірності фінансової звітності, яка їх цікавить.
Оскільки діяльність кожного суб’єкта господарювання передбачає наявність засобів виробництва і відповідних матеріальних умов,
вони є одним з найважливіших елементів продуктивних сил, визначають
їх рівень. Головною передумовою здійснення будь-якого виробничого
процесу є наявність відповідних засобів праці. Їх склад і структура визначають вид діяльності та виробничу потужність суб’єкта господарювання.
Отже, роль і значення засобів праці у виробничому процесі та значна їх частка в загальній вартості активів і визначають основний зміст
категорії “основні засоби”.
Аналіз публікацій. Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад і методичних підходів до вирішення проблем оцінки, обліку, аналізу і аудиту основних засобів внесли такі науковці, як Ф. Ф. Бутинець, М. Т. Білуха, М. Я. Дем’яненко, О. М. Голованов, Л. І. Гомберг,
М. В. Кужельний, В. П. Завгородній, В. Ф. Палій, В. В. Сопко, Л. К. Сук
та інші.
Не вирішена раніше частина загальної проблеми. Враховуючи
економічну сутність основних засобів та їх вплив на фінансові показники підприємства (фондовіддача, фондоозброєність, фондомісткість
© Ф. О. Журавка, О. А. Скорба, 2012
14
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
тощо), виникає необхідність у проведенні аудиту основних засобів, що є
важливим етапом перевірки фінансової звітності підприємства.
Метою статті є розгляд методологічних основ проведення аудиту
основних засобів, правових засад його здійснення, а також типових помилок, що можуть бути виявлені при аудиті основних засобів.
Виклад основного матеріалу. До основних засобів належать матеріальні активи, якими підприємство володіє з метою використання їх в
процесі виробництва або постачання товарів, послуг, надання в оренду
іншим особам, або для здійснення адміністративних функцій, строк корисного використання яких більше одного року.
У процесі експлуатації вони переносять свою вартість на собівартість продукції частинами (шляхом нарахування амортизації).
Основні засоби підприємств і організацій незалежно від форм власності відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за фактичними витратами на їх придбання, перевезення, встановлення, налагодження, державну реєстрацію, які становлять їх первісну вартість.
Основні засоби – це досить велика група в активах суб’єкта господарювання, а тому послідовність проведення аудиту основних засобів
має свої особливості.
Одним із найважливіших аспектів аудиторської перевірки основних
засобів є перевірка правильності їх оцінки. Основні засоби обліковуються в натуральній і вартісній формах. Здійснюючи вартісну оцінку основних засобів, підприємству необхідно виходити з того, що об’єкт основних засобів визнається активом у випадку, якщо існує ймовірність того,
що підприємство буде отримувати в майбутньому економічні вигоди,
пов’язані з використанням цього об’єкта, а його вартість може бути достовірно визначена.
Тому оцінці на дату балансу підлягають основні засоби, які відповідають умовам визнання їх активом; основні засоби, які не відповідають умовам визнання, повинні бути списані на витрати цього періоду
за їх залишковою вартістю.
Важливим завданням є перевірка правильності формування первісної вартості основних засобів. Згідно з П(С)БО 7 придбані (створені)
основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною
вартістю.
Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших
активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення)
необоротних активів.
15
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Також необхідно звернути увагу на ті основні засоби, які були придбані за рахунок кредитів банків або інших фінансових установ (повністю або частково). Відповідно до П(С)БО 7 проценти за кредитами на
придбання (створення) основних засобів не входять до їх первісної вартості, а відносяться на фінансові витрати звітного періоду, крім активів, які визнають, як кваліфікаційні.
При безоплатному отриманні основних засобів вони повинні бути
оцінені за ринковою (справедливою) вартістю.
Завжди треба пам’ятати, що відносно основних засобів справедлива вартість визначається у разі безоплатної передачі основних засобів,
якщо основні засоби отримані внаслідок обмінних операцій; якщо основні засоби передані як внесок до статутного капіталу.
Справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений
обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами.
Визначення вартості основних засобів, які ремонтувалися, також
має свої особливості. Вартість поліпшення основних засобів, внаслідок
чого здійснюється покращання технічних характеристик, ефективність
роботи основних засобів, включається до первісної вартості об’єкта,
а витрати, що здійснювалися з метою підтримання основних засобів у
нормальному робочому стані, відносяться на витрати звітного періоду
і не капіталізуються.
Одним із важливих етапів аудиторської перевірки є аудит переоцінки основних засобів, не пов’язаний зі зменшенням корисності активу.
Такий аудит здійснюється на підставі вивчення документів, які містять
її результати, і передбачає: перевірку відповідності записів в інвентарних картках результатам здійсненої переоцінки; перевірку правильності бухгалтерських записів, які відображають результати переоцінки
основних засобів в обліку; перевірку справедливої вартості об’єктів основних засобів; перевірку правильності встановлення індексу переоцінки; перевірку правильності розрахунку переоціненої вартості основних
засобів і зносу. Тому переоцінка здійснюється професійними оцінювачами і регулюється Законом України “Про оцінку майна, майнових прав
та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001 (зі змінами
і доповненнями). П(С)БО 7 не встановлює процедури переоцінки, не
визначає осіб, котрі повинні її здійснювати, не надає форми документа,
в якому повинні відображатися результати переоцінки. Ці питання повинні регулюватися наказом про облікову політику суб’єкта господарювання, в якій вказується метод оцінки основного засобу.
16
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
При проведенні аудиту збереження і технічного стану основних
засобів використовуються: акти інвентаризації основних засобів; акти
інвентаризації обладнання, яке знаходиться на консервації та в монтажі, орендованих основних засобів; акти інвентаризації розукомплектованого обладнання, транспортних засобів; акти огляду окремих видів
основних засобів (автоінспекцією тощо); регістри синтетичного обліку;
Головна книга; квартальні і річні баланси; форма 4 “Звіт про власний
капітал”, інвентарні картки, акти прийому-передачі, акти прийомуздачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів
тощо.
При цьому першочергово необхідно дослідити таке: дотримання
встановлених строків проведення інвентаризації основних засобів; складання окремих актів на основні засоби, непридатні для експлуатації і
такі, що не підлягають відтворенню, орендовані основні засоби; встановлення факту передачі акта інвентаризації орендодавцю; своєчасність оприбуткування у бухгалтерському обліку виявлених надлишків
основних засобів та віднесення їх нестачі на винних осіб. При необхідності перевірки збереження і технічного стану основних засобів високого ступеня доказовості, аудитор проводить інвентаризацію спільно
з інженером-механіком і інженером-будівельником. Це важливо при визначенні ступеня розукомплектування окремих машин і обладнання,
встановлення причин наявності обладнання, яке не використовується
або не встановлено.
При подальшій перевірці з’ясовуються факти, пов’язані зі збільшенням первісної вартості об’єктів, розкомплектованістю обладнання,
наявності резервного обладнання та його збереження, обладнання, що
призводить до випуску браку продукції, виявлення фактів підміни нових видів обладнання старими, використання у виробничій діяльності
списаних машин і обладнання. Детальній перевірці підлягає рух основних засобів.
За даними актів прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів встановлюється джерело отримання основних засобів:
як внесок у статутний капітал; безоплатне отримання від юридичних і
фізичних осіб; придбання за плату чи в результаті обміну; в результаті
здійснення капітальних вкладень; на умовах оперативної або фінансової оренди тощо.
Далі необхідно встановити дотримання правил оформлення актів введення в експлуатацію капітальних вкладень або актів прийомупередачі основних засобів, а також правильність відображення цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Особлива увага приділяється
17
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
перевірці правильності відображення придбаних основних засобів і
безкоштовної передачі.
Основні засоби, отримані безоплатно, суб’єкт господарювання відображає як додатковий капітал (дебет рахунку 10; кредит рахунку 88;
відповідний субрахунок), а на їхню вартість збільшується прибуток,
що підлягає оподаткуванню. При цьому аудитор повинен ознайомитися із результатами збільшення величини оподатковуваного прибутку і
переконатися в тому, що безоплатно одержане майно обліковане як
об’єкт оподаткування.
Необхідно врахувати, що списання вартості майна з рахунку 10
“Основні засоби” відноситься на зменшення статутного капіталу лише
після одержання інформації від другої сторони про оприбуткування
цих об’єктів.
При безкоштовній передачі основних засобів іншим суб’єктам
господарювання їх залишкова вартість (різниця між балансовою вартістю і сумою нарахованого зносу) відноситься на рахунок прибутку,
який залишається у підприємства.
У результаті придбання за плату, в результаті обміну або будівництва, реконструкції або технічного переозброєння основного засобу, одночасно відображається джерело фінансування − чистим прибутком,
нерозподіленим прибутком минулих років, фондом розвитку тощо.
Особлива увага приділяється перевірці придбання суб’єктом господарювання основних засобів у фізичних осіб. Такі операції оформляються письмовим договором купівлі-продажу із зазначенням паспортних даних продавця. З суми, сплаченої фізичній особі, що належить
їй на правах власності, утримується податок з доходів фізичних осіб.
При перевірці операцій, пов’язаних із придбанням основних засобів у юридичних осіб, перевіряється правильність формування первісної вартості основних засобів.
У випадках, коли обладнання, яке потребує монтажу, закуповується суб’єктом господарювання самостійно за договором із постачальником обладнання, податок на додану вартість, сплачений постачальнику,
відшкодовується після відображення обладнання в бухгалтерському
обліку на рахунку “Обладнання для установки”.
Аудиторській перевірці підлягають операції, пов’язані з вибуттям
основних засобів, які спостерігаються при безоплатній передачі їх іншим підприємствам і організаціям в порядку перерозподілу; ліквідації в
зв’язку з повним зносом; продажу зайвих і непотрібних; нестачах, виявлених при інвентаризації та перевірках; внесках у статутний капітал; передачі в довгострокову оренду; в результаті стихійного лиха тощо. При цьому слід врахувати, що основні засоби підлягають списанню лише у тих випадках, коли відновити їх неможливо або економічно
18
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
недоцільно, і вони не можуть бути реалізовані. При списанні основних
засобів внаслідок фізичного зносу перевіряється дотримання амортизаційних строків служби. Передчасне їх списання є порушенням
правил експлуатації машин та обладнання, безгосподарним ставленням
до майна.
У процесі аудиту встановлюється правильність оформлення операцій із вибуття основних засобів повноті відображення, правильність
виявлення і списання одержаних доходів (втрат), дотримання вимог
діючого податкового законодавства.
Особливістю аудиту операцій щодо ліквідації основних засобів є
те, що аудитор має встановити правильність списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів. Аудитор встановлює наявність наказу керівника підприємства про створення постійно діючої комісії по списанню основних
засобів і доцільність списання.
Для виявлення доцільності списання основних засобів порівнюються дані актів ліквідації з даними інвентарних карток та інвентарними списками, а також перевіряються всі записи, проведені в обліку
від надходження до вибуття об’єкта основних засобів.
Результати від ліквідації основних засобів відносяться на фінансовий результат діяльності підприємства.
При списанні обладнання і транспортних засобів, які вибули в результаті аварії, до акта про ліквідацію має додаватися копія акта про
аварію зі з’ясуванням причин, що викликали аварію, і прийняті заходи
щодо винуватих осіб.
У процесі аудиторської перевірки слід перевірити подані до затвердження акти на списання основних засобів, звіривши їх дані з технічними паспортами та проектами, отриманими у процесі перевірки
об’єктів у натурі.
Для перевірки достовірності списання основних засобів складається нагромаджувальна відомість виявлених фактів порушень порядку
списання основних засобів, яка підписується аудитором, керівником і
головним бухгалтером підприємства.
Наприкінці аудиторської перевірки основних засобів перевіряється
відповідність даних синтетичного й аналітичного обліку. З цією метою
проводиться перевірка організації аналітичного обліку основних засобів: встановлюються матеріально відповідальні особи та наявність
складених з ними договорів про повну матеріальну відповідальність;
ведення ними аналітичного обліку основних засобів у відомості форми ОЗ-9 “Інвентарний список основних засобів”.
19
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Для підтвердження достовірності даних аналітичного обліку синтетичному необхідно, щоб оборот у журналі-ордері № 13 з обліку основних засобів відповідав підсумкам руху основних засобів в інвентарних картках, а залишки основних засобів за даними журналу-ордера
№ 13 відповідали залишкам синтетичного рахунку 10 “Основні засоби” в Головній книзі.
Черговим кроком є проведення аудиту витрат на ремонт і поліпшення основних засобів.
Завданням аудитора з даного питання є встановлення правильності
визначення обсягу і собівартості проведених ремонтних робіт, використання за призначенням коштів, виділених на проведення ремонту,
перенесення на валові витрати підприємства або віднесення на збільшення балансової вартості основних засобів.
Включення витрат у затрати виробництва можливе за умов, коли
договором передбачено складання кошторису на проведення ремонтних
робіт. При виконанні ремонтних робіт фізичними особами з останніх
повинен бути додатково утриманий і перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб. При перевірці капітального ремонту, що
виконаний господарським способом, необхідно провести аналіз статей
затрат, які віднесені на об’єкти, що ремонтувалися, а також зіставити
їх з даними нарядів-завдань і кошторисів, виявивши необґрунтовані
відхилення.
Аудитор повинен ознайомитися з порядком документального оформлення господарських операцій. У первинних документах (вимога на
відпуск матеріалів, наряди тощо) має бути зазначений напрямок витрат
(ремонтні роботи). Аудитор може рекомендувати адміністрації підприємства складати річні плани проведення ремонтних робіт з поквартальною розбивкою на основі дефектних відомостей, що сприятиме посиленню контролю за ефективним використанням коштів за призначенням. Якщо капітальний ремонт проводив орендатор, то необхідно
встановити, які витрати він здійснив, чи відповідають вони умовам
договору про оренду і правомірність відображення на рахунках бухгалтерського обліку. Якщо капітальний ремонт орендованих основних
засобів здійснюється в рахунок орендної плати, аудитор перевіряє правомірність і доцільність витрат на капітальний ремонт.
Проводячи аудит амортизаційних відрахувань, насамперед необхідно встановити основні завдання, які будуть досліджуватися при перевірці, а саме: правильність віднесення об’єктів необоротних активів
до складу основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів; правильність розподілу основних засобів
на групи основних фондів відповідно до податкового обліку; правильність застосування норм амортизаційних відрахувань до груп основних
20
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
фондів; правильність здійснення розрахунку амортизаційних відрахувань за певний період; правильність віднесення суми нарахованої амортизації на рахунки бухгалтерського обліку та відображення їх у відомостях аналітичного та синтетичного обліку; перевірка відповідності
даних аналітичного, синтетичного обліку даним фінансової та податкової звітності.
Основними методами, які використовуються при аудиті амортизації основних засобів, є опитування, фактична перевірка, порівняння,
перерахунок, документальна перевірка та вибіркове дослідження.
Правильність нарахування амортизаційних відрахувань перевіряється аудитором шляхом розрахунку за той квартал, в якому за Головною книгою розмір нарахованої суми амортизаційних відрахувань значно відрізняється від інших кварталів. При виявленні помилок у розрахунках необхідно перевірити й інші квартали та визначити вплив
помилок на собівартість продукції. Нові суми амортизаційних відрахувань порівнюються з фактично наведеними в обліку сумами, використовуються відомості розрахунку амортизації основних засобів.
Достовірність розрахунків амортизаційних відрахувань перевіряється шляхом порівняння даних регістрів синтетичного й аналітичного
обліку з інвентарними картками. Особливу увагу необхідно приділити
об’єктам основних засобів, нормативні строки експлуатації яких уже
минули, а також повноті перенесення амортизаційних відрахувань на
валові витрати.
Повнота відображення нарахованих сум зносу (амортизації) основних засобів перевіряється за регістрами бухгалтерського обліку в журналі-ордері № 10/1, Головній книзі та річній звітності. Правильність
відображення у балансі (форма № 1) залишкової вартості основних засобів (рядок 030) перевіряється шляхом визначення різниці між первісною вартістю (рядок 031) і нарахованим зносом (рядок 032).
Висновки. Отже, основні засоби займають значну частину в загальній майновій номенклатурі більшості суб’єктів господарювання, на
сучасному етапі розвитку важливого значення набувають питання їх
ефективного використання та збереження. Цьому значною мірою сприяє
здійснення дієвого незалежного контролю за станом та використанням
об’єктів основних засобів.
Необхідність аудиторської перевірки зумовлюється тим, що
найбільш достовірним джерелом інформації про господарську діяльність підприємства є дані бухгалтерського обліку та звітності. Аудит
основних засобів є невід’ємною частиною загального аудиту підприємства.
21
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Перед аудитом стоять, передусім, задачі забезпечення збереження,
цільового та раціонального використання власності суб’єкта господарювання. Аудит основних засобів дозволяє встановити реальний якісний та кількісний стан основних засобів суб’єкта господарювання, їх
правильний облік, витрати на ремонт і поліпшення, а також правильність нарахування амортизації.
Таким чином, аудит основних засобів є складним процесом, а з
огляду на постійні зміни в нормативних актах стосовно їх амортизації,
класифікації тощо він є дуже важливою частиною загального аудиту
підприємства.
Список літератури
1. Бабяк Н. Д. Амортизаційна політика підприємства на сучасному етапі реформування економіки України / Н. Д. Бабяк // Теорія і практика перебудови економіки : матеріали ІІ Всеукр. НПК. – Черкаси : Вид-во ЧДТУ. – 2006. – С. 61–64.
2. Бутинець Ф. Ф. Організація бухгалтерського обліку : підручник / Ф. Ф. Бутинець, О. П. Войналович, І. Л. Томашевська. – 4-те вид., доп. і перероб. – Житомир : Рута, 2005. – 528 с.
3. Войтенко Т. Все про облік основних засобів (фондів) / Т. Войтенко, О. Піроженко, О. Маханько та ін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х. : Фактор. – 2008. –
440 с.
4. Гура Н. О. Економічний зміст амортизації основних засобів та проблеми її
нарахування / Н. О. Гура // Вісник ЖДТУ. – 2010. – № 3(53). – С. 73–74.
5. Гончарук Я. А. Аудит : навчальний посібник / Я. А. Гончарук, В. С. Рудницький. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2007. – 443 с.
6. Домбровська Н. Р. До питання нарахування амортизації основних засобів /
Н. Р. Домбровська // Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 4. – С. 45–48.
7. Івануса Н. І. Організація обліку ремонтів і модернізації необоротних матеріальних активів / Н. І. Івануса // Наука й економіка. – 2008. – № 4 (12). – С. 89–93.
8. Козьменко С. Н. Амортизация и оптимальные сроки службы техники / С. Н. Козьменко, Т. А. Васильева, С. П. Ярошенко. – Сумы : Деловые перспективы,
2005. – 223 с.
9. Кулаковська Л. П. Організація і методика аудиту : навчальний посібник /
Л. П. Кулаковська, Ю. В. Піча. – 3-тє вид. – К. : Каравела, 2006. – 560 с.
10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” : наказ МФУ
від 27.04.2000 // Бухгалтерія. – 2005. – 18 липня. – № 29 (652). – С. 43–48.
Отримано 23.04.2012
Summary
The paper considers the modern trends and features of audit conducting
of the fixed assets of the enterprises.
22
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.71-021.387
І. В. Сало, д-р екон. наук, проф., ДВНЗ “Українська академія
банківської справи НБУ”; В. В. Коваленко, д-р екон. наук, доц.,
проф., Одеський національний економічний університет
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
У статті розглядається система стратегічного управління фінансовою
стійкістю банківської системи. Визначені основні проблеми, які перешкоджають
динамічному розвитку банківської системи. Обґрунтовано основні складові стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи: методологія
забезпечення фінансової стійкості, фінансова безпека, антикризове управління,
управління ризиками.
Ключові слова: банківська система, фінансова стійкість, капітал банку,
проблемні активи, стратегічне управління.
Постановка проблеми. В умовах наростаючої фінансової кризи
однією з основних проблем, яка стоїть перед вітчизняною банківською
системою, є підтримка стабільності та надійності, що дає змогу банкам
виконувати функції із забезпечення економіки достатньою кількістю
фінансових ресурсів.3
Зміна ринкової кон’юнктури ставить під загрозу не лише прибутковість діяльності банків, але й взагалі їх функціонування. Основними
причинами припинення діяльності банків є неспроможність нейтралізації ризиків у банківському секторі, а також відповідати за своїми зобов’язаннями, що обумовлено недостатністю ресурсної бази у фінансовокредитних установах.
Процеси глобалізації суттєво впливають на Україну внаслідок відкритості національної економіки. У найближчому майбутньому саме
глобалізація визначатиме стан світової фінансової системи та буде основою інтеграції України у світовий фінансовий простір. Вітчизняна
банківська система одна з перших реалізувала принципи інтеграції
шляхом розширення присутності на внутрішньому ринку іноземного капіталу. Тому дослідження проблем, які пов’язані з процесом формування стійкої банківської системи, є досить актуальним.
Аналіз останніх публікацій. Теоретичним і методологічним аспектам стратегічного управління в західних країнах присвячено достатньо
наукових досліджень, що викладені у працях Р. Акоффа, П. Друкера,
© І. В. Сало, В. В. Коваленко, 2012
23
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Г. Мінцберга, М. Портера, А. Томпсона, Е. Чандлера та інших. Різноманітні проблеми стратегічного управління розглядаються у працях українських науковців, зокрема В. Білошапки, Ф. Бутинця, А. Герасимовича,
І. Гітленка, О. Васюренка, І. Волошка, С. Козьменка, О. Кириченка,
Ф. Шпига та інших.
Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його
діяльності і має складну структуру. Питання щодо елементів стійкості
банків досліджувалося Г. Г. Фетисовим, Є. В. Склеповим [11–13]. На думку науковців, слід виділяти такі складові стійкості банківської установи, як комерційна, організаційна, функціональна, операційна та фінансова стійкість.
Фінансова стійкість банку характеризується результатами банківської діяльності, його ресурсами, капіталом, доходами та витратами,
прибутками та збитками.
Нерідко фінансову стійкість ототожнюють з такими економічними
поняттями, як платоспроможність та ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності [11, с. 81]. Слід зауважити, що ліквідність банку характеризує швидкість перетворення активів у грошові
кошти для своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність
визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконувати свої
платіжні зобов’язання. Це важливі складові, але врахування тільки їх
під час визначення фінансової стійкості банку, на нашу думку, є недостатнім. Інші фахівці з банківської діяльності стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості
кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів [3, c. 7–9). Цей
підхід також має певні недоліки: по-перше, в ньому зроблено акцент на
окремі складові фінансової стійкості, але при цьому не враховано такі
важливі складові, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність
банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від
кількості клієнтів, є необґрунтованим. В. П. Пантелєєв і С. П. Халява
визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над
витратами [8, с. 32–35]. Але твердження про те, що фінансова стійкість
банку визначається лише рівнем його прибутку, є спірним.
Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників [4, с. 104–105; 14, с. 57]. Вони формують групу
коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості банку на основі аналізу
джерел його коштів, залежно від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Зазначений підхід викликає кілька зауважень.
По-перше, вибір показників обмежується тими, які характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. По-друге,
24
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність
за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість банку.
На наш погляд, стратегічне управління фінансовою стійкістю банківської системи повинно базуватися на визначенні основних системоутворюючих складових її забезпечення з метою запобігання виникнення кризових явищ.
Мета дослідження визначається необхідністю системного підходу
до розробки процесу стратегічного управління фінансовою стійкістю
банківської системи.
Основними завданнями дослідження є визначення основних
проблем, які негативно впливають на процес забезпечення фінансової
стійкості банківської системи та формування основних напрямків їх
вирішення.
Виклад основного матеріалу. Стійкість розвитку економіки, зокрема і її важливої ланки – банківської системи, є ключовою проблемою
сучасності. Нестійкість національних економік, нерівномірність економічного розвитку окремих держав, яка посилюється спекулятивними
операціями банків, призводить не тільки до національних банківських
криз, але й виступають частиною світових фінансових потрясінь.
Як відомо, стійкий розвиток економіки є процесом у часі та просторі. Перехід до моделі стійкого розвитку передбачає ефективну економіку,
яка використовує мінімум ресурсів для отримання одиниці результату
[6, с. 2]. Виходячи із вищезазначеного, ефективність повинна забезпечуватися, з одного боку, ринковими структурами, з іншого – засобами
державного регулювання та розвитком суспільства.
Банки є частиною єдиного економічного організму як одного із
важливих секторів економіки. Фінансовий стан банківської системи та
економіки в цілому – це два взаємопов’язані явища. Стан кожного з них
залежить не тільки від власного розвитку, але і від розвитку суспільних
відносин у цілому. Ефективність розвитку банківської системи позитивно впливає на інвестиційну активність та економічне зростання в
країні. З іншого боку, ефективність функціонування банків значною мірою залежить від стану економіки, особливо від її виробничого сектору,
оскільки в умовах кризи та падіння інвестиційної активності діяльність
банків зміщується в бік проведення спекулятивних і ризикових банківських операцій.
Сучасна банківська практика вимагає оцінювати фінансову стійкість за такими напрямками: оцінка макроекономічної ситуації та тенденцій розвитку банківського сектору; оцінка достатності кількості банків та розмірів їх філіальної мережі з точки зору міри користування
25
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
банківськими послугами з боку населення і підприємств; моніторинг діяльності конкретного банку; аналіз банківської звітності відповідно до
виконання певних норм і правил, установлених Національним банком
України.
Слід зазначити, що в останні роки банківська система розвивалася
досить динамічно. Якщо розглядати динаміку в номінальному вираженні, то щорічний приріст основних показників розвитку банківського
сектору (капітал, активи, кредити) в 2006–2008 р. становив 40–60 %, а
за окремими напрямками і більше.
Так, за станом на 1 січня 2009 р. обсяг активів банківської системи
дорівнював 973 млрд. грн., зростання з початку року становило майже
76 %. В основному воно відбулося за рахунок зростання обсягів кредитних операцій, частка яких досягає 82 % від усіх активів. За 2008 р.
зобов’язання банків збільшилися на 52,5 % і на 01.01.2009 становили
806 млрд. грн., або 23 %. Власний капітал банківської системи України
збільшився на 71 % і за станом на 01.01.2009 становив 119 млрд. грн.
Слід зазначити, що це зростання відбулося в основному за рахунок збільшення обсягу статутного капіталу на 43 млрд. грн., тобто на 92,1 % [7].
Але, попри зазначені позитивні моменти, несприятливий розвиток
процесів як у світовій економіці, так і в банківській системі зокрема
відобразився на довірі до банківської системи і фінансовій стійкості.
Зазначений факт підтверджують дані діяльності банківської системи
за 2009 р. Зменшення рівня фінансової стійкості банків України викликане низкою проблем.
Однією з проблем є висока вразливість банківського сектору, недовіра клієнтів до банківських установ, що підтверджується фактом відтоку депозитних коштів (рис. 1).
Необхідно зазначити, що клієнтські ресурси (кошти населення та
нефінансових корпорацій) зберегли своє ключове значення для банківської системи. Так, на початок 2010 р. їх обсяг перевищив 325 млрд. грн.,
що, у свою чергу, дозволяє фондувати майже половину кредитного портфеля банківської системи. Обсяг нових депозитів від населення та
недепозитних корпорацій у 2009 році становив 970,8 млрд. грн. При
цьому зберігається незначана частка постійних пасивів. У ІV кварталі
2009 р. було залучено 174,9 млрд. грн. депозитів населення та 70,1 млрд.
грн. коштів підприємств.
Зазначена позитивна динаміка депозитів населення протягом останнього часу насамперед обумовлена активними заходами щодо залучення
клієнтських ресурсів з боку банків, відсутністю доступу підприємств
до банківського кредитування, що не дозволяє їм використовувати як
26
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
забезпечення депозити. Водночас у процесі взаємодії банків з клієнтами
залишаються проблеми, які стримують повернення раніше вилучених
депозитів, а саме: несвоєчасне повернення таких коштів банками з тимчасовою адміністрацією та банками в стадії ліквідації із збереженням
негативного інформаційного простору; відсутність впевненості у громадян щодо стійкості функціонування банків у майбутньому.
213,2 806,8210
млрд.
грн.
млрд
. грн.
200
200
143,9
72,5
61,2
32,1
27,9
87,4
2003
2003
41,2
40,1
500
500
400
400
115,2
106,1
100
100
00
700
700
600
600
163,5
150
150
50
50
900
900
800
765,1800
76,9
297,6
76,9
297,6
300
300
200
200
188,4
115,9
2004
2004
2005
2005
депозитифізчних
фізичних
депозити
осібосіб
депозитивсього
всього
депозити
2006
2006
2007
2007
2008
2008
2009
2009
млрд.
грн.
млрд
. грн.
250
250
100
100
0
0
Рік
депозитиюридичних
юридичних
осіб
депозити
осіб
Рис. 1. Динаміка депозитних вкладень за період 2003–2009 рр.
Ключовими чинниками впливу на стабільність коштів юридичних
осіб і домогосподарств на перспективу повинні бути:
• загальний стан економіки та доступ до кредитних ресурсів, а також
державна політика стосовно галузей, що буде суттєво впливати на
рівень акумулювання вільних ресурсів у підприємств та їх структуру
за терміновістю;
• інвестиційний клімат у країні та ситуація на зовнішніх товарних ринках;
• загальний стан банківського сектору, а також валютно-курсова політика;
• динаміка доходів громадян, що значною мірою буде залежати від
економічної ситуації в країні;
• розвиток ситуації на ринках альтернативного інвестування для громадян (фондовий, нерухомості, валютний).
Високі ризики кредитування в банківській системі зумовлені неефективною структурою економіки, низькою транспарентністю підприємств (рис. 2).
27
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
600
500
млрд. грн.
400
300
200
100
0
кредити суб’єктам
господарювання
кредити
фізичним особам
проблемні кредити
кредити надані, всього
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
57,9
72,8
109
167,8
276,1
472,6
474,9
8,9
14,6
33,2
77,8
15,4
26,9
22,3
18,3
25,8
7,4
31,9
42,7
183,4
288,2
73,4
97,2
142,2
245,6
291,5
499,5
497,2
Рис. 2. Динаміка кредитних вкладень і рівень
проблемних кредитів за період 2003–2009 рр.
Протягом 2009 р. кредитна активність банків визначалася як досить слабка. Основна увага приділялася роботі з проблемною заборгованістю, включаючи її продаж та реструктуризацію. Але це не дало
позитивного результату, значна частина банків мала проблеми з ліквідністю через низьку якість вкладень.
Ключові ризики щодо втрати активів та зниження їх ліквідності
для банківської системи зберігаються на дуже високому рівні (табл.1).
Таблиця 1
Ключові індикатори дестабілізаційної ситуації
в банківській системі України
Індикатори
Період
01.01.200801.01.200901.07.200901.10.2009 01.01.2010
Кількість діючих банків
175
184
187
185
182
у тому числі з іноземним капіталом
47
53
51
49
51
72 265
123 066
119 476
128 051
135 802
Рівень простроченої заборгованості, %
1,31
2,45
5,69
7,56
9,36
Чисті активи (з урахуванням резервів),
млн. грн.
599 396
926 086
864 695
889 959
880 302
Чистий фінансовий результат, млн. грн.
6 620
7 304
–14 321
–20 944
–38 450
Офіційний валютний курс (UAH/USD)
5,0500
7,7000
7,6405
8,004
7,9850
Регулятивний капітал, млн. грн.
28
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
До основних чинників, які визначають ризиковість діяльності вітчизняних банків, слід віднести: невисоку якість робочих активів, а також
зниження ліквідності банківських активів у зв’язку з низьким платоспроможним попитом; низька довіра клієнтів, нестабільна постійна
частина пасивів є вагомими чинниками, що характеризують схильність
банківської системи до ризику ліквідності. При цьому дії Національного банку України (як фінансові, так і нормативні) дозволять утримати
платоспроможність певного кола банківських установ на мінімально
необхідному рівні.
Нині спостерігається уразливість банківської системи до валютнокурсової політики у країні, оскільки за останні кілька років банки надали значний обсяг валютних кредитів, у тому числі позичальникам, в
яких відсутні валютні надходження. Дії Національного банку України
щодо контролю за валютними позиціями банків мали короткостроковий ефект, і тому схильність банків до валютного і кредитного ризиків
залишається значною. Банківська система України підлягає операційному та регуляторному ризикам унаслідок недосконалих і постійних
змін нормативно-правового поля.
Постійно збільшується кількість чинників, які визначають профіль
ризиків, зокрема висока залежність банківського сектору від фінансового стану підприємств-позичальників, збільшення обсягів кредитів приватному сектору
Так, 2009 рік супроводжувався низькою кредитною активністю.
Нові кредити були спрямовані на рефінансування існуючої заборгованості підприємств і населення. На початок 2010 р. заборгованість
юридичних осіб за кредитами становила 495 млрд. грн. (за станом на
01.01.2009 – 473 млрд. грн.) [7]. При цьому обсяг нових кредитів, які
були видані у 2009 р. банківськими установами підприємствам, становив 750,5 млрд. грн., що в цілому відповідало обсягу погашення раніше отриманих кредитів суб’єктами господарської діяльності. Населенню за рік було видано нових кредитів лише на суму 45,5 млрд. грн.,
що з урахуванням погашення кредитів позичальниками призвело до
зменшення заборгованості фізичних осіб на 17 %. У деяких випадках
реструктуризація відбувалася зі зміною валюти кредиту, що у свою
чергу зумовило зменшення питомої ваги валютних кредитів у заборгованості резидентів перед банками з 59 % (на початок 2009 р.) до 51 %
(на початок 2010 р.) при незначному зростанні офіційного курсу гривні.
Слід зазначити, що схильність банківського сегмента до кредитного
ризику обумовлена насамперед значною концентрацією позичальників,
у тому числі щодо капіталу першого рівня, що характерно для значної
кількості банківських установ, суттєвим обсягом валютних кредитів при
нестабільній валютно-курсовій політиці, а також погіршенням обсягів
29
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
платоспроможності значної кількості позичальників, що призводить до
розбалансування платіжного календаря.
Отже, значний ризик для стабільності банківської системи зумовлює поширення на фінансовому ринку країни транзитного кредитування, яке в ряді випадків передбачає спрощення оцінки кредитоспроможності контрагентів. Законодавчі зміни щодо можливості при розрахунку
прибутку, що оподатковується, включати у витрати весь обсяг сформованих резервів за кредитами дозволяють банкам більш адекватно підходити до відображення реальної вартості активів [10].
Останнім часом спостерігається зростання ризиків, пов’язаних з
фондовим ринком і динамікою цін на окремих сегментах фінансового
ринку.
Протягом 2009 р. банківська система була залучена до фінансування державного бюджету та дефіциту ресурсів окремих державних
компаній, платоспроможність яких сумнівна. Спроможність держави
та окремих компаній своєчасно розраховуватися за зобов’язаннями повинна бути визначальною у тренді розвитку банківської системи. Так, на
кінець 2009 р. обсяг боргових паперів, емітованих центральними органами управління в інвестиційних портфелях банківської системи,
становив 20,22 млрд. грн. Майже половина зазначених паперів мають
термін погашення до одного року.
На сьогодні існує проблема з поверненням зовнішніх запозичень,
які активно залучалися в попередні роки. Слід вказати на значні обсяги
заборгованості банківського сектору перед іноземними кредиторами:
за станом на 01.01.2010 – 30 млрд. USD, з них – 21,95 млрд. USD кредитів. Зазначені ресурси не загрожують платоспроможності для більшості банківських установ з таких причин:
• у структурі фінансування переважають кошти споріднених структур;
• у більшості розвинутих країн збереглися стимулюючі грошово-кредитні політики (“накачування” економік ліквідністю та зниження
вартості ресурсів), що на фоні зростання привабливості країн, які
розвиваються, може посилити договірні позиції вітчизняних позичальників з іноземними інвесторами (за публічними та приватними
запозиченнями);
• деякі вітчизняні банківські установи за останній рік провели реструктуризацію публічних боргів, що, у свою чергу, може посилити переговорні позиції інших банків-позичальників у процесі переговорів
щодо реструктуризації їх зобов’язань перед зовнішніми кредиторами.
У цілому слід зазначити, що при збереженні негативних економічних процесів у країні, слабкого операційного середовища, а також
30
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
нестабільній грошово-кредитній та валютній політиці привабливість
вітчизняного банківського ринку буде залишатися на низькому рівні
унаслідок локальних та глобальних ризиків. Зазначений факт може призвести до відмови західних материнських структур у підтримці дочірніх
підрозділів в Україні, останні з яких частково є збитковими та недокапіталізованими. За підсумками 2009 р. збиток отримали: Райффайзен
Банк Аваль, ПАТ “Промінвестбанк”, АТ “ОТП Банк”, ПАТ “Альфабанк”, ВАТ КБ “Надра”, АКБ “Форум”, АТ Сведбанк, ВАТ “Кредитпромбанк, ПАТ “Універсал банк”, АТ “Ерсте Банк”, ПАТ КБ “ПравексБанк”, ВАТ “ВіЕйБі Банк”, ПАТ “Кредобанк”, АБ “Київська Русь”,
ПАТ “СЕБ Банк”, ВАТ “Піреус банк МКБ”, ВАТ “БМ Банк”, ПАТ
“Фолькс банк”, ПАТ “Кредит Європа банк”, ВАТ “БГ Банк”, АТ “Містобанк”, “Банк Петрокомерц-Україна”, ПАТ “Банк Руський стандарт” [2],
тобто із 52 банків з іноземним капіталом майже половина збиткові.
Обсяг короткострокового боргу банківської системи перед іноземними
кредиторами на початок 2010 р. становив 6,1 млрд. USD.
Черговою проблемою є рівень капітальної бази банківської системи
та якість ресурсів є достатньо низькими.
Слід зазначити, що в 2009 р. була завершена діагностика фінансових установ, метою якої було визначення потреб банківського сектору в додатковому капіталі. У цей час спостерігалася лібералізація вимог
до якості капіталу, що дало можливість банкам враховувати у капіталі
внески акціонерів ще до їх реєстрації, а також включати субординований борг в іноземній валюті.
На початок 2010 р. регулятивний капітал банківської системи
становив 135,80 млрд. грн. (за станом на 01.01.2009 – 127,07 млрд.
грн.). Балансовий капітал у 2009 р. зменшився на 4,09 млрд. грн.,
оскільки збільшення статутних фондів (на 36,74 млрд. грн.) значною
мірою було нівельовано збитками банківського сектору (38,45 млрд. грн.
за 2009 рік) та уцінкою фінансових інструментів. У цей час власний
капітал мав від’ємне значення у восьми банках: АТ Сведбанк, “БІГ
Енергія”, ІнпромБанк, ІпоБанк, “Дністер”, Банк “Столиця”, Трансбанк,
“Арма”.
Про вклад банківської системи в реальний сектор економіки свідчить зростання основних показників діяльності банків до ВВП (рис. 3).
При цьому слід відзначити достатньо повільні темпи зростання
капіталу банків стосовно ВВП. Наведений факт виявляє тенденцію до
слабкості банківської системи щодо забезпечення достатності ресурсного потенціалу в частині власного капіталу і свідчить про ризикованість діяльності банків України.
31
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
%
160
137
140
119
120
86,5
100
50,4
80
60
40
20
0
63,4
28,3
20,7
23,9
4,5
2002
37,9
39
33,1
33,6
27,8
28,2
5
2003
5,3
2004
відношення активів до ВВП
відношення зобов’язань
до ВВП
44,4 55,5
50,3
36,8
6,2
2005
7,7
2006
74,3
68,1
10
2007
102
116
85
83
21
12
2008
2009 Рік
відношення наданих кредитів до ВВП
відношення регулятивного капіталу до ВВП
Рис. 3. Відношення активів, наданих кредитів, зобов’язань
і регулятивного капіталу банків України до ВВП, %
Однак певний вплив на динаміку капіталу банків у 2009 р. здійснила деномінація акцій певних банків, яка була проведена тимчасовими адміністраторами.
В умовах нестабільної ситуації на фінансовому ринку, нарощування капіталізації банків за рахунок надання коштів на умовах субординованого боргу визначається як ключовий інструмент для іноземних власників. На початок 2010 р. субординований борг був залучений 104 банками, а його обсяг становив 30,92 млрд. грн., або 4 % зобов’язань
банківської системи на відповідну дату. Останні характеризують такі
кошти не тільки як джерело підтримки капіталізації на необхідному
рівні, але й як достатньо вагому складову довгострокової ресурсної
бази банківської системи. Можливість збільшення регулятивного капіталу за рахунок субординованого боргу у валюті залучення дозволяє
власникам банківських установ частково хеджувати странові та валютні ризики, чого неможливо досягти при збільшенні капіталу першого
рівня.
В умовах валютної дестабілізації і проблем рефінансування банківської системи погіршилася ситуація на ринку банківських послуг.
У 2009 р. банки зіткнулися з наслідками агресивної політики захоплення ринку та сумнівного хеджування власних валютних ризиків
шляхом перекладання їх на позичальників. Погіршення ділової активності у певних галузях народного господарства спричинило зниження
32
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
доходів підприємств та населення, а девальвація національної валюти
призвела до збільшення фінансового навантаження на позичальників,
які отримали валютні кредити.
Кредити Національного банку України є найбільш стабільним та
надійним джерелом для банків, однак у деяких випадках вони супроводжуються додатковими обмеженнями. У ІV кварталі 2008 р. Національний банк України видав банкам кредитів на суму, що перевищує
100 млрд. грн., у 2009 році – 64,4 млрд. грн., включаючи кредити рефінансування раніше наданих запозичень. Основною метою надання
кредитів була підтримка ліквідності банківської системи порівняно з
іншими складовими ресурсної бази. Це дозволило банкам замістити
значну частину клієнтських ресурсів та коштів материнських структур.
Національний банк України зберігав політику масштабного кредитування банків і в І кварталі 2009 р., хоча в подальшому сальдо рефінансування було від’ємним.
Значною проблемою є політичне втручання в діяльність банківського сектору. За результатами щорічного опитування рейтинг 30 найбільш серйозних ризиків для банків у період фінансової кризи очолив
ризик політичного втручання. Рейтинг складений на підставі відповідей 450 ключових гравців фінансового сектору з 49 країн. За 15 років
проведення опитувань “Banana Skins” політичне втручання жодного
разу не фігурувало в рейтингу ризиків. Ризик політичного втручання
тісно пов’язаний із ризиком надмірного регулювання (на третьому місці) і побоюваннями, що посилення регулювання як реакція на кризу
призведе до більш негативних наслідків.
Як зазначає Людмила Пахуча, директор відділу аудиторських послуг Pricewaterhouse Сoopers в Україні: “більшість основних ризиків,
виявлених у ході дослідження, і особливо політичне втручання як головний ризик, актуальні і для українських банків, незважаючи на те,
що від України в опитуванні взяв участь тільки один респондент. Це ще
раз свідчить про те, що банківський сектор України зазнає впливу “глобальних хвороб”. Політичне втручання наразі є найбільш значним ризиком для світового банківського сектору [9].
Політичне втручання як головний ризик можна розділити на три
основні аспекти. По-перше, підтримка держави може сформувати у
керівництва банків неправильне переконання в тому, що фінансові структури одержать державну допомогу незалежно від складності ситуації.
По-друге, державна підтримка банків може призвести до заміни
бізнес-рішень політичними рішеннями.
По-третє, рано чи пізно державна допомога буде припинена, що
може призвести до нової кризи на фінансовому ринку, якщо це зробити
несвоєчасно або використовуючи неправильні методи.
33
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Багато ризиків, які виявило опитування – зокрема, кредитний ризик, що посів друге місце, – викликані стурбованістю із приводу впливу фінансової кризи на банківський сектор. Основна частина респондентів має песимістичні настрої та побоюється другої хвилі кризи, при
якій банки ще раз постраждають від масового неповернення кредитів.
На сьогодні найбільшою загрозою для банківської системи України є значне зростання обсягів проблемних кредитів (у 12 разів, вони
становили 77,3 млрд. грн., а частка в кредитному портфелі збільшилася з 1,4 до 10,7 %; в Росії цей показник за корпоративними кредитами
становить 6 %, за роздрібними – 7 %). Зазначене свідчить про високі
ризики у банківській системі та зумовлює значні відрахування в резерви на покриття збитків за активними операціями. Відношення резервів
до активів зросло з 3,3 до 12,6 % (в Росії за роздрібними кредитами – до
9,9 %, за корпоративними – до 10,8 %) [1, с. 27]. Зберігається негативна тенденція до збільшення обсягу проблемних активів. Так, за травень
2010 р. просторічна заборгованість за кредитами зросла на 3 млрд. грн.,
або на 4 %.
З цього приводу принципового значення набуває проблема зміцнення фінансової стійкості банків. Її вирішення пов’язане зокрема з
формуванням стратегії управління фінансовою стійкістю банківської
системи та визначення її системоутворюючих складових для уникнення
кризових ситуацій. Це надасть позитивного імпульсу для забезпечення
розвитку та стійкості банківської системи [5, с. 7–8].
На наш погляд, концепція стратегічного управління повинна стати
основою стратегічного мислення. Її застосування характеризується такими особливостями:
• вибір системного, ситуаційного та цільового підходів до елемента
управління;
• вивчення позиції банківської установи відносно її стійкості на ринку
банківських послуг для створення адекватної системи стратегічного
управління;
• зосередження уваги та необхідності збирання і застосування баз стратегічної інформації;
• можливість прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки;
• застосування певних інструментів і методів забезпечення фінансової
стійкості банку як суб’єкта управління.
Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що стратегічне управління фінансовою стійкістю передбачає розробку стратегій
34
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
динамічного розвитку банківської системи на основі такого стратегічного набору: методологія забезпечення фінансової стійкості банківської
системи; фінансова безпека; система антикризового управління; управління ризиками.
Для розробки певних стратегій стійкості необхідно використовувати способи і прийоми, за допомогою яких доцільно проводити консолідований аналіз екзогенних та ендогенних факторів, що впливають
на фінансову стійкість, стратегічне планування. Механізм узгодженості
тактичних, стратегічних рішень, інтегрований контроль заходів щодо
реалізації цих рішень і можливість їх своєчасного коригування.
Як дієві заходи щодо забезпечення фінансової стійкості і стабільності банківських установ слід виділити такі: підтримка ціни грошових
ресурсів відповідно до дохідності вкладень у реальне виробництво;
диверсифікація структури банківської системи як на державному, так і
на регіональному рівні, тобто забезпечити відповідність структури банківської системи структурі реального сектору економіки шляхом формування різних за розміром банківських установ, розвитку банківської інфраструктури, розташуванню банківських установ за принципом
фізичної близькості до клієнта; координації грошових потоків з виробничими потоками, виходячи з того, що основні виробничі сили і виробничий апарат та інші джерела економічного зростання знаходяться
в регіонах; надання комплексу формальних інституціональних обмежень діяльності вітчизняних банківських установ щодо спроможності
мобільної адаптації до постійно плинних зовнішніх умов економічного
розвитку держави та світової спільноти, а також специфіки неформальних позицій; забезпечення транспарентності діяльності кожного банку,
особливо філій.
Список літератури
1. Ведев А. Л. Устойчивость и потенциал российской банковской системы /
А. Л. Ведев // Банковское дело. – 2010. – № 4. – С. 23–27.
2. Дані фінансової звітності банків України на 01.01.2010 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/ Finance_b/2010/м
01.01.2010/fin_state.htm.
3. Дробязко А. Банки / [А. Дробязко, В. Куделя, С. Матвийчук, Б. Нескороженний] // Финансовые риски. – 1996. – № 2(6). – С. 7–9.
4. Ковалев В. В. Финансовый анализ / В. В. Ковалев. – М. : Финансы и статистика, 1997. – 536 с.
5. Коваленко В. В. Системоутворюючі складові забезпечення фінансової стійкості банківської системи / В. В. Коваленко // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины : материалы VIII международной научнопрактической конференции, Алушта (1–3 октября 2009 года). – Симферополь,
2009. – С. 7–8.
35
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
6. Овчинникова О. П. Основные направления обеспечения динамической устойчивости банковской системы / О. П. Овчинникова, А. Ю. Бец // Финансы и
кредит. – 2006. – № 22(226). – С. 2–11.
7. Основні показники діяльності банків України [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/dynamics.htm.
8. Пантелєєв О. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання / О. Пантелєєв, С. Халява // Банківська справа. – 1996. – № 1. – С. 32–35.
9. Політичне втручання наразі є найбільш значним ризиком для світового банківського сектору [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aub.org.ua/
index.php?option=com_content&task=view&id=1542&menu=104&Itemid=96.
10. Про банки і банківську діяльність : зміни до Закону України : постанова Національного банку України від 24.07.2009 № 1617-VI. [Електронний ресурс] :
офіційний сайт ВР України. – Режим доступу : http:// www.rada.gov.ua. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.
11. Склеповий Є. В. Складові стійкості комерційного банку / Є. В. Склеповий //
Фінанси України. – 2002. – № 5. – C. 138–143.
12. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии : учебник для вузов / А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд ; пер.
с англ. / под ред. Л. Г. Зайцева и М. И. Соколовой. – М. : Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1998. – С. 73–85.
13. Фетисов Г. Г. Методологические основы формирования устойчивости банковской системы / Г. Г. Фетисов // Финансы и кредит. – 2002. – № 15. – C. 2–14.
14. Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков: российский и зарубежный
опыт / Е. Б. Ширинская. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Финансы и статистика, 1995. – 160 с.
Отримано 23.04.2012
Summary
The system of strategic management of the banking system financial
firmness is examined in the article. Basic problems which hinder dynamic
development of the banking system are certain. Grounded basic constituents
of strategic management of the banking system financial firmness: methodology of providing of financial firmness, financial safety, anti-recessionary
management, management risks.
36
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.713(470)
Ф. Т. Алескеров, д-р техн. наук, проф.,
В. Ю. Белоусова, канд. экон. наук, П. К. Бондарчук, канд. в. наук, доц.,
“Национальный исследовательский университет “Высшая школа
экономики”, Институт проблем управления Российской академии наук;
Е. С. Попова, магистр экономики, Банк России
БИЗНЕС-МОДЕЛИ РОССИЙСКИХ БАНКОВ:
ТИПОЛОГИЯ, СТРУКТУРА,
ПРИВЕРЖЕННОСТЬ ВЫБОРУ
В статье представлен анализ бизнес-моделей крупных, средних и малых российских коммерческих банков в динамике: с 2006 по 2009 г. На основе системы
показателей работы банка, аналогичной модели CAMELS, были выявлены доминирующие модели поведения ведущих кредитных организаций; показано, как меняются стратегии выстраивания банковского бизнеса этих финансовых посредников
до и в период финансового кризиса 2008 г., а также определены группы банков,
которые отличаются высокой частотой смены бизнес-моделей.
Ключевые слова: бизнес-модели, финансовое посредничество, модель CAMELS,
кластерный анализ.
Постановка проблемы. За последнее десятилетие наблюдается
стремительное развитие российского банковского сектора. В условиях
растущего рынка банковских продуктов и услуг особое внимание стало уделяться тому, в каком направлении развиваются банки, какие источники привлеченных средств они используют, что будет способствовать их устойчивому финансовому положению в будущем.4
Однако финансовый кризис 2007 г., охвативший мировую экономику, привел к фундаментальным сдвигам в сложившейся системе. В условиях изменившейся макросреды финансовые организации активно стали
проявлять заинтересованность в укреплении своих рыночных позиций,
повышении финансовой устойчивости, эффективности и производительности своей работы, создании “уникальных” банковских продуктов,
внедрении передовых банковских технологий и т.п.
Все это привело к тому, что показатели устойчивости и надежности
стали приоритетными для анализа деятельности коммерческого банка
как финансового посредника. В связи с этим большой практический
интерес представляют комплексные исследования банковского сектора,
позволяющие проводить мониторинг состояния различных его элементов, выделять характерные для российских банков специализации и
оценивать перспективы их развития.
© Ф. Т. Алескеров, В. Ю. Белоусова, П. К. Бондарчук, Е. С. Попова, 2012
37
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
В данной работе представлен комплексный анализ моделей банковского бизнеса ведущих, средних и малых кредитных организаций в
динамике. В его основе лежит группировка коммерческих банков по
принципу однородности результатов операционной и финансовой деятельности. При оценке бизнес-моделей банков учитывается структура
активов и обязательств коммерческих банков, уровень их прибыльности
и ликвидности.
Анализ исследований и публикаций. Под бизнес-моделью банка,
как правило, понимается формализованное описание определенного аспекта или сферы деятельности организации. Нами под бизнес-моделью
рассматривается политика банков по управлению активами, пассивами
и доходностью банковских операций, основанная на модели, аналогичной CAMELS.
К одной из наиболее полных работ по анализу бизнес-моделей
крупнейших российских банков (топ-30 по валюте баланса) можно отнести исследование А. А. Козлова [6]. Кроме структуры активов и пассивов, он учел информацию о форме собственности банков. Им было
отмечено, что средние и малые банки имеют свою модель поведения.
Наиболее полная классификация российских банков предложена,
с нашей точки зрения, в исследовании, проведенном журналом “Эксперт” [5]. На основе анализа балансовых показателей 924 банков было
выявлено восемь различных групп банков на начало 2004 и 2005 гг.
Методологической основной данной работы послужила методика выявления групп финансовых организаций по доминирующему профилю бизнеса середины 1980-х гг., которая была использована в [8].
Практически все классификации банков предложены на одну дату. Если же они и обновляются, например [4; 5; 9], то или на короткий
период, или с существенным временным лагом. Следовательно, они не
отражают текущую динамику развития российских банков. Такое упрощение структуры банковского сектора не позволяет провести комплексный ее анализ. Среди всех работ динамический анализ бизнес-моделей, предложенный для российских банков в [3], позволяет провести
анализ релевантности и однородности состава групп банков и смены
ими бизнес-моделей с течением времени.
Второе – для деления банков на группы в работах, за редким исключением [3; 7], количество кластеров задается внешне, экзогенно, а
не определяется внутри модели. Это может привести к смещению результатов, так как в группе окажутся мало сравнимые банки.
Изложение основного материала. Метод динамического анализа бизнес-моделей включает реализацию нескольких этапов: выделение
38
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
однородных групп банков по размеру активных операций, проведение
кластеризации и выявление бизнес-моделей, анализ приверженности
выбора банков.
На первом этапе деление банков по размеру осуществлено в зависимости от удельного веса их валюты баланса в совокупных активах
российского банковского сектора.
На втором этапе проводится кластерный анализ, в результате которого получаются искомые кластеры. В каждый из кластеров входят
банки, похожие по структуре операций и финансовым результатам деятельности. Разные кластеры содержали разные банки. Набор значений системы финансовых показателей, описывающих кластер, представляет собой паттерн и позволяет охарактеризовать бизнес-модель,
выбираемую банком.
На третьем этапе данного метода проводится анализ смены бизнес-моделей банками с течением времени. Для каждого банка анализируется, какую бизнес-модель в определенный момент времени выбирает банк.
Впервые данная методология выявления структурных особенностей развития банковской системы была предложена для Турции
(Aleskerov, Ersel & Yolalan, 1997; Aleskerov, Ersel & Mercan, 2001).
Впоследствии она была апробирована для российских банков:
• в период восстановления экономики и финансового сектора после
кризиса 1998 г. – с І квартала 1999 года по ІІІ квартал 2003 года [3];
• в период с учетом кризиса ликвидности 2004 г., а также кредитного
бума и стабильного развития банковского сектора – с I квартала
1999 г. по II квартал 2007 г. [2];
• в преддверии финансового кризиса 2008 г. и его активной фазы – с
апреля 2007 года по март 2009 года [1].
Выбор системы показателей работы банков. Банковские переменные для анализа были взяты из базы данных “Интерфакс”. Рассматривались банки, по которым имеется информация за каждый квартал с
2006 по 2009 г. В итоге было отобрано 687 российских коммерческих
банков. Каждый банк рассматривался в течение 16 кварталов и характеризовался 7 показателями деятельности по системе “CAMELFS”
(табл. 1).
В качестве коэффициента, характеризующего компоненту “достаточность капитала”, использовался прокси-показатель норматива Н1,
рассчитываемый как отношение величины собственного капитала к величине чистых активов.
39
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Коэффициент, отражающий “качество активов”, показывает, как
банки оценивали свои кредитные риски в предыдущие периоды: возрастающая доля РВПС является закономерным следствием кризисных
явлений, одновременно с этим являясь сигналом того, что банк ведет
консервативную политику – наперед оценивает возможный рост рисков.
Таблица 1
Система показателей CAMELFS
Показатель
Коэффициент
Достаточность капитала (C)
Собственный капитал / чистые активы
Качество активов (А)
Резервы на возможные потери по ссудам (РВПС) /
кредиты небанковскому сектору экономики (НБС)
Качество управления (М)
Депозиты НБС / кредиты НБС
Прибыльность (Е)
Доходность активов банка
Ликвидность (L)
Ликвидные активы до 3 месяцев / обязательства активы
до 3 месяцев
Структура пассивов (F)
Средства нерезидентов / пассивы
Характеристика портфеля
ценных бумаг (S)
Акции / чистые активы
Переменная “качество управления” оценивалась с точки зрения
того, как коммерческий банк выполняет свои традиционные функции
финансового посредника, то есть в какой степени банк способствует
перераспределению финансовых ресурсов от кредиторов к заемщикам.
В качестве показателя, описывающего прибыльность банка, выбран
коэффициент доходности активов. Ликвидность характеризуется соотношением между активами и обязательствами банка сроком до 30 дней.
Так, в работе используется прокси-значение норматива текущей ликвидности (Н3). Учитывая влияние финансового кризиса, значение данного коэффициента особенно важно, так как оно показывает, в какой
степени банк обладает запасом ликвидности, чтобы противостоять возможному оттоку депозитов.
В качестве двух переменных, дополняющих традиционные
компоненты системы CAMEL, используются показатели структуры
пассивов и качества портфеля ценных бумаг банка. Первый из них характеризует долю средств нерезидентов в пассивах банков. Это позволяет оценить возможности банка по использованию заемных средств
из-за рубежа, что в условиях кризиса, когда прекращается доступ к
“дешевым” иностранным ресурсам, может существенно повлиять на
финансовую устойчивость банка.
40
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Второй коэффициент – “акции / чистые активы” – может служить
косвенной оценкой чувствительности банка к рыночным рискам, так
как акции имеют высокую степень волатильности, а их курсы в целом
отражают общую динамику рынка.
Анализ полученных результатов. Анализ бизнес-моделей крупных российских банков. Для крупных банков было выявлено 11 бизнес-моделей. При этом на первые четыре из них приходится 95,1 % из
592 наблюдений. Это свидетельствует о том, что в целом банки выбирают ограниченный набор стереотипов поведения. Наиболее распространенным является первый паттерн (рис. 1), на который приходится
380 объектов кластеризации, 64,2 % от общего числа наблюдений.
Рис. 1. Числовые характеристики Рис. 2. Числовые характеристики
первого паттерна крупных банков второго паттерна крупных банков
Банки, имеющие данной бизнес-модель, сочетают оптимальную
достаточность капитала, хорошее качество активов, приемлемый уровень ликвидности. Источником ресурсной базы для этих банков являются, в основном, средства физических лиц. При этом прибыльность
кредитных организаций в условиях нестабильных финансовых условий остается невысокой. Наиболее крупными представителями данной
бизнес-модели стали банки с государственным участием, такие как
“Сбербанк”, “Банк ВТБ”, “Газпромбанк” и “Россельхозбанк”.
Числовые характеристики второй бизнес-модели (рис. 2), содержащей 15,5 % наблюдений, схожи со значениями первой. Главное отличие заключается в том, что во втором случае качество кредитных
портфелей ниже, и в целом банки склонны к поддержанию избыточной ликвидности. Представителями второй бизнес-модели поведения
стали кредитные организации, активно занимающиеся розничным кредитованием, например, банк “Русский стандарт”.
Около 10,8 % наблюдений приходится на третий паттерн (рис. 3),
объединяющий банки с высокой долей иностранного участия в капитале, которые сравнительно недавно вышли на российский банковский
рынок и не успели нарастить депозитную базу, вследствие чего главным
41
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
источником ресурсов для таких банков служат финансовые средства
материнских компаний. Особенностью паттерна являются низкие показатели ликвидности данных кредитных организаций. Представителями
этой бизнес-модели стали банки: “Сосьете Женераль”, “Райффайзен
Банк” и “Нордея банк”.
Рис. 3. Числовые характеристики Рис. 4. Числовые характеристики
третьего паттерна крупных банков четвертого паттерна крупных банков
Бизнес-модель, характеризуемая четвертым паттерном (рис. 4),
охватывает 5 % наблюдений. Она частично схожа с первым паттерном. Отличие заключается в практически полном отсутствии средств
нерезидентов в пассивах кредитных организаций, а также в большей
доле депозитов в ресурсной базе банков. Данная бизнес-модель характерна для таких банков, как “Россия”, “Ханты-Мансийский банк”, “Русьбанк” и “Газэнергопромбанк”.
Анализ бизнес-моделей средних российских банков. Поведение
средних кредитных организаций за анализируемый период можно охарактеризовать 13 бизнес-моделями, при этом около 96 % наблюдений
из 1 024 объектов кластеризации можно описать четырьмя бизнесмоделями.
Наиболее распространенной является бизнес-модель. Она характерна для 591 наблюдения (57,7 %) и очень близка по показателям к бизнес-модели, описываемой первым паттерном для крупных банков (см.
рис. 1). Главное отличие заключается в структуре пассивов, средние
коммерческие банки менее активно привлекают средства нерезидентов,
чем крупные. Ликвидность и достаточность капитала средних банков
данного паттерна удовлетворяют минимальным требованиям нормативов Банка России. Качество активов банков оценивается как “хорошее”
(доля резервирования менее 5 %). Представителями средних банков
первого паттерна стали следующие кредитные организации: “Далькомбанк”, “Инвестбанк”, “Металлургический коммерческий банк”, ”ИНГ
банк (Евразия)”, “БИНБАНК” и “Дойче банк”.
42
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Второй паттерн (рис. 5) свойственен для 174 наблюдений (16,9 %).
В отличие от первой бизнес-модели здесь уровень достаточности капитала выше на 3 %, банки активнее привлекают депозиты, а также
вкладываются в долевые ценные бумаги. Данной бизнес-модели за рассматриваемый период придерживались “Сургутнефтегазбанк” и “Национальный резервный банк”.
Согласно числовым характеристикам третьего паттерна (рис. 6),
описывающего 119 наблюдений, бизнес-модель характеризуется высокой долей средств нерезидентов в структуре пассивов коммерческих
банков, а также низким уровнем ликвидности. Данная модель прослеживалась в поведении таких банков, как “Русфинанс банк”, “КМБбанк”, “Сведбанк”, “Кредит Европа банк”, “Коммерцбанк (Евразия)”,
“БНП Париба”.
Рис. 5. Числовые характеристики Рис. 6. Числовые характеристики
второго паттерна средних банков третьего паттерна средних банков
Около 9,6 % наблюдений описывается с помощью четвертого паттерна. Представители этой группы банков (“ВЕФК”, “Азиатско-Тихоокеанский банк”, “Новикомбанк”, “Москомприватбанк”, “Судостроительный банк”, “Росевробанк”, “СМП банк”) отличаются низким качеством кредитного портфеля: доля резервирования под возможные
потери по ссудам от кредитного портфеля составила 16 %.
Среди подгруппы средних банков было выявлено 2 “аномальные”
бизнес-модели. В первом случае наблюдается низкое качество кредитного портфеля (доля РВПС в объеме выданных кредитов небанковскому сектору экономики составляет 30 %), во втором – высокий уровень достаточности капитала (30 %).
Анализ бизнес-моделей малых российских банков. Поведение
малых коммерческих банков в период с 2006–2009 гг. было достаточно
разнообразным, его можно охарактеризовать 28 паттернами. На первые
шесть паттернов приходится 90 % из 7 068 объектов кластеризации.
43
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Первый паттерн малых банков включает 3 882 наблюдения, что
составляет 48,7 % от общего числа объектов кластеризации. Данная
бизнес-модель схожа по своим числовым характеристикам с первой
бизнес-моделью крупных банков (см. рис. 1). Различие состоит в более высоком показателе достаточности капитала (22,5 %) и в большей
доле средств нерезидентов в пассивах малых банков.
Около 22,6 % объектов кластеризации описывается вторым паттерном (рис. 7). Отличие от первой бизнес-модели малых банков – это
более высокий объем депозитов, практически полное отсутствие средств
нерезидентов, а также больший уровень вложений в инвестиционные
активы. Данная модель схожа по числовым характеристикам четвертому для крупных банков.
На третий паттерн (рис. 8) приходится 584 наблюдения (7 %). Малым банкам, придерживающимся данной бизнес-модели, свойственно
низкое качество кредитного портфеля (доля РВПС – 23 % от кредитов).
Соотношение величины привлеченных депозитов к величине выданных НБС кредитов близко к 1. Кроме того, в структуре пассивов в небольшом объеме имеются средства нерезидентов. Данный паттерн не
имеет близких аналогов среди крупных и средних кредитных организаций.
Рис. 7. Числовые характеристики Рис. 8. Числовые характеристики
второго паттерна малых банков третьего паттерна малых банков
Главной особенностью четвертого паттерна (рис. 9) является то,
что банки при активном привлечении депозитов практически не кредитуют. Малым банкам, поведение которых описывается пятым паттерном (рис. 10), свойственный высокий уровень достаточности капитала
(45 %). Банки активно кредитуют НБС, при этом качество кредитного
портфеля достаточно низкое, доля просроченной задолженности в кредитном портфеле высока (20 %), что в 2 раза выше среднего показателя по малым банкам. Представителями данного кластера стали такие
банки: “Союзный”, “Ноксбанк”, “Ипозембанк”, “Трансстройбанк”, “Нацбизнесбанк”.
44
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Рис. 9. Числовые характеристики Рис. 10. Числовые характеристики
четвертого паттерна малых банков пятого паттерна малых банков
На шестой паттерн приходится 204 наблюдения, что составляет
2,6 % от объектов кластеризации. Данный паттерн, как и предыдущий,
характеризуется высоким уровнем просроченной задолженности по
выданным кредитам. При этом уровень достаточности капитала ниже,
чем у пятого паттерна. Кроме того, высока доля вложений в инвестиционные активы банков.
Для малых банков можно выделить 3 “аномальных” паттерна.
Один из них характеризуется низким качеством активов (45 %), два
других – высоким уровнем ликвидности (свыше 700 %), высокой достаточностью капитала (53–86 %) и низким качеством активов (11–32 %)
соответственно.
Анализ приверженности выбора бизнес-моделей банками во
времени. Исследование поведения банков и частоты смены выбранных ими бизнес-моделей даёт возможность выделить группы кредитных организаций по степени приверженности выбора той или иной бизнес-модели, в том числе с разбивкой на группы крупных, средних и
малых банков (рис. 11–13).
К классу “абсолютно приверженных” банков отнесены те из них,
которые ни разу на протяжении рассматриваемого периода не сменили свою бизнес-модель. Банки, сменившие за анализируемый период
1–2 бизнес-модели, были отнесены к просто “приверженным” кредитным организациям. Неприверженными были признаны банки, которые
сменили 3–6 моделей поведения. Кредитные организации, сменившие
за 4 года более 7 моделей поведения, были признаны абсолютно неустойчивыми.
Сравнивая количество различных моделей, выбираемых крупными и средними банками (табл. 2), было отмечено, что в группе средних кредитных организаций высока доля тех, кто менял модель поведения 3–4 раза.
45
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
абсолютно
абсолютно
приверженные;
приверженнные;
приверженные;
18,75 %
приверженные;
18,75 %
23,44 %
23,44 %
абсолютно
абсолютно
приверженные;
приверженнные;
32,43
32,43%
%
приверженные;
приверженные;
29,73
29,73%%
абсолютно
неприверженнеприверженные; 13,51 % неприверженные;
24,32
%%
ные;
24,32
неприверженнеприверженные;
ные;
53,13
53,13
%%
абсолютно
неприверженные;
4,69 %
Рис. 11. Распределение крупных
Рис. 12. Распределение средних
банков по степени приверженности банков по степени приверженности
абсолютно
абсолютно
приверженнные;
приверженные;
14,06
32,43 %
%
приверженные;
приверженные;
30,12
29,73 %
%
абсолютно
неприверженные;
11,65 %
абсолютно
неприверженнеприверженные; 13,51 % неприверженные;
46,18
% %
ные;
24,32
Рис. 13. Распределение малых банков
по степени приверженности
Таблица 2
Количество бизнес-моделей, выбираемых банками
46
Число смен
моделей
Количество
крупных банков
Количество
средних банков
Количество
малых банков
1
12
12
70
2
14
27
187
3
5
12
139
4
4
10
67
5
2
3
25
…
…
…
…
Итого
37
64
498
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Кроме этого, число банков, выбирающих не более 2 моделей поведения, в группе средних кредитных организаций меньше, чем в группе крупных, что говорит о большей неоднородности средних банков
по сравнению с крупными банками (см. рис. 11 и 12).
Анализ поведения средних и малых банков показывает, что большинство кредитных организаций этих групп выбирали не более
3 бизнес-моделей за рассматриваемый период, а схожесть наиболее популярных из них с моделями поведения, выбираемыми крупными банками, говорит о том, что малые и средние банки старались копировать
модель поведения крупных, адаптируя их под собственные условия.
Из табл. 3 видно, что 92 (15,4 %) из 599 рассмотренных банков имеют
схожие модели поведения и не меняли их на протяжении 4 лет.
Таблица 3
Соответствие бизнес-моделей между группами
Крупные банки
Средние банки
Малые банки
Первый паттерн
Первый паттерн
Первый паттерн
Второй паттерн
Четвертый паттерн
Третий паттерн
Третий паттерн
Третий паттерн
Четвертый паттерн
Четвертый паттерн
Второй паттерн
Второй паттерн
В целом, большинство банков выбирают для себя ограниченное число бизнес-моделей и следуют им на протяжении всего рассматриваемого периода времени.
Выводы. Рассмотренная методика кластеризации, применение которой позволило рассмотреть бизнес-модели кредитных организаций,
подтвердила гипотезу о том, что российский банковский сектор состоит из нескольких десятков достаточно крупных финансовых организаций и множества малых банков, ориентированных на обслуживание
определенных клиентов, что и отражается в достаточно неоднородном
распределении банков и их траекторий.
Общий взгляд на состав и динамику бизнес-моделей, которых придерживались банки, за рассматриваемый период позволяет говорить о
том, что поведение российских банков было весьма неоднородным до
кризиса, а после него эта дифференциация усилилась еще больше. При
этом выявленная динамика и отсутствие большого количества общих
траекторий являются достаточно характерными для финансовых систем
47
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
развивающихся стран, однако в России эта дифференциация проявляется в большей степени.
Таким образом, динамический анализ бизнес-моделей российских
коммерческих банков позволил выделить сходства и различия в динамике функционирования коммерческих банков, особенности функционирования различных типов банков, выявить общие траектории развития, а также определить банки, которые являются источниками повышенной волатильности российского банковского сектора.
Список литературы
1. Алескеров Ф. Т. Стереотипы поведения российских коммерческих банков в
период финансового кризиса / Ф. Т. Алескеров, В. Ю. Белоусова, А. А. Кнурова [и др.] // Проблемы развития экономики и общества : в 3 кн. / отв. ред.
Е. Г. Ясин. – М. : Издательский дом ГУ-ВШЭ. – 2011. – Кн. 1. – С. 583–593.
2. Алескеров Ф. Т. Стереотипы поведения российских банков / Ф. Т. Алескеров,
В. Ю. Белоусова, М. Ю. Сердюк [и др.] // Банковское дело. – 2008. – № 7. –
С. 44–50.
3. Алескеров Ф. Т. Динамический анализ паттернов поведения коммерческих банков России / Ф. Т. Алескеров, В. М. Солодков, Д. С. Челнокова // Экономический журнал Высшей школы экономики. – 2006. – № 1. – С. 48 – 61.
4. Банковская система и рынки капитала в условиях роста конкуренции и новых
институциональных преобразований : научные доклады / А. Н. Клепач [и др.]. –
М. : Московский общественный научный фонд, Центр развития, 2005. – 239 с.
5. Ивантер А. Кто соберет пазл? [Электронный ресурс] / А. Ивантер // Эксперт. –
2005. – № 33(479). – Режим доступа : http://www.expert.ru/printissues/expert/
2005/33/33ex-banki-1/.
6. Козлов А. А. На модернизацию банковской системы отпущено три года [Электронный ресурс] / А. А. Козлов // Банковское дело в Москве. – 2002. – № 7(91). –
Режим доступа : http://www.bdm.ru/arhiv/2002/07/04-07.html.
7. Лукаш Е. Н. Экономические исследования: от теории к практике и наоборот
[Электронный ресурс] / Е. Н. Лукаш / Материалы круглого стола на тему “Развитие банковского сектора: вклад экономический исследований при разработке политики”. – EERC, 1999. – Режим доступа : http://www.eerc.ru/default.
aspx?id=102.
8. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран : в 2 кн. – Кн. 2 /
Ж. Матук. – М. : Финстатинформ ; под общей ред. Л. П. Павловой. – 1994. –
Т. 1. – 365 с.
9. Путиловский В. А. Анализ банковской системы методом сегментирования /
В. А. Путиловский // Банковское дело. – 2006. – № 11. – С. 16–22.
10. Aleskerov F. Structural Dissimilarities in Turkish Banks, 1988–1999 / F. Aleskerov,
H. Ersel, M. Mercan // Boğaziçi Journal. – 2001. – Vol. 15. – № 1. – P. 57–69.
11. Aleskerov F. Clustering Turkish Commercial Banks According to Structural Similarities / F. Aleskerov, H. Ersel, R. Yolalan // Yapi Kredi Research Department
Discussion Paper Series. – 1997. – 97–02. Istanbul.
Получено 23.04.2012
48
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Анотація
У статті зроблено аналіз бізнес-моделей великих, середніх і малих
російських комерційних банків у динаміці: з 2006 до 2009 року. На підставі системи показників роботи банку, аналогічної моделі CAMELS,
були виявлені домінуючі моделі поведінки провідних кредитних організацій; показано, як змінюються стратегії вибудови банківського бізнесу
цих фінансових посередників до і в період фінансової кризи 2008 року,
а також визначені групи банків, які відрізняються високою частотністю
зміни бізнес-моделей.
Summary
This article is devoted to dynamic analysis of business models for
large, medium and small Russian commercial banks from 2006 till 2009.
Based on CAMELS model, we describe the prevailing banking business
models observed for Russian leading banks. We show how banking strategies
of these financial intermediaries are changing before and during the 2008
financial crisis, and identify groups of banks characterized by high frequency
of business model changes.
49
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.761
Г. І. Андрєєва, канд. екон. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЗАБІРЖОВИХ
ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
І ЇХ ВПЛИВ НА РИНКОВІ РИЗИКИ
У статті досліджено сутність та особливості позабіржових похідних фінансових інструментів. Проаналізовано наукові підходи та законодавчі акти України
до визначення понять “форварди” і “свопи”. Розглянуто вплив позабіржових похідних фінансових інструментів на ринкові ризики.
Ключові слова: строковий ринок, позабіржовий ринок, похідні фінансові інструменти, контракт, угода, форвард, своп, опціон.
Постановка проблеми. Позабіржовий ринок похідних фінансових інструментів відіграє особливу роль у розвитку строкового ринку
зокрема і фондового ринку в цілому. Як менш професійний та практично загальнодоступний, він здатний забезпечити пряму участь багатьох дрібних та середніх інвесторів у торгівлі похідними фінансовими
інструментами, в результаті чого ринок стає менш спекулятивним та
більш стійким. З погляду зручності укладання угод і проведення розрахунків між учасниками ринку, якісно організований позабіржовий
ринок не поступається біржовому. Чим вищий рівень технологій, які
використовуються для обміну інформацією, укладання угод і розрахунків за ними, тим ближчий позабіржовий ринок до біржового.5
Проте слід зазначити, що ці обидва ринки некоректно порівнювати.
Насамперед внаслідок невід’ємних відмінностей у характері та використанні похідних. Наприклад, ф’ючерсами не торгують на позабіржовому
ринку. Разом з цим порівняння можна провести за такими критеріями,
як умовна вартість відкритих позицій та оборот. Так, на біржовому
ринку похідних фінансових інструментів закриття первинної позиції
призводить до зменшення обсягу ринку в результаті проведення угоди
через розрахункову палату біржі. При здійсненні торгів на позабіржовому ринку спостерігається тенденція відкриття нових позицій, що
призводить до збільшення номінальних розмірів ринку.
Незважаючи на розбіжності в розмірах ринків біржової та позабіржової торгівлі, проблематика останнього досліджена недостатньо. Багато в чому це пов’язано з нетривалою історією його існування. Лише
у 80-х роках минулого століття торгівля позабіржовими форвардними
та опціонними контрактами набула значних масштабів. Саме в цей час
© Г. І. Андрєєва, 2012
50
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
стає помітною роль свопів. Серед перших свопів були такі, що передбачували обмін процентними платежами за позиками, коли одна сторона
обмінювала свою фіксовану процентну ставку на плаваючу процентну
ставку іншої сторони [4, с. 19].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним, методологічним і практичним питання розвитку позабіржового ринку похідних
фінансових інструментів на різних етапах його еволюції присвячені
праці таких зарубіжних вчених, як Дж. К. Халл [5], Дж. Ф. Маршалл і
В. К.Бансал [7]; російських вчених: Л. Н. Буреніна [2], В. А. Галанова
[3], Б. Б. Рубцова [13], А. Б. Фельдмана [15]. Суттєві надбання у дослідженні цих питань належать таким вітчизняним вченим, як І. Бланк
[1], Л. Примостка [9; 10], О. Сохацька [14] та інші.
Невирішені частини проблеми. Значні досягнення названих вчених стали основою подальшого дослідження інструментів позабіржового ринку похідних фінансових інструментів, який є потужним сегментом сучасного фінансового ринку. Сутність та особливості позабіржових похідних фінансових інструментів і їх вплив на ринкові ризики
вимагають додаткового дослідження у зв’язку з розширенням складу
інструментів позабіржової торгівлі, залученням нових учасників для
здійснення операцій, можливістю використання позабіржових похідних фінансових інструментів для управління ринковими ризиками.
Мета статті полягає в дослідженні сутності та особливостей позабіржових похідних фінансових інструментів і їх впливу на ринкові
ризики.
Виклад основного матеріалу. У наш час ринок похідних фінансових інструментів розвивається у двох формах – біржового та позабіржового ринку, конкуренція між якими є додатковим стимулом до розширення спектра використання позабіржових похідних фінансових
інструментів і появи нових інструментів позабіржової торгівлі [4, с. 26].
До позабіржових похідних належать форварди (Forward), опціони
(option) і свопи (swap).
Форварди належать до контрактів з відстроченою поставкою базового активу. Форвард – це угода, за якою продавець і покупець домовляються про поставку базового активу певної якості та у певній кількості на вказану майбутню дату. Ціна може встановлюватися заздалегідь або в момент поставки [4, с. 39].
У Податковому кодексі зазначено, що “форвардний контракт –
цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов’язується в майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність
покупця на визначених умовах, а покупець зобов’язується прийняти в
установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену
51
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
таким договором. Усі умови форварда визначаються сторонами контракту під час його укладення. Укладення форвардів та їх обіг здійснюються поза організатором торгівлі стандартизованими строковими
контрактами” [8].
У проекті Закону України “Про похідні (деривативи)” визначено,
що форвардний контракт (форвард) – договір поставки, за яким продавець (постачальник) зобов’язується в майбутньому в установлений
строк (дата виконання зобов’язань за форвардним контрактом) передати базовий актив у власність покупця на визначених договором
умовах, а покупець зобов’язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором [12].
Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує
зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право
відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої
сторони контракту, або у випадках, визначених цивільним законодавством. Продавець форвардного контракту не може передати (продати)
зобов’язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без
погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий
контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту [11].
На наш погляд, обов’язковість виконання форвардного контракту
повинна розглядатися як основна умова його існування та дієвості, без
якої форварди втрачають свій сенс і не можуть використовуватись як
інструменти хеджування цінових ризиків.
На думку М. В. Жуковської, форвардна угода – це угода між двома
сторонами, умови якої передбачають обов’язкову одномоментну передачу прав і обов’язків щодо базового активу з відстроченим терміном
виконання домовленості від дати домовленості [6, с. 7].
З точки зору А. Н. Буреніна, форвардний контракт – це угода між
двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту, яка укладається поза біржею. Виконання контракту відбувається відповідно
до даних умов у визначені строки. Форвардний контракт належить до
“твердих угод”, тобто обов’язкових для виконання [1, с. 19].
Дж. Ф. Маршалл і В. К. Бансал розглядають форварди як контракти, що укладаються між двома сторонами і які вимагають виконання
52
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
певних дій у більш пізній строк. Найчастіше за все ці дії приймають
форму поставки деяких базових активів. Саме тому такі контракти називають контрактами з відстроченою поставкою (deferred delivery) [7,
с. 310].
В. А. Галанов визначає форвардний контракт як договір купівлі/
продажу (поставки) будь-якого активу через певний строк у майбутньому, всі умови якого обговорюються сторонами угоди в момент його
укладання [2, с. 165].
Л. О. Примостка вважає, що форвардний контракт – це угода між
двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі
операції набувають форми купівлі чи продажу обумовленої кількості
конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому [10, с. 19].
Безумовно, що всі наведені вище визначення тією чи іншою мірою
відображають сутність форвардів. Проведений аналіз дозволяє сформулювати таке визначення форвардного контракту: форварди – це тверді строкові угоди, які дозволяють хеджувати цінові ризики шляхом
фіксації цін на базовий актив, який має бути поставлений у майбутньому. Головний недолік форварда полягає в тому, що при зміні готівкових
цін у той чи інший бік до строку розрахунку, сторони не можуть розірвати його.
Специфічним форвардним контрактом є угода про майбутню процентну ставку FRA (forward rate agreement), або форвардна угода про
ставку процента, за якою одна сторона умовно позичає в іншої сторони певну суму за певною процентною ставкою на обумовлений строк.
У разі відхилень поточної процентної ставки від заздалегідь обговореної
при укладанні угоди учасники угоди зобов’язуються провести компенсаційні виплати на дату виконання (settlements day). Інакше кажучи,
FRA оперує тільки з двома процентними ставками – контрактною ставкою та ставкою-орієнтиром на день розрахунку. До різновидів форвардів також відносять: угоди з заставою – це договір, за яким один
контрагент виплачує іншому контрагентові в момент укладання договору суму, що визначена договором між ними, як гарантію виконання
своїх зобов’язань; угоди з премією – це договір, за яким один з контрагентів на підставі особливої заяви до певного дня за встановлену
винагороду (премію) одержує право вимагати від свого контрагента або
виконання зобов’язань за договором, або цілком відмовитися від угоди;
умовні угоди – це угоди, при укладанні яких брокер повинен виконати
певні доручення клієнта; бартерні угоди – це угоди на товарообмінні
угоди з передачею права власності на товар без платежу грошовими
коштами.
53
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Свопові контракти відіграють помітну роль на ринку похідних
цінних паперів. У наш час вони широко використовуються з метою
хеджування ризиків, пов’язаних із процентними ставками, валютними
курсами, цінами на товари, інвестуванням у цінні папери тощо; спекуляції на їх купівлі та продажу; арбітражу на світових ринках капіталу;
освоєння нових ринків і створення синтетичних інструментів. До переваг свопів перед іншими позабіржовими цінними паперами слід віднести такі як: зниження вартості фінансування – свопи дозволяють
здійснювати запозичення в іноземній валюті під відсоткову ставку,
встановлену для національної валюти; гнучкість – позабіржова природа свопів надає необмежені можливості для формування контрактів,
які влаштовують обидві сторони; одночасність угоди – свопова угода
може мати будь-який довгий строк дії (зазвичай до 10 років). Покриття таких часових періодів потребують застосування інших похідних
інструментів з більш короткими строками і, як наслідок, додаткових
витрат і організаційних зусиль; страхування – свопи використовуються для обміну ризику, а також як форма страхування від ринкового ризику. Головним недоліком свопів, на наш погляд, є відсутність стандартних умов, а також те, що їх не можна використовувати в інших
фінансових цілях, оскільки вони не знаходяться в обігу.
Досліджуючи дефініцію свопового контракту, ми дійшли висновку,
що більшість науковців визначають своп як угоду з обміну активами
між сторонами угоди з метою зниження ринкових ризиків. Наприклад,
Д. Ф. Маршалл і В. К. Бансал розглядають своп як угоду між двома
сторонами, коли перша сторона згодна здійснювати виплати іншій за
фіксованою ставкою процента, а інша сторона погоджується платити
першій стороні за плаваючою ставкою [7, с. 366]. У даному визначенні
акцент робиться на опис зобов’язань сторін угоди, але не згадується
механізм виконання – виплата тільки різниці в зобов’язаннях, а не самих зобов’язань.
У Податковому кодексі наведено таке визначення: “своп – цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної
договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків)
протягом дії контракту” [8]. На нашу думку, у такій редакції неможливо визначити характерні риси свопа. Обмін потоками платежів (готівкових або безготівкових) існує у звичайному кредитному договорі,
наприклад, іпотечному – позичальник отримує позику та з певною періодичністю сплачує кредитору грошові потоки (готівкові або безготівкові), базовим активом є заставне майно.
54
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
У проекті Закону України “Про похідні (деривативи)” сформульовано таке визначення: “Своповий контракт (своп) – це укладений
між двома сторонами договір про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії договору”. У цьому визначенні взагалі важко
виділити специфіку свопа, а саме – обмін платежами, розрахованими
за фіксованою та плаваючою (або тільки плаваючою) ставкою.
Отже, свопи – це виключно позабіржові інструменти, які передбачають обмін платежами, розрахованими за фіксованою та плаваючою
(або тільки плаваючою) ставкою, та відповідають потребам багатьох
учасників ринку. Саме ці потреби зумовили появу таких основних видів
свопів, як процентні свопи (Interest Rate Swap – IRS), валютно-процентні свопи (currency swap), які не слід плутати з валютними свопами
(FX swap), товарні свопи, фондові свопи.
Процентні свопи пов’язані тільки з однією валютою, тоді як валютні й валютно-процентні свопи – завжди з двома. Валютно-процентні
свопи передбачають обмін основними сумами з наступним обміном
процентними платежами протягом усього терміну дії свопа. У валютних
свопах проводиться лише обмін основними сумами в дати валютування без будь-яких процентних платежів.
Наприкінці ХХ століття на позабіржових ринках похідних інструментів з’явилися різноманітні опціони на широкий спектр товарносировинних продуктів і фінансових інструментів. Опціонний контракт
надає право, але не зобов’язує купити (опціон “колл”) або продати
(опціон “пут”) певний базовий актив за певною ціною – ціною виконання (“страйк”) – у певну майбутню дату (дату закінчення строку або
дату виконання). Позабіржові опціони – це інструменти, які є результатом індивідуальних домовленостей. На відміну від біржових, вони
не мають стандартних умов і гарантійних вимог, продавці позабіржових опціонів не вносять маржу, а покупці повинні сплачувати премію
одразу після укладання угоди. Розрахунки за опціонами здійснюються
на умовах, встановлених на дату закінчення строку. За стилем виконання опціону розрізняють: американський опціон – утримувач має
право, але не зобов’язання купити або продати базовий актив у день
закінчення контракту або в будь-який момент до того. Інакше кажучи,
опціон може бути виконаний передчасно, й розрахунки здійснюються
за ціною виконання на момент закінчення контракту; європейський
опціон – утримувач має право, але не зобов’язання купити або продати базовий актив тільки у день закінчення контракту, тобто опціон не
55
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
може бути виконаний завчасно, й розрахунки здійснюються за ціною
виконання на момент закінчення контракту; екзотичні опціони – це
опціони з більш складною структурою, що містять спеціальні елементи чи обмеження.
Отже, опціон – це угода, за якою покупець опціону сплачує продавцю премію за право, але не за зобов’язання: купити/продати (опціон “колл”/“пут”) конкретний базовий актив у певній кількості (контрактна кількість) на встановлену дату або раніше (стиль виконання
опціону). Можна сказати, що опціон характеризується базовим активом, видом (“колл”/“пут”), стилем (американський, європейський чи
екзотичний), ціною виконання та датою закінчення. Оскільки умови
позабіржових контрактів встановлюються за результатами переговорів між продавцем і покупцем, вони можуть бути дуже гнучкими, що
цінується на волатильних ринках. Самий значний недолік позабіржових контрактів – це кредитний ризик. Контрагенти позабіржової угоди
повинні переконатися, що інша сторона здатна виконати свої зобов’язання. Слід зазначити привабливість опціонів як інструментів спекуляції, оскільки вони надають спекулянту значний фінансовий важіль,
обмежуючи при цьому односторонній ризик. Привабливість для хеджерів пояснюється тим, що опціони забезпечують спосіб захисту від
несприятливих змін цін і в той же час залишають можливість отримати прибуток за сприятливих цінових змін. Крім того, опціони можна
комбінувати багатьма способами, створюючи унікальні прибуткові конструкції [7, с. 395].
Серед останніх інновацій позабіржових опціонів слід назвати азіатські (опціони з усередненою ціною (average price options)), спредові
(spread) опціони (опціони на цінові диференціали між двома спорідненими активами), довгострокові опціони (до 5 років), свопціони
(swaption). Свопціон є своєрідним опціоном на своп і надає покупцю
право (не зобов’язання) на входження в угоду процентного свопу в
певну майбутню дату за фіксованою ставкою та на специфічних умовах.
Так, на позабіржовому ринку обертаються такі контракти: тримісячні
й річні опціони на два, п’яти й десятирічні свопи; два і п’ятирічні опціони на два і п’ятирічні свопи; десятирічні опціони на десятирічні
свопи тощо.
Отже, розглянувши основні похідні фінансові інструменти позабіржового ринку, спробуємо сформулювати узагальнене визначення
позабіржового похідного фінансового інструмента. На нашу думку, позабіржовий похідний фінансовий інструмент – це контракт, який встановлює єдність протилежних зобов’язань для кожної зі сторін, які мають різні основи й регулювання яких здійснюється шляхом виплати
56
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
(отримання) сторонами контракту грошової різниці між цими зобов’язаннями на фіксовану майбутню дату.
Операції з позабіржовими похідними фінансовими інструментами,
з одного боку, дозволяють управляти ринковими ризиками, а з іншого –
мають потенціал для генерування нових ринкових ризиків, обумовлених
специфічними особливостями позабіржового ринку, наприклад, відносною непрозорістю ринку, поєднанням класичних та екзотичних контрактів, високим ступенем децентралізації, відсутністю ціноутворюючої
функції тощо. Управління ризиками створює додаткові зв’язки між суб’єктами й ринками (спотовим і строковим). Однак наявність таких
зв’язків означає й можливість їх порушення, виникає нове джерело
ринкових ризиків. У той же час чисельність і гнучкість позабіржових
похідних фінансових інструментів дозволяє учасникам ринку здійснювати саме ті операції, які найбільш підходять до їх фінансових можливостей, обирати ті ризики, які вони могли б хеджувати або продати як
небажані. Позабіржовим похідним фінансовим інструментам властивий мінімальний ризик цінових маніпуляцій, оскільки, на відміну від
біржових, їх ціни не використовуються як орієнтири для інших ринків,
тобто не виконують ціноутворюючої функції. Це пояснюється тим, що
більшість позабіржових похідних фінансових інструментів складають
похідні фінансові інструменти, базисним активом яких є процентні ставки, а не безпосередньо товарні активи і ціни, що пов’язані з ними.
Безумовно, повністю позбутися ризиків неможливо. Проте, використовуючи позабіржові похідні фінансові інструменти, ризики можна
трансформувати, наприклад, шляхом заміни одних фінансових зобов’язань на інші (обміняти фіксовані зобов’язання на плаваючі).
Висновки. Таким чином, використання позабіржових похідних
фінансових інструментів ґрунтується на тому, що зобов’язання сторін
строкових угод існують протягом значного періоду часу, тому виникає
можливість певних ринкових операцій з ними до моменту закінчення
строку їх дії. Отже, позабіржові похідні фінансові інструменти можна
визначити як єдність початкової та зворотної угод, або одночасне відкриття й закриття ринкової позиції за відповідним активом із відстрочкою виплати (отримання) різниці у контрактних зобов’язаннях. Кожний позабіржовий похідний фінансовий інструмент має власні ризики,
може використовуватися для хеджування інших ризиків, поєднуватися
з тими чи іншими інструментами ринку, або тими чи іншими його активами. Завдяки цьому, кількість поєднань і комбінацій використання
позабіржових похідних фінансових інструментів в управлінні та трансформації ризиками значно зростає.
57
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Список літератури
1. Бланк И. А. Управление финансовыми ресурсами / И. А. Бланк. – М. : Омега-Л,
2010. – 768 с.
2. Буренин Л. Н. Рынок производных финансовых инструментов / Л. Н. Буренин. – М. : ИНФРА–М, 2000. – 386 с.
3. Галанов В. А. Производные инструменты срочного рынка: фьючерсы, опционы,
свопы / В. А. Галанов. – М. : Финансы и статистика, 2002. – С. 119–464 с.
4. Деривативы. Курс для начинающих / пер. с англ. – М. : Альпина Паблишер,
2002. – 208 с. – С.19. – Серия “Reuters для финансистов”.
5. Джон К. Халл. Опционы, фьючерсы и другие производные финансовые инструменты = Options, Futures and Other Derivatives / Джон К. Халл. – 6-е изд. –
М. : Вильямс, 2007. – 1056 с.
6. Жуковская М. В. Рынок производных ценных бумаг / М. В. Жуковская. – Таганрог : Изд-во ТРТУ, 2004. – 40 с. – С. 5.
7. Маршалл Дж. Ф. Финансовая инженерия: полное руководство по финансовым нововведениям / пер. с англ. ; Дж. Ф. Маршалл, В. К. Бансал. – М. :
ИНФРА-М,1998. – 784 с.
8. Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : зі змінами, внесеними
згідно із Законом України від 23.12.2010 № 2856-VI (2856-17) Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/.
9. Примостка Л. Роль строкового ринку в стабілізації економічної системи /
Л. Примостка // Ринок цінних паперів. – 2004. – № 5–6. – С. 21–24.
10. Примостка Л. О. Фінансові деривативи: аналіз та облікові аспекти : монографія / Л. О. Примостка. – К. : КНЕУ, 2001. – 263 с.
11. Про оподаткування прибутку підприємств [Електронний ресурс] : Закон України від 22.05.97 № 283/97-ВР із останніми змінами та доповненнями від
27.04.2010. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/.
12. Про похідні (деривативи) [Електронний ресурс] : проект Закону України від
11.05.2010 № 6376. – Режим доступу : http zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/
main.cgi.
13. Рубцов Б. Б. Современные фондове рынки / Б. Б. Рубцов. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – 928 с.
14. Сохацька О. М. Біржова справа : підручник / О. М. Сохацька : Тернопіль :
Карт-бланш ; К. : Кондор, 2008. – С. 232–233, 254–256. – 632 c.
15. Фельдман А. Б. Производные финансовые и товарные инструменты / А. Б. Фельдман. – М. : Финансы и статистика, 2003. – 241 с.
Отримано 23.04.2012
Summary
The essence and features of OTC derivatives are researched. The scientific approaches, and legislation concerning the definition of forwards
and swaps are analyzed. The impact of OTC derivatives on market risks is
observed.
58
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 368:336.761
О. М. Пахненко, В. В. Роєнко,
аспіранти ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ВЗАЄМОДІЯ СТРАХОВОГО І ФОНДОВОГО РИНКІВ
ПРИ ФОРМУВАННІ КОНВЕРГЕНТНОЇ МОДЕЛІ
ФІНАНСОВОГО РИНКУ
У статті досліджено особливості реалізації основних видів діяльності страхових компаній на фондовому ринку. Проведена оцінка фінансового потенціалу фондового ринку, що може бути використаний для управління страховими ризиками.
Ключові слова: страхова компанія, страховий ринок, фондовий ринок, цінні
папери, потенціал ринку.
Постановка проблеми. Трансформація світової фінансової системи відкрила новий етап у розвитку страхового ринку, що проявляється
в посиленні його взаємозалежності та розширенні взаємозв’язків із
фондовим ринком. У процесі діяльності на даному сегменті фінансового ринку страхові компанії можуть реалізовувати функції, пов’язані зі
страхуванням фінансових ризиків суб’єктів господарювання, розміщенням страхових резервів, залученням додаткового капіталу та управлінням страховими ризиками. У зв’язку з цим постає необхідність більш
ґрунтовного дослідження механізмів взаємодії страхових компаній із
фондовим ринком.6
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діяльність страхових
компаній є багатогранною та досліджується з різних точок зору у працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Так, В. Д. Базилевич [7],
М. С. Клапків [3] приділяють значну увагу питанням страхування ризиків, пов’язаних з обігом цінних паперів і професійною діяльністю на
фондовому ринку. У працях О. В. Козьменко [6], О. О. Гаманкової [2]
та Н. В. Ткаченко [8] висвітлюються особливості інвестиційної діяльності страхових компаній. Що ж стосується використання фондового
ринку для управління страховими ризиками, то дана проблематика
знаходить відображення переважно у працях зарубіжних науковців,
зокрема Дж. Д. К’юмінза [9], М. А. Вейс [9], Е. Н. Цізара [10].
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. Аналіз сучасних наукових досліджень, присвячених розгляду діяльності страхових
компаній на фондовому ринку, засвідчив відсутність комплексного підходу до даної проблематики. Крім того, недостатньо висвітленими залишаються питання оцінки фінансового потенціалу фондового ринку
як основного джерела залучення зовнішніх фінансових ресурсів страховими компаніями в процесі управління страховими ризиками.
© О. М. Пахненко, В. В. Роєнко, 2012
59
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Метою статті є систематизація видів діяльності страхових компаній на фондовому ринку та оцінка фінансового потенціалу вітчизняного фондового ринку.
Виклад основного матеріалу. Функціонування фондового ринку
має важливе значення в забезпеченні раціонального розміщення фінансових ресурсів і перерозподілі грошових коштів між економічними
суб’єктами, а також сприяє формуванню конкурентних переваг для страхових компаній, які займають активну позицію на ньому.
Страхові компанії на фондовому ринку можуть виступати не лише
у своїй традиційній ролі – забезпечення страховим захистом економічних суб’єктів, але й виконувати функції інституційного інвестора, емітента та ризик-менеджера (у розрізі управління страховими ризиками)
(рис. 1).
Фінансова діяльність
Страхова компанія
як ризик-менеджер
Хеджування
і сек’юритизація
ризиків
Фондовий
ринок
Купівля/продаж
цінних паперів
Страхування
операцій з цінними
паперами
Інвестиційна діяльність
Розміщення акцій
і облігацій
власного випуску
Страхова компанія
як інституційний інвестор
Інша операційна діяльність
Страхова компанія
як емітент
Страхова компанія
як страховик
Страхова (основна) діяльність
Висока взаємозалежність між страховим і фондовим ринками в сучасних умовах,
що визначає необхідність підвищення капіталізації фондового ринку та формування
достатнього рівня його ліквідності для забезпечення ефективності функціонування
та стабільності розвитку страхового ринку
Рис. 1. Основні напрямки взаємодії страхових компаній
із суб’єктами фондового ринку
60
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Функціонування страхових компаній на фондовому ринку у розрізі їх основної діяльності (страхування ризиків) може здійснюватися
в декількох напрямках. Одним із основних є страхування операцій з
цінними паперами, що передбачає захист майнових інтересів інвесторів,
пов’язаних із втратою вкладень у цінні папери (акції, облігації, сертифікати) та втратою чи недоотриманням гарантованого розміру доходу
за ними.
Страхування операцій з цінними паперами є однією зі складових
страхування фінансових ризиків поряд із страхуванням від таких ризиків, як втрата коштів у банках та інших фінансово-кредитних установах та доходу по них; невиконання або неналежне виконання контрагентом своїх зобов’язань за укладеними угодами і контрактами; невиконання умов договорів лізингу тощо [8].
На сьогоднішній день страхування фінансових ризиків в Україні
не є достатньо розвиненим, при цьому спостерігається суттєве скорочення протягом періоду 2004–2010 рр. загального обсягу валових страхових премій, отриманих за даним видом страхування (табл. 1).
Таблиця 1
Показники діяльності зі страхування фінансових ризиків
в Україні протягом 2004–2010 рр. [1]
Показник
Валові страхові премії
зі страхування фінансових
ризиків, млн. грн.
Частка премій
зі страхування фінансових
ризиків у загальному обсязі
страхових премій, %
Валові страхові виплати
зі страхування фінансових
ризиків, млн. грн.
Рівень валових страхових
виплат зі страхування
фінансових ризиків, %
2004
2005
2006
Рік
2007
2008
2009
2010
8 973,7 4 056,1 3 446,4 3 798,4 3 705,5 2 488,4 2 894,3
46,2
31,6
24,9
241,2
566,9
792,2
2,7
14,0
23,0
21,1
15,4
12,2
12,5
1 076,7 1 611,8 2 115,1 2 042,5
28,3
43,5
85,0
70,6
Cтрахові компанії також можуть здійснювати страхування ризиків професійної діяльності на фондовому ринку. Як правило, за даним
видом страхування передбачається використання комплексних страхових продуктів, які включають покриття трьох основних типів ризиків:
протиправних дій третіх осіб, протиправних дій співробітників та помилкових дій співробітників професійного учасника фондового ринку, які
61
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
призвели до збитків або недоотримання доходу інвесторами [4]. Особливістю таких полісів страхування є те, що покриття збитків від протиправних дій співробітників і третіх осіб належить до майнового страхування, тоді як страхування ризиків помилкових дій співробітників професійного учасника фондового ринку є типовим страхуванням відповідальності.
Зростаючі тенденції до акумулювання та накопичення капіталу
страховими компаніями призвели до того, що вони стали невід’ємною
частиною фінансового ринку, виконуючи також функції інституційного інвестора. Інструменти фондового ринку дозволяють використовувати вільні грошові кошти та страхові резерви з максимальною ефективністю, зберігаючи та примножуючи капітал страхової компанії.
При здійсненні інвестиційної діяльності страховиками на фондовому ринку насамперед віддається перевага надійним цінним паперам
для забезпечення гарантованості виплат відшкодувань страхувальникам. Поряд із цим важливими факторами при виборі цінних паперів є
їх дохідність, яка забезпечить капіталізацію інвестиційних вкладень,
та ліквідність, що дозволить у разі необхідності швидко конвертувати
цінні папери в грошові кошти.
Як свідчить зарубіжний досвід, цінні папери є основною складовою
інвестиційного портфеля. Так, у європейських страхових компаніях їх
частка становить майже 75 %. При цьому 41 % інвестиційних вкладень
представлено фінансовими інструментами з фіксованою дохідністю
(державні, муніципальні та корпоративні облігації, векселі) та 31 % –
інструментами з плаваючою дохідністю (корпоративні акції) [11]. На відміну від вітчизняного, європейське законодавство дозволяє розміщувати страхові резерви в похідні цінні папери (форварди, ф’ючерси, опціони), для яких характерні значні інвестиційні ризики.
У свою чергу, вітчизняні страхові компанії 48 % активів, дозволених для представлення страхових резервів, розміщують у цінних паперах з домінуванням акцій у структурі вкладень (рис. 2) [1]. До сфери
інвестиційних пріоритетів страхових компаній України можна віднести цінні папери найбільш великих і надійних компаній зі стабільними
фінансовими показниками (“блакитні фішки”) та вкладення коштів в
афілійовані структури компанії.
Звичайно, що сучасний стан розвитку вітчизняного фондового
ринку дещо обмежує інвестиційні можливості страхових компаній внаслідок його недокапіталізації, низького рівня відкритості та недостатнього розвитку ринку корпоративних облігацій. Проте та страхова компанія, яка займає активну позицію на фондову ринку, отримує додаткові конкурентні переваги та підвищує в цілому рентабельність своєї
діяльності.
62
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Права вимог
до перестраховиків
12 %
Грошові кошти
на поточних
рахунках
7%
Інші активи
8%
Цінні
папери
48 %
Акції
41 %
Облігації
3%
Банківські вклади
та метали
25 %
Цінні папери,
що емітуються
державою
4%
Рис. 2. Структура активів,
дозволених для представлення коштів страхових резервів
З метою залучення додаткового фінансування страхові компанії
виходять на фондовий ринок як емітенти цінних паперів. Доцільно відмітити, що мають право випускати акції та облігації лише ті страхові
компанії, які засновані у формі акціонерного товариства.
Нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів в Україні призводить до того, що страхові компанії з великою засторогою підходять
до питання випуску власних цінних паперів. Починаючи з 2009 р. страхові компанії не залучали інвестиційні кошти шляхом емісії боргових
зобов’язань.
На міжнародних ринках капіталу особливого поширення серед
страхових компаній набула практика первинного розміщення акцій
(ІРО) на біржових майданчиках. За всю історію розвитку вітчизняного фондового ринку лише страхова компанія “Універсальна” двічі
(серпень 2006 р. та травень 2007 р.) виходила на ПФТС для первинного розміщення акцій, сумарно залучивши додатковий капітал у
розмірі 27,1 млн. дол. США [5]. У більшості випадків страховики використовують залучені кошти для розширення філійної та агентської
мережі компанії, удосконалення інформаційних систем програмного
забезпечення, розробки нових страхових продуктів, створення центрів
клієнтської підтримки тощо.
Для успішного виходу на фондовий ринок страхова компанія повинна відповідати вимогам щодо розміру бізнесу, якості фінансової
звітності та корпоративного управління, транспарентності управлінської структури тощо.
63
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Розміщення акцій на умовах вільного котирування на фондовій
біржі дозволяє страховим компаніям у достатньо короткі строки залучити додатковий капітал для розвитку бізнесу. При цьому на продаж пропонується пакет акцій страхової організації, що не перевищує
блокуючого, цим самим забезпечуючи збереження контролю над діяльністю компанії. Успішне проведення IPO виступає інструментом визначення справедливої вартості бізнесу для акціонерів та відкриває доступ
до інвестиційних ресурсів.
Вищезазначені форми взаємодії страхового і фондового ринків є
достатньо відомими та тією чи іншою мірою наявні у фінансових системах різних держав. У той же час сучасні глобалізаційні та конвергентні процеси, що відбуваються на світовому фінансовому ринку, сприяють формуванню нових можливостей використання фінансового потенціалу фондового ринку у діяльності страховиків.
Особливої уваги заслуговує механізм перерозподілу ризиків, взятих
на страхування, через інструменти фондового ринку – альтернативні інструменти управління страховими ризиками. При цьому, використовуючи різні види фінансових інструментів, страхові компанії можуть досягати реалізації відповідних цілей і завдань, що виникають у процесі
їх діяльності – створення додаткових резервів для покриття страхових
ризиків, підтримка поточної платоспроможності, регулювання грошових потоків, зокрема забезпечення збалансованості між термінами надходжень грошових коштів і здійсненням виплат.
За ознаками типу фінансових інструментів, використовуваних страховими компаніями в процесі управління страховими ризиками, можна
виокремити безпосередньо цінні папери, пов’язані з договорами страхування (інструменти сек’юритизації страхових ризиків), деривативні
контракти (інструменти хеджування ризиків) та змішані інструменти
управління страховими ризиками. Узагальнено склад і характеристику
окремих видів фінансових інструментів, використовуваних у процесі
управління страховими ризиками (табл. 2).
Однією з основних умов взаємодії страхового і фондового ринків у процесі управління страховими ризиками є забезпечення достатньої місткості фондового ринку для перерозподілу на ньому великих і катастрофічних страхових ризиків. Аналіз стану та динаміки
розвитку фондового ринку з точки зору можливості нарощення обсягів цінних паперів, що розміщуються і обертаються на фондових біржах, може бути проведений шляхом визначення його фінансового
потенціалу.
64
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 2
Основні види альтернативних інструментів управління
страховими ризиками [9; 10; 12]
Інструменти хеджування страхових ризиків
Інструменти сек’юритизації страхових ризиків
Вид інструментів
Облігації катастроф
(Catastrophe bond/cat
bond)
Сутність
Боргові цінні папери, виплата основної суми і відсотків
за якими прив’язується до визначеного умовами емісії
граничного рівня збитків від певної катастрофічної події
(як правило, стихійного лиха)
Облігації екстремальної Боргові цінні папери, виплата основної суми і відсотків
смертності
за якими прив’язується до визначеного умовами емісії
(Mortality bond)
граничного обсягу збитків, викликаних надзвичайним
зростанням рівня смертності
Сек’юритизація
вбудованої вартості
(Embedded value
securitization)
Операція сек’юритизації, що застосовується
для монетизації майбутніх доходів страхової компанії
за певною групою контрактів (в life страхуванні)
з метою вирівнювання її грошових потоків
Сек’юритизація
регуляторного
капіталу (Triple-X/
AXXX securitization)
Операція сек’юритизації, що застосовується страховими
компаніями в life страхуванні з метою формування
необхідних обсягів резервів, згідно з регуляторними
вимогами Triple-X та AXXX в США
Катастрофічні
фондові опціони “пут”
(Catastrophic Equity
Puts/Cat-E-Puts)
Вид опціонного контракту, який дає право страховій
компанії, яка придбала опціон, при настанні визначеної
катастрофічної події продати продавцю опціону певну
кількість акцій за заздалегідь обумовленою ціною,
в обмін на сплату опціонної премії. Дозволяє страховику
у випадку певної катастрофічної події швидко наростити
акціонерний капітал за вигідною ціною
Свопи катастрофічного
ризику (Catastrophe
Risk Swaps)
Вид контракту між двома контрагентами
(часто – між двома SPV) про обмін
катастрофічними ризиками різного типу
Умовний капітал
(Contingent capital)
Опціон “пут”, який передбачає право страховика
залучити додатковий капітал (як правило, шляхом
розміщення облігацій) за заздалегідь визначеною ціною
в разі настання визначеної страхової події
Варант страхових
збитків (Insurance loss
warranty)
Вид контракту з подвійним тригером, за умовами якого
продавець варанта повинен здійснити виплату покупцю
варанта у випадку, коли значення обумовленого
в контракті індексу галузевих збитків перевищує
встановлену його граничну величину, та одночасно
збитки покупця варанта внаслідок настання страхової
події перевищують визначену в контракті суму
65
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 2
Змішані інструменти управління
страховими ризиками
Види інструментів
Сутність
Перестраховий
сайдкар
(Reinsurance sidecar)
Допоміжна установа, яка, з одного боку, виступає в ролі
перестраховика і бере на себе частину відповідальності
компанії-засновника, а з іншого боку – є суб’єктом
фондового ринку і здійснює емісію цінних паперів
(сайдкарів), прив’язаних до договорів страхування
Обмежене
перестрахування
(Finite reinsurance)
Передбачає поєднання за одним контрактом операцій
передачі ризику і фінансування ризику. Іншими словами,
перестраховик бере на себе відповідальність
за виконання зобов’язань лише за частиною переданих
йому ризиків, а на виконання іншої частини зобов’язань
страховику надається довгостроковий кредит
З метою оцінки рівня фінансового потенціалу фондового ринку
України була розроблена економіко-математична модель, реалізація якої
включає такі етапи:
• формування інформаційного забезпечення дослідження; визначення
сукупності факторів, які впливають на потенціал фондового ринку
(табл. 3);
• розрахунок рівня фінансового потенціалу за кожним із ідентифікованих факторів та за кожним періодом оцінки як різниці між сумою
максимального значення фактора за увесь період і його середньоквадратичного відхилення та фактичними значеннями аналізованих
факторів у кожному періоді;
• надання бальної оцінки (25, 50, 75 чи 100 балів) та якісної характеристики (низький, достатній, середній або високий) розрахованим
показникам рівня фінансового потенціалу за кожним фактором з
метою приведення їх у зіставний вигляд;
• уточнення оцінки рівня фінансового потенціалу шляхом розбиття
кожного із визначених інтервалів можливих значень показників на
3 рівні проміжки та корегування наданої їм оцінки з урахуванням
середньоквадратичного відхилення значень кожного з факторів;
• визначення вагових коефіцієнтів для досліджуваних факторів;
• розрахунок узагальнюючого показника рівня фінансового потенціалу фондового ринку.
66
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
67
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Узагальнюючий показник фінансового потенціалу фондового ринку визначений як добуток оцінок рівня фінансового потенціалу за кожним фактором і аналізованим періодом та відповідного вагового коефіцієнта:
m
n
FP = ∑∑ Bijkp ⋅ vi ,
(1)
j =1 i =1
де FP – виражений у балах узагальнений показник рівня фінансового потенціалу фондового ринку;
kp
Bij – бальна оцінка рівня фінансового потенціалу фондового рин-
vi
ку в інтервалі k і проміжку p за фактором i за період j;
– ваговий коефіцієнт фактора i.
У результаті проведених розрахунків за період 2001–2010 рр. рівень фінансового потенціалу фондового ринку України був визначений як низький, що свідчить про недостатність його фінансових можливостей для запровадження альтернативних інструментів управління
страховими ризиками та забезпечення якісно нового рівня взаємодії
фондового та страхового ринків.
Висновки даного дослідження і перспективи подальших розробок у даному напрямку. Таким чином, страхові компанії можуть здійснювати на фондовому ринку різні види діяльності, виступаючи при
цьому як у ролі емітентів, інституційних інвесторів, так і безпосередньо
надаючи свої професійні послуги. Крім того, страхові компанії можуть
використовувати фінансовий потенціал фондового ринку в процесі управління страховими ризиками. Наявність різнопланових взаємозв’язків
між страховим і фондовим ринком забезпечує цілісність розвитку фінансової системи держави, сприяє більш повному та ефективному перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами економіки. Поряд із цим
підвищення капіталізації фондового ринку та забезпечення достатнього
рівня його ліквідності є важливими факторами впливу на ефективність
функціонування та стабільність розвитку страхового ринку.
Список літератури
1. Аналітичний огляд діяльності страхових компаній : Аналітичні матеріали
Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.dfp.gov.ua. – Назва з екрана.
2. Гаманкова О. О. Фінанси страхових організацій : навч. посіб. / О. О. Гаманкова. – К. : КНЕУ, 2007. – 328 с.
3. Клапків М. С. Страхування фінансових ризиків : монографія / М. С. Клапків. –
Тернопіль : Економічна думка, Карт-бланш. – 2002. – 570 с.
68
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
4. Лаврова Т. Щодо страхування ризиків професійної діяльності на ринку цінних
паперів / Т. Лаврова // Фінансовий ринок України. – 2010. – № 9. – С. 14–15.
5. Перша хвиля ІРО-буму в Україні // Україна бізнес Ревю, 2010. – № 34–35. – С. 5.
6. Страховий і перестраховий ринки в епоху глобалізації : монографія / О. В. Козьменко, С. М. Козьменко, Т. А. Васильєва [та ін.]. – Суми : Університетська книга, 2011. – 388 с.
7. Страхування : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2008. – 1019 с.
8. Ткаченко Н. В. Інвестиційна діяльність страхових компаній : дис. ... канд.
екон. наук: 08.04.01 / Ткаченко Наталія Володимирівна. – К., 2004. – 250 с.
9. Cummins J. David Convergence of Insurance and Financial Markets: Hybrid and
Securitized Risk-Transfer Solutions / J. David Cummins, Mary A. Weiss // The
Journal of Risk and Insurance. – 2009. – № 3. – P. 493–545.
10. Csiszar Ernst N. An Update on the Use of Modern Financial Instruments in the
Insurance Sector / Ernst N. Csiszar // Geneva Papers on Risk & Insurance – Issues
& Practice. – 2007. – № 2. – P. 319–331.
11. European insurance – Key Facts [Електронний ресурс] / CEA. – 2009. – Режим
доступу : http://www.cea.eu/index.php/facts-figures/statistical-publications. – Назва
з екрана.
12. Michel-Kerjan. Erwann Extreme Events, Global Warming, and Insurance-Linked
Securities : How to Trigger the “Tipping Point” / Erwann Michel-Kerjan, Frederic
Morlaye // Geneva Papers on Risk & Insurance – Issues & Practice. – 2008. – № 1. –
P. 153–176.
Отримано 23.04.2012
Summary
In the article the main features of insurance company’s activity on the
stock market is examined. There is an assessment of financial potential of
the stock market, which can be used to manage insurance risks.
69
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 055.35:336.71(73)
О. С. Білашенко, ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ СКЛАДОВИХ
МЕХАНІЗМУ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
В БАНКАХ: ДОСВІД США
У статті досліджуються основні складові корпоративного управління у
банках США, за якими англосаксонська система відрізняється від інших основних
систем, а саме: структура акціонерного капіталу та ступінь його концентрації,
роль ради директорів, менеджменту, акціонерів в управлінні банком, рівень розвитку фондового ринку, захист прав дрібних власників.
Ключові слова: система корпоративного управління, органи корпоративного
управління, акціонерний капітал.7
Постановка проблеми. Останнім часом система корпоративного
управління США зазнала критики в основному через крах таких великих компаній, як Enron, WorldСome, Tyco, Adelphia, Global Crossing та
ін. Ці банкрутства стали імпульсом для законодавчих (закон СаврбансаОкслі 2002) та регуляторних змін (керівні принципи управління NYSE
та NASDAQ). Зважаючи на те, що фінансові скандали сталися в основному через недосконале корпоративне управління, розглянемо механізми англосаксонської моделі як причину проблем, що виникли.
Аналіз останніх публікацій. Дослідженню проблем корпоративного управління присвячені роботи ряду зарубіжних та вітчизняних
вчених. Зокрема такі дослідники, як А. Мерфі, К. Топ’ян, Дж. Капіро,
Р. Левайн, Т. Арун, Дж. Тьорнер та ін. розглядають питання концепцій
корпоративного управління у світовій практиці, визначають їх особливості та характерні ознаки. Зазначеним проблемам також присвячені
роботи вітчизняних вчених, серед яких О. М. Костюк , С. М. Козьменко, Н. Е. Дєєва.
Мета статті – визначення та аналіз ключових складових корпоративного управління в банках США.
Виклад основного матеріалу. Однією з основних причин скандалу стала особливість американської моделі, яка полягає в крайньому
розпорошенні акціонерного капіталу: більшість корпорацій США не має
у своїх реєстрах жодного індивідуального або інституціонального акціонера, чия частка складала б більше 1 % від сукупного капіталу. У результаті жодна з груп акціонерів не може отримати домінуюче
представництво в раді директорів. Іншою важливою особливістю є
те, що більшість акцій (до 60 %), що належать індивідуальним акціонерам, сконцентровані в інституціональних інвесторів – пенсійних і
© О. С. Білашенко, 2012
70
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
пайових фондах, основне завданням яких є управління акціонерним
капіталом за дорученням.
З одного боку, розпорошеність акціонерного капіталу полегшує
перехід права власності на акції від одних власників до інших. Американський ринок цінних паперів відрізняється порівняно високою
ефективністю і ліквідністю, що проявляється значним співвідношенням показників обсягу торгівлі акціями і їх ринковою вартістю акцій.
У результаті це робить продаж пакетів для дрібних інвесторів швидким і технічно легким заходом. Злиття, поглинання і викуп корпорацій і банків є широко розповсюдженою практикою на американському
фондовому ринку. Це стало дуже ефективним інструментом контролю
над діяльністю менеджерів з боку акціонерів. З іншого боку, так званий
розпорошений інвестор не має можливості контролювати справи в компанії, вкрай чутливий до зовнішніх проявів неблагополуччя.
Відомо, що американські банки є власністю акціонерів [4]. Однак
за американськими законами право акціонерів брати участь у справах
банку зведено до обрання його директорів, які потім керують банком
від імені власників, тобто акціонерів. Акціонери мають право брати
участь у голосуванні з приводу змін тих або інших положень статуту,
обирати і змінювати директорів, а також схвалювати або відкидати найважливіші реорганізаційні зміни, що може призвести до зникнення банку у випадку його злиття або продажу. Крім того, у акціонерів американських банків немає дієвих прав щодо впливу на поточні справи
банку.
Основою діяльності ради директорів американського банку є два
фундаментальні принципи: директори – представники єдиного колективу акціонерів і зобов’язані дотримуватися реалізації їхнього спільного
інтересу; власники акцій банку – єдина група, яка обирає директорів,
які зобов’язані служити інтересам тільки цієї групи. Таким чином, сутність системи корпоративного управління в США є похідною від розпорошеної структури власності і, можливо, розвинутого корпоративного права і регулювання, що забезпечують захист інтересів дрібних
акціонерів [3].
У США домінуючим залишається уявлення про те, що головним
обов’язком ради директорів є захист інтересів акціонерів і максимальне збільшення їхніх статків. Через це американські ради директорів
націлюють свої довгострокові стратегії на реалізацію інтересів власників (акціонерів) навіть тоді, коли законодавство про вибори в ради
директорів дає їм більш широкі можливості, або навіть у випадку, коли їхні рішення протирічять інтересам трудового колективу.
Це стало однією з основних причин поширення нечесних бухгалтерських прийомів. Дана стратегія передбачає максимізацію багатства
71
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
акціонерів, тобто підтримання постійного зростання ринкової ціни акцій.
Щоб зберегти зростання котирувань своїх акцій, корпораціям було
необхідно не просто підтримувати темпи зростання прибутку, але й постійно звітувати про їх збільшення. Це неминуче призвело б до обману,
змусило б емітентів займатися підробкою результатів, щоб не розчарувати своїх інвесторів. У результаті спостерігалася розбіжність між прибутком, про який звітували, та реальним прибутком, що і спричинило
кризу.
За американськими законами діяльністю банку керує унітарна
рада директорів [2]. Американські закони майже не диференціюють
розподіл функцій між виконавчими директорами (директори, які є одночасно і менеджерами банку) і незалежними директорами (запрошені
особи, які не мають інтересів у банку), а лише визначають відповідальність ради в цілому за справи банку. Рішення про розподіл функцій
між членами ради директорів, між цими двома категоріями директорів
повинні приймати акціонери банку. Чисельна більшість у радах директорів американських банків складається з незалежних директорів: при
звичайному складі ради з 9 осіб незалежних директорів є 5 осіб. Присутність чотирьох виконавчих директорів у складі ради директорів майже традиційна – президент, головний виконавчий управляючий (CEO),
головний фінансовий управляючий (CFO) і головний управляючий операційною діяльністю (COO). Основною тенденцією за останні двадесятиліття було збільшення кількості незалежних директорів у загальному складі ради директорів і зменшення представництва виконавчих
директорів до допустимої кількості, тобто чотирьох [2].
Переважна більшість незалежних директорів є або були не так давно головними управляючими в інших банках. Обидві категорії директорів виступають як довірені особи банку і його акціонерів і несуть
солідарну відповідальність за справи банку (рис. 1) [1].
Американське законодавство не визначає кількісний склад ради
директорів, тому він варіюється в досить широких межах – від 5–7 до
8–10 осіб. Хоча американське законодавство не фіксує коло обов’язків,
закріплених за радою директорів, за загальноприйнятою традицією корпоративного управління виділяють такі обов’язки ради директорів:
1. Нагляд за процедурами обрання і переобрання членів ради директорів і менеджменту, оцінка їхньої діяльності.
2. Оцінка стратегії банку.
3. Оцінка фінансової діяльності банку і розподіл його фондів.
4. Перевірка виконання норм поведінки банку і його соціальних зобов’язань.
5. Забезпечення відповідності в діяльності банку законам.
72
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Мажоритарні акціонери
Міноритарні акціонери
Делегування повноважень
Компанії з управління активами
Представлення інтересів
міноритарних акціонерів
Представлення
власних інтересів
МЕХАНІЗМ
СТРАТЕГІЧНОГО
КОНТРОЛЮ
Загальні збори
акціонерів
Звітування
Формування
Контрольні комітети
Формування
Контроль за реалізацією
рішень
Звітування
Незалежні директори
Рада директорів
Виконавчі директори
Формування
Реалізація рішень
МЕХАНІЗМ
СТРАТЕГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ
Звітування
Оперативні комітети
МЕХАНІЗМ
КОРПОРАТИВНОГО
УПРАВЛІННЯ
Розробка рішень
Рис. 1. Графічне зображення механізму
корпоративного управління в банках США
Американські ради, особливо великі за чисельним складом, значну частину своєї діяльності здійснюють у комітетах. Останнім доручається розробка конкретних проблемних блоків, а результати роботи
доповідаються на загальному засіданні ради. Якщо в доповіді комітету
вказуються особливі рекомендації, то вони повинні одержати схвалення всієї ради, і тоді відповідальність за них несе весь склад ради.
Кількість комітетів змінюється від банку до банку. Відповідно до
правил американського фондового ринку, а також закону СарбайнсаОкслі банк повинен мати в складі своєї ради комітет з аудиту, який
повністю складається з незалежних директорів, комітет із зарплати
виконавчих директорів і комітет з номінацій.
Законодавство в США майже не розділяє компетенції виконавчих
і незалежних директорів, припускаючи, що роль незалежних директорів досить ясна і полягає у здійсненні незалежної оцінки діяльності
менеджерів, одночасно визначаючи відповідальність за ті повноваження,
якими саме вони наділяють менеджмент. Дані компетенції були рекомендаційними до 2002 р. Після прийняття закону Сарбайнса-Окслі
зазначені компетенції стали законодавчою вимогою [5].
73
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Незалежні члени ради наділені значними і практично необмеженими повноваженнями для забезпечення підзвітності менеджерів. Передбачається, що ради директорів мають досить влади, щоб користуватися цими повноваженнями. Однак відсутність чітких механізмів реалізації на практиці законодавчих норм, прийнятих у 2002 р. у США,
щодо розмежування повноважень виконавчих і незалежнних директорів призводить до того, що в радах директорів американських банків
менеджмент усе ще продовжує відігравати ключову роль при прийнятті стратегічних рішень.
Таким чином, у США основними механізмами корпоративного контролю усе ще залишаються ринок корпоративного контролю та рада
директорів, на яку в останні роки були зміщені акценти в корпоративному праві і регулюванні в США.
Директори банків за законами США зобов’язані чесно і сумлінно
служити їх інтересам. Це означає, що члени ради директорів повинні
виконувати свої обов’язки так, щоб це найбільшим чином, відповідало
інтересам банку.
Закон особливо ретельно охороняє конфіденційність інформації.
Угоди, засновані на внутрішній інформації банку, заборонені і переслідуються внутрішніми нормами, судочинством та адміністративними
відомствами. Практика колективних позовів і залучення членів ради
директорів до суду є ефективними інструментами захисту акціонерів
від недбалості й обману.
Однак найбільш важливим є закон Сарбайнса-Окслі. Одним з найбільш важливих його положень є вимога до головного виконавчого
управляючого і головного фінансового управляючого надавати щоквартальні і щорічні звіти, які цілком відповідають діючим стандартам і
демонструють реальне становище банку. Цей закон особливо підкреслює незалежність аудиторського комітету. Це зумовлено тим, що недавні банкрутства відомих корпорацій США продемонстрували, що
занадто тривалі і тісні відносини між корпорацією і її аудиторами можуть призвести до краху корпорацій [6].
З липня 2005 р.всі неамериканські банки, чиї акції представлені
на американському фондовому ринку, повинні відповідати вимогам
закону Сарбайнса-Окслі. Положення цього закону визначають вимоги
до документообігу і фінансової звітності банку, передбачають автоматизацію банківських процесів, у результаті чого будь-який вплив ризиків знижується, а також запроваджується необхідний контроль за роботою фінансових служб банку і процедур їх діяльності.
Більшість великих банків у США в 2002 р. зіткнулися з необхідністю упорядкувати свою роботу відповідно до вимог нового закону.
74
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
З 2005 р. усі неамериканські банки, представлені на американському
фондовому ринку, також повинні виконувати вимоги цього закону.
Висновки. За американськими законами діяльністю банку керує унітарна рада директорів, яка обирається загальними зборами акціонерів.
Особливості американської системи корпоративного управління
безпосередньо пов’язані з особливостями акціонерної власності в США,
зокрема з відсутністю в американських корпораціях і банках великих
акціонерів, які домінують над міноритарними. Не маючи змоги контролювати справи у компанії, розпорошений інвестор дуже чутливий до
всіх зовнішніх проявів неблагополуччя і продає свої акції при найменших підозрах щодо можливих проблем у майбутньому.
У цій ситуації основою роботи ради директорів є такий принцип:
члени ради директорів – це представники єдиного колективу акціонерів
і повинні реалізовувати їх загальний інтерес, тобто приносити якомога
більше прибутку. Культ акціонера став однією з основних причин фінансових шахрайств.
Одним з першочергових заходів щодо подолання кризи було прийняття в 2002 р. закону Сарбайнса-Окслі та розробка нових правил лістингу Нью-Йоркської фондової біржі в частині корпоративного управління.
Список літератури
1. Костюк О. М. Методологічні засади формування механізму корпоративного
управління в банках: міжнародний досвід / О. М. Костюк, О. В. Костюк // Вісник Дніпропетровського університету. – 2010. – Т.18. – № 10(2). – С. 46–53.
2. Brickley J. The takeover market, corporate board composition, and ownership
structure: The case of banking / J. Brickley // Journal of Law and Economics. –
1997. – № 30. – Р. 161–190.
3. Doidge C. Why are foreign firms listed in the U.S. worth more? / C. Doidge. –
Ohio : Ohio State University, 2007. – 118 p.
4. Kang J. Firm performance, corporate governance, executive turnover in Japan /
J. Kang // Journal of Financial Economics. – 1995. – № 38. – Р. 29–58.
5. Mallin C. Corporate Governance / Mallin C. – London : Oxford University Press,
2004. – 217 p.
6. Monks A. Corporate Governance, Third Edition / A. Monks, N. Minow. – London :
Blackwell Publishing, 2007. – 285 p.
Отримано 24.04.2012
Summary
The article studies the main components of the corporate governance
in U.S. banks that distinguish Anglo-Saxon system from other major systems,
namely the structure of equity and the degree of its concentration, protection
of small owners, the role of the board of directors, management and
shareholders in the management of the bank, the level of stock market development.
75
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 658.012.4:336.71
А. Ф. Бондаренко, канд. техн. наук, доц.,
В. П. Гордієнко, канд. екон. наук, Ю. В. Поготовка,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО МАРКЕТИНГУ
В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
У статті розглядається розвиток інноваційного маркетингу в банківській
сфері України, аналізується його вплив на конкурентоздатність комерційних банків під час фінансової кризи, наводяться аргументи можливого використання
інноваційного маркетингу в банках, узагальнюються думки експертів щодо впливу
маркетингу на банківську діяльність, формуються деякі висновки про тему дослідження.
Ключові слова: інновації, інноваційний маркетинг, банківський маркетинг,
маркетингова стратегія.
Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку української
економіки спостерігається значне зростання кількості компаній, що
оцінюють ефективну маркетингову діяльність як інструмент гарантованого підвищення конкурентоздатності. Складна економічна ситуація після кризи змушує більшість підприємств діяти за нестандартною
програмою розвитку. Важливо знайти свою нішу на ринку, за допомогою якої нове підприємство, виробництво або вид комерційної діяльності можуть стати прибутковими. Розробка і вихід на ринок нового
товару або послуги дозволяє захистити компанію від наслідків неминучого спаду попиту та старіння існуючих товарів. Введення інновацій в асортимент сприяє розширенню виробництва, зменшенню комерційних ризиків, збільшенню рентабельності, скороченню кількості
сезонних і циклічних коливань виробництва і збуту. В умовах жорсткої конкуренції постійне новаторство – обов’язкова умова виживання
компанії. 8
Аналіз фінансового стану суб’єктів вітчизняної економіки дозволяє зробити висновок про те, що зараз найбільш реальними її господарськими одиницями є банківські установи. Саме вони володіють вільними грошовими коштами або безпосередньо мають доступ до них.
Слід зазначити, що банки – організаційно оформлені структури і тому
тут є основа для проведення будь-якого виду фінансових операцій.
Створення і розвиток широкого спектру банківських послуг базується на ряді основних передумов: формуванні стратегії банку, визначенні ефективності, концепції подальшого розвитку, продажу послуг,
© А. Ф. Бондаренко, В. П. Гордієнко, Ю. В. Поготовка, 2012
76
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
дослідженні ринку, кадровій політиці та ін. Особливості маркетингу
в банківській сфері обумовлені насамперед специфікою банківської продукції. Реалізація товарів і послуг − найважливіше завдання в діяльності будь-якого підприємства, яке працює в ринкових умовах, тому без
цієї умови бізнес приречений на невдачу. Метою політики керівництва
банку і діяльності всіх його служб є залучення клієнтури, розширення
сфери збуту своїх послуг, завоювання ринку, зростання прибутку, що
отримується. Саме тому велике значення має маркетингова робота банку, мета, зміст і завдання якої істотно змінюються останнім часом під
впливом різкого зростання конкуренції на фінансових ринках [5].
Аналіз останніх досліджень. В економічній науці накопичений достатньо великий досвід аналізу інноваційного маркетингу, навіть незважаючи на новизну даної проблематики. Певні уявлення про його вплив
на функціонування суб’єктів економіки присутні в роботах Т. Шерстобітової, яка приділяє велику увагу вивченню інноваційної активності
та маркетингової діяльності підприємств, Л. Семеркової, котра досліджує маркетингову концепцію формування і розвитку інноваційних систем, Є. Уткіна, який детально аналізує банківський маркетинг, О. Хотяшевої, яка виділяє інноваційний маркетинг як специфічну сферу управління інноваційною діяльністю.
Вивченням проблеми використання методів інноваційного маркетингу займаються Кім Т. Гордон (Kim T. Gordon) [7], Саймон Ловел
(Simon Lovell) [8], Гай Мастерман (Guy Masterman) [6]. Наприклад,
Кім Т. Гордон вже понад 30 років досліджує сферу маркетингу і в
останні роки дає суттєву характеристику прийомам інноваційного маркетингу. На думку С. Ловела, ведення інноваційного та партизанського маркетингу на підприємствах малого бізнесу сприятиме підвищенню
конкурентоздатності та маневреності останніх. Гай Мастерман стверджує, що елементи інноваційного маркетингу обов’язково повинні бути включені в загальний план ефективного і успішного довгострокового планування розвитку підприємства, організації або комерційної
діяльності.
Достатньо повне дослідження за цим напрямом можна знайти у
статті В. Вікулова “Інноваційна діяльність кредитних організацій”, де
подано детальний аналіз процесу створення нового банківського продукту, його розвитку та поширення [1].
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. Важливими
для дослідження залишаються питання взаємозалежності діяльності більшості банків в умовах сучасних інтеграційних процесів, тому що дії
одного суб’єкта ринку банківських послуг безпосередньо впливатимуть
77
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
на функціонування іншого. Тому навіть конкуренція, хоча і є економічним стимулятором, призводить до виснаження ресурсів та нераціональної політики банку, яка може спровокувати проблеми для інших
суб’єктів.
Мета статті полягає в дослідженні процесу формування конкурентоздатності банків під час кризи при використанні елементів інноваційного маркетингу, вивченні можливих перспектив розвитку даного виду маркетингу в банківській сфері України.
Виклад основного матеріалу. Формування ринкових відносин в
Україні ґрунтується на оздоровленні фінансової сфери та перебудові
банківської системи. Розвиток ринку банківських послуг суттєво залежить від маркетингу в даній сфері, взаємовідносин між банками та
їх клієнтами, процентної політики та ін. Український банківський сектор протягом 2000–2006 рр. розвивався досить динамічно і превалював у фінансовому середовищі. За результатами 2006 р. у банківській
системі зафіксовані найвищі темпи росту показників діяльності за останні роки. Високі темпи приросту банківського кредитування і поліпшення його якісних характеристик сприяли значному розвитку банківської сфери. Але криза, що розпочалася з кінця 2006 р., довела, що
українська банківська система недостатньо стійка. Враховуючи наслідки світової фінансової кризи, більшість банків почали аналізувати
поточну діяльність і особливо звертати увагу на впровадження маркетингу в свою систему. Значення сучасного маркетингу дуже велике і
тому він повинен бути спрямований не тільки на активізацію банківської діяльності, але і на прискорення формування абсолютно нової
банківської системи, зорієнтованої на ринок. Кількість банківських установ в Україні досить значна, і нині кожен керівник банку і фахівець
повинен виступати в якості експерта з маркетингу. Щоб вижити, банки змушені пропонувати найширший і найновіший набір послуг. Потрібно акцентувати увагу на максимальному задоволенні потреб клієнтів як основи ринкової діяльності.
Як відомо, маркетинг − це стратегія і філософія банку, що вимагає
ретельної підготовки, глибокого і всебічного аналізу діяльності, активної роботи всіх підрозділів – від керівників до низових ланок. Важлива також першочергова орієнтація банку на реальні потреби клієнтури, а не на отримання економічних вигод. У процесі спілкування з кожним клієнтом банківський службовець, як “продавець” фінансових
послуг повинен визначити конкретні форми фінансового обслуговування, які потребує клієнт, роз’яснити йому необхідність та вигідність
кожної угоди [5].
78
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Останнім часом банки активно займаються пошуком нових методів ведення свого бізнесу, які повинні бути зручнішими, доступнішими,
оперативнішими та ефективнішими, порівнюючи з існуючою системою надання послуг клієнтам. За допомогою різноманітних збутових
каналів банк реалізує банківські продукти, має “зворотний зв’язок” зі
споживачами, що дозволяє йому постійно розширювати інформаційну
базу клієнтів та їхніх потреб [2]. Вихід на ринок значної кількості нових банків (рис. 1), постійне регулювання банківського ринку зумовили появу додаткових стимулів для поповнення і зміни наявного спектру банківських продуктів, зокрема й інноваційних. Інновації в банках
можна розцінювати як створення банківського продукту, що володіє
новими, більш привабливими споживчими властивостями у порівнянні
із запропонованим раніше.
Шт.
200
195
190
Кількість банків
185
180
175
170
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
Рік
Рис. 1. Динаміка кількості банків в Україні за період 2005–2011 рр.
В умовах нинішньої конкуренції на основі аналізу ринку і оцінки
комерційної реалізованості кожен із банків намагається запропонувати клієнтам розроблений банком продукт, що не має аналогів на ринку.
У результаті банк отримує приріст клієнтської бази, збільшення частки завойованого ринку, скорочення витрат на проведення будь-якого
виду операцій та ін. Сучасний банк повинен оперативно реагувати на
тенденції в економіці, орієнтуватися на клієнтуру, формувати певні
стимули і потреби у споживачів, що пізніше будуть користуватися послугами банку. Керівництво кожного банку повинно ставити перед собою завдання вчасно і швидко реагувати на інноваційні процеси в діяльності конкурентів, адже саме від цього аспекту здебільшого залежить проблема виживання банку на ринку.
Діяльність банку ґрунтується на повторюваних операціях. В умовах функціонування великої кількості конкурентів всі прагнення направлені на довгострокову перспективу збереження і розширення
79
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
клієнтури, орієнтацію на завоювання центру обслуговування людей.
Тому банки намагаються задовольнити реальні потреби клієнтів на
якнайвищому рівні та запропонувати нові вигідні послуги для їх утримання. Наприклад, клієнт здійснює в банку обмін валюти і тому йому
можна запропонувати послуги із страхування під час закордонної подорожі [1].
Банки систематично удосконалюють методи поповнення своїх
ресурсів. Наприклад, для залучення приватних осіб банк “ПроКредит”
створив послугу “ПроКредит Арт”, що направлена на підтримку художників України. Створюються також нові види вкладів. Так, у банку “ПроКредит” запроваджено новий вид банківського рахунку для
студентів “Student Card”, що дає можливість не лише зберігати вільні
грошові кошти в банку, а й оплачувати товари в Інтернеті, розраховуватись в кафе, супермаркетах, клубах зі знижкою 0,5 % від вартості
кожної покупки, поповнювати рахунок мобільного телефону, контролювати витрати за допомогою безкоштовної послуги GSM-banking.
Також, маючи “Student Card”, клієнт має можливість швидко оформити візу за кордон, економити на перельоті та послугах в інших країнах, проводити операції за кордоном за вигідним курсом [4]. Як бачимо, банк у такий спосіб залучає нові сегменти населення, в даному
випадку молодь, що навчається. В останні роки широко почали використовуватися послуги Інтернет-банкінгу, банківського обслуговування
вдома.
За кордоном важливу роль для успішності банку відіграє цілісна
система управління інноваціями, що полягає не лише у безпосередньому введенні ноу-хау (методів, систем, послуг), а й у формування
перспективи економічного зростання, подальшого проникнення у нові
сфери бізнесу, розробки нових банківських продуктів. “ПроКредит”
пропонує клієнтам якісне обслуговування і широкий спектр банківських продуктів. У кредитних операціях банку цільовою групою є дрібні, малі та середні підприємства, оскільки завдяки цим представникам
бізнесу створюється максимальна кількість робочих місць та робиться
значний внесок в економіку країни. На відміну від інших банків, “ПроКредит” не активний прихильник споживчого кредитування. Банк зосереджений на відповідальному банківському обслуговуванні, розвитку культури заощаджень та розбудові довгострокових партнерських
відносин із клієнтами. Успішність банку підтверджується швидким
ростом чистого процентного доходу (рис. 2).
80
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Тис. грн.
250 000
200 000
Чистий
процентний
дохід
150 000
100 000
50 000
0
2005
2006
2007
2008
2009
Рік
Рис. 2. Динаміка росту чистого процентного доходу банку
“ПроКредит” за період 2005–2010 рр.
Активи банку “ПроКредит” становили 2 823 211 тис. грн. на 1 січня
2010 р. , тому банк є достатньо вразливим до впливу кризи на фінансовому ринку. З початку кризи чистий прибуток банку значно скоротився
(рис. 3) і на початок 2010 р. чистий збиток становив 94 586 тис. грн.
Тис.грн.
тис. грн.
40
40000
000
20
20000
000
00
-20
–20000
000
2005
2006
2007
2008
2009
Рік
–40000
000
-40
–60000
000
-60
–80000
000
-80
Чистий
прибуток/
збиток
–100000
000
-100
–120000
000
-120
Рис. 3. Динаміка чистого прибутку (збитку) банку “ПроКредит”
за період 2005–2010 рр.
Розробка і запровадження інновацій може бути результатом діяльності окремого структурного підрозділу в банку або координації всіх
підрозділів банку на створення в ньому механізму розробки і впровадження нововведень. Це означає, що інноваційний процес має високоорганізований і керований характер [1].
У деяких банках України проводиться навчання банківського персоналу за проблематикою маркетингу, зокрема інноваційного маркетингу.
81
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Наприклад, банк “ПроКредит” створює академії для навчання свого
персоналу. У процесі навчання студентам академії надається можливість набувати нові і розвивати існуючі знання і навички у банківській
справі; обмінюватися професійним досвідом і обговорювати різні точки
зору. Але основна проблема неефективності даної практики в інших
банках полягає в недобросовісному відношенні лекторів до поставлених перед ними завдань, в результаті чого наприкінці навчання банк
не отримує очікуваного вирішення практичної проблеми. Тому до розробки програми доцільно використовувати методи “педагогічного маркетингу”, за допомогою яких можна виявити потреби у навчанні [3].
Більшість банків намагається використовувати інноваційні технології
маркетингу, які допомагають сконцентрувати зусилля працівників банку на продукуванні пропозицій щодо вирішення практичної маркетингової проблеми або низки проблем. Залучення банківських службовців
до технології інноваційного маркетингу допомагає не лише розвивати
креативність і вирішувати проблеми банку, а й знаходити відповіді на
питання психологічної сумісності працюючих, їх ділового етикету, протистояння індивідуальних оцінок, рівня підбору і відповідності персоналу.
Розширення клієнтської бази та утримання існуючих споживачів –
одне з головних завдань сучасного комерційного банку. Поставлену
проблему необхідно вирішувати не тільки за рахунок підвищення якості сервісу та впровадження передових інформаційних технологій, але
й шляхом розробки та реалізації інновацій у комунікаційній політиці,
що є одним з основних інструментів маркетингу [2]. Зараз банкам необхідно особливо не тільки підтримувати, а й відновлювати після кризи
свій імідж та довіру клієнтів за допомогою комунікаційної політики,
що складається з реклами, стимулювання збуту та PR-заходів. Основна мета реклами полягає в тому, щоб за рахунок індивідуальної характеристики банківського продукту вплинути на інтереси цільової групи
споживачів. За останні роки з’явилися нові рекламні прийоми: BTLакції, акції “флеш-моб”, тізерна та контекстна реклама, рекламні компанії в Інтернеті тощо [2].
Щоб інноваційний маркетинг був спрямований безпосередньо на
успішний розвиток банку, необхідно керуватися такими принципами:
• стимулювання керівництва і персоналу банку до виявлення тенденцій і генерування ідей;
• свідоме недовантаження працівників банку (в інтелектуальному плані) для подальшого розвитку потенціалу банку шляхом саморозвитку
особистості та спонтанного виникнення нових ідей і пропозицій,
які можуть бути корисними для зростання установи;
82
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
• орієнтація інновацій банківського процесу на потреби та вподобання
клієнтів [1].
Слід зазначити, що шаблонна, запрограмована банківська діяльність на сучасному етапі розвитку української економіки не дає очікуваних результатів. Вітчизняні банки прагнуть досягти визнання на європейському ринку і зарекомендувати банківську систему України як
стабільну і сильну. Банку для виживання в сучасних умовах потрібно
не лише повноцінно задовольняти потреби клієнтів та реалізовувати
певний спектр послуг за допомогою власних потужностей, а й створювати міжструктурні утворення, які б отримували форму довгострокових
стратегічних союзів, партнерських угод тобто тих заходів, які б мали
за мету реалізацію інноваційних проектів на постійній основі. У процесі їх здійснення між банками відбувається обмін ноу-хау, наявними
базами даних, використання спільних площ, суміщення технологій,
комунікаційних мереж та ін. Спрощена схема інноваційного маркетингу в банку передбачає ефективне компонування п’яти складових: послуга, плата (процент), просування послуги, піднесення послуги, партнерство, професіоналізм (рис. 4).
Послуга
Процент
Партнерство
Просування
Піднесення
Професіоналізм
Рис. 4. Компоненти інноваційного банківського маркетингу
1)
2)
3)
4)
Розглянемо кожен із компонентів:
послуга – корисний ефект для клієнта, підсумок банківської операції;
процент – плата за використання вільних коштів банку (кредит) чи
банком (депозит);
просування – будь-яка діяльність банку з розповсюдження відомостей про переваги своєї послуги і переконання цільових клієнтів використовувати її;
піднесення – розвиток банківської послуги, покращення її характеристик;
83
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
5) професіоналізм – високий рівень оперування інноваційною діяльністю в банківській сфері, підтвердження своєї здатності до інновацій;
6) партнерство – організація праці в банку, за якою сторони, наприклад,
клієнт і працівник банку, домовляються про спільні дії з метою досягнення спільної мети, наприклад, надання кредитних послуг.
Таким чином, при впровадженні даної системи поступово реалізується ідея перетворення будь-якого комерційного банку у фінансовий
супермаркет, в якому клієнт може придбати необхідний пакет послуг, не
вдаючись до складних маніпуляцій власними фінансовими ресурсами.
Ми бачимо, що ера вузькоспеціалізованих банків, що орієнтують свою
діяльність на виконанні лише стандартних операцій, минає. У сучасних
умовах, коли стандартним набором послуг не можна здивувати спокушеного споживача, виникає потреба у створенні нових, специфічних, індивідуальних банківських продуктів, впровадження яких знаменує перехід на новий щабель розвитку ринку фінансових послуг у цілому [1].
Отже, маркетинг як комплексна, рівностороння і цілеспрямована
діяльність в банківській сфері здатний забезпечити вирішення конкретних ринкових завдань найбільш раціональним в конкретній ситуації
шляхом. Останні зміни в банківських системах країн із розвинутою
ринковою економікою, сьогоднішня ситуація в Україні спричинили життєву необхідність дослідження і розробки сучасних інструментів і методів банківського маркетингу. На це зорієнтована також універсалізація банківської діяльності, її вихід за межі традиційних операцій,
посилення конкуренції на банківському ринку, відтік вкладів із банків
у результаті розвитку фондового ринку і несприятливого фінансового
стану в країні. Крім того, в банківську сферу України активно проникають страхові, брокерські, трастові та інші компанії, пенсійні фонди,
торгівельно-промислові та фінансові корпорації. У результаті цього знизилася дохідність комерційних банків і значно зріс ризик їх операцій.
Тому, щоб вижити в конкурентній боротьбі, банкам необхідно освоювати нові послуги, форми бізнесу, враховувати не лише інтереси акціонерів, а й боротися за кожного клієнта. Інноваційний маркетинг в банку – нестереотипний підхід до завдань, нові ринкові ідеї та рішення,
які ефективно і без зайвих витрат сприяють досягненню поставлених
бізнес-цілей, використання при цьому сучасних та прогресивних технологій маркетингу і брендингу.
Висновки:
• у нинішніх умовах конкуренції в бізнесі дуже складно досягти успіху, тому банки, що мають кадри з професійним потенціалом і маркетинговим інтелектом, повинні не лише знати теорію маркетингу,
процеси світової економіки, а й розробляти новий стратегічний підхід і “проривні” методи;
84
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
• маркетинг інновацій у банку – основа дослідження ринку і пошук
конкурентної стратегії банку;
• інноваційний підхід – операційний маркетинг, що включає стратегічний маркетинг: аналіз сегментації, привабливості, конкурентоздатності, аналіз портфеля, активів, контроль стратегії і розвитку;
• базисна задача інноваційного маркетингу банку – розробка стратегії
проникнення інновації на ринок. Тому основою маркетингових досліджень слід вважати аналіз ринку, його сегментацію, організацію
і формування попиту, моделювання поведінки клієнта;
• інноваційний маркетинг зорієнтований на контакт маркетингових і
соціологічних служб з майбутнім клієнтом.
Список літератури
1. Викулов В. С. Инновационная деятельность кредитных организаций / В. С. Викулов // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – № 1.
2. Єгоричева С. Б. Банківські інновації / С. Б. Єгоричева. – К. : Центр навчальної
літератури, 2010. – 208 с.
3. Комаров Е. Банковский маркетинг [Электронный ресурс] / Е. Комаров // Режим
доступа : http://dit.perm.ru/articles/marketing/data/011501.htm. – 14.11.10. – Название с экрана.
4. ПроКредит Банк. Student Card // [Электронный ресурс]. – Электрон. дан. – Режим доступа : http://ua.procreditbank.com.ua/services/personal/student-card. –
12.09.10. – Название с экрана.
5. Guy Masterman. Innovative Marketing Communications: Strategies for the Events
Industry / Guy Masterman, Emma H. Wood // Butterworth-Heinemann, 2005. – 322 р.
6. Kim T. Gordon. Fresh Ideas for Innovative Marketing [Электронный ресурс] /
Kim T. Gordon // Режим доступа : http://www.entrepreneur.com/marketing/ marketingcolumnistkimtgordon/article159472.html. – 26.10.10. – Название с экрана.
7. Simon Lovell. Innovative Marketing Ideas - 10 Guerrilla Marketing Ideas For
Small Businesses [Электронный ресурс] / Simon Lovell // Режим доступа :
http://ezinearticles.com/?Innovative-Marketing-Ideas---10-Guerrilla-MarketingIdeas-For-Small-Businesses&id=4064181. – 22.10.10. – Название с экрана.
8. Уткин Э. А. Банковский маркетинг / Э. А. Уткин // [Електронний ресурс]. –
Електрон. дан. – Режим доступу : http://www.bibliotekar.ru/biznes-14/4.htm. –
06.09.10. – Назва з екрана.
Отримано 24.04.2012
Summary
The development of innovative marketing in the banking sector of
Ukraine is considered, its influence on the commercial bank’s competitiveness during the financial crisis is emphasized, the possible use of innovative marketing in banks is argues, the views of experts about the marketing’s impact on banking are summarized, conclusions on the research subject are formed.
85
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.143.01
В. Г. Боронос, канд. екон. наук, доц.,
Сумський державний університет
НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ
ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЙ
Стаття присвячена вирішенню проблеми оцінки фінансового потенціалу
територій шляхом розробки відповідної моделі. Пропонується здійснювати розрахунок як абсолютного значення фінансового потенціалу території, так і його
відносних показників у розрахунку на 1 особу і на 1 зайняту особу.
Ключові слова: фінансовий потенціал, домогосподарство, суб’єкт господарювання, банки, бюджет, інвестиції, експорт, імпорт.
Постановка проблеми. В останні роки все більше уваги науковці
приділяють процесам децентралізації фінансових потоків у межах держави. Перерозподільчі механізми, які існують в Україні, неефективні,
що може призводити до конфлікту інтересів між різними за своїми можливостями регіонами. Очевидно, що потреби слабких за своїм фінансовим потенціалом областей фінансуються за рахунок інших – сильніших. Порушується принцип справедливості, коли згенеровані територією фінансові ресурси виводяться з неї, а потім перерозподіляються
централізовано. Вочевидь, що надання більшої самостійності в цих питаннях місцевим органам влади може дати більший ефект, адже конкретний регіон краще знає власні проблеми і повинен самостійно
встановлювати пріоритетність їх розв’язання. Внаслідок централізованого розподілу фінансових ресурсів втрачається мотивація у найкращих регіонів працювати ефективніше, а у дотаційних регіонах
виходити на рівень самоокупності і підвищення фінансового потенціалу, якщо вони все одно отримають необхідні їм ресурси. Для того,
щоб визначити наявний фінансовий потенціал території, необхідно розробити відповідну модель його оцінки, на базі якої і проводити остаточні розрахунки, що дозволять виявити регіони-лідери і регіониаутсайдери та сформулювати напрями підвищення їх потенціалу.9
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед науковців не існує єдиної точки зору на оцінку фінансового потенціалу територій. Більше того, ті підходи, що існують, суттєво відрізняються навіть на рівні відбору показників, якими можна оперувати для його визначення.
Тим не менше відзначимо дослідження таких вітчизняних вчених, як
Г. В. Возняк, Н. А. Бак, Н. Т. Давтян, К. В. Івоненко, С. В. Каламбет,
А. В. Лучка, В. Маслій, В. М. Пасенко, Т. О. Стецько, С. М. Фролов,
© В. Г. Боронос, 2012
86
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
І. І. Чуницька, С. С. Шумська, Н. І. Яшина, І. А. Грушина, роботи яких
вплинули на авторський підхід до розв’язання поставленої проблеми.
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. З нашої точки
зору, при оцінці фінансового потенціалу територій проблемною ланкою
залишається побудова не просто моделі, а реально працюючого механізму, який дозволить здійснювати розрахунки конкретних значень фінансового потенціалу. Крім того, відзначимо, що при визначенні фінансового потенціалу територій окремі дослідники фактично здійснюють
подвійний рахунок одних і тих самих потоків фінансових ресурсів.
Наприклад, розраховуючи фінансовий потенціал населення, дуже часто
зазначають у якості його складових і доходи, і заощадження населення.
Але очевидно, що їх заощадження є складовою частиною доходів. Розглядаючи депозити банків як джерело їх фінансових ресурсів, деякі
вчені одночасно включають і заощадження населення до загальної оцінки фінансового потенціалу.
Мета статті. Основною метою статті є розробка науково-методичних підходів до оцінки фінансового потенціалу територій, що дозволить проводити його розрахунки, виходячи із наявної статистичної
бази даних.
Виклад основного матеріалу. При формуванні підходів до оцінки фінансового потенціалу територій спочатку необхідно визначитися
з конкретними складовими, які слід включати. Далі сформувати перелік показників, які свідчать про фінансовий потенціал території і дають можливість розрахувати його абсолютне значення. Вже після цього можна пропонувати відносні показники оцінки фінансового потенціалу.
Отже, спочатку визначимо, фінансовий потенціал яких економічних агентів і явищ будемо враховувати як його складові частини. У першу чергу – це фінансовий потенціал місцевих органів влади, який проявляється через фінансові ресурси бюджету. Їх конкретним втіленням
є доходи місцевого бюджету, а також залучені кредити та емітовані
місцевими органами влади боргові цінні папери.
Друга складова – це фінансові ресурси підприємств, а тому їх фінансовий потенціал буде сформований з доходів від реалізації продукції, робіт, послуг, кредиторська заборгованість, залучені коротко- та довгострокові кредити.
Третя частина фінансового потенціалу буде формуватися домогосподарствами, а тому для розрахунку візьмемо їх доходи і отримані
кредити.
Четверта складова – фінансові ресурси, які є у розпорядженні фінансових посередників. Значна кількість видів таких установ вимагає
87
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
більш детального їх розгляду. Основними представниками фінансових
посередників є комерційні банки, фінансовий потенціал яких будемо
визначати як суму їх капіталу, залучених коштів у вигляді депозитів
та взятих кредитів. Фінансовий потенціал страхових компаній можна
оцінити як суму їх капіталу та зібраних страхових платежів. Значну
роль серед українських фінансових посередників відіграють інститути
спільного інвестування, фінансовий потенціал яких можна визначати,
виходячи з обсягів залучених коштів, шляхом емісії власних цінних
паперів. Фінансовий потенціал інших фінансових посередників (кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, ломбардів, фінансових
компаній) можна не враховувати, адже розміри коштів, якими вони
розпоряджаються, так само як і обсяги здійснюваних операцій, будуть
складати десяті частки відсотка. Враховуючи, що в цілому висока точність розрахунків не потрібна, їх фінансовим потенціалом можна
знехтувати.
Також відзначимо, що фінансовий потенціал території визначається її інвестиційним потенціалом, зокрема обсягом залучених інвестицій, та експортно-імпортним потенціалом, втіленням якого будемо
вважати розмір чистого експорту території.
Важливою складовою є золотовалютні резерви НБУ, але між неможливо розподілити між територіями напряму. Тому розрахунок їх
розміру можна зробити на 1 особу, а потім отриманий показник, помножений на кількість населення території, використати як додаткову
складову її фінансового потенціалу. Аналогічний підхід слід застосувати і до доходів державного бюджету України, а також і для залучених
державою фінансових ресурсів шляхом емісії боргових цінних паперів
і отриманих кредитів.
Узагальнені підходи до моделі оцінки наявного фінансового потенціалу територій наведені в табл. 1.
Зазначимо, що такий підхід дозволяє розрахувати валовий потенціал окремих складових фінансового потенціалу території. Деякі показники, які використовуються при цьому, в певній мірі дублюють один
одного. Наприклад, банківські депозити частково формуються з доходів
фізичних осіб і використовуються для надання кредитів домогосподарствам і суб’єктам господарювання. Це призводить до необхідності
розмежувати 2 виміри фінансового потенціалу – валовий і чистий фінансовий потенціал. Валовий потенціал буде розраховуватися як сума
потенціалів його складових частин, а чистий потенціал буде скоригований на перехресні фінансові потоки, які виникають між його складовими частинами.
88
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 1
Складові моделі оцінки фінансового потенціалу території
№
пор.
Складові фінансового
потенціалу
Показники для розрахунку
Фінансовий потенціал
місцевих органів влади
Доходи місцевого бюджету.
Залучені кредити місцевими органами влади.
Емітовані місцевими органами влади
боргові цінні папери
2
Фінансовий потенціал
підприємств
Доходи від реалізації продукції, робіт, послуг.
Залучені коротко- та довгострокові кредити
3
Фінансовий потенціал
домогосподарств
Доходи.
Отримані кредити
Фінансовий потенціал
фінансових
посередників
Банки:
- капітал;
- депозити;
- залучені кредити.
Страхові компанії:
- капітал;
- страхові платежі.
Інститути спільного інвестування:
- обсяги залучених коштів за рахунок емісії
власних цінних паперів
5
Інвестиційний потенціал
Обсяг залучених інвестицій
6
Експортно-імпортний
потенціал
Чистий експорт
Загальнодержавний
фінансовий потенціал
Золотовалютні резерви НБУ на душу населення.
Кредити, залучені державними органами управління
на душу населення.
Емітовані боргові цінні папери на душу населення.
Доходи державного бюджету на душу населення
1
4
7
Відзначимо також, що при оцінці фінансового потенціалу територій
можуть виникати проблеми, пов’язані з існуванням фінансових ресурсів
у межах країни, які не мають чіткого територіального походження,
наприклад, обсяги золотовалютних резервів НБУ. Такі фінансові ресурси слід враховувати окремо і розподіляти пропорційно, виходячи із здійсненої оцінки фінансового потенціалу всіх територій. Щодо бази розподілу, то вона може відрізнятися від тієї, яка пропонується автором, – чисельність населення. Можна запропонувати використання як цілком
статичних показників, таких як площа території, так і динамічних показників, таких як доходи домогосподарств або місцевих бюджетів тощо.
89
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Ще одна особливість, яку необхідно враховувати при проведенні
оцінки, це отримання зважених показників фінансового потенціалу. Як
ВВП розраховується на 1 особу, так і фінансовий потенціал повинен
оцінюватися відповідним чином. Але крім цього, ми пропонуємо також
оцінювати розмір фінансового потенціалу території в розрахунку на
1 зайняту особу, адже очевидно, що фактичними генераторами фінансових ресурсів є ті особи, які безпосередньо зайняті в його виробництві. Це дозволить отримати уявлення про те, яка територія є більш ефективною з точки зору реалізації свого фінансового потенціалу.
Зазначимо, що проблемною ланкою всіх розрахунків є наявна статистична база даних. Існуючі статистичні показники, точніше їх відсутність по окремих обраних нами категоріях, не дозволяють розрахувати фінансовий потенціал територій максимально близько до його реального значення. Тому будь-які калькуляції, які можна здійснювати на
основі цієї моделі, будуть мати характер лише наближення до факту.
Наприклад, відсутні відомості про коректний розподіл фінансових показників діяльності страхових компаній, ІСІ за областями, а отже оцінити їх фінансовий потенціал адекватно неможливо. Саме тому ми не
пропонуємо враховувати існуючу статистику діяльності цих фінансових посередників, враховуючи і той факт, що обсяги фінансових ресурсів, які знаходяться у їх розпорядженні, все ще складають лише кілька відсотків ВВП, тобто є незначними.
Спочатку розглянемо фінансовий потенціал домогосподарств. В основу розрахунку показника їх фінансового потенціалу покладено ідею
визначення загального розміру фінансових ресурсів, які знаходяться у
їх розпорядженні. Первинним джерелом фінансових ресурсів для домогосподарств виступають доходи від заробітної плати, а також від впровадження підприємницької діяльності. Окрім цього, важливе значення,
особливо в останні роки, мають кредити, які отримують фізичні особи
на задоволення своїх споживчих потреб. Статистичні дані по цих показниках в розрізі регіонів є доступними. Водночас існує низка джерел
фінансових ресурсів, які взагалі не можуть бути оцінені. Наприклад, до
них можна віднести грошові кошти, отримані як заробіток за кордоном,
доходи, які не обліковуються взагалі і належать до тіньового сектору
економіки тощо. Тому для оцінки фінансового потенціалу, враховуючи
ці показники, слід застосовувати підвищуючі коефіцієнти, хоча точність
підрахунків у цьому випадку суттєво знижується.
Слід зазначити, що для оцінки фінансового потенціалу домогосподарств можна також враховувати кредити від кредитних спілок і
ломбардів, розміри вкладень в цінні папери, обсяги коштів, які розміщені у страховиків за договорами страхування життя і пенсійними
90
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
контрактами. Але відсутність статистичних даних в регіональному розрізі про діяльность цих установ і неможливість оцінки присутності
фізичних осіб на фондовому ринку обмежує можливості врахування
всіх складових фінансового потенціалу домогосподарств. Водночас зазначимо, що обсяги фінансових ресурсів за цими напрямами є незначними, а первинним джерелом окремих з них (цінні папері, договори
страхування життя і пенсійні контракти) є доходи фізичних осіб. Тому
формула для розрахунку фінансового потенціалу домогосподарств буде
мати такий вигляд (1):
ФП Д = ∑ ФП Ді = ∑ ( Д Ді + Кр Ді ) ⋅ k Ді ,
де ФПД
ФПДі
ДДі
КрДі
kДі
(1)
– фінансовий потенціал домогосподарств;
– фінансовий потенціал домогосподарств і-ї території;
– доходи домогосподарств і-ї території;
– отримані домогосподарствами і-ї території кредити;
– коригуючий коефіцієнт для домогосподарств і-ї території,
що враховує вплив тіньової економіки.
Для розрахунку фінансового потенціалі суб’єктів господарювання
пропонується використати показники загальної суми отриманих доходів від реалізації продукції, робіт, послуг як первинного джерела фінансових ресурсів, а також розміру залучених кредитів від банківських
установ. При цьому підсумовувати окремо доходи промислових підприємств, обсяги реалізованої продукції сільськогосподарських підприємств та обсяги реалізованих послуг.
Врахування інших джерел фінансових ресурсів дещо ускладнене
відсутністю відповідної статистичної інформації в розрізі регіонів, а
також незначними їх обсягами. Мова йде в першу чергу про лізингові
і факторингові послуги. Окрім цього, додатковими складовими фінансового потенціалу можна вважати боргові цінні папери, емітовані підприємствами (векселі, облігації), які свідчать про залучення фінансових ресурсів. Певною мірою сюди можна віднести і участь суб’єктів
господарювання у статутному капіталі інших суб’єктів економіки, володіння акціями тощо. Слід також зазначити, що і кредиторська заборгованість підприємств є своєрідною складовою їх фінансового потенціалу.
Хоча враховуючи той факт, що підприємства мають борги одне перед
одним, включення такої заборгованості призведе до спотворення кінцевого результату розрахунків. Тому розрахунок фінансового потенціалу
91
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
суб’єктів господарювання з врахуванням впливу тіньового сектору економіки пропонуємо здійснювати за такою формулою (2):
ФПСГ = ∑ ФПСГі = ∑ ( Д СГі + КрСГі ) ⋅ kСГі ,
(2)
де ФПСГ – фінансовий потенціал суб’єктів господарювання;
ФПСГі – фінансовий потенціал суб’єктів господарювання і-ї території;
ДСГі – доходи суб’єктів господарювання і-ї території;
КрСГі – отримані суб’єктами господарювання і-ї території кредити;
– коригуючий коефіцієнт для суб’єктів господарювання і-ї теkСГі
риторії, що враховує вплив тіньової економіки.
Розрахунок фінансового потенціалу банків можна вважати більш
складнішим, адже окремі дані про їх діяльність не можуть бути отримані в розрізі регіонів, а тільки загалом по всій Україні. Це показники
їх капіталу і залучених кредитів. Тому розподіл цих індикаторів слід
здійснювати, виходячи із чисельності банківських філій, які відкрито
в кожній області. Базою для оцінки фінансового потенціалу банків є
обсяги залучених депозитів. Обсяги вкладень банків у цінні папери
включати до їх загального потенціалу, з нашої точки зору, недоцільно
через те, що ці операції не складають основу банківської діяльності, а
самі цінні папери можуть не мати задовільного рівня ліквідності. Окрім
цього, їх доведеться також розподіляти за регіонами, використовуючи
проміжні розрахунки, що буде спотворювати загальний розмір показника фінансового потенціалу, а самі операції із вкладення коштів у цінні папери все ж таки у більшості випадків здійснюються в межах головних офісів, а отже фактично залишаються в розпорядженні Києва, де
знаходиться більша частина головних офісів банків України.
Загальна формула для розрахунку фінансового потенціалу банків
буде мати такий вигляд (3):
ФП Б = ∑ ФП Бі = ∑ ( Д Бі + КрБі + К Бі ),
де ФПБ
ФПБі
ДБі
КрБі
КБі
92
(3)
– фінансовий потенціал банків;
– фінансовий потенціал банків і-ї території;
– залучені депозити банками і-ї території;
– отримані банками і-ї території кредити (розподілені, виходячи з кількості філій);
– капітал банків і-ї території (розподілений, виходячи з кількості філій).
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Щодо інвестиційної складової фінансового потенціалу, то, на жаль,
більшість областей України мають суттєві проблеми у створенні привабливих умов для зовнішніх інвесторів. Її розрахунок пропонуємо здійснювати, виходячи із обсягу іноземних інвестицій, залучених в регіон,
в гривневому еквіваленті (4). Тому перерахунок відповідних показників
офіційної статистики слід здійснювати за середньозваженим курсом
гривні до долара США:
ФП І = ∑ ФП Іі ,
де ФПІ
ФПІі
(4)
– інвестиційна складова фінансового потенціалу;
– інвестиційна складова фінансового потенціалу і-ї території.
Врахування активності регіонів у сфері зовнішньоекономічної діяльності можна здійснити шляхом розрахунку їх експортного фінансового потенціалу. При цьому основою розрахунку вважатимемо показник чистого експорту області як різниці між обсягами експорту товарів
і послуг та імпортом товарів і послуг (5):
ФП Е = ∑ ФП Еі = ∑ [( ЕТі + ЕПі ) − ( ІТі + І Пі )],
де ФПЕ
ФПЕі
ЕТі
ЕТі
ІТі
ІТі
(5)
– експортний фінансовий потенціал;
– експортний фінансовий потенціал і-ї території;
– обсяг експорту товарів і-ї території;
– обсяг експорту послуг і-ї території;
– обсяг імпорту товарів і-ї території;
– обсяг імпорту послуг і-ї території.
Особливість цього показника полягає в тому, що регіони, у яких
імпорт перевищує експорт, будуть мати від’ємне значення фінансового потенціалу. Цей факт дуже важливий, адже в цьому випадку значні
обсяги імпорту призводять до втрати регіоном надходжень в іноземній валюті, створюється надмірний тиск на курс національної валюти,
що свідчить про залежність території від товарів та послуг нерезидентів. Таким чином, можна стверджувати, що на регіональному рівні не
існує умов (або вони не створюються) для розвитку власного виробництва аналогів імпортних товарів та послуг, а на державному рівні
політика захисту вітчизняного виробництва непослідовна.
Наступна складова фінансового потенціалу повинна враховувати
ті фонди фінансових ресурсів, які формуються, у тому числі в межах
певних територій, але акумулюються і розподіляються виключно на
загальнодержавному рівні, тому дані щодо їх розподілу за регіонами
93
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
відсутні. Мова йде про золотовалютні резерви Національного банку
України, доходи державного бюджету України, залучені державою кредити, емітовані нею боргові цінні папери. Базою для їх розподілу за
регіонами оберемо чисельність населення, тому що ця величина змінюється з року в рік несуттєво, на відміну від будь-яких показників
економічного розвитку, які можуть коливатися у випадку виникнення
різних факторів впливу.
Загальна формула для розрахунку загальнодержавної складової
фінансового потенціалу в регіональному розрізі буде мати такий вигляд (6):
ФП ЗД = ∑ ФП ЗДі = ∑ ( ЗВРі + ДБі + КД і + ЦПД і ),
(6)
де ФПЗД – загальнодержавний фінансовий потенціал;
ФПЗДі – загальнодержавний фінансовий потенціал, розподілений на
і-ту територію;
ЗВРі – обсяг золотовалютних резервів НБУ, що припадає на і-ту територію;
ДБі – доходи державного бюджету, розподілені на і-ту територію;
КДі – обсяг кредитів, залучених державою, розподілених на і-ту територію;
ЦПДі – обсяг емітованих державною цінних паперів, розподілених
на і-ту територію.
Щодо особливостей розрахунку ще однієї важливої складової фінансового потенціалу територій – фінансового потенціалу місцевих
органів влади, то до його складу пропонується включати доходи місцевих бюджетів (загального і спеціального фондів), а також запозичення, здійснені місцевими органами влади у вигляді кредитів і емісії
боргових цінних паперів у відповідному році. Загальна формула для
розрахунку фінансового потенціалу місцевих органів влади така (7):
ФП МВ = ∑ ФП МВі = ∑ ( ДМБі + КМ і + ЦПМ і ),
фінансовий потенціал місцевих органів влади;
фінансовий потенціал місцевих органів влади і-ї території;
доходи місцевих бюджетів і-ї території;
обсяг кредитів, залучених місцевими органами влади і-ї території;
ЦПМі – обсяг емітованих місцевими органами влади цінних паперів і-ї території.
де ФПМВ
ФПМВі
ДМБі
КМі
94
–
–
–
–
(7)
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Щодо остаточного розрахунку фінансового потенціалу територій,
виходячи із визначених і проаналізованих вище складових, то формула для його розрахунку має такий вигляд (8):
ФП
=
∑ ФП
і
=
∑ (ФП
Ді
+ ФП
СГі
+ ФП
Бі
+ ФП Iі + ФП
Eі
+ ФП
ЗДi
+ ФП
MBі
),
(8)
де ФП – сумарний фінансовий потенціал;
ФПі – сумарний фінансовий потенціал і-ї території;
Останнім кроком у визначенні фінансового потенціалу територій
має стати його розрахунок на 1 особу і на 1 зайняту особу. Після цього
слід здійснити розподіл регіонів за отриманими значеннями фінансового потенціалу на 3 групи: території із високим фінансовим потенціалом, із середнім фінансовим потенціалом і з низьким фінансовим потенціалом. Це дозволить виявити лідерів, які використовують власний
потенціал найбільш ефективно, і аутсайдерів, які мають проблеми з
реалізацією власного фінансового потенціалу.
Висновки. Використовуючи доступні статистичну інформацію,
можна визначити фінансовий потенціал конкретної території з певною
наближеністю до реального. Зазначимо, що оцінка фінансового потенціалу не є самоціллю. Головним має стати аналіз глибини існуючих
диспропорцій, які і так є очевидними у розвитку територій. Це вимагає формулювання пропозицій, які б сприяли створенню умов для міжрегіонального вирівнювання. Хоча майже неможливо навіть у середньостроковій перспективі досягти значних результатів у цьому, але
необхідність прийняття програм довгострокового розвитку очевидна.
Важливим елементом має стати і більша самостійність у прийнятті
рішень на регіональному рівні, особливо це стосується розпорядження
наявними фінансовими ресурсами, проведенні самостійної політики
щодо підвищення привабливості регіонів для зовнішніх інвесторів.
Ще однією причиною, яка унеможливлює досягнення суттєвих результатів міжрегіонального вирівнювання у найближчій перспективі, є
нерівно сформований фінансовий потенціал територій. Апріорі промислово розвинені східні регіони будуть мати переваги перед західними.
До того ж такі фактори, як наявні природні ресурси, корисні копалини,
потенціал трудових ресурсів і їх кваліфікація тощо ставлять одні регіони вище інших.
Світовий досвід показує, що можливості для досягнення високих
результатів економічного розвитку існують навіть при відсутності
природних ресурсів, промисловості, достатньої кваліфікації трудових
ресурсів. Такі країни, як Швейцарія, Люксембург, Сінгапур, Південна
Корея змогли стати провідними країнами світу, хоча і не мали задовільних стартових умов розвитку.
95
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Список літератури
1. Возняк Г. В. Фінансовий потенціал регіону та проблеми його оцінки / Г. В. Возняк // [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.rusnauka.com/15_
APSN_2010/Economics/66671.doc.htm.
2. Бак Н. А. Бюджетний потенціал території як складова її фінансового потенціалу / Н. А. Бак // Праці міжнародної науково-практичної конференції “Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки”. – Чернівці,
2006. – С. 50–52.
3. Давтян Н. Т. Зарубіжний та вітчизняний досвід оцінки фінансового потенціалу [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.icp-ua.com/ru/node/464.
4. Івоненко К. В. Формування та оцінка фінансового потенціалу регіону : автореф. дис. канд. екон. наук / Івоненко К. В. // Київ, 2007. – 24 c.
5. Каламбет С. В. Податковий потенціал: теорія, практика, управління / С. В. Каламбет. – Донецьк : Наука і освіта, 2001. – 304 с.
6. Лучка А. В. Бюджетний потенціал фінансової незалежності місцевого самоврядування : автореф. дис. канд. екон. наук / Лучка А. В. // Тернопільський
національний економічний університет. – Тернопіль, 2009. – 18 с.
7. Маслій В. Економічна сутність та основні напрямки статистичного аналізу
фінансового потенціалу міста / В. Маслій // Економічний аналіз. – 2010. – Випуск 5. – С. 128–132.
8. Пасенко В. М. Методи кількісної оцінки податкового потенціалу регіону /
В. М. Пасенко // Научно-технический сборник. – № 70. – С. 364–370.
9. Стеценко Т. О. Аналіз регіональної економіки : навчальний посібник / Т. О. Стеценко. – Київ : КНЕУ, 2002. – 116 с.
10. Фролов С. М. Бюджетний менеджмент і проблеми розвитку прикордонних
територій : монографія / С. М. Фролов ; Мін-во освіти і науки України, Сумський державний ун-т. – Суми : Вид-во Сумського державного університету,
2010. – 316 с.
11. Чуницька І. І. Бюджетно-податкові важелі формування фінансового потенціалу держави : автореф. дис. канд. екон. наук / Чуницька І. І. // Податкова академія України. – Ірпінь, 2009. – 18 с.
12. Шумська С. С. Фінансовий потенціал України: методологія визначення та
оцінки / С. С. Шумська // Фінанси України. – 2007. – № 5. – C. 55–65.
13. Яшина Н. І.Удосконалювання теоретичних і практичних основ оцінки фінансового стану і якості керування бюджетами з метою підвищення ефективності
керування фінансовими ресурсами території / Н. І. Яшина, І. А. Гришуніна //
Фінанси і кредит. – 2006. – № 4(208). – С. 2–11, № 7(211). – С. 7–16.
Отримано 24.04.2012
Summary
The article is devoted to solving the problem of assessing the financial
potential of regions through the development of an appropriate model. It
offers to carry out calculations of both the absolute value of the region’s
financial potential and its relative indicators calculated for 1 person and for
1 working person.
96
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.71:001.895
С. В. Вахнюк, канд. екон. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
БАНКІВСЬКИЙ МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ
ІНВЕСТИЦІЙ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ
І КРЕДИТУВАННЯ ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ
В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
У статті розглядаються показники, що характеризують ступінь впливу
банківської системи України на рівень інвестицій в основний капітал та кредитування приватного сектору. Пропонуються формули для їх розрахунку. Проводяться дослідження економічної сутності результатів застосування цих формул
до статистичних показників поточного стану економіки України. Пропонуються
форми реалізації елементів банківського механізму, які здатні підвищити значення індикаторів інвестицій в основний капітал та внутрішнього кредиту приватному сектору в Україні.
Ключові слова: економіка знань, індекс економічного та інституціонального
режиму, валові інвестиції в основний капітал, внутрішній кредит приватному
сектору.
Постановка проблеми. Рівень реалізації інтелектуальних можливостей суспільства в економіці країни характеризується системою показників економіки знань. Одним із таких показників є індекс економічного та інституційного режиму (Economic and Institutional Regime
Index – EIRI), що дає загальну характеристику умов розвитку економіки
і суспільства [9]. Цей показник комплексний і розрахунок його значення залежить від значень багатьох індикаторів, які визначені робочою групою Світового Банку в рамках спеціальної програми “Знання
для розвитку”.10
Банківська система країни здатна певною мірою впливати на деякі
з цих індикаторів, стимулюючи тим самим процес розбудови економіки
знань – найбільш прогресивної системи економічних відносин сьогодення. Зокрема такими індикаторами є валові інвестиції в основний капітал (Gross Capital Formation – GCF) та внутрішній кредит приватному
сектору (Domestic Credit to Private Sector – DCPS). Перший характеризує частину ВВП, що відноситься до витрат на інвестиції в розвиток
провідних галузей економіки країни, другий – частину ВВП, що відноситься до витрат на фінансове забезпечення внутрішнього приватного
сектору. Дослідження можливостей змін у банківській системі України,
здатних вплинути на підвищення значень цих індикаторів, актуальне в
контексті розбудови економіки знань.
© С. В. Вахнюк, 2012
97
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Аналіз останніх публікацій. Проблема орієнтації банківської
системи на стимулювання практичної реалізації інтелектуального потенціалу суспільства підлягала дослідженню та обговорювалась в наукових публікаціях таких авторів, як О. В. Васюренко, В. П. Семиноженко, Т. А. Васильєва, Н. С. Поповенко, О. І. Лаврушин, Н. І. Валенцева, І. Т. Балабанов, Дж. Фінерті, Дж. Хемпел. Однак, незважаючи
на отриманні результати досліджень, певні аспекти зазначеної проблеми
залишаються актуальними на теперішній час. Зокрема, в публікаціях
досі не зустрічалися результати дослідження елементів банківського
механізму, що дозволяють ефективно підвищувати рівень інвестицій
в основний капітал та кредитування приватного сектору в економіці
України.
Мета статті – дослідження можливих змін у банківській системі
України з метою реалізації елементів банківського механізму, які здатні підвищити значення індикаторів інвестицій в основний капітал та
внутрішнього кредиту приватному сектору.
Виклад основного матеріалу. Спираючись на загальну структуру банківського механізму, представлену в роботі [4], ми сприймаємо
його як систему, основу якої утворюють три взаємопов’язані ланки:
управління організацією банківської системи, управління банківською
діяльністю, управління банківським персоналом. Стосовно економіки
знань принцип дії банківського механізму полягає у прагненні підвищити значення показників рівня її розвитку для країни (регіону) через
форми реалізації цих ланок. Ступінь впливу банківської системи на
індикатори інвестиції в основний капітал та внутрішнього кредиту приватному сектору визначає наявність та ефективність певних форм реалізації складових ланок зазначеного механізму.
Характеристику впливу банківської системи на значення індикатора інвестицій в основний капітал ми пропонуємо визначати на основі показника IBgcf (Influence of the Banking on GCF). Цей показник визначає, наскільки динаміка кредитів юридичним особам у кредитноінвестиційному портфелі банків країни відповідає динаміці інвестицій
в основний капітал відносно загального обсягу ВВП. Розрахунок здійснюється за формулою (1).
IB gcf =
C BL cp +
C B Lcp
.
C B L pp ⋅ G C F cp 2
( C B L cp –
)
G C F pp
(1)
У ролі змінних формули 2 виступають: CBLcp – банківські кредити юридичним особам за актуальний період (Corporate Banks Loans for
98
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
the current period); CBLpp – банківські кредити юридичним особам за
попередній період (Corporate Banks Loans for the previous period);
GCFcp – валові інвестиції в основний капітал актуального періоду
(Gross Capital Formation for the current period); GCFpp – валові інвестиції в основний капітал попереднього періоду (Gross Capital Formation
for the previous period). Змінна CBLcp являє собою середнє значення
питомої ваги банківських кредитів юридичним особам у загальному
кредитно-інвестиційному портфелі банків країни за рік, для якого проводиться розрахунок IBgcf; CBLрp – це аналогічне значення за попередній рік. Змінна GCFcp являє собою відношення інвестицій в основний капітал до ВВП за рік, для якого проводиться розрахунок IBgcf;
GCFpp – це аналогічне значення за попередній рік.
Адекватність формули 1 була перевірена на основі використання
даних, представлених у табл. 1. Результати розрахунку показника IBgcf
та динаміку його зміни за попередні роки подано на рис. 1. Економічна сутність цих результатів полягає в тому, що наближення IBgcf до
одиниці означає посилення орієнтації банківської системи України на
інвестування підприємств, які відіграють ключову роль в національній
економіці. Навпаки, наближення IBgcf до нуля вказує на невідповідність розміщення банківських активів державній політиці щодо інвестиційних пріоритетів. Розглянемо елементи банківського механізму та
форми їх реалізації, які здатні віддалити IBgcf від 0 і наблизити до 1.
Таблиця 1
Початкові дані для розрахунку IBgcf та IBdcps
Рік
Середнє
Обсяг
Середнє
Середнє
Обсяг
значення
операцій
значення
значення
інвестицій
банківських
ВВП,
із рефінанкредитнобанківських
в основний
кредитів
сування інвестиційного
кредитів
млрд.
капітал,
фізичним
грн. [4]
банків,
портфеля
юридичним
млрд. грн.
особам,
млрд. грн. банків країни,
особам,
[1]
млрд. грн.
[7]
млрд. грн. [5] млрд. грн. [5]
[5]
2005
441,5
93,1
12,0
125,5
78,3
23,2
2006
544,2
125,3
8,3
195,0
112,1
52,6
2007
720,7
188,5
2,5
342,2
180,9
109,3
2008
948,1
233,1
169,5
577,4
303,7
195,5
2009
914,7
151,8
64,4
674,0
368,7
234,7
2010 1 094,6
171,1
5,2
631,8
396,6
191,9
99
Значення показників впливу
банківської системи
на індикатори економіки знань
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
1,00
0,90
0,80
0,70
0,60
0,50
0,40
0,30
0,20
0,10
0,00
Рік
2006
2007
2008
2009
2010
IBgcf
0,84
0,81
0,95
0,74
0,85
IBdcps
0,62
0,55
0,02
0,62
0,52
Рис. 1. Динаміка значень показників IBgcf та IBdcps
Першим елементом підвищення IBgcf у банківському механізмі є
принципи організації в ланці управління організацією банківської системи. Форма його реалізації полягає в зміщенні пріоритетів з короткострокового позичання коштів підприємствам під заставу на довгострокове кредитування інвестиційних проектів, в яких платіжні зобов’язання забезпечуються грошовими доходами від функціонування цих
проектів та активами, що з ними пов’язані.
Досягнення цієї мети вимагає наявності в банках надійної схеми
прийняття рішень стосовно технічної та економічної життєздатності
перспективних проектів зі створення нових та модернізації існуючих
підприємств. Вона вимагає залучення різнопрофільних фахівців (інженерів, геологів, екологів та ін.) для поглибленої оцінки перспектив підприємств різних галузей і бізнес-спрямування. Така оцінка вимагає застосування складних методів фінансового моделювання: дохідного (методи DCF, VBM, APV, DDM), ринкового/порівняльного (аналіз угод,
порівняльний аналіз компаній) і витратного підходів. Оплата результатів роботи експертів такого рівня є однією з найвищих і досягти їх
прийнятної кількості може виявитись неможливим.
Найкращим підходом до вирішення цього питання, на нашу думку,
буде створення загальної експертної системи – інвестиційного аналітика, база знань якої акумулюватиме знання максимальної кількості відповідних експертів. Програмні компоненти цієї системи повинні реалізовувати пошук логічних висновків стосовно бізнес-планів досліджуваних
100
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
проектів та видавати кінцеві результати разом з детальним виявленням того, яким чином вони були отримані.
Другим елементом підвищення IBgcf у банківському механізмі є
банківські методи в ланці управління організацією банківської системи.
Форма його реалізації полягає в ефективній організації методів забезпечення банківських операцій з фінансування проектів розвитку підприємств провідних галузей економіки.
Специфіка цієї форми кредитування визначається тим, що дотримання гарантій та зобов’язань учасників проекту з виконанням основних етапів інвестиційного циклу покладається на компетенцію банкукредитора. Зважаючи на масштабність довгострокових інвестиційних
проектів, можна дійти висновку, що українські банки поодинці навряд
чи будуть здатні фінансувати їх повною мірою.
У цьому контексті прийнятним рішенням буде застосування методу синдикованого кредитування, згідно з яким банк-ініціатор залучає
до фінансування проекту інші банки (вітчизняні та закордонні). Відсоток
за синдикованим кредитом нараховується, як правило, за плаваючою
процентною ставкою. Кредитний портфель проекту може включати в
себе позики, різні за характером та умовами надання.
Третім елементом підвищення IBgcf у банківському механізмі є
забезпечення розвитку банківської діяльності в ланці управління банківською діяльністю. Форма його реалізації полягає в підвищення якості
та конкурентоспроможності банківських послуг з проектного фінансування та відповідних банківських продуктів – способів проведення операцій з надання цих послуг споживачам. Ці банківські продукти поділяються на дві основні категорії: боргові та дольові. До боргових продуктів можна віднести: фінансовий лізинг, інвестування в статутний
капітал, емісію облігацій, комерційні кредити, факторинг, форфейтинг.
Проведення операцій дольового фінансування здійснюється через придбання акцій та дольової участі в уставному капіталі підприємств, що
реалізують проекти.
Банківські продукти проектного фінансування боргової та дольової категорій різною мірою стимулюють підприємства до використання
наявних у країні вільних грошових коштів, що знаходяться в банківських установах, для направлення їх в інвестиційні проекти. Стосовно
боргових продуктів, то їх застосування в Україні здебільшого залежать
від того, якими варіантами зниження ризиків інвесторів володіють самі
підприємства. Зокрема, стосовно фінансового лізингу та інвестування
в статутний капітал, які найбільш поширені в Україні, загальна сума
кредиту обмежена розмірами забезпечення, виставленого позичальником.
101
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Зважаючи на наведені факти, можна зробити висновок про те, що
для економіки України більш прийнятними є банківські продукти проектного фінансування дольової категорії, згідно з яким банки отримують
чистину пакета акцій або частину статутного капіталу підприємства,
яке здійснює управління об’єктом інвестиційної діяльності. Акцент на
реалізації банківських продуктів саме цій категорії, на нашу думку,
відіграватиме роль найбільш вагомого стимулу для використання підприємствами можливостей проектного фінансування банківської системи країни і загалом до активного зрощування банківської і промислової сфери.
Характеристику впливу банківської системи на індикатор внутрішнього кредиту приватному сектору ми пропонуємо визначати на основі показника IBdcps (Influence of the Banking on DCPS). Цей показник
визначає, наскільки динаміка кредитів фізичним особам в кредитноінвестиційному портфелі банків країни відповідає динаміці чистих
внутрішніх кредитів приватному сектору відносно ВВП. Чисті внутрішні кредити приватному сектору – це чисті кредити, які надаються
Національним банком приватному сектору переважно через рефінансування комерційних банків [8]. Зважаючи на це визначення розрахунок IBdcps пропонується здійснювати за формулою (2):
IBdcps =
PBC cp +
PBCcp
.
PBC pp ⋅ BRcp 2
( PBC cp –
)
BRpp
(2)
У ролі змінних формули (2) виступають: PBCcp – банківські кредити приватному сектору за актуальний період (Private Banks Credits
for the current period); PBCpp – банківські кредити приватному сектору
за попередній період (Corporate Banks Loans for the previous period);
BRcp – рефінансування комерційних банків за актуальний період (Bank
Refinancing for the current period); BRpp – рефінансування комерційних
банків за попередній період (Bank Refinancing for the previous period).
Змінна PBCcp являє собою середнє значення питомої ваги банківських
кредитів приватному сектору у загальному кредитно-інвестиційному
портфелі банків країни за рік, для якого проводиться розрахунок IBdcps;
PBCcp – це аналогічне значення за попередній рік. Змінна BRcp являє
собою відношення загального обсягу операцій з рефінансування НБУ
комерційних банків до ВВП за рік, для якого проводиться розрахунок
IBdcps; BRpp – аналогічне значення за попередній рік.
102
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Адекватність формули (2) була перевірена на основі використання
даних, представлених у табл. 1. Результати розрахунку показника IBgcf
та динаміку його зміни за попередні роки представлено на рис. 1. Економічна сутність цих результатів полягає в тому, що наближення IBdcps
до одиниці означає підвищення рівня узгодженості політики кредитування приватного сектору між елементами банківської системи країни.
Навпаки, наближення IBdcps до нуля вказує на невідповідність застосування комерційними банками коштів, отриманих з фінансової регуляторної системи країни через рефінансування, державним інтересам з
розвитку приватного сектору економіки. Розглянемо елементи банківського механізму та форми їх реалізації, які здатні віддалити IBdcps
від 0 і наблизити до 1.
Першим елементом підвищення IBdcps у банківському механізмі
є функції забезпечення в ланці управління організацією банківської системи. Форма його реалізації полягає в ефективній організації функцій
маркетингу, спрямованих на вивчення попиту приватного сектору на
банківські кредити. На основі результатів маркетингових досліджень
центральним банком країни визначаються обсяги і умови кредитування комерційних банків на наступний період.
У банківській системі України Національний банк відіграє роль
“кредитора останньої інстанції”, до якого звертаються комерційні банки за кредитами (рефінансуванням) у разі виявлення дефіциту обов’язкових резервів. У результаті прийняття НБУ зобов’язання виконувати
функції фінансового донора для комерційних банків у разі їх наближення до стану банкрутства стимулює утворення спрощених – спекулятивних схем ведення банківського бізнесу. Для таких схем характерними рисами є некерована кредитна експансія, нехтування заходами
з управління ризиками, висока залежність від зовнішніх запозичень,
інерційність валютної політики. Домінування спекулятивності в банківській системі призводить до кризових ситуацій, під час яких IBdcps
падає майже до 0 ( див. рис. 1 – значення за 2008 р.).
Покращення ситуації в цьому питанні можливе, на нашу думку,
внаслідок заміни акценту з апостеріорного методу рефінансування –
кредитування по факту виникнення проблем на апріорний – кредитування згідно із запланованими обсягами. Планування обсягів та пріоритетів кредитування комерційних банків НБУ повинен здійснювати на
основі маркетингових прогнозів. Базисом для цих прогнозів є дослідження попиту приватного сектору на банківські кредити, матеріали
для яких доцільно збирати на рівні регіональних відділень комерційних
банків у вигляді обов’язкових форм звітності. Планові обсяги потрібно
103
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
коригувати, враховуючи можливість появи необхідності в проблемному
рефінансуванні, на основі статистики відповідних прецедентів.
Другим елементом підвищення IBdcps у банківському механізмі є
банківські методи в ланці управління організацією банківської системи.
Форма його реалізації полягає в ефективній організації методів забезпечення операцій з рефінансування центральним банком країни комерційних банків, маючи за мету регулювання грошово-кредитного ринку та управління ліквідністю банківської системи. Найбільш поширеними методами проведення операцій з рефінансування комерційних
банків є редисконтування векселів, ломбардний кредит (кредит під заставу цінних паперів), операції РЕПО (купівля у комерційних банків
цінних паперів на умовах угоди про зворотний їх викуп) [6].
Для стимулювання утворення відносин, притаманних економіці
знань, для України найбільш дієвим, на нашу думку, є кредитування
комерційних банків, в першу чергу через купівлю і продаж державних
цінних паперів (облігацій, казначейських векселів) у формі угод про
зворотний викуп при настанні визначеного часу (РЕПО) і також через
редисконтування векселів за умови, що вони мають не менше трьох
підписів і помірний строк погашення (до шести місяців). Крім того,
доцільним буде проведення цільових кредитних аукціонів, в яких беруть
участь банки з наміром кредитувати підприємства, що здійснюють
структурну перебудову, санацію виробництва і потребують державної
підтримки.
Третім елементом підвищення IBdcps у банківському механізмі є
забезпечення розвитку банківської діяльності в ланці управління банківською діяльністю. Форма його реалізації полягає в підвищення якості
та конкурентоспроможності банківських послуг з кредитування приватного сектору економіки країни та відповідних банківських продуктів – способів проведення операцій з надання цих послуг споживачам.
Найбільш прийнятна стратегія для досягнення цієї мети, на наш погляд, полягає у позбавленні домінуючої позиції стратегії розширення
філіальної інфраструктури для поширення аудиторії кредитування в
комерційних банках.
На сучасному етапі розвитку банківської справи більш привабливим виглядає використання технологій самообслуговування таких клієнтів, як PC-банкінг, Internet-банкінг, Mobile- банкінг, SMS-банкінг,
WAP-банкінг, Phone-банкінг, Web-банкінг. В ідеалі зміна пріоритетів
у просуванні банківських продуктів кредитування приватного сектору
провинна сягати рівня повного самообслуговування клієнтів. Навіть у
банківських філіях бажано передбачити відповідні робочі місця для
клієнтів та наявність консультантів зі складу персоналу. Такий підхід
104
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
здатен стимулювати інтерес вітчизняного приватного сектору до кредитних пропозицій банківської системи.
Висновки. Визначення міри впливу банківської системи України
на рівень інвестицій в основний капітал та кредитування приватного
сектору можна на основі розрахунку показників IBgcf та IBdcps. Застосування елементів банківського механізму здатне підвищити значення
IBgcf через надання пріоритетів проектному фінансуванню з використанням експертної системи оцінки інвестиційних проектів; фінансування проектів розвитку підприємств на основі методу синдикованого
кредитування; реалізація банківських продуктів з проектного фінансування через дольову участь в статутному капіталі проектних компаній. Застосування елементів банківського механізму здатне підвищити
значення IBdcps через організацію маркетингової схеми адекватного
кредитування НБУ комерційних банків на наступний період; забезпечення рефінансування НБУ комерційних банків на основі операцій
РЕПО; надання пріоритетів технологіям самообслуговування клієнтів.
Список літератури
1. Інвестиції в основний капітал [Електронний ресурс] / Національний банк
України. – Режим доступу : www.bank.gov.ua/ statist/Macro/Cap_u.xls.
2. Клинцов В. Управленческие и технологические инновации [Электронный ресурс] / В. Клинцов, Е. Кузнецова, В. Чернявский. – The McKinsey Quarterly. –
Режим доступа : http://www.mckinsey.com/russianquarterly/articles/issue21/01_
0210.aspx.
3. Макроекономічні показники [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
4. Особенности банковского менеджмента, содержание процесса управления,
кредитный менеджмент [Электронный ресурс] / Экономические рефераты. –
Режим доступа : http://www.mabico.ru/referats/007983-1.html.
5. Показники діяльності банків [Електронний ресурс] / Асоціація українських банків. – Режим доступу : http://aub.org.ua/index.php?option=com_arhive_docs&show=
1&menu=104&Itemid=112.
6. Порівняльний аналіз механізмів рефінансування комерційних банків [Електронний ресурс] / Экономические рефераты. – Режим доступу : http://www.mabico.
ru/referats/000563-1.html.
7. Річний звіт [Електронний ресурс] / Національний банк України. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/Publication/an_rep.
8. Савченко А. Г. Макроекономічна політика [Електронний ресурс] : навч.-метод.
посібник для самост. вивч. дисц. / А. Г. Савченко. – Неофіційний сайт КНЕУ. –
Режим доступу : http://ubooks.com.ua/ books/000152/inx14.php/.
9. Knowledge Assessment Methodology [Электронный ресурс] / Knowledge for Development. – Режим доступа : http://www.worldbank.org.
Отримано 24.04.2012
105
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Summary
In this article considered indicators that characterize the influence of
the Ukrainian banking system to level of gross capital formation and credit
to private sector. The formulas were proposed for calculating its. The economic substance of the results of applying these formulas to the statistical
indicators of state Ukrainian economy was researched. We are proposing
forms of implementation the elements of banking mechanism that can increase the indicators of gross capital formation and credit to private sector
in Ukraine.
106
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.71
Ю. Ю. Вергелюк, аспірант Національного університету
державної податкової служби України, Київська обл., м. Ірпінь
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ
БАНКІВ В УКРАЇНІ
У статті здійснений аналіз нормативних документів, що регулюють надання кредитних послуг банків в Україні, визначені основні недоліки та прогалини
у законодавчому регулюванні кредитних послуг та запропоновано заходи для усунення цих недоліків.
Ключові слова: кредитні послуги, корпоративні позичальники, банківське регулювання, банківський нагляд, центральний банк, посткризовий період.
Постановка проблеми. Нормативно-правові засади регулювання
кредитних послуг банків визначають умови їх реалізації, що є важливим чинником впливу на якість кредитних послуг, адже як і будь-які
інші послуги, кредитні послуги банків надаються у межах та згідно з
чинним законодавством. Кредитні послуги банків – особливий вид фінансової послуги, що має нематеріальний характер та свої особливості, а тому потребують особливого механізму регулювання.11
На сучасному етапі посткризового відновлення економіки головну
роль відіграють комерційні банки, адже саме на них покладено функцію перерозподілу фінансових ресурсів та забезпечення ними суб’єктів
господарювання. Одним із найважливіших завдань банківської системи повинно бути забезпечення мобілізації тимчасово вільних фінансових ресурсів та розподіл їх в напрямку пріоритетних галузей економіки.
Кредитування економіки, попри існування ринкових саморегулівних механізмів потребує чітко регламентованого нормативного регулювання. Досвід фінансової кризи засвідчив недієвість та неефективність законодавчого та нормативного регулювання кредитних послуг
банків, адже навіть на даному етапі посткризового відновлення комерційним банкам не вдається в повною мірою відновити свої функції.
У статті основна увага приділяється аналізу нормативно-правових засад регулювання кредитних послуг банків для корпоративних
позичальників, адже саме цей сектор забезпечує активний платоспроможний попит на кредитні послуги банків і водночас є найбільшою із
позицій створення доданої вартості в країні.
Дослідженням проблем законодавчого регулювання кредитних послуг банків присвятили праці багато зарубіжних та вітчизняних вчених,
зокрема Б. П. Адамик, О. І. Барановський, В. С. Бобиль, В. В. Коваленко,
© Ю. Ю. Вергелюк, 2012
107
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
О. О. Котенко, В. Г. Кабанов, М. І.Крупка, Д. А. Леонов, С. В. Лобозинська, А. Малер, В. С. Прихожнюк, О. М. Тридід, В. П. Унинець-Ходаківська, С. Г. Хоружий, Г. Г. Фетисов та ін.
Мета статті є оцінка особливостей нормативно-правового регулювання кредитних послуг банків в Україні.
Виклад основного матеріалу. Посткризовий період функціонування економіки України характеризується об’єктивною необхідністю
відновлення її кредитування. Визначальний вплив на даний процес
має державне регулювання, що реалізується рядом засобів та методів.
Законодавче регулювання займає головну роль у процесі державного
регулювання кредитних послуг банків, адже формує середовище надання таких послуг. Правильним є твердження науковця Б. П. Адамика
про те, що нормативно-правова база є основою системи організаційного забезпечення державного регулювання діяльності банків, оскільки
саме розробка та вдосконалення законодавчих та правових норм банківської діяльності передбачає регулюючий вплив держави на об’єкт
управління – банківську систему [1, с. 8].
Основним органом державного регулювання та нагляду за кредитною діяльністю банківських установ є Національний банк України, що
передбачено Законом України “Про банки та банківську діяльність” [2]
та Законом України “Про Національний банк України” [3]. Неоднозначність положень нормативних документів, відсутність ряду визначень
створюють перепони для ефективного нормативно-правового регулювання кредитних послуг банків в Україні.
Відсутність у діючому законодавстві базових визначень та понять
часто стає причиною його неоднозначного трактування та різкого розходження наукових поглядів. Основним законодавчим актом, що регулює надання банками кредитних послуг корпоративним позичальникам є Закон України “Про банки і банківську діяльність” [2]. У даному
законодавчому акті не згадується термін “кредитна послуга”, натомість
вживається термін “банківський кредит”, під яким розуміється будьяке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія,
будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання
боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання про сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Вищезазначений закон є основним законодавчим актом, згідно з
яким Національний банк України здійснює регулювання кредитної сфери, зокрема сфери надання кредитних послуг для корпоративних позичальників. Відсутність у законі визначення поняття кредитної послуги, єдиного методичного підходу до ідентифікації корпоративного
108
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
позичальника, як окремої групи клієнтів дещо негативно впливає на
стандартизацію звітності банків та можливості аналізу і контролю надання кредитних послуг корпоративним позичальникам.
Кредитні ризики у посткризовий період є однією із причин повільного відновлення кредитування економіки. Корпоративний сектор
залишається найбільш вигідним та кредитоспроможним, про що свідчить широкий набір кредитних послуг банків для корпоративних клієнтів. Через відсутність у законодавстві відповідних норм щодо співпраці
із такими клієнтами кожен банк самостійно формує таку систему. Незмінним для усіх банків залишається лише те, що послуги, які пропонуються корпоративним клієнтам, надаються на більш вигідних умовах, набір їх є більш диверсифікований і умови співпраці можуть бути
змінені щодо кожного окремого клієнта. Тобто індивідуальний підхід
для кожного корпоративного клієнта виділяє таких клієнтів з поміж інших. Тому об’єктивно необхідно для вирішення даної проблеми запропонувати висвітлити дане питання шляхом внесення змін у Закон
України “Про банки та банківську діяльність”.
Надання кредитних послуг банків корпоративним позичальникам
варто розглянути через загальну призму проблемних питань, що постають під час реалізації на практиці Закону України “Про Національний
банк України” [3]. Першочерговим завданням є вирішення проблеми
спекулятивних та корупційних моментів, що виходить за межі поля
дослідження даної теми.
Безперечним є вплив Національного банку України на економічні
відносини між корпоративними позичальниками та банками, адже їх
реалізація відбувається в межах грошово-кредитної політики. Ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” [3] визначає право НБУ
та проведення та реалізацію грошово-кредитної політики, а ст. 24 проголошує, що грошово-кредитна політка проводиться із врахуванням
основних параметрів економічного та соціального розвитку. Основні параметри економічного та соціального розвитку містять ряд прогнозних
показників, що містяться в урядових програмних та прогнозних документах, а це позбавляє НБУ можливості використовувати об’єктивні
економічні дані. Часто це призводить до економічно необґрунтованих
дій.
Реалізація кредитних послуг для корпоративних позичальників
відбувається на фінансовому ринку, а банківські установи як фінансові посередники є учасникам фінансового ринку. Саме тому положення
Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [4] також регламентують процес надання таких
банківських послуг. У ст. 1 цього закону визначено, що фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах
109
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках,
передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб
фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Кредитні послуги для корпоративних
позичальників банк надає здебільшого за рахунок пасивної бази, що
формується шляхом залучення депозитів.
У ст. 4 наведено перелік послуг, що вважаються фінансовими,
надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту
пунктом 4 статтею 4 також визначено фінансовою послугою, яку надає фінансова установа (у даному випадку за рахунок залучених коштів кредитні послуги надаються лише на підставі ліцензії комерційним
банком). Умови та порядок укладання договорів, що є обов’язковою
умовою надання кредитних послуг банків для корпоративних позичальників, визначені цим законом (ст. 5).
Хоча у ст. 4 визначено перелік фінансових послуг, а надання коштів у позичку відповідає терміну “кредитна послуга”, все таки визначення потребує уточнення та роз’яснення. Водночас у Законі України
“Про банки та банківську діяльність” [2] щодо визначення тієї ж самої
по суті діяльності банків вживається, як правило, термін “кредитні операції” (ст. 47, 49). Кредитні послуги також класифікують за різними
ознаками, в тому числі за суб’єктом надання. Це уточнення в законі відсутнє. Тому, доцільно навести точне визначення кредитної послуги, їх
класифікацію, згідно якої було б розподілено повноваження між регулюючими органами. Так, кредитна послуга, яка надається кредитною
спілкою має дещо інший економічний зміст ніж кредитна послуга банку, що в свою чергу логічно визначає регулятором останньої НБУ.
Посткризовий період функціонування будь-якої економіки характеризується деяким підвищенням економічного потенціалу і великою
необхідністю його реалізації. Саме тому грошово-кредитна політика Національного банку України спрямовується на активізацію банківської діяльності з метою відновлення національної економіки. 4 лютого 2010 р.
Національним банком України було затверджено Постанову “Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним
банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри” [5].
Серед вітчизняних вчених-дослідників питання рефінансування комерційних банків викликає ряд дискусій. Оцінку даному нормативному
акту можна дати, спираючись на фактичні показники кредитування економіки. Фактично рефінансування комерційних банків відбувалось за
рахунок бюджетних коштів. Низький приріст кредитів комерційних
110
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
банків, що надавались у цей період, свідчить про те, що даним положенням ситуація фактично не вирішилась (рис. 1). Низька ресурсна
база, якої не вистачало для формування резервів під великі кредити,
стала причиною перетворення їх на проблемні активи банківської системи.
600 000
млн. грн.
Кредити, надані корпоративним
позичальникам, залишки
на кінець періоду
500 000
400 000
Депозити нерезидентів
300 000
200 000
100 000
0
Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010
Рис. 1. Динаміка кредитів корпоративним позичальникам
та депозитів банківської системи України
Джерело: складено автором за даними Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Statist/elbul.htm.
Кредитування реального сектору економіки є економічною основою діяльності комерційних банків. Політика рефінансування НБУ може
призвести до неправильного розподілу обмеженого капіталу, що в кінцевому результаті призведе до зростання темпів інфляції в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Така політика підтримки комерційних банків у кризові та посткризові періоди ніколи не вирішить
проблему стабільності банківської системи, а лише підтвердить те, що
банківська система працює та виконує покладені на неї функції лише
тоді, коли економіка залишається стабільною.
Із затвердженням Постанови правління Національного банку “Про
затвердження Положення про надання Національним банком України
стабілізаційних кредитів банкам України” [6] було припинено дію Постанови № 47 “Про затвердження Положення про рефінансування та
надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу
на докризові параметри” [5]. Через збільшення заборгованості комерційних банків перед НБУ та недотримання ними умов договорів щодо
111
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
наданих стабілізаційних кредитів було прийнято даний підзаконний акт,
яким визначались нові умови надання стабілізаційних кредитів комерційним банкам, зокрема умови стали жорсткішими.
Корпоративні позичальники – споживачі кредитних послуг банків,
що більшою мірою здатні виконувати функцію відновлення економіки
України. Перерозподіл стабілізаційних кредитів перетворює корпоративних позичальників на потенційних суб’єктів їх використання.
Положенням передбачено надання стабілізаційних кредитів лише платоспроможним банкам для підтримки ліквідності на термін
до 90 днів. Комерційний банк може використовувати таке фінансування з використанням усіх подовжень 360 днів, а якщо існує реальна загроза стабільності комерційного банку, то термін продовжується до
450 днів. Попередньою постановою було затверджено термін використання стабілізаційним кредитом до 1 року, а продовжений термін використання становив від 1 до 5 років (диференціація залежно від класу
комерційного банку). Також змінено порядок визначення вартості стабілізаційних кредитів. До введення змін вона залежала від облікової ставки Національного банку, класу банку і виду забезпечення, під яке надавався кредит, то згідно з новою постановою процентна ставка встановлюється в річних відсотках на рівні облікової ставки плюс два
процентні пункти. Для кредитування банками корпоративних позичальників така зміна вартості стабілізаційних кредитів матиме негативне
відображення. Адже відсутність диференціації вартості стабілізаційних
кредитів зовсім не враховує кредитоспроможність комерційних банків.
Дії центрального банку в даному випадку зменшують його кредитний
ризик, але при цьому перерозподілять його між усіма споживачами стабілізаційного кредиту. Під час дії Постанови НБУ № 47 [5] відбулось
порушення умов договорів про надання стабілізаційних кредитів, а заборгованість перед НБУ зросла.
Зміни умов надання стабілізаційних кредитів не вирішує проблем
низької ресурсної бази комерційних банків та не створює реальних
умов для кредитування економіки України, а масштабна кредитна підтримка кредитно-фінансових установ – короткострокове вирішення
проблеми.
Таким чином, для вдосконалення системи нормативно-правового
регулювання кредитних послуг банків необхідно реалізувати ряд заходів, а саме:
• розробка масштабних досліджень нормативно-правових актів НБУ;
• внесення змін та доповнень до законодавчих актів, спрямованих на
усунення розбіжностей у законах України та чітке визначення базових термінів;
112
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
• запровадження програми кредитної підтримки економіки. Дана програма повинна базуватися на різкій диференціації умов надання підтримки залежно від виконання умов договорів, попереднього досвіду роботи із даним комерційним банком. Цільове використання
стабілізаційних кредитів повинно бути об’єктом постійного державного контролю. У першу чергу кредитуватись повинні ті банки, серед
клієнтів яких є великі корпоративні позичальники, що дійсно створюють додану вартість в країні, а також кредити для клієнтів, що
належать до виробничих галузей економіки.
Висновки. Отже, нормативно-правові засади регулювання кредитних послуг банків визначені законами України та іншими нормативними документами регулюючих органів країни, зокрема Національного
банку України. Проведений аналіз засвідчив, що якість та ефективність
кредитних послуг визначаються нормативно-правовою базою, що регулює дане питання. Економіка України у посткризовому періоді характеризується гострою необхідністю залучення фінансових ресурсів із
банківської системи. Необхідною умовою відновлення економіки є розробка та реалізація грошово-кредитної політики, націленої на стимулювання кредитування економіки України, що в свою чергу дасть поштовх для швидшого виходу із кризового стану. Законодавчі та нормативні акти мають сприяти диверсифікації кредитних послуг банків,
зокрема корпоративним позичальникам, та слугувати стимулюючим
чинником розвитку, процвітання фінансового сектору та економіки
України в цілому.
Список літератури
1. Адамик Б. П. Трансформація парадигми державного регулювання банківської
діяльності в умовах фінансової кризи / Б. П. Адамик // Збірник наукових праць
Національного університету державної податкової служби України. – 2010. –
№ 1. – С. 7–18.
2. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 19.05.2011 № 3394-VI
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua.
3. Про Національний банк України : Закон України від 20.05.99 № 679-XIV із
змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.
bank.gov.ua.
4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг :
Закон України від 12.07.2001 № 2664-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.
5. Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним
банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування
економіки України на період її виходу на докризові параметри : Постанова
Національного банку України від 04.02.2010 № 47 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.bank.gov.ua.
113
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
6. Про затвердження Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України : Постанова правління Національного
банку України від 13.07.2010 № 327 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.bank.gov.ua.
Отримано 24.04.2012
Summary
The article analyzed the regulations governing the provision of credit
services of banks in Ukraine, identified key weaknesses and gaps in the
legislative regulation of credit services and proposed measures to address
these deficiencies.
114
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 330.34
О. М. Грабчук, канд. екон. наук, доц.,
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
МОДЕЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО ГОМЕОСТАЗУ
МАКРОЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
У статті характеризується поняття фінансового гомеостазу як динамічної рівноваги економічної системи. Пропонується формалізований опис колорівноважного розподілу фінансових ресурсів з точки зору невизначеності фінансових
процесів. Описано виробництво ентропії для дискретної економічної системи та
континуального економічного простору при нормальному законі розподілу.
Ключові слова: синергетика, фінансовий гомеостаз, ентропія, динамічна рівновага, субструктурні утворення.
Постановка проблеми. Розвиток сучасної економічної науки переживає певний кризовий період, обумовлений переважно різноманітністю перебігу економічних процесів, що утруднює використання
типових підходів в управлінні. Особливо це стосується регулювання
розвитку макроекономічних систем, їх субструктурних утворень та
конструктів. Останнє зумовлено ускладненням сукупності відносин,
зростанням рівня відкритості національних економік внаслідок глобалізації, пришвидшенням обігу фінансових ресурсів. Експоненціальна
динаміка сучасної фінансової рецесії, у перебігу якої вже вирізняють
“другу хвилю”, зробив тим більш нагальним пошук механізмів досягнення рівноваги та відповідної формалізації їх опису. Оскільки традиційний системний підхід та інструментарій формалізації виявився недостатнім щодо передбачення виникнення рецесії, то було зроблено
спробу пошуку характеристик стану рівноваги методами синергетики.
Актуальність звуження наукового завдання до формалізації стану динамічної фінансової рівноваги обумовлена, з одного боку, широким
розповсюдженням фінансових інструментів в усіх сферах економіки, а
з іншого − їх непересічним значенням у виникненні фінансових криз.12
Аналіз останніх досліджень. Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження сформоване визначними працями у сфері тектології
Ю. Б. Баженової, А. Богданова, Л. Ф. Береланфі, А. В. Бузгаліна, А. Гальчинського, Н. І. Гражевської, Д. І. Башнянина, Т. Вельша, Х. Г. Крюссельберга, Х. Ляйпольда, що дало змогу сформувати сутнісне розуміння
економічної системи, її структурної організації, факторів та методів
впливу на розвиток та стан системи. Сучасні доробки синергетики, визначені працями В. С. Аніщенко, Н. Вінера, Г. Гельмгольца, М. Грасині, А. С. Дмитрієва, С. П. Курдюмова, Я. Корнаі, С. П. Кузнєцова,
© О. М. Грабчук, 2012
115
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
П. С. Ланди, Н. К. Максишко, Б. Мандельброта, І. Пригожина, Л. В. Прохорова, К. Хагена, С. Д. Хайтуна, у застосуванні як до економічних,
так і до інших динамічних систем, обумовили підходи до формалізації
стану фінансового гомеостазу як динамічної рівноваги дисипативних
та ентропійних процесів в економічних системах.
Метою статті є спроба формалізувати характеристику стану динамічної рівноваги дисипативних та ентропійних процесів у межах економічної системи. Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні засади використання фінансових інструментів для зменшення рівня невизначеності фінансових процесів в економіці. У процесі дослідження
використано методи узагальнення (виокремлення понять скрипта та
фрейма економічної системи), імовірнісного аналізу (при визначенні
ентропії економічної системи), диференціального та інтегрального числення (для формалізації опису ентропії скрипта системи у стані фінансового гомеостазу).
Виклад основного матеріалу. Стійка рівновага економіки держави як синергетичної соціально-економічної системи виходить із безперервності структурних перебудувань як єдиного можливого способу
їхнього існування і характеризувати їхню внутрішню організацію як
спосіб цих перебудувань. Кожна підсистема економіки має свої власні
періоди стабільності і перебудов. Однак при цьому економіка як велика
система повинна мати здатність зберігатися в процесі практично безперервних структурних змін. Періоди стабільності великої відкритої системи, тобто періоди збереження її головних системоутворюючих зв’язків, майже ніколи не є такими для складових її підсистем і відзначені
моментами їхніх “локальних” біфуркацій. Таким чином, стійка рівновага економіки держави неодмінно повинна мати властивості динамічної рівноваги (динамічної стійкості).
Кожна “успішна” локальна біфуркація, тобто така, що завершилася утворенням більш складної структури, продовжує стабільність зовнішньої підсистеми, і таким чином стабільність усієї системи зберігається доти, доки її підсистеми ціною своєї структурної перебудови не
дозволяють флуктуаціям перейти поріг стійкості системи в цілому [1].
Наступним ступенем розвитку соціально-економічних систем стає їх
стійке зростання. Стійке зростання є основою стійкого розвитку.
Однак для синергетичних систем стійкість і рівновага набувають
дещо іншого розуміння, подібного до розуміння стану рівноваги у біологічних об’єктах, в яких постійно відбуваються взаємно протилежні
процеси асиміляції та дисиміляції, що мають наслідком виникнення стану гомеостазу. Використання зазначеного терміну в економіці хоча й зустрічається досить рідко, проте не є унікальним. Так, поняття гомеостазу
використовує Б. А. Райзберг [8, с. 179], під яким розуміє намагання і
116
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
здатність економічної системи підтримувати рівноважний стан, що
характеризує її стійкість, стабільність та консервативність. Інакше під
гомеостазом розуміють тип динамічної рівноваги, що характерний для
складних саморегулюючих систем і складається з істотно важливих
для збереження системи параметрів у доступних межах, або здатність
економічної системи чи структури зберігати стабільність економічного розвитку при збереженні існуючої системи державного управління
[10]. Використання даного терміну є загальним місцем у теорії систем.
В останні десятиріччя проблему гомеостазу почали розглядати з
позиції кібернетики – науки про цілеспрямоване і оптимальне управління складними процесами по відношенню до будь-якого саморегульованого механізму. Основоположником теорії управління в живих
об’єктах є Н. Вінер. Основу його уявлень складає принцип саморегулювання – автоматичної підтримки постійності чи зміни регульованого параметра за об’єктивним законом [1]. Наступним кроком до розуміння сутності гомеостазу зробив С. Бір, який визначив два основні
принципи: ієрархічний принцип побудови гомеостатичних систем для
управління складними об’єктами і принцип живучості. С. Бір застосував виявлені ним гомеостатичні принципи при розробці організованих
систем управління, провівши кібернетичні аналогії між живою системою і складним виробництвом [2]. Теорією, що об’єднує різноманітні
підходи до розуміння явища гомеостазу, стала теорія функціональних
систем, створена П. К. Анохіним [1].
Під гомеостазом економічної системи пропонуємо розуміти її здатність підтримувати сталість структурної організації у динамічній рівновазі дисипативних та ентропійних процесів. Застосування зазначеного терміну підкреслює відмінність синергетичної системи від
складноорганізованої. Як у синергетичній системі властивість гетерархії є результатом розвитку ієрархії, так і гомеостаз є проявом стану
динамічної рівноваги. Проте, якщо зазвичай стверджують існування
рівноваги (стійкої рівноваги), що існує всупереч ентропійним процесам, то явище гомеостазу ґрунтується на динамічній рівновазі одночасно існуючих ентропійних та дисипативних процесів.
Як і будь-який гомеостаз, гомеостаз економічної системи характеризується нестабільністю системи (система ніколи не перебуває у
стані рівноваги, проте завжди наближається до неї); взаємозв’язком
із структурною організацією системи (стан гомеостазу багато в чому
підтримується завдяки внутрішній структурній організації13системи 1);
1
Саме завдяки зазначеному явищу, на нашу думку, і виникає так звана “пам’ять”
про попередні стани системи, що відображається зокрема у дослідженнях фрактальної динаміки економічних процесів.
117
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
непередбачуваністю результатів від регулюючих впливів (наскільки
регулюючий вплив породжується самою економічною системою, є ендогенним, настільки реалізація цього впливу призводить до зміни економічного простору, разом з яким змінюється і регулюючий вплив).
Явище гомеостазу також є результатом автопоезіса системи.
Саме динамічна рівновага дисипативних та ентропійних процесів
є причиною того, що економічна система може зростати певний тривалий час, не втрачаючи сталості структурної організації. Реалізується
гомеостаз за допомогою сукупності зворотних зв’язків, що можуть бути
як позитивними, так і негативними. При позитивних зворотних зв’язках
зростає відхилення від існуючої структурної організації системи, при
негативних − зменшується. Так, до проходження моменту біфуркації системи за рівнем невизначеності її фрейма 2 переважатимуть негативні
зворотні зв’язки у механізмі впливу невизначеності на структурну організацію системи. Після проходження − домінуватимуть позитивні зворотні зв’язки. Гомеостаз економічної системи можливий тільки в межах
одного фрейма. При порушенні гомеостазу відбуваються суттєві трансформації структурної організації економічної системи, що призводять
до зміни фрейма. Гомеостаз економічної системи не є результатом цілеспрямованого управляючого впливу, а реалізується як результат закономірностей економічних процесів. Однак можливим є повернення
до гомеостазу за допомогою управляючих впливів, якщо закономірності перебігу економічних процесів призвели до порушення гомеостазу
у певних межах.
Фінансовий гомеостаз є елементом загального гомеостазу економічної системи і співвідноситься з ним як часткове із загальним. Під
фінансовим гомеостазом пропонуємо розуміти сталість структурного
співвідношення розподілу фінансових ресурсів за субструктурними
утвореннями економічної системи внаслідок динамічної рівноваги дисипативних та ентропійних процесів. Не визначаємо як емпіричний об’єкт
поняття фінансового гомеостазу фінансові процеси, оскільки відбуваються вони переважно між окремими елементами економічної системи
чи окремими її субструктурними утвореннями. Отже, структурна організація економічної системи буде принципово відрізнятися від структурної організації фінансових процесів в її межах. Слід також враховувати те, що економічна система є дискретною формою континуального економічного простору, а фінансові ресурси − дискретною формою
14
2
Фрейм представляє собою структуру даних про стереотипні ситуації, що складається з вузлів системи та відносин між ними [7, с. 76]. Ядро фрейма відповідає
постійним для даної ситуації відносинам.
118
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
фінансових процесів. За допомогою характеристики розподілу фінансових ресурсів за субструктурними утвореннями економічної системи
можна достатньо легко описати фрейм системи, в тому числі за рівнем
її невизначеності. Причому якщо мова йде про характеристику скрипта системи 3 , то опис фрейма за розподілом фінансових ресурсів буде
представляти собою контингентний опис фінансових процесів (або контингентний опис невизначеності фінансових процесів).
Оцінимо фінансовий гомеостаз за рівнем невизначеності розподілу фінансових ресурсів. Для оборотних (рівноважних) процесів у стані
їх гомеостазу виконується наступна математична рівність (наслідок
так званої рівності Клаузіуса):
15
H ( Ψ1 ) − H ( Ψ 2 ) =
ΔQ
,
v
(1)
− зміна обсягу фінансових ресурсів;
де ΔQ
Ψ1 , Ψ 2
− стани системи;
H (Ψ1 ), H (Ψ 2 ) − ентропія, властива станам системи.
Для необоротних процесів виконується нерівність, що випливає з
так званої нерівності Клаузіуса:
H ( Ψ1 ) − H ( Ψ 2 ) <
ΔQ
.
v
(2)
Нехай економічна система представлена двома конструктами. Існуватиме певний розподіл фінансових ресурсів для фрейму системи Ψ1
за конструктом S , що буде описуватись як S1,1 (Ψ1 )......Sij (Ψ1 ) з відповідними ймовірностями p1 та за конструктом Q, що буде описуватись
як Q1,1 (Ψ1 )......Qij (Ψ1 ) та ймовірностями p2 .
Ентропія фрейму системи відповідно буде визначатися (для нормального закону розподілу):
n m
H ( Ψ1 ) =
∫ ∫ H H dp dp .
i
j
i
j
i =1 j =1
∞
H (Ψ 1 ) = −∑ pi log 2 pi .
i =1
3
Динамічно організовує процеси в стереотипах зміни подій, являє собою процес
зміни фреймів, є диференціальною формою функції фрейма.
119
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
⎧u = log 2 pi ⎫
⎪
⎪
⎪du = dpi ⎪
pi ln 2 ⎪ pi 2
⎪
1
pi 2
1
pi 2
p
log
p
dp
log
p
dp
p
log
p
=
=
−
⋅
=
−
⋅
∫ i 2 i i ⎨dv = pi dpi ⎬ 2 2 i 2ln 2 ∫ i i 2 2 i 2ln 2 2 =
⎪
⎪
2
⎪
⎪
p
⎪v = i
⎪
2
⎩
⎭
pi 2 ⎛
1 ⎞
=
⎜ log 2 pi −
⎟.
2 ⎝
2ln 2 ⎠
n
n
1 ⎞
pi 2 ⎛
1 ⎞
pn 2 ⎛
1 ⎞ p12 ⎛
∫1 pi log 2 pi dpi = 2 ⎜⎝ log 2 pi − 2ln 2 ⎟⎠ = 2 ⎜⎝ log 2 pn − 2ln 2 ⎟⎠ − 2 ⎜⎝ log 2 p1 − 2ln 2 ⎟⎠ =
1
1 ⎛ pn2 − p12 ⎞ pn2 − p12 ⎛
1 ⎞
pn2 − p12
pn
pn
log 2
=
−
−
⎜ log 2
⎟.
⎜
⎟=
2
2 ⎝
p1 2ln 2 ⎝ 2 ⎠
p1 2ln 2 ⎠
n m
⎛ p 2 − p12 ⎞ ⎛
1 ⎞ ⎛ pm2 − p12 ⎞ ⎛
1 ⎞
pn
pm
log
H (Ψ1 ) = ∫ ∫ H i H j dpi dp j = ⎜ n
−
−
⎟⎜
⎟.
⎟⎜ 2
⎟ ⎜ log 2
2
2ln
2
2
2ln
2
p
p
⎝
⎠⎝
⎠⎝
1
1
⎠⎝
⎠
i =1 j =1
dH
.
dt
dH
Зазначимо, що для рівноважного стану системи
= 0. Пояснюdt
ється це такими міркуваннями [10].
Досліджуючи динамічну рівновагу системи, аналіз стійкості фазових траєкторій, тобто мікроскопічної стійкості систем, замінюємо аналізом макроскопічної стійкості, пов’язуючи ентропію з функцією Ляпунова, що фігурує в теорії стійкості диференціальних рівнянь.
Функцією Ляпунова для вирішення даної системи диференціальних рівнянь називається дійсна функція L( x, t ) незалежних змінних
x = ( x1 , x2 , ....) і часу t , що задовольняє такі вимоги: вона безперервно
диференціюється, дорівнює нулю в деякій точці x0 і
Ентропія скрипта системи Ψ 2 − Ψ1 відповідно
L( x, t )t0 при xT ⋅ x0 ,
d
∂L
∂L ∂xk
L ( x, t ) =
+∑
dt
∂t
∂xk dt
у певному наближенні до точки x0 .
120
(3)
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Тут dL( x, t ) / dt = dL( x(t ), t ) / dt – похідна функції L, обчислювана
уздовж траєкторії x(t ) даної системи. Застосування функції Ляпунова
ґрунтується на теоремі Ляпунова про стійкість, згідно з якою рішення
системи стійке в точці x0 у тому і лише в тому випадку, якщо існує
відповідна функція Ляпунова.
Ось цю функцію Ляпунова ототожнюють, коли це можливо, або з
надмірною ентропією ΔH = H (Ψ i ) − H eq ( H eq – рівноважна ентропія),
або з виробництвом ентропії diH dt , що забезпечується внутрішніми
процесами, які відбуваються в системі. Це можливо для рівноважного
стану ізольованої системи, для якої diH dt = dH dt .
В ізольованій системі рівновага стійка (тобто стійка по відношенню до будь-яких великих початкових збурень), і це відображається в
існуванні деякої функції – ентропії, або, точніше, надмірної ентропії
ΔH = H (Ψ i ) − H eq , що має такі властивості:
ΔH ≤ 0,
d
ΔH ≥ 0.
dt
(4)
Співвідношення (4), що визначає функцію Ляпунова, показує, що
точніше було б ототожнювати з нею негативну надмірну ентропію,
тобто величину −ΔH , оскільки саме ця величина дорівнює в рівновазі
нулю, а біля нього позитивна і убуває з часом
−ΔH ≥ 0,
d
(−ΔH ) ≤ 0
dt
(5)
в ізольованих колорівноважних системах.
Такі ж властивості має тут і виробництво ентропії, яке також дорівнює у стані рівноваги нулю, а біля нього убуває, залишаючись позитивним
dH
d dH
≥ 0,
≤ 0.
(6)
dt
dt dt
в ізольованих колорівноважних системах (теорема Гленсдорфа-Пригожина, що випливає з того факту, що ентропія в рівноважному стані
досягає свого максимуму, що припускає рівність тут нулю першої похідної ентропії за часом і від’ємність – другої). Існування для рівноважного стану неізольованої системи функції Ляпунова (diH dt ) і говорить
про стійкість цього стану.
121
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Для рівноважного стану відкритої системи за визначенням diH /
/ dt = 0, а біля нього
diH
d diH
≥ 0,
≤ 0.
(7)
dt
dt dt
у відкритих колорівноважних системах (теорема Гленсдорфа-Пригожина для неізольованої системи). Отже, для рівноважного стану відкритої системи існує функція Ляпунова (diH dt = 0), звідки виходить
висновок про його стійкість.
Для ситуації з відкритою нерівноважною системою в лінійній колорівноважній області, де діють співвідношення Онсагера, виявляються стійкими стани, ентропії, що характеризуються мінімальним виробництвом, сумісним з накладеними на систему зовнішніми умовами, і
названі Пригожиним стаціонарними. Стійкі вони завдяки діючій в цій
області теоремі Пригожина про мінімум виробництва ентропії. У цій
теоремі йде мова про відкриту систему, близьку до рівноваги і описувану лінійною динамікою необоротних процесів. Якщо задані граничні
умови, що не дають системі досягти рівноваги при нульовому виробництві ентропії, говорить теорема, то система переходить в стаціонарний стан, що мінімізує виробництво ентропії diH dt = ∫ δdS при даних
значеннях фінансових ресурсів на рівні деякого відмінного від нуля
постійного в часі значення (δ − виробництво ентропії, віднесене до
обсягу фінансових ресурсів).
Таким чином, в загальному випадку колорівноважної системи величина diH dt (Ψ 2) − diH dt (Ψ1) = 0 має властивості функції Ляпунова. Тобто, вона дорівнює нулю в стаціонарному стані, який може
виявитися рівноважним, і тоді ця величина дорівнює diH dt (Ψ1) −
− diH dt (Ψ 2) = diH dt (Ψ1), тобто виробництву ентропії, залишаючись
в його околиці позитивною, убуває в часі
diH
diH
d diH
diH
(Ψ 2 ) −
( Ψ1 ) ≥ 0 (
(Ψ 2 ) −
(Ψ1 )) ≤ 0
dt
dt
dt dt
dt
(8)
у колорівноважних системах.
Ситуація різко змінюється, коли система далека від рівноваги і
коли надмірне виробництво ентропії переходить, як мовилося, у виробництво ентропії dH dt , яке, залишаючись тут, через закон зростання
ентропії, позитивною величиною, в загальному випадку вже не убуває
в часі. У разі далекої від рівноваги відкритої системи всі стани можуть
виявитися нестаціонарними, і тоді не можнаввести і надмірне виробництво ентропії.
122
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Якщо виходити із розрахунку ентропії за дискретним станом системи, тобто
∞
H (Ψ 1 ) = −∑ pi log 2 pi
i =1
та diH dt (Ψ 2) − diH dt (Ψ1) = 0 для стану фінансового гомеостазу, то
виробництво ентропії скрипта системи за двома конструктами (S з розподілом фінансових ресурсів S1,1 (Ψ1 )......Sij (Ψ1 ) та Q з розподілом фінансових ресурсів Q1,1 (Ψ1 )......Qij (Ψ1 ) з ймовірностями їх виникнення
за нормальним законом) може бути визначене за залежністю:
diH dt (Ψ 2) − diH dt (Ψ1) =
1
1
⋅
×
dt δ 2π
− Q ( Ψ 2) −Q
⎡ n − ( S ( Ψ 22 )− S ) ⎛
⎛
S (Ψ 2 ) − S ⎞ k
Q(Ψ 2 ) − Q ⎞ ⎤ (9)
1
1
2δ
2 δ2
× ⎢∑ e
−
−
e
Ln
−
⎜ Ln
⎟
⎜
⎟ ⎥.
∑
2δ2
2δ2
⎝ δ 2π
⎠ j =1
⎝ δ 2π
⎠ ⎦⎥
⎣⎢ i =1
При
⎛ pn2 − p12 ⎞ ⎛
pn
p
1 ⎞ ⎛ pm2 − p12 ⎞ ⎛
1 ⎞
=
−
H
H
dp
dp
log
∫i=1 j∫=1 i j i j ⎜⎝ 2 ⎟⎠ ⎜⎝ 2 p1 2 ln 2 ⎟⎠ ⎜⎝ 2 ⎟⎠ ⎜⎝ log 2 pm1 − 2 ln 2 ⎟⎠ ,
n
H ( Ψ1 ) =
m
що описує рівень ентропії для континуального економічного простору
diH dt (Ψ 2) − diH dt (Ψ1) =
1
1
⋅
×
dt δ 2π
− ( Q ( Ψ 2 ) −Q )
⎡ − S ( Ψ 22 )− S ⎛
⎛
S (Ψ 2 ) − S ⎞
Q(Ψ 2 ) − Q ⎞ ⎤
1
1
2 δ2
e
×∫∫ ⎢e 2 δ ⎜ Ln
−
−
−
⎟
⎜ Ln
⎟ ⎥dSdQ. (10)
2
2
2
2
δ
δ
2
2
δ
π
δ
π
⎢
⎝
⎠
⎝
⎠ ⎥⎦
ij ⎣
Враховуючи те, що (9) чи (10) дорівнює 0, то існує можливість
визначити S1,1 (Ψ 2 )......Sij (Ψ 2 ) чи Q1,1 (Ψ 2 )......Qij ( Ψ 2 ), якщо інший конструкт залишається незмінним, що дає змогу розрахувати параметри
фінансового інструменту.
Висновки. Досягнення економічною системою стану рівноваги
можливе при динамічній рівновазі та одночасному існуванні дисипативних та ентропійних процесів, що може бути описано за допомогою
терміну гомеостазу. Одним із проявів гомеостазу економічної системи
є її фінансовий гомеостаз, який характеризується сталістю структурного співвідношення розподілу фінансових ресурсів за субструктурними утвореннями економічної системи внаслідок динамічної рівноваги дисипативних та ентропійних процесів. Для стану фінансового
123
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
гомеостазу властива ситуація, коли виробництво ентропії при переході
системи із стану у стан є наближеним до нуля. Інакше кажучи, скрипт
системи у стані її фінансового гомеостазу дорівнює нулю, фрейм системи не змінює структурної організації за рівнем невизначеності по
розподілу фінансових ресурсів. До зменшення ентропійності фінансових
процесів, крім інших впливів, призводить до зменшення обсягу фінансових ресурсів в економіці чи зменшення швидкості їх обігу.
Список літератури
1. Анохин П. К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем [Электронный ресурс] / П. К. Анохин // Режим доступа : http://traderassistant.com/download/functional.pdf.
2. Бир С. Кибернетика и управление производством / С. Бир ; пер. с англ. В. Я. Алтаева. − М. : Наука, 1963. − 276 с.
3. Винер Н. Динамические системы в физике и биологии / Н. Винер // Горизонты
науки и техники. − М. : Мир, 1969. − С. 43–46.
4. Воронин А. А. Устойчивое развитие − миф или реальность / А. А. Воронин //
Математическое образование. − 2000. − № 1 (12). − С. 59–68.
5. Грассини М. Проблемы применения вычислимых моделей общего равновесия
для прогнозирования экономической динамики / М. Грассини // Проблемы
прогнозирования. − 2009. − № 2. − С. 30–48.
6. Егоров Д. Г. Моделирование процессов самоорганизации финансовых систем /
Д. Г. Егоров // Финансы и кредит. − 2006. − № 36. − С. 19–25.
7. Медушевский А. Н. Когнитивно-информационная теория как новая философская парадигма гуманитарного познания / А. Н. Медушевский // Вопросы философии. − 2009. − № 10. − С. 70–92.
8. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. − М. : Инфра-М, 1997. − С. 395.
9. Хаген К. Синергетика. Иерархия неустойчивости в самоорганизующихся системах и устройствах / К. Хаген. – М. : Мир, 1989. – С. 8.
10. Хайтун С. Д. От эргодической гипотезы к фрактальной картине мира. Рождение и осмысление новой парадигмы / С. Д. Хайтун. − М. : Комкнига, 2007. −
256 с.
11. Экономический словар [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://slovopedia.
org.ua/38/53395/378447.html.
Отримано 24.04.2012
Summary
In the article is characterized the concept of financial homoeostasis as
the dynamic equilibrium of the economic system. Is offered the formalized
description of equilibrium allocation of financial resources from point of
vagueness of financial processes. Is described production of entropy for the
discrete economic systems and continuous economic space at the normal
law of distributing.
124
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 330.46
К. Г. Гриценко, канд. техн. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
МЕТОД ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКИ
ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ
З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ
ШТУЧНИХ НЕЙРОННИХ МЕРЕЖ
Штучна нейронна мережа, що самоорганізується, – карта Кохонена – є
потужним інструментом кластерного аналізу багатовимірних даних з представленням результатів у графічній формі. Пропонується метод експрес-діагностики фінансової стійкості страховиків з використанням карт Кохонена.
Ключові слова: страхова компанія, фінансова стійкість, експрес-діагностика,
візуалізація даних, карти Кохонена.
Постановка проблеми. Ефективне функціонування страхового сектору є невід’ємною умовою ефективного функціонування економіки.
Cтрахова компанія (СК) як суб’єкт господарської діяльності вступає у
фінансові відносини з фізичними та юридичними особами, яких цікавить насамперед її фінансова стійкість. Остання є не лише важливою
умовою виживання СК в конкурентному середовищі, але й запорукою
успішної реалізації стратегічних цілей СК. Один із напрямів сучасних
наукових досліджень в галузі страхування – забезпечення фінансової
стійкості СК, що є передумовою ефективного функціонування інституту страхування.16
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми рейтингової оцінки фінансової стійкості СК розглянуто у працях Н. Внукової,
В. Дадькова, О. Заруцької, О. Козьменко, В. Корнєєва, Т. Нерсісян,
О. Охріменко, Г. Піратовського, Н. Свірідової, Н. Ткаченко, І. Чурінової,
Л. Юрченко. Розробці напрямів забезпечення фінансової стійкості страхових компаній присвячені праці М. Берліна, О. Гаманкової, Т. Гварліані, А. Жеребка, О. Залєтова, Ю. Лисенко, С. Луконіна, С. Осадця, В. Порохні, Ю. Слєпухіної, Л. Шірінян.
Як правило, авторами розглядаються різні аспекти діяльності СК,
системи показників, вивчається зв’язок між значеннями показників і
фактичним рівнем фінансової стійкості СК. Проте результати проведених досліджень не можуть повною мірою задовольнити потреби теорії
та практики забезпечення фінансової стійкості СК.
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. Штучна нейронна мережа, що самоорганізується, є потужним інструментом кластерного аналізу багатовимірних даних. Вона розраховує евклідові відстані
© К. Г. Гриценко, 2012
125
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
між об’єктами кластеризації навіть за умов відсутності інформації про
значення окремих ознак певних об’єктів і проектує багатовимірні дані
у двовимірну карту Кохонена [1]. Близькими вважаються об’єкти, що
мають подібні патерни ознак. Евклідові відстані між компаніями зі
схожими патернами показників є невеликими. Тому вони розташовуються на карті Кохонена в одному кластері.
Експрес-діагностика фінансової стійкості компанії – це здатність
за короткий проміжок часу з використанням обмеженої інформації про
показники діяльності компанії розпізнати рівень її фінансової стійкості.
Карта Кохонена є зручним засобом експрес-діагностики фінансової
стійкості компанії з представленням результатів у графічній формі. Доцільність використання карт Кохонена для діагностики стійкості фінансових установ підтверджена прикладами їх застосування у банківській
сфері [1–3]. Однак питання діагностики стійкості небанківських фінансових установ залишилися поза увагою.
Мета статті – розробка методу експрес-діагностики фінансової
стійкості СК з використанням карт Кохонена. Пропонується шляхом
самоорганізації набору вхідних даних певного часового періоду – показників діяльності СК – згрупувати СК з подібними значеннями показників в окремі кластери та проаналізувати профілі цих кластерів.
Виклад основного матеріалу. Одним з підходів до дослідження
секторів економіки є визначення стратегічних груп [1]. До складу стратегічної групи входять компанії, які діють в одному секторі економіки
та мають багато схожих рис щодо показників діяльності. Стратегічна
група являє собою сукупність більшу, ніж окрема компанія, але меншу,
ніж сектор економіки. Кожен сектор економіки включає в себе різні
стратегічні групи, сформовані залежно від стратегії, якої дотримуються
компанії, що утворюють стратегічну групу. На карті Кохонена стратегічні групи відображаються у вигляді окремих кластерів.
Розроблений метод експрес-діагностики фінансової стійкості СК
з використанням карт Кохонена включає декілька етапів.
1 етап. Визначення системи показників, на основі яких будується
карта кластерів, і їх питомої ваги. За основу взяті показники, що враховуються регулятором в тестах раннього попередження [4], а також
РА “Експерт-рейтинг” при визначенні (pi)-рейтингу стійкості СК [5].
Система показників, використаних автором, відображена в табл. 1.
У дослідженні використана інформація про показники діяльності
43 CК у 2010 р., яка наведена в офіційному виданні регулятора [5] і
розділі “Дослідження” веб-сайта РА “Експерт-рейтинг” (www.expertrating.com). Кореляційна матриця обраної системи показників представлена на рис. 1.
126
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 1
Показники, що враховуються при побудові карт Кохонена
№
пор.
Показник
Питома
вага
1
Зворотний
показник
платоспроможності
0,16
2
Показник
ліквідності активів
0,12
3
Рентабельність
капіталу
0,12
4
Рівень
зовнішньої
підтримки
Формула розрахунку
100 · Загальна сума зобов’язань / Чистий капітал
100· (Ф1 (430 + 480 +620 + 630) / Ф1 (280 – 010 – 430 –
– 480 – 620 – 630))
100 · Високоліквідні активи / Загальна сума зобов’язань
100 · (Ф1 (220 + 230 + 240) / Ф1 (430 + 480 + 620 + 630))
100 · Чистий прибуток / Чистий капітал
100 · (Ф2 220 / Ф1 (280 – 010 – 430 – 480 – 620 – 630))
100 – наявність іноземних страховиків серед засновників;
0
50 – підтримка з боку акціонерів невизначена;
0 – зовнішня підтримка малоймовірна
5
Частка трьох
найкрупніших
видів страхування
0,125
100 · Валова сума премій, зібраних з 3 найкрупніших
видів страхування в СК / Валова сума премій
6
Частка КАСКО
у валовій сумі
премій
0,125
100 · Валова сума премій, зібраних по КАСКО / Валова
сума премій
7
Темпи росту
бізнесу
8
Показник
дебіторської
заборгованості
0,04
9
Рівень витрат
на збут
0,06
10
Частка
ліквідних активів
в оборотних
активах
0,1
100 · Приріст валової суми премій за рік / Валова сума
премій
100 · Дебіторська заборгованість / Чистий капітал
100 · (Ф1 (050 + 060 + 160 + 170 + 180 + 190 + 200 + 210) /
Ф1 (280 – 010 – 430 – 480 – 620 – 630))
100 · Витрати на збут / Валова сума премій
100 · (Р1 (300 + 310) / Р1 010)
Високоліквідні активи / Оборотні активи
0,1
100 · (Ф1 (220 + 230 + 240) / Ф1 (280 – 080))
100 · Чисті премії / Чистий капітал
11
Показник ризику
страхування
0,025
12
Рівень страхових
виплат
0,025
100 · (Р1 (010 – 020) / Ф1 (280 – 010 – 430 – 480 – 620 –
– 630))
100 · Виплати та витрати / Валова сума премій
100 · (Р1 (240 + 320 + 330) / Р1 010)
Примітка: Ф1 – баланс страхової компанії;
Ф2 – звіт про прибутки та збитки;
Р1 – розділ 1 звіту про прибутки та збитки.
127
Зворотний показник платоспроможності
Показник ліквідності активів
Рентабельність власного капіталу
Рівень зовнішньої підтримки
Частка 3 найкрупніших видів страхування
Частка КАСКО у валових преміях
Темпи зростання бізнесу
Коефіцієнт дебіторської заборгованості
Рівень витрат на збут
Частка ліквідних активів
в оборотних активах
Показник ризику страхування
Рівень страхових витрат
1
0,36
–0,01
–0,20
–0,23
–0,28
–0,25
0,22
–0,04
0,25
1
0,07
1
–0,16 –0,11
1
0,13 0,12 0,05
–0,25 –0,03 0,05
0,21 0,07 –0,03
–0,25 0,02 0,00
–0,19 –0,15 0,33
0,40
0,02
–0,35 –0,26 –0,19
–0,22 –0,43 –0,23
1
0,35
1
0,06 –0,19
1
0,08 0,11 –0,39
0,18 0,24 –0,19
0,10 –0,17 –0,15
0,40
0,39
0,21
0,10
1
0,07
1
0,05 –0,43
0,16
0,30 –0,06
0,55 –0,45
0,27
0,09
Рівень страхових витрат
Показник ризику страхування
Частка ліквідних активів в оборотних активах
Рівень витрат на збут
Коефіцієнт дебіторської заборгованості
Темпи зростання бізнесу
Частка КАСКО у валових преміях
Частка 3 найкрупніших видів страхування
Рівень зовнішньої підтримки
Рентабельність власного капіталу
Показник ліквідності активів
Зворотний показник платоспроможності
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
1
0,23 0,66
0,44 –0,03
1
0,51
1
Рис. 1. Кореляційна матриця системи показників СК, %
2 етап. Настройка пріоритетів ознак кластеризації (показників діяльності СК) (рис. 2).
Пріоритети окремих показників можуть бути визначені експертним шляхом, наприклад, за методом парних порівнянь Т. Сааті або за
методом Фішберна.
Рис. 2. Настройка пріоритетів ознак кластеризації
128
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Для побудови карт Кохонена використана програма Viscovery
SOMine, яка має дружній інтерфейс і прекрасні можливості візуалізації.
3 етап. Настройка параметрів навчання карти Кохонена (рис. 3).
Рис. 3. Настройка параметрів навчання карти Кохонена
Встановлена кількість нейронів карти Кохонена Number of nodes =
= 100 обумовлена розміром досліджуваної сукупності СК. Величина
параметра напруженості (tension) встановлена в розмірі 0,3 для підвищення чутливості штучної нейронної мережі.
4 етап. Побудова карти кластерів досліджуваної сукупності СК
(рис. 4).
Рис. 4. Карта кластерів досліджуваної сукупності страховиків
129
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Номери кластерів в Viscovery SOMine призначаються автоматично.
Тонка настройка параметрів кластеризації здійснюється за допомогою
інтерфейсу Tune Clustering, який доступний з меню Segment.
5 етап. Побудова карт показників діяльності СК (рис. 5).
Рис. 5. Карти показників діяльності страховиків
6 етап. Дослідження складу та профілів утворених кластерів.
Склад отриманих кластерів досліджуваної сукупності СК представлений в табл. 2.
Зворотний показник платоспроможності СК “Юнивес”, яка утворює кластер S6, дорівнює 1 702, що свідчить про недостатній рівень
капіталізації цієї СК. Показник ліквідності активів СК “Юнивес” дорівнює 1 580. Це природня реакція невеликої компанії на кризові явища
в економці – надлишок ліквідності ніби компенсує невеликий масштаб діяльності.
Зворотний показник платоспроможності СК “Мегаполіс”, яка утворює кластер S5, дорівнює 4 604, що свідчить про недостатній рівень капіталізації цієї СК.
Профіль кластера S1 представлений на рис. 6.
130
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 2
Кластер
S1
S2
S3
S4
Склад кластера
Валова сума премій
за 2010 р., тис. грн.
ИНГО Украина, Лемма, АСКА, ПЗУ Украина,
Универсальная, Омега, ВУСО, Альфа-Страхование,
Брокбизнес
>150 000
АРМА, АСКО-Донбасс Северный, Эталон, Статус
< 00 000
Интер, Гарантия СО, HDI Страхование, Крымская СК
<50 000
Украинская страховая группа, Generali Гарант,
ПРОСТО-страхование, Княжа
>150 000
QBE Украина, Нова, Наста
<100 000
Индиго, Альфа-Гарант, Гарант-Система,
ВиДи-Страхование, АСКО-Медсервис
<50 000
ОРАНТА, ТАС СГ
>150 000
Бусин, Глобус, Экспресс-Страхование, Городская СК,
Раритет
<100 000
Мир, Крона
<50 000
Провидна
>150 000
Allianz Украина
<100 000
Провита
<50 000
S5
Мегаполис
7 625
S6
Юнивес
80 178
Рис. 6. Профіль кластера S1
131
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Характерними рисами страхових компаній кластера S1 є:
1) середнє значення частки трьох найкрупніших видів страхування –
66,3 %. Слід зазначити, що СК з активними позиціями в розниці є
більш привабливими об’єктами для стратегічних інвесторів, ніж
схемні СК;
2) середній рівень рентабельності власного капіталу – 6,3 %;
3) середнє значення коефіцієнта дебіторської заборгованості – 20,2 %.
Профіль кластера S2 представлений на рис. 7.
Рис. 7. Профіль кластера S2
1)
2)
3)
4)
5)
Характерними рисами страхових компаній кластера S2 є:
середнє значення зворотного показника платоспроможності – 124 %;
середнє значення частки КАСКО у валових преміях – 55,4 %;
середнє значення показника ліквідності активів – 103 %;
середній рівень темпу росту бізнесу – 8,9 %;
середнє значення рівня страхових виплат – 49,5 %.
Профіль кластера S3 представлений на рис. 8.
Рис. 8. Профіль кластера S3
132
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
1)
2)
3)
4)
Характерними рисами страхових компаній кластера S2 є:
середнє значення зворотного показника платоспроможності – 157 %;
середнє значення частки трьох найкрупніших видів страхування –
85,6 %;
середнє значення частки КАСКО в валових преміях – 16,5 %;
середнє значення показника ліквідності активів – 87 %.
Профіль кластера S4 представлений на рис. 9.
Рис. 9. Профіль кластера S4
Характерними рисами страхових компаній кластера S2 є:
1) середнє значення показника ліквідності активів – 91 %;
2) середнє значення рентабельності власного капіталу – 104,5 %.
Висновки. Розглянутий метод експрес-діагностики дозволяє визначити кластери (стратегічні групи) СК, що мають схожі показники
діяльності, та зробити висновок про рівень фінансової стійкості певної
СК на основі аналізу профілю кластера, до якого належить СК. Для
більш ґрунтовної оцінки фінансової стійкості СК необхідно побудувати траєкторію руху СК (міграції між кластерами з плином часу) та дослідити її.
Список літератури
1. Дебок Г. Анализ финансовых данных с помощью самоорганизующихся карт /
Г. Дебок, Д. Кохонен. – М. : Издательский дом “Альпина”. – 2001. – 317 с.
2. Заруцька О. П. Відображення фінансового стану банків України за картою Кохонена / О. П. Заруцька // Вісник Національного банку України. – 2009. – № 10. –
С. 12–19.
3. Павлов Р. А. Методика ранньої діагностики банкрутства банківських установ
України з використанням карт Кохонена / Р. А. Павлов // Актуальні проблеми
економіки. – 2007. – № 2. – С. 152–162.
133
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
4. Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків [Електронний ресурс] : розпорядження Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України від 17 березня 2005 р. № 3755. – Режим доступу : http://www.dfp.gov.ua.
5. Страхование на дне? Итоги ежегодного, седьмого (pi)-рейтинга устойчивости
страховых компаний / В. Шапран // Україна Бізнес Ревю. – 2011. – № 17. –
С. 4–5.
Отримано 24.04.2012
Summary
Artificial neural networks, self-organizing – Kohonen maps – is a powerful tool for cluster analysis of multidimensional data with the presentation
of results in graphical form. The method of express-diagnostic of the financial stability of insurers with usage of Kohonen maps is proposed.
134
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.717
І. В. Карбівничий, канд. екон. наук, доц., Черкаський інститут
банківської справи Університету банківської справи НБУ;
С. А. Штанько, аспірант
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
АНАЛІЗ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ПРАКТИКИ
З ОЦІНКИ БАНКАМИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
ПОЗИЧАЛЬНИКА
У статті проаналізовані різні методики оцінки банками кредитоспроможності позичальника.
Ключові слова: кредитоспроможність, кредит, модель.
Постановка проблеми. Невід’ємною частиною механізму формування та реалізації кредитної політики банку є визначення критеріїв
оцінювання кредитоспроможності його потенційних позичальників,
на основі яких має формуватися методика визначення класу надійності позичальника. 17
Відсутність науково обґрунтованих методів оцінки кредитоспроможності позичальника та ризику неповернення кредитів, а також спеціалістів, компетентних у підготовці та прийнятті рішень про можливість
й умови кредитування, може бути причиною погіршення якості кредитного портфеля, що в свою чергу призводить до погіршення фінансового стану чи навіть банкрутства банку. Так, за даними американських
аналітиків, 30–40 % прострочених кредитів виникає внаслідок недостатньо глибокого аналізу фінансового стану позичальника на попередній
стадії переговорів.
Аналіз останніх публікацій. Оцінювання кредитоспроможності
позичальника є дуже актуальним питанням для банківської системи та
потребує постійного дослідження. Дана тема знайшла відображення у
працях таких вітчизняних авторів: І. В. Сала, В. І. Грачова, Т. П. Коюда,
В. Н. Едронова, С. Ю. Хасянова, В. В. Галасюк та ін. Розвиток банківської системи України потребує постійного вдосконалення методик оцінки кредитоспроможності позичальника.
Мета статті – аналіз існуючих методик оцінки кредитоспроможності позичальника банками.
Виклад основного матеріалу. У вітчизняній банківській практиці механізм оцінки кредитоспроможності позичальника лише частково
регулюється законодавством. Національний банк України в “Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” розробив
© І. В. Карбівничий, С. А. Штанько, 2012
135
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
методику аналізу фінансового стану позичальника, яка обов’язково повинна враховуватися банками. Однак наведені в положенні вимоги є
мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід
з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики
та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного
контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість
кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної
групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку. При
цьому розроблена банком методика проведення оцінки кредитоспроможності позичальника є обов’язковим додатком до внутрішньобанківського положення про кредитну політику банку.
Досвід оцінки вітчизняними банками кредитоспроможності позичальників почався з листа Промбудбанку СРСР від 12.01.89 № 12
“Про визначення кредитоспроможності”, де було зазначено, що кредитор мав визначати клас надійності позичальника лише за трьома показниками ліквідності (абсолютної, поточної та загальної) та відносити
підприємство лише до одного з трьох класів.
У перші роки незалежності в українських банках здебільшого практикувалося визначення критеріїв оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника кожним комерційним банком самостійно з
урахуванням методичних рекомендацій Державної податкової адміністрації щодо аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій. На жаль, вітчизняні банки не приділяли належної уваги розробці методів оцінки кредитоспроможності позичальників. Більшість
українських банків використовували спрощену систему аналізу кредитоспроможності лише на основі чотирьох показників – трьох коефіцієнтів ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними обіговими
коштами. Причому особлива увага приділялася коефіцієнту абсолютної
ліквідності. Аналогічна методика існувала і в АКБ “Україна”.
Більш скрупульозніше до оцінки кредитоспроможності своїх клієнтів ставилися в АКБ “Промінвестбанк” та АППБ “Аваль”. Їх методики
складалися з кількох аналітичних блоків: аналізу фінансового стану
підприємства, оцінки кредитної історії та об’єктивних факторів, оборотів за рахунками тощо.
Загальною негативною рисою таких методик визначення класу
надійності позичальника українськими банками було набагато менше
врахування показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, ніж об’єктивних факторів кредитоспроможності. Можна зазначити,
136
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
що у системах оцінки кредитоспроможності позичальників загалом
переважав інтуїтивний підхід.
На сьогодні в банках України є доволі широкий спектр методик
визначення кредитоспроможності позичальника. Схожими за методичним підходом є методики оцінки кредитоспроможності, розроблені АКБ
“Промінвестбанк” та ВАТ “Райффайзен банк Аваль”, що дає змогу
провести їх порівняльний аналіз. Кредитоспроможність позичальників
за даними методиками визначається за комплексно-бальною системою
(табл. 1).
Таблиця 1
Методики визначення класу позичальника
АКБ “Промінвестбанк” та ВАТ “Райффайзен банк Аваль”
Загальна сума балів
Клас
АКБ
“Промінвестбанк”
ВАТ “Райффайзен
банк Аваль”
понад 670 балів
550 і більше балів
Клас Б. Позичальники з мінімальним ризиком
від 530 до 670
450–549
Клас В. Позичальники з середнім ризиком
від 370 до 530
300–449
Клас Г. Позичальники з високим ризиком
від 140 до 370
200–299
Клас Д. Позичальники з повним ризиком
менше 140 балів
менше 200 балів
Клас А. Позичальники надійні (неризикові)
Як видно з таблиці, ранжування підприємств-позичальників за балами АКБ “Промінвестбанк” та ВАТ “Райффайзен банк Аваль” майже
однакові. На відміну від методики ВАТ “Райффайзен банк Аваль”,
АКБ “Промінвестбанк” значно збільшив кількість балів за кожним
класом.
Методичні рекомендації щодо оцінки кредитоспроможності позичальника АКБ “Промінвестбанк” містять дванадцять розділів, з яких
три стосуються аналізу показників фінансового стану (табл. 2). Якщо
взяти позичальника з максимальною сумою балів, то за показниками
фінансового стану можна набрати максимально 165 балів (підприємство належатиме до класу Г), тобто 25 % від загальної суми балів. Тому
позичальник може отримати кредит за рахунок інших загальних характеристик його діяльності. Критеріями оцінки стану позичальника є:
• наявність перспективного бізнес-плану (техніко-економічного обґрунтування);
• аналіз прибутків і збитків;
• оцінка ділових якостей керівництва позичальника та ін.
137
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Таблиця 2
Порівняльна характеристика методик оцінки
кредитоспроможності позичальників АКБ “Промінвестбанк”
та ВАТ “Райффайзен банк Аваль”
№
пор.
АКБ “Промінвестбанк”
№
пор.
ВАТ “Райффайзен банк
Аваль”
1
Оцінка платоспроможності позичальника
1
Показники фінансового стану
2
Оцінка фінансової стійкості позичальника
2
Обороти за рахунками
3
Аналіз обсягів реалізації позичальника
3
Кредитна історія
4
Об’єктивні чинники діяльності
клієнта
4
Аналіз оборотів за рахунками позичальника
5
Аналіз складу та динаміки дебіторської
і кредиторської заборгованості
6
Аналіз прибутків і збитків
7
Аналіз рентабельності
8
Кредитна історія клієнта (за останні 3 роки)
9
Ефективність управління позичальника
10
Вплив географічних і галузевих чинників
11
Оцінка ділових якостей керівництва
позичальника
12
Інша інформація
5
Додаткові чинники
Загальні показники за кількістю балів прирівнюються до таких
якісних показників роботи підприємства, як рентабельність виробництва, коефіцієнти ліквідності, а в деяких випадках за балами навіть перевищують якісні показники. Звичайно, ці розділи опосередковано чи
безпосередньо впливають на кредитоспроможність позичальника, але
такою мірою, як розділи, що конкретно характеризують його фінансовий стан. Крім того, до переліку показників включено їх мінімальну
кількість – ті, що передбачені Національним банком України, і додатково рентабельність виробництва. З наведених показників перевагу надають показнику “рентабельність виробництва”. Кількість балів за цим
показником нараховується залежно від рівня рентабельності. Максимальну суму в 30 балів нараховують тим підприємствам, де рівень рентабельності виробництва понад 10 %. Інші показники оцінюють за
сумою від 10 до 20 балів.
Методика оцінки кредитоспроможності ВАТ “Райффайзен банк
Аваль” має більшу кількість коефіцієнтів, на основі чого оцінюють
138
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
кредитоспроможність позичальника. Крім коефіцієнтів, які рекомендує Національний банк України, є ще й такі: коефіцієнт автономії, коефіцієнт довготермінового залучення позикових коштів, коефіцієнти
оборотності активів, матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, коефіцієнт валового прибутку.
Однак методика оцінки кредитоспроможності ВАТ “Райффайзен
банк Аваль” має недоліки. По-перше, за коефіцієнтами, які характеризують фінансовий стан підприємства, бали завищені. Так, мінімальне
значення – 0 балів, а максимальне – 100 (коефіцієнта автономії – 50 балів). Таким чином, за показниками фінансового стану позичальник може набрати максимально 650 балів (підприємство належатиме до класу “А”), тобто 118 % від загальної суми балів. Тому позичальник може
отримати кредит без урахування інших розділів методики. По-друге,
шкала балів за окремими показниками спрощена. Зокрема, щодо зміни
рентабельності активів, продажів, оборотності активів, матеріальних
запасів, дебіторської заборгованості, коефіцієнта валового прибутку є
лише одна позиція – за позитивну зміну протягом кварталу додається
25 балів.
Таким чином, вітчизняні банки застосовують комплексно-рейтингові методики оцінки позичальників. Привертає увагу їхній “емпіричний” характер, недостатня теоретико-методологічна напрацьованість, слабке використання математичного апарату. Система відбору
суб’єктів кредитування, за якою нині працює більшість банківських
установ, у багатьох випадках далека від досконалості.
У процесі оцінки позичальників банками України значною мірою
доцільно використовувати методики, які застосовують зарубіжні банківські установи.
Сучасні підходи до методики аналізу кредитоспроможності позичальників у банках базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників. Методи і моделі оцінки кредитоспроможності
позичальників, які застосовують зарубіжні банківські установи, можна
прокласифікувати так:
• класифікаційні (статистичні методи оцінки), до яких належать бальні
системи оцінки (рейтингові методики) і моделі прогнозування банкрутств, що базуються на MDA – Multiple Discriminate Analysis –
множинному дискримінантному аналізі;
• моделі комплексного аналізу на основі “напівемпіричних” методологій, тобто, які базуються на експертних оцінках аналізу економічної
доцільності надання кредиту: “правила шести С”, CAMPARI, PARTS,
PARSER та ін.
139
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
За останні десятиріччя у банках ЄС розробляють методи оцінки
якості потенційних позичальників за допомогою різного роду класифікаційних (статистичних) моделей. Їхня мета – виробити стандартні підходи для об’єктивної характеристики позичальників, знайти кількісні
критерії для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних і ненадійних – тих, які підпадають під ризик банкрутства, й тих, для кого небезпека банкрутства малоймовірна.
Рейтингові (бальні) системи оцінки створюють банки на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного або
факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські “добрі”, “надійні” та “неблагополучні” позики й дають змогу
визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.
Рейтингову модель проводять за такими етапами:
1) збір та аналітична оцінка вхідної інформації за аналізований період
часу;
2) обґрунтування системи показників, що використовується для рейтингової оцінки фінансового стану підприємства, та їхня класифікація;
3) вибір та економічне обґрунтування критеріїв для оцінки стійкості
фінансового стану підприємства та встановлення обмежень їхньої
зміни;
4) підсумкова рейтингова оцінка фінансового стану підприємства.
Показник рейтингової оцінки може бути надійним критерієм порівняльної оцінки діяльності різних підприємств та їхніх підрозділів,
конкурентоспроможності їхньої продукції, показником ефективності
прийнятих раніше управлінських рішень, основою вибору можливих
варіантів розвитку виробництва, критерієм інвестиційної привабливості
різних господарських об’єктів, помічником у виборі банківською установою надійного ділового партнера. Тому його розрахунок варто виділити в окрему ланку аналітичної роботи.
Перевагою рейтингової (бальної) моделі є її простота: достатньо
розрахувати фінансові коефіцієнти та зважити їх, щоб визначити клас
позичальника.
Модифікацією рейтингової оцінки є кредитний скоринг (credit
scoring) – технічний прийом, який доволі широко застосовують у банках ЄС. Скорингову модель можна використовувати для оцінки вже
наданого кредиту. тобто ступеня ймовірності порушення фірмою умов
кредитного договору, і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як для ділових підприємств, так і для індивідуальних позичальників. Техніку кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст Д. Дюран на початку 40-х рр.
140
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
ХХ ст. для відбору позичальників за споживчим кредитом. Д. Дюран
виокремив групу факторів, що, на його думку, дають змогу з достатньою достовірністю визначити ступінь кредитного ризику при наданні
споживчої позики тому чи іншому позичальнику. Метод скорингу дає
можливість провести експрес-аналіз заявки на кредит у присутності
клієнта.
При аналізі ділових кредитів застосовують різні прийоми скорингу – від простих формул до складних математичних моделей. Зокрема,
великий австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує
просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та співвідношення акціонерного капіталу і суми активів.
Якщо одержаний позичальником рейтинг (кредитний скоринг)
нижчий від раніше встановленого спеціалістами та експертами банку
значення, то такому позичальнику в наданні кредиту буде відмовлено.
Якщо ж його оцінка відповідає встановленим нормативам, то кредитну заявку буде задоволено. При введенні допустимих інтервалів значень оцінки можна одночасно визначити відповідні до кожного інтервалу (класу позичальника) відсоткову ставку, вид забезпечення та інші
умови кредитного договору.
Прогнозні моделі використовуються для оцінки якості потенційних позичальників і базуються на статистичних методах, найрозповсюдженішим з яких є множинний дискримінантний аналіз, відомий як
“кластерний аналіз”.
Коефіцієнти регресії розраховують шляхом статистичної обробки
даних за вибіркою підприємств, які збанкрутували або зуміли вижити
протягом певного періоду.
Дискримінантна функція (індекс Z) поділяє (залежно від значень
чинників фінансового стану) всі компанії на дві групи: ті, кому фінансові труднощі аж до банкрутства у найближчій перспективі не загрожують, і ті, кому це загрожує. Якщо Z-оцінка певної компанії ближча
до показника середньої компанії-банкрута, то за умови подальшого погіршення її стану вона збанкрутує. Якщо ж менеджери компанії і банк,
усвідомивши фінансові труднощі, здійснюють кроки, щоб запобігти
посиленню ситуації, то банкрутство не відбудеться, відповідно Z-оцінка
є сигналом раннього попередження.
Для застосування множинного дискримінантного аналізу необхідна доволі репрезентативна вибірка підприємств, диференційованих за
галузями та розмірами. Труднощі полягають у тому, що всередині галузі
141
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
не завжди можна знайти достатню кількість фірм, які збанкрутували,
щоб розрахувати коефіцієнти регресії.
Прикладом такої класифікаційної моделі може бути “модель Зета”
(Zeta model), розроблена групою американських економістів у кінці
70-х рр. ХХ ст., яку банки застосовують у кредитному аналізі. Модель
використовують для оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Значення ключового параметра “Z” визначають за допомогою рівняння,
змінні якого відображають окремі ключові характеристики підприємства – його ліквідність, швидкість обігу капіталу тощо. Якщо для даного підприємства коефіцієнт перевищує певну встановлену величину,
то підприємство зараховують до розряду надійних, а коли одержаний
коефіцієнт нижчий від критичної величини, то згідно з позицією авторів моделі фінансовий стан такого підприємства викликає сумніви і
видавати кредит йому не рекомендується.
Моделі Альтмана і Чессера – найвідоміші моделі множинного
дискримінантного аналізу.
Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосовував
статистичні методи, зокрема багатовимірний дискримінантний аналіз.
Класифікаційне “правило”, одержане на підставі рівняння, стверджує:
• якщо Z < 2,675, то фірму відносять до групи банкрутів;
• якщо Z > 2,675, то фірму відносять до групи успішних.
Альтман встановив, що при значенні Z від 1,81 до 2,99 модель не
працює.
П’ятифакторна модель Альтмана є доволі простою у використанні. Однак застосовувати такі моделі вітчизняним банківським установам поки що проблематично, тому що:
• по-перше, вони побудовані на основі аналізу емпіричних даних;
• по-друге, через відсутність статистики банкрутств;
• по-третє, через вплив на факт визнання фірми банкрутом багатьох
чинників, що не піддаються обліку;
• по-четверте, через нестабільність нормативної бази банкрутства багатьох українських підприємств.
Модель нагляду за кредитами Чессера прогнозує випадки невиконання клієнтом умов кредитного договору. При цьому під “невиконанням умов” розуміють не лише непогашення кредиту, а й будь-які інші
відхилення, що роблять позику менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку.
Оцінку, яку отримають, можна розглядати як показник ймовірності невиконання умов кредитного договору: чим більше її значення,
тим вища ймовірність невиконання договору для даного позичальника.
142
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
У моделі Чессера для оцінки ймовірності невиконання договору використовують такі критерії:
• якщо Р > 0,50, то позичальника відносять до групи, що не виконає
умови договору;
• якщо Р < 0,50, то позичальника відносять до групи надійних позичальників.
Чессер використав дані чотирьох банків за 37 успішними кредитами і 37 неуспішними, за якими не були виконані початкові умови.
Підставивши розрахункові показники моделі у формулу “ймовірності
порушення умов договору”, Чессер правильно визначив три з кожних
чотирьох досліджуваних випадків.
З метою визначення кредитоспроможності клієнтів банку, оцінки
ризикованості та класифікації кредитів широке практичне застосування
має модель CART (Classification and Regression Trees). Це непараметрична модель, основними перевагами якої є можливість широкого застосування, доступність для розуміння і незначна трудомісткість розрахунків, хоча при побудові таких моделей застосовують складні статистичні методи.
Одна з таких моделей під назвою “рекурсивна розбивка” (recursive
partitioning) запропонована М. Фрідменом, Е. І. Альтманом і Д. Као.
Її полягає у побудові “класифікаційного дерева” з метою виявлення
фірм-банкрутів. Принцип аналізу за цією моделлю полягає у тому, що
компанії-позичальники поділяють на “гілки” залежно від значень вибраних фінансових коефіцієнтів, кожна “гілка” дерева у свою чергу поділяється на “гілки” відповідно до інших коефіцієнтів. Відповідно до
граничного значення обраного показника проводять розподіл підприємств на підприємства, які потенційно можуть стати банкрутами (B),
та такі, що мають доволі стійкий фінансовий стан (N). Точність класифікації становить близько 90 %.
Недоліками класифікаційних (статистичних) моделей є переоцінка ролі кількісних чинників і недооцінка міжособистих відносин, вільний вибір системи базових кількісних показників, висока чутливість
до викривлення (недостовірності) вихідних даних, зокрема фінансової
звітності, що найбільш характерно саме для українських підприємствпозичальників, порівняна громіздкість.
Розглядаючи можливість використання тих чи інших показників
для оцінки кредитоспроможності позичальників, не треба забувати про
проведення об’ємного якісного аналізу. Агрегувати кількісні та якісні
характеристики позичальника дозволяють моделі комплексного аналізу: “правило шести С”, CAMPARI, PARTS, PARSER.
143
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Використання загальної схеми такого аналізу дає змогу мати чітке
та повне уявлення про характер і особливості діяльності позичальника.
Висновки. Таким чином, у зарубіжній банківській діяльності при
розгляді питання про кредитоспроможність клієнта комплексно аналізують такі непорівнювані категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення кредиту, а також людські якості керівного складу
підприємства-боржника. В усіх системах використовують спільні елементи, але, з іншого боку, є й суттєві відмінності. Системи характеристик кредитоспроможності клієнтів, які використовують зарубіжні банківські установи, містять значно більший перелік ознак, ніж визначений
Національним банком України. Але, по суті, ці системи дуже схожі –
різні їх назви значною мірою визначені різною послідовністю розгляду цих ознак.
Список літератури
1. Галасюк В. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників. Що оцінюємо? /
В. В. Галасюк, В. В. Галасюк // Вісник НБУ. – 2001. – № 5. – С. 54–56.
2. Галасюк В. В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників / В. В. Галасюк, В. В. Галасюк // Вісник НБУ. – 2001. – № 9 – С. 54–57.
3. Грачов В. І. Класифікація ризиків та управління ними / В. І. Грачов, Т. П. Коюда // Фінанси України. – 2002. – № 10. – С. 56–60.
4. Едронова В. Н. Модели анализа кредитоспособности заемщиков / В. Н. Едронова,
С. Ю. Хасянова // Финансы и кредит. – 2002. – № 6 (96). – С. 9–15.
5. Про затвердження “Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”
[Електронний ресурс] : Постанова Національного банку України вiд 06.07.2000
№ 279. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
Отримано 24.04.2012
Summary
Different approaches to the evaluation of the borrower’s creditworthiness by banks is researched in this article.
144
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.71
С. М. Киркач, аспірант
Харківського національного економічного університету
КОНКРЕТИЗАЦІЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ
ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ
СПЕЦИФІКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
(БАНКУ)
У статті розглянуті існуючі у науковій літературі підходи до визначення
сутності поняття “фінансове планування” і на підставі їх теоретичного узагальнення уточнено його сутність, конкретизовано зміст поняття фінансового
планування банку з урахуванням специфіки банківської діяльності. Наведені результати морфологічного аналізу сутнісних складових досліджуваного поняття.
Ключові слова: фінансове планування підприємства, фінансове планування
банку, мета фінансового планування, сутнісні ознаки.
Постановка проблеми. В умовах трансформаційних змін в економіці країни та її стійкого динамічного розвитку на принципах ринкових відносин зростає роль і значення фінансового планування як ключового елемента управління діяльністю економічних агентів. Фінансове
планування залишається основною функцією управління, яка пов’язана
з ресурсним чинником – формуванням, розміщенням і використанням
фінансових ресурсів. Отже, проблема управління фінансами є однією
із головних у загальній системі фінансового менеджменту усіх суб’єктів
господарювання як підприємств, так і банків. Але, як свідчить практика реалізації сучасних фінансових відносин, ефективність управління
вітчизняними фінансами є недостатньою. Сьогодні в загальній системі
менеджменту не існує єдиної загальноприйнятої системи фінансового
планування. Як кожне підприємство, так й банк здійснює фінансове
планування на основі формування власного індивідуального сприйняття реалій сьогодення. Таким чином, актуальною є необхідність переосмислення існуючих теоретичних підходів до розуміння сутності та
визначення шляхів конкретизації поняття фінансового планування як
одного з ключових економічних понять.18
Аналіз останніх публікацій. Дослідженню економічної сутності
поняття “фінансове планування” присвячені праці зарубіжних вченихекономістів, Г. Грязнова [23], А. М. Ковальова [10], М. Г. Лапуста [10],
Г. Б. Поляк [24], Л. Г. Скамай [10], Дж. І. Фіннерті [26], Д. Хан [25],
Ченг Ф. Лі [26] та ін. Над цим працюють також вітчизняні науковці
Г. М. Азаренкова [22], М. Д. Білик [20], І. Г. Благун [19], О. В. Васюренко [22], О. Д. Вовчак [19], В. М. Гриньова [4], О. В. Грицак [21],
© С. М. Киркач, 2012
145
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
О. П. Гузенко [5], О. В. Демух [6], А. Г. Загородній [7; 16], В. С. Загорський [19], О. М. Калініченко [8], А.Ф. Кононенко [21], В. О. Коюда [4],
С. М. Лаптєв [11], Л. О. Омелянович [21], О. О. Папаіка [21], Г. О. Партін [16], Н. П. Погореленко [22], А. М. Поддєрьогін [20], І. В. Попова
[21], В. П. Савчук [17], І. Р. Чуй [19], Є. Г. Юрін [27] та ін.
Незважаючи на значну кількість робіт, на сьогодні серед вченихекономістів відсутній єдиний підхід до визначення сутності поняття
“фінансове планування”, що є свідченням недостатньої уваги в аспекті
його дослідження як специфічного елемента фінансового ринку.
Метою статті є дослідження існуючих підходів до визначення
сутності поняття фінансового планування та на підставі їх теоретичного узагальнення уточнення сутності поняття “фінансове планування
банку”.
Виклад основного матеріалу. У статті використано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження, а саме: аналіз, синтез та метод теоретичного узагальнення.
Узагальнюючи трактування сутності поняття “фінансове планування”, доцільно розглянути існуючі в економічній літературі точки зору
провідних науковців.
На підставі аналізу літератури залежно від рівня фінансового планування можна виокремити декілька підходів до розкриття його сутності, зокрема залежно від рівня ієрархії – фінансове планування на рівні
країни та на рівні суб’єкта господарювання (підприємства, банку).
До першого підходу – фінансового планування на рівні країни можна віднести такі найбільш поширені визначення, а саме:
• планування процесів формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів. Система фінансових ресурсів охоплює
баланси доходів і витрат підприємства та їх об’єднань, міністерств, відомств, управлінь і відділів виконкомів рад народних депутатів, кошториси державних організацій, Державний бюджет України, платіжний баланс держави та інші планові фінансові документи. Метою
фінансового планування є забезпечення відповідності фінансових
ресурсів і потреб у них загалом, а також за видами, спрямуванням,
об’єктами й територіями [7];
• науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб’єктів і
окремих громадян з обґрунтуванням ефективності управлінських
рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового
146
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів [1; 18];
• цілеспрямована діяльність держави, окремих ланок і суб’єктів господарювання щодо обґрунтування ефективності прийнятих економічних та соціальних рішень з урахуванням їх забезпеченості джерелами фінансування, оптимізації намічених завдань і досягнення
позитивних кінцевих результатів [3].
До другого підходу належать визначення поняття “фінансове планування” на рівні суб’єкта господарювання – підприємства, банку
(табл. 1, 3).
Таблиця 1
Результати групування наукових поглядів щодо визначення
сутності поняття “фінансове планування підприємства”
Автори
та літературні
джерела
Трактування сутності поняття “фінансове планування”
А. М. Ковальова,
М. Г. Лапуста,
Л. Г. Скамай
[10, с. 336]
Процес розробки системи фінансових планів і планових
(нормативних) показників із забезпечення розвитку
підприємницької діяльності фірми необхідними
фінансовими ресурсами в майбутньому
Г. О. Партін,
А. Г. Загородній
[16, с. 132]
Розроблення системи фінансових планів за окремими напрямами
фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію
його фінансової стратегії у плановому періоді
В. М. Гриньова,
В. О. Коюда
[4, с. 175]
Складова управління фінансовими ресурсами, процес оцінки потреб
у коштах для забезпечення поточного виробництва і подальшого
виробничого та соціального розвитку, а також визначення
(встановлення) джерела покриття цих потреб
І. Є. Мойсеєнко
[14, с. 68]
Планування усіх доходів та напрямів витрачання грошових коштів
підприємства для забезпечення його розвитку
А. М. Поддєрьогін,
М. Д. Білик,
Л. Д. Буряк та ін.
[20, с. 409]
1. Процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами
формування і напрямами їх цільового використання згідно
з виробничими та маркетинговими показниками підприємства
в плановому періоді.
2. Процес розроблення системи фінансових планів і планових
(нормативних) показників із забезпечення розвитку підприємства
необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності
його фінансової діяльності в майбутньому періоді
В. П. Савчук
[17, с. 301]
Управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу
і використання фінансових ресурсів на підприємстві,
який реалізується в деталізованих фінансових планах
147
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 1
Автори
та літературні
джерела
Трактування сутності поняття “фінансове планування”
О. П. Гузенко
[5, с. 75]
Управлінський процес, пов’язаний із використанням методичних
підходів щодо руху фінансових ресурсів, які забезпечують
достатній рівень виробничо-господарської діяльності підприємства
Ченг Ф. Лі,
Дж. І. Фіннерті
[26, с. 552–553]
Процес аналізу дивідендної, фінансової та інвестиційної політики,
прогнозування їх результатів, вплив цих результатів
на економічне оточення корпорацій та прийняття рішень
стосовно допустимого рівня ризику при виборі проектів
Д. Хан
[25, с. 337]
Багатоступеневий процес планування платежів, руху запасів
і платіжних засобів, визначення й підтримання цільового резерву
ліквідності
І. О. Бланк
[2, с. 99]
Процес розробки системи фінансових планів і планових
(нормативних) показників для забезпечення розвитку підприємства
необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності
його фінансової діяльності у перспективі
О. І. Мазур
[13, с. 52]
Планування фінансових ресурсів і напрямків їх використання
з метою забезпечення господарської та фінансової діяльності
підприємства
Г. Б. Поляк [24, c. 695] Планування фінансових ресурсів і фондів грошових коштів
Ю. І. Лернер
[12, с. 210]
Визначення обсягів надходжень відповідних видів фінансових
ресурсів (прибутку, амортизації тощо) і їх розподіл за напрямками
використання в запланованому році (періоді)
І. Л. Ожерельєва
[15, с. 8]
Процес створення комплексної системи заходів щодо забезпечення
підприємницької структури необхідними ресурсами і підвищення
ефективності фінансової діяльності через оптимізацію бізнес-процесів
в оперативно-адаптивному режимі відповідно до стратегічних цілей
і завдань
Кол. авторів
під заг. ред.
А. Г. Грязнової
[23, с. 1027]
Вид управлінської діяльності, що пов’язаний з визначенням
фінансових умов роботи підприємства для ефективного виконання
ним планових завдань. Мета фінансового планування –
забезпечення фінансовими ресурсами (за обсягом, напрямками,
об’єктами і у часі) відтворювальних процесів відповідно
до планових завдань і кон’юнктури ринку
B. C. Загорський,
О. Д. Вовчак,
І. Г. Благун,
І. Р. Чуй
[19, с. 58]
Елемент фінансового механізму, діяльність, пов’язана
з управлінням фінансами, є процесом формування і використання
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Його
особливість – здійснюється тільки у грошовій формі і дозволяє
дослідити рух грошової форми вартості, який не співпадає
з розподілом вартості в натуральній формі
148
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Результати дослідження свідчать про те, що незважаючи на численні публікації, на сьогодні так і немає єдиного підходу до визначення сутності поняття “фінансове планування підприємства”. Деякі
вчені-економісти, зокрема А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк [20, с. 409] навіть в одній роботі наводять декілька визначень
цього поняття, кожне з яких має право на існування і доповнює одне
одного.
Для більш чіткого розуміння сутності поняття “фінансове планування підприємства” та конкретизації визначення його ролі у процесі
управління підприємством необхідно проаналізувати праці не тільки
вітчизняних, але й зарубіжних вчених-економістів та здійснити класифікацію існуючих підходів за визначеними ознаками (табл. 2).
Як свідчать результати морфологічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні науковці для визначення сутності поняття “фінансове планування підприємства” використовують такі ознаки: вид діяльності (10 %)
[19; 22], процес (75 %) [2; 4; 5; 10; 12–17; 19; 20; 24; 25], складова
(елемент) (10 %) [4; 19], інструмент (5 %) [26]. Статистичне підтвердження існування нерівнозначних трактувань свідчить про те, що вчені не дійшли єдиного висновку про розуміння сутності досліджуваного
поняття.
Отже, найбільш поширеною точкою зору серед науковців є розуміння фінансового планування як процесу, тобто процесу планування
(27 %) [13; 14; 24; 25], визначення (12,5 %) [12; 20], оцінки (7 %) [4],
розробки (розроблення) (27 %) [2; 10; 16; 20], управління (управлінський аспект) (12,5 %) [5; 17], створення (7 %) [15] та формування і використання ресурсів (7 %) [19].
За результатами узагальнення усіх існуючих підходів до визначення поняття фінансового планування підприємства як процесу отримали
наступне бачення науковців: фінансове планування є процесом планування (визначення, управління, створення, формування і використання)
[2; 4; 5; 10; 12–17; 19; 20; 24; 25] усіх доходів (фінансових ресурсів), їх
розподілу, перерозподілу та напрямів їх витрачання [2; 4; 5; 10; 12–15;
17; 19; 20; 24]. Кінцевим результатом фінансового планування, як вважає
більшість науковців, повинна бути система фінансових планів [2; 10;
16; 17; 20]. Головною метою фінансового планування є забезпечення
розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами у перспективі [2; 4; 10; 12–16; 19; 20; 24].
149
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
150
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
151
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
152
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Саме результати морфологічного аналізу дозволили встановити
такі характеристики досліджуваного поняття: фінансове планування підприємства розглядається як складова (елемент) управління фінансовими ресурсами [4] або складова (елемент) фінансового механізму, яка
здійснюється лише у грошовій формі [19]. Тобто головною метою фінансового планування підприємства є раціональне використання фінансових ресурсів.
Фінансове планування є також видом управлінської діяльності
[23] або діяльності, що пов’язана з управлінням фінансами [19]. Тобто
управлінський аспект є ключовим у фінансовому плануванні на підприємстві.
Фінансове планування як інструмент передбачає його участь при
аналізі політики підприємства, прогнозуванні результатів і впливу цих
результатів на прийняття рішень при виборі проектів [26].
Таким чином, фінансове планування підприємства розглядається
як процес, як складова (елемент), як вид діяльності та як інструмент
формування (утворення), розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, який реалізується у системі фінансових планів з
метою забезпечення розвитку підприємства у перспективі.
Далі розглянемо, як вітчизняні вчені-економісти трактують сутність
поняття “фінансове планування банку” (табл. 3).
Таблиця 3
Результати групування поглядів науковців щодо визначення
сутності поняття “фінансове планування банку”
Автори та літературні
джерела
Трактування сутності поняття “фінансове планування”
С. М. Лаптєв
[11, с. 102]
О. Кириченко,
І. Гіленко, А. Ятченко
[9, с. 193]
Процес, який забезпечує перетворення цілей, завдань банку
і заходів щодо їхнього виконання у конкретні абсолютні
та відносні показники і нормативи, відповідно до яких
необхідно здійснювати управління банком у плановому періоді
О. В. Демух,
Г. Г. Старостенко
[6, с. 19]
Є. Г. Юрін,
Т. П. Куніцина
[27, с. 61]
Процес визначення обсягів фінансових ресурсів за джерелами
їх цільового використання та маркетинговими показниками
діяльності банку в плановому періоді
Л. О. Омелянович,
О. О. Папаіка,
А. Ф. Кононенко,
О. В. Грицак,
І. В. Попова [21, с. 27]
Планування процесів формування, розподілу, перерозподілу
й використання фінансових ресурсів
153
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 3
Автори та літературні
джерела
Трактування сутності поняття “фінансове планування”
О. В. Васюренко,
Г. М. Азаренкова,
Н. П. Погореленко,
В. Ю. Дубницький,
О. М. Сидоренко,
Л. В. Сердюк,
Г. В. Омельченко
[22, с. 193–194]
1. Основа функціональної системи управління банком
і найбільш відповідальна складова фінансового менеджменту…,
що є по суті процесом розробки системи фінансових планів
і планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку
банку необхідними фінансовими ресурсами і підвищення
ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.
Фінансове планування переводить процес управління
банківською установою на якісно новий рівень, інтегруючи,
координуючи та спрямовуючи діяльність різних служб
і підрозділів банку на досягнення його цілей.
2. Є складовою загального процесу планування, яке охоплює:
стратегічне планування розвитку банку в частині визначення
концепції його розвитку та формування стратегічних цілей банку,
тактичне планування в частині складання бізнес-планів,
оперативне планування в частині визначення заходів
і встановлення конкретних завдань у бюджетах банку,
спрямованих на досягнення стратегічних і тактичних цілей
О. М. Калініченко
[8, с. 7]
Сфера діяльності вищого керівництва банку, що є одночасно
робочим інструментом, який використовується в усіх сферах
діяльності комерційного банку, головний обов’язок якого полягає
у визначенні альтернативних напрямків та траєкторій розвитку
банку, постановці цілей, розподілі ресурсів, що дає банку
конкурентні переваги та показує розмір прибутку від виконання
фінансового плану банку
Отже, з врахуванням специфіки сфери функціонування суб’єктів
господарювання, незважаючи на численні публікації, поки що немає
єдиного підходу до визначення сутності поняття “фінансове планування банку”.
Так, вітчизняні науковці О. В. Васюренко, Г. М. Азаренкова,
Н. П. Погореленко, В. Ю. Дубницький, О. М. Сидоренко, Л. В. Сердюк,
Г. В. Омельченко [22, с. 193–194] у своєму дослідженні використовують декілька визначень цього поняття, які певним чином взаємодоповнюють одне одного.
Для більш чіткого розуміння сутності поняття “фінансове планування банку” та конкретизації визначення його ролі у процесі управління
банком необхідно проаналізувати праці українських вчених-економістів, які займаються дослідженнями в даній сфері (табл. 4).
154
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
155
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
156
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Згідно з результатами морфологічного аналізу, наведеними в
табл. 4, науковці для визначення сутності поняття “фінансове планування банку” використовують такі ознаки: процес (44,5 %), складова
(елемент) (22,2 %), інструмент (33,3 %). Виходячи із того, що наведені
терміни не є тотожними, можна відзначити, що вчені не мають єдиної
точки зору щодо визначення сутності даного поняття.
Отже, найбільш поширеним у статистичному вимірі є розуміння
фінансового планування як процесу (44,4 %), точніше процесу розробки [22] та процесу забезпечення [9; 11]. Його головною метою є перетворення цілей, завдань банку і заходів у конкретні абсолютні та відносні показники і нормативи [9; 11] та забезпечення розвитку банку
необхідними фінансовими ресурсами для підвищення ефективності
його фінансової діяльності [22]. Кінцевим формалізованим результатом
фінансового планування у банку є створена система фінансових планів
і планових (нормативних) показників [22].
Фінансове планування банку розглядається в аспектах інструменту: 1) визначення [6; 27], 2) планування [21] та як 3) робочого інструменту [8]. Ключовим його моментом є ефективне формування, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів [6; 21; 27], а
також визначення альтернативних напрямків та траєкторій розвитку
банку [8].
Фінансове планування визначається як складова (елемент) загального процесу планування [22], а також як основа та найбільш відповідальна складова функціональної системи управління банком [22].
Таким чином, проаналізувавши поняття “фінансове планування”
через врахування специфіки функціонування підприємства та банку,
бачимо, що певні науковці ототожнюють ці поняття. Наприклад, фінансове планування підприємства (банку) – процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечення
розвитку необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності у перспективі [2; 10; 20; 22]. Інші автори в роботах виділяють окремі відмінні аспекти у поняттях “фінансового планування підприємства” та “фінансове планування банку”.
Отже, як необхідне є порівняння фінансового планування підприємства та банку з урахуванням специфіки їх діяльності, тобто порівняння їх за ключовою ознакою поняття, формою реалізації, сферою
фінансового планування тощо (табл. 5).
Таким чином, проаналізувавши специфічні аспекти понять фінансового планування підприємства та банку, можна сказати, що ці поняття не є тотожними. Вони відрізняються одне від одного залежно від
специфіки діяльності суб’єкта господарювання. Наприклад, фінансове
157
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
планування банку розглядається як процес, інструмент, складова (елемент), а фінансове планування підприємства – як процес, інструмент,
складова (елемент) та вид діяльності. Фінансове планування у банку
здійснюється лише у грошовій формі, тоді як фінансове планування
підприємства – в основному у грошовій, рідше у товарній, матеріальній
та інших формах. Сферою фінансового планування банку є послуги,
фінансові продукти та технології, а фінансового планування підприємства – послуги, роботи, товари. Фінансове планування банку спрямоване на власні, залучені (депозити) та позичені кошти (кредити), а фінансове планування підприємства – загалом на власні кошти, рідше на
залучені (інвестиції), позичені (кредити від банків) тощо.
Таблиця 5
Порівняльна характеристика понять “фінансове планування
підприємства” та “фінансове планування банку”
Фінансове планування банку
Фінансове планування підприємства
Ключова ознака поняття “фінансове планування”
процес, інструмент,
складова (елемент)
процес, інструмент, складова (елемент),
вид діяльності
Форма реалізації фінансового планування залежно від виду ресурсів
здійснюється лише
у грошовій формі
здійснюється у грошовій, товарній,
матеріальній та інших формах
Сфера фінансового планування – розподіл ресурсів на
послуги, фінансові продукти,
технології
послуги, роботи, товари
З точки зору прибутковості послуг, товарів, продуктів, робіт тощо
не всі банківські продукти
всі послуги, роботи, товари є прибутковими
і послуги є прибутковими,
але їх надання необхідне
для забезпечення комплексного
обслуговування клієнтів
Отже, в роботі фактично визначено, що фінансове планування банку та підприємства відрізняється одне від одного з урахуванням специфіки їх діяльності, але протилежно діаметральних відмінностей цих
понять немає і не може бути.
За результатами узагальнення літературних джерел і синтезу найбільш характерних особливостей досліджуваних понять з урахуванням
специфіки функціонування банківської сфери автором пропонується
158
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
визначати “фінансове планування банку” як сферу управлінської діяльності вищого керівництва банку щодо розробки системи фінансових
планів для забезпечення механізму перетворення цілей, завдань, заходів банку у конкретну систему абсолютних та відносних показників і
нормативів з метою реалізації стратегії розвитку банку, підвищення його
ефективності та забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності.
Подальші наукові дослідження можуть бути здійсненні у напрямі
аналізу існуючих видів фінансового планування банку та використання
їх для ефективного управління банківською установою.
Список літератури
1. Базецька Г. І. Фінансове планування діяльності бюджетних установ : конспект лекцій [для студентів 5 курсу заочної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” спеціальності 7.050107 (7.03050401) “Економіка підприємства” факультету ФПО і ЗН] / Г. І. Базецька. – Х. : ХНАМГ, 2011. – 127 с.
2. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента / И. А. Бланк. – К. : Ника-Центр,
1999. – Т. 1. – 592 с.
3. Глущенко В. В. Финансы : учеб. пособ. / В. В. Глущенко, В. Н. Чехунов. – Х. :
Изд-во ун-т внутр. дел, 2000. – 160 с.
4. Гриньова В. М. Фінанси підприємства : навч. посіб. / В. М. Гриньова, В. О. Коюда. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2004. – 424 с.
5. Гузенко О. П. Фінансове планування на промислових підприємствах / О. П. Гузенко // Фінанси України. – 2003. – № 11. – С. 73–76.
6. Демух О. В. Фінансове планування в комерційному банку / О. В. Демух, Г. Г. Старостенко // Молодь: освіта, наука, духовність : тези доповідей. – К. : Університет
“Україна”, 2009. – Ч. 1. –473 с.
7. Загородній А. Г. Фінансово-економічний словник / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк. – К. : Знання, 2007. – 1072 с.
8. Калініченко О. М. Фінансове планування в банках : автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.04.01 “Фінанси, грошовий обіг і кредит” / О. М. Калініченко. – Тернопіль, 2006. – 19 с.
9. Кириченко О. Банківський менеджмент : навч. посіб. [для вищ. навч. закл.] /
О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. – К. : Основи, 1999. – 671 с.
10. Ковалева А. М. Финансы фирмы / А. М. Ковалева, М. Г. Лапуста, Л. Г. Скамай. –
М. : ИНФРА-М, 2003. – 496 с.
11. Лаптєв С. М. Фінансове планування у банку / С. М. Лаптєв // Фінанси України. –
2001. – № 8. – С. 102–108.
12. Лернер Ю. И. Финансы предприятия / Ю. И. Лернер. – Х. : Центр “Консульт”,
2007. – 384 с.
13. Мазур О. І. Напрями фінансової підтримки малого бізнесу / О. І. Мазур // Фінанси України. – 2001. – № 4. – С. 51–56.
14. Мойсеєнко І. Є. Фінансове планування підприємств / І. Є. Мойсеєнко // Фінанси
України. – 2000. – № 9. – С. 68–77.
15. Ожерельєва І. Л. Фінансове планування в малому підприємництві: автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.02.03 “Організація
управління, планування і регулювання економікою” / І. Л. Ожерельєва. – Донецьк, 2005. – 20 с.
159
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
16. Партін Г. О. Фінанси підприємств : навч. посіб. / Г. О. Партін, А. Г. Загородній. – Л. : ЛБІ НБУ, 2003. – 342 с.
17. Савчук В. П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с
анализом деловых ситуаций / В.П. Савчук. – К.: Издательский дом “Максимум”,
2001. – 600 с.
18. Татьянич Л.С. Роль фінансового планування на підприємстві в умовах ринкового господарювання / Л. С. Татьянич // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2010. – № 1(9). – С. 78–83.
19. Фінанси : навч. посіб. / В. С. Загорський, О. Д. Вовчак, І. Г. Благун, І. Р. Чуй. –
[2-ге вид., стер.]. – К. : Знання, 2008. – 247 с.
20. Фінанси підприємств : підручник / [А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та
ін.] ; кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – [7-ме вид., без змін]. –
К. : КНЕУ, 2008. – 552 с.
21. Фінансовий менеджмент у банку : навч. посіб. / [Л. О. Омелянович, О. О. Папаіка,
А. Ф. Кононенко, О. В. Грицак, І. В. Попова] ; за заг. ред. Л. О. Омелянович. –
[вид 2-ге, перероб. і доп.]. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. – 230 с.
22. Фінансове планування та прогнозування діяльності банків : монографія /
[О. В. Васюренко, Г. М. Азаренкова, Н. П. Погореленко, В. Ю. Дубницький,
О. М. Сидоренко, Л. В. Сердюк, Г. В. Омельченко] ; за заг. ред. акад. АЕН України, д-ра екон. наук, проф. О. В. Васюренка. – К. : УБС НБУ, 2009. – 323 с.
23. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / [кол. авторов ; под общ.
ред. А. Г. Грязновой]. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 1168 с.
24. Финансы : учебник для студентов вузов, обучающихся по экономическим специальностям, специальности “Финансы и кредит” (080105) / под ред. Г. Б. Поляка. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 703 с.
25. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга / Хан Д. ; пер. с
нем. ; под ред. и с предисл. А. А. Турчака, Л. Г. Головача, М. Л. Лукашевича. –
М. : Финансы и статистика, 1997. – 800 с.
26. Ченг Ф. Ли Финансы корпораций: теория, методы и практика / Ченг Ф. Ли,
Дж. И. Финнерти ; пер. с англ. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 686 с.
27. Юрін Є. Г. Фінансове планування в діяльності комерційних банків / Є. Г. Юрін,
Т. П. Куніцина // ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Социальноэкономические ориентиры развития регионов Украины” ; секція “Фінанси”. –
2011. – № 3. – С. 61–62.
Отримано 24.04.2012
Summary
The article examines the existing approaches to determining the nature
of the concept of “financial planning” and on the basis of their theoretical
generalization clarifies its nature, concretize the concept of “bank financial
planning” specific to banking. Considered the results of morphological
analysis of the essential components of the studied concepts.
160
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.71001.76
О. М. Колодізєв, д-р екон. наук., доц., С. О. Колодізєва,
магістрант, Харківський національний економічний університет
ВПЛИВ РОЗВИТКУ
РЕАЛЬНОГО І БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРІВ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ НА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ
ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
НА ЕТАПІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
У статті розглянуто проблему розвитку національної економіки в контексті
її інтеграції у європейський економічний простір на основі реалізації інноваційної
моделі на засадах векторної конвергенції. Досліджено перспективи впровадження
банківської логістики в практику функціонування фінансово-кредитних установ
як найефективнішого наукового інструментарію інноваційної логістики.
Ключові слова: інноваційний розвиток, конкурентоспроможність національної економіки, регіональна інтеграція, логістизація банківської діяльності, конвергенція економік.
Постановка проблеми. Досліджуючи розвиток української науково-технічної та інноваційної діяльності, науковці відзначають її суперечливий характер. З одного боку, відбуваються процеси адаптації
та модернізації; наука більшою мірою відповідає вимогам економічної
доцільності, незважаючи на політичні та ідеологічні настанови; здійснюються спроби пошуку української ніші на світових ринках; високими темпами розвиваються деякі напрямки виробництва та послуги у
сфері хай-тека. З іншого боку, на переконання економістів, проблем
і негативних тенденцій існує значно більше, і вони особливо помітні
при порівнянні з міжнародним досвідом: рівні та тенденції фінансування не відповідають ані потребам України, ані практиці господарювання країн-лідерів світової економіки. Має місце відрив української
науки за результатами реалізації відкриттів і винаходів, за рівнями технологічного розвитку, за ефективністю реалізації державних науковотехнічної та інноваційної політик не тільки від розвинутих країн, але й
від країн, які розвиваються [9].19
Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки стає одним з головних напрямів наближення її до стандартів європейської економічної спільноти.
Метою статті є визначення основних причин наявності негативних
тенденцій інноваційного розвитку економіки України, визначення методів стимулювання інноваційної активності підприємств реального сектору економіки та перспективних напрямів впровадження в практику
діяльності банківських установ інноваційних інструментів управління.
© О. М. Колодізєв, С. О. Колодізєва, 2012
161
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Виклад основного матеріалу. За результатами аналізу відкритих
статистичних даних і опитування більш ніж 14 тис. менеджерів компаній різних країн світу було складено рейтинг конкурентоспроможності
економік Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) кожної із країн.
У рейтингу 2011 р. серед 142 країн Україна піднялася з 89-ї на 82-гу позицію, зайняла місце між Тринідадом і Тобаго та Намібією. Серед країн
СНД найнижчу сходинку у рейтингу зайняли Грузія – 88-ме місце і
Молдова – 93-тє місце. Лідерами з колишніх радянських республік стали
Естонія – 33-тє місце, Литва – 44-те, Азербайджан – 55-те, Латвія – 64-те,
Росія – 66-те та Казахстан – 72-ге місце відповідно [13].
Сучасна економічна ситуація в країні свідчить про необхідність
кардинальних змін у напрямку активізації інноваційних процесів в структурі економіки України. На думку експертів, основними причинами
щодо відсутності інноваційного ентузіазму в країні є такі [10]:
• потенціал екстенсивного зростання в Україні ще не повністю вичерпаний. Зокрема, ризик втратити ринки збуту внаслідок торгових обмежень залишається більшим, ніж у результаті технологічного виробництва і поліпшення якості продукції;
• період окупності інновацій все ще перевищує прогнозний період
розвитку більшості підприємств в Україні;
• постійні кадрові зміни в органах влади перешкоджають проведенню послідовної інноваційної політики в країні: прихід нової влади в
Україні означає нову епоху і перерозподіл власності.
Науковці О. Бутенко, Є. Лазарева [2] серед низки факторів, що
негативно впливають на вітчизняну інноваційну інфраструктуру, виділяють недостатні обсяги і неякісну структуру інвестицій та розвиток
компонентів інноваційного середовища. На відміну від них, В. Зянько
[7] головною причиною низької інноваційної активності вважає відсутність власних коштів (прибутку, амортизаційних відрахувань, отриманих страхових виплат тощо), зростання цін на паливо і сировину, надмірний тиск оподаткування.
Дослідники А. Гальчинський, В. Геєць та В. Семиноженко досліджуючи чинники, які гальмують впровадження ефективних заходів інноваційної політики, виділили такі [3]:
• відсутність фінансових ресурсів та високі ставки по кредитах комерційних банків;
• “стиснення” внутрішнього попиту та високий економічний ризик
при освоєнні нової продукції;
• відсутність необхідних НДДКР та інформації про новітні технології.
За визначенням авторів, платіжна та бюджетна криза, в якій опинилася промисловість та фінансова система держави, призвели до розриву
162
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
відтворювального процесу, при цьому А. Золотарьов [6] наголошує, що
необхідною умовою ефективного здійснення відтворювальних процесів в Україні є інвестування.
Як зазначає Є. Макаренко [9], в умовах невизначеності напрямів
економічного зростання в Україні надзвичайне значення має держава
для фінансування та впровадження ефективної інноваційної стратегії.
Важлива роль у цьому контексті належить державній інвестиційній
політиці, яка на думку В. Гусєва [5], є стрижневою складовою державної
політики як організуюча, регулятивна та спрямовуюча інституційна субстанція суспільства щодо утвердження сталого інвестиційного розвитку національної економіки, забезпечення її конкурентоспроможності та прогресивних змін технологічної структури і є цілеспрямованою
та скоординованою діяльністю органів державної влади загальнодержавного, галузевого, регіонального рівнів для впровадження комплексу
заходів, спрямованих на створення системних інституційних, науковотехнічних та інших засад, а також запровадження відповідних механізмів їх реалізації через залучення необхідних інвестиційних, інтелектуальних, інформаційних, матеріально-технічних, організаційних та інших
ресурсів (державних і недержавних) для стимулювання генерації та
підтримки розвитку інноваційних процесів на всіх рівнях та в галузях
національної економіки, але з переважною їх державною підтримкою
за встановленими законодавством пріоритетними напрямами.
На сьогодні залишаються головними методи стимулювання державою підвищення інноваційної активності й ефективності управління
НДДКР, які за напрямом їх впливу фахівці [8] поділяють на чотири
групи:
1) створення державою попиту на певну інноваційну продукцію та використання його як опосередкованого інструменту управління напрямом проведення науково-технічних досліджень, наприклад, державні замовлення силових відомств;
2) надання прямої фінансової підтримки, державних субсидій і дотацій,
технічне сприяння, тобто створення пропозиції з боку держави;
3) модифікація нормативно-правового середовища, в якому активно
функціонують інноваційні компанії;
4) розбудова інфраструктури середовища функціонування інноваційних
організацій у визначеному державою напрямі.
Протягом останнього періоду інноваційні процеси в Україні, незважаючи на свою актуальність в науковій та практичній сферах, гальмуються, Про це свідчить низький рівень інноваційної активності
промислових підприємств, де близько 90 % від загальної кількості
промислових підприємств взагалі не здійснюють інновацій, а частка
163
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
інноваційної продукції на інших підприємствах в середньому становить
приблизно 10 %. Все це обумовлює незначну частину інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості України. При цьому тенденція зростання кількості освоєних нових технологічних процесів в економіці спостерігається вже досить тривалий час,
проте бажаних результатів не спостерігається, що свідчить про нераціональне використання наявного потенціалу таких інноваційних процесів.
Статистика змін показників розвитку країн Європейського Союзу
при наявності розширених потоків товарів, капіталу і робочої сили, а
також збереження спеціалізації країн в системі міжнародного розподілу праці, свідчить про синхронізацію макроекономічних процесів на
основі подолання відмінностей функціонування їх економічних структур, забезпечення зближення цін на товари і послуги та формуванню
умов для підвищення рівня конкурентоспроможності економік за рахунок використання інноваційних підходів і “кон’юнктурної” кооперації.
Це дозволяє стверджувати, що така регіональна економічна система,
“…состоящая из ряда национальных хозяйств, отличается нарастанием
сближения уровней экономического развития стран-участниц” [13].
Процеси стимулювання підвищення рівня конвергенції країн ЄС
не забезпечують цілком повного вирішення національних проблем окремих країн-учасниць. Так, показники розвитку таких країн як Іспанія,
Португалія, Фінляндія зі вступом до ЄС, враховуючи негативні наслідки світової фінансової кризи, покращились, хоча Греція, наприклад,
по теперішній час так і не змогла сформувати конкурентні переваги
для забезпечення умов інтеграційного зростання. Крім того, для
економіки Австрії політика інтеграції не принесла суттєвих позитивних результатів.
Все це підтверджує існування певних проблем і свідчить про необхідність усунення перешкод та вирішення завдань підвищення
ефективності регулюючих і координуючих механізмів у політиці Європейського Союзу щодо стимулювання досягнення високого рівня однорідності соціально-економічного розвитку країн як основної передумови подальшого поглиблення процесів євроінтеграції. Досягти цього,
на нашу думку, можна за рахунок компетентних дій наднаціональних
органів управління в структурі ЄС, які повинні забезпечувати адекватний рівень фінансової підтримки і перерозподілу ресурсів між учасниками без порушення їх національних інтересів.
Ефективність політики регіональної інтеграції можна цілком виправдано оцінити за допомогою порівняння таких показників, як ВВП
на душу населення та рівень безробіття, рівень фінансування розвитку
науки і техніки, освіти і соціального забезпечення та ін. (табл. 1).
164
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 1
Показники купівельної спроможності окремих країн
Стандарт купівельної
спроможності, * одиниць
ВВП за паритетом купівельної
спроможності на душу населення
Люксембург
283
81,4
Норвегія
179
52,0
Швейцарія
146
41,7
Нідерланди
134
40,8
Данія
125
36,5
Ірландія
125
38,5
Латвія
52
14,5
Туреччина
48
13,5
Румунія
45
11,9
Болгарія
43
12,9
Чорногорія
40
10,7
Македонія
35
9,7
США
149
47,3
Японія
107
33,8
Україна
– **
6,7
Країна
Джерело: Складено за даними Eurostat, МВФ.
* Умовна одиниця, що введена Eurostat. Характеризує рівнозначну кількість
товарів, які можна придбати в будь-якій країні.
** Показник не розраховується для України.
Суттєво доповнюють результати загальної оцінки щодо зменшення диспропорцій між країнами показники розвитку системи виробництва та її інфраструктури, можливостей економіки країни генерувати
інновації, а також певні соціальні індикатори, зокрема показники розвитку системи охорони здоров’я, рівня екологічної безпеки країни, рівня освіти населення та кваліфікації робочої сили (табл. 2).
Досвід розвитку світового і європейського господарства підтверджує наявність загальних процесів формування нової парадигми економічного розвитку на базі знань, інформаційних ресурсів та інновацій,
які набувають статусу його головного ресурсу. За вищезазначеними показниками Україна сьогодні значно відстає у технологічному розвитку
165
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
від високорозвинених країн, що визначає необхідність створення нової
оптимальної системи управління науково-технічним прогресом на основі розробки і впровадження адекватної моделі інноваційного розвитку
економіки.
Таблиця 2
Показники загальної оцінки рівня розвитку економік країн
Країна
Доля
Державний
борг,
державного
боргу
млрд.
від ВВП, % дол. США
ВВП,
млрд.
дол.
США
ВВП за паритетом
Рівень
купівельної
безробіття,
спроможності
%
на душу населення,
тис. дол. США
Японія
220,3
9 493,1
4 309,5
4,7
33,8
Греція
142,0
451,7
318,1
14,1
28,4
Італія
119,0
2 110,7
1 773,5
8,1
29,4
Ісландія
96,6
11,4
11,8
7,4
36,6
Ірландія
96,1
165,7
172,3
14,7
38,5
США
91,5
13 419,5
14 657,8
9,0
47,3
Франція
84,3
1 807,6
2 145,5
9,4
34,1
Португалія
83,3
205,8
247,0
12,6
23,2
Німеччина
79,9
2 352,9
2 940,4
6,1
36,0
Великобританія
77,2
1 678,3
2 172,8
7,6
34,9
Нідерланди
63,7
431,0
676,9
4,2
40,8
Іспанія
60,1
822,7
1 368,6
20,7
29,7
Швейцарія
54,9
178,3
324,5
3,9
41,7
Україна
42,4
56,4
165,4
2,2
6,7
Джерело: Складено за даними Eurostat, МВФ.
Реалізація запропонованої моделі інноваційного розвитку національної економіки, наведеної на рис. 1, дозволить:
• прискорити об’єднання малих та середніх підприємств у ділові мережі, а також забезпечити формування регіональних кластерів підприємств та інституцій;
• сформувати умови для прискореного розвитку інноваційного сектору
економіки за рахунок розробки і впровадження інноваційних моделей
розвитку;
166
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
• поліпшити інвестиційну привабливість регіонів розташування кластерів, забезпечити зростання залучення вітчизняних та іноземних інвестицій;
• збільшити обсяги експорту товарів і послуг та надати взаємну підтримку при укладанні міжнародних контрактів;
• підвищити ефективність системи підготовки кадрів для потреб економіки за рахунок залучення зусиль науковців до участі у виконанні
регіональних інноваційних програм;
• забезпечити інформаційно-освітню діяльність в галузі розвитку кластерів;
• стимулювати розробку і впровадження в країні єдиної методики оцінювання результатів наукових досліджень з визначенням рівня їх
ефективності.
Кризові явища в світовій економіці значною мірою також вплинули на розвиток та функціонування банківського сектору економіки
України. Багато вітчизняних банків опинились на межі банкрутства,
що актуалізувало необхідність залучення ними додаткових, інноваційних інструментів підвищення ефективності своєї діяльності [10].
На переконання представників провідних фінансово-кредитних
установ одним з перспективних напрямів впровадження в практику діяльності банківських установ є використання наукового інструментарію
інноваційної логістики, зокрема банківської логістики. Позитивним
моментом у використанні такого інструментарію є створення умов для
вирішення широкого кола оптимізаційних завдань щодо формування
ресурсів банківських установ, достатніх для кредитування поточних потреб суб’єктів господарювання та оптимальних з точки зору їх структури, вибору ефективних методів управління ними; формування відповідних резервів; підтримки власної ліквідності тощо.
Інструменти логістичного управління в практичній діяльності банківських установ можна розглядати в рамках технології фінансового
менеджменту клієнта та трактувати як процес оптимізації руху грошових потоків клієнта з метою ефективного їх використання, виходячи з
потреб цього клієнта шляхом побудови спеціальної внутрішньобанківської організаційно-функціональної інфраструктури. Дана технологія
призначена для залучення вільних коштів юридичних осіб за допомогою надання оптимального для кожного типу клієнтів режиму гнучкого депозитного рахунку з урахуванням відмінностей розмірів, якості й
динаміки грошових потоків кожного клієнта [1].
167
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Вхідні параметри та складові економічного розвитку
Механізм стимулювання створення регіональних кластерів та інституцій
Нормативно-правове
забезпечення
Інформаційне
забезпечення
Підсистема
продукування наукових знань
та інновацій
Підсистема
управління і регулювання інноваційного
розвитку
Підсистема
Підсистема
використання інновацій
Створення кластерів
інноваційної
активності
Інноваційна система
національної економіки
реалізації
Інтеграція внутрішього
і європейського (міжнародного) ринків
інноваційної продукції
Параметри конвергенції
національної економіки
з економікою країн ЄС
Підсистема
комерціалізації наукових
знань та інновацій
Державне регулювання
розвитку інноваційної
діяльності
Фінансове забезпечення інноваційного розвитку на засадах
концепції векторної конвергенції
Система фінансового забезпечення
Форми
Фінансові Фінансові фінансуВажелі
інструменти методи
вання
впливу
Формування умов стимулювання попиту
на інноваційну продукцію
Система фінансового регулювання
Грошовокредитна
політика
Фіскальна
політика
Зміна економічного і науково-технічного
потенціалу промисловості
Оцінка рівня ефективності реалізації завдань інноваційної політики
Розробка перспективних напрямків розвитку
Коригування вибору
пріоритетних напрямів
та галузей економіки
Підвищення рівня
соціально-економічного
розвитку
Оптимізація
структури НІС
Рис. 1. Модель інноваційного розвитку національної економіки
168
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Представники певних наукових шкіл тлумачать банківську логістику як концепцію управління ланцюгами постачань. З точки зору банку,
логістичний ланцюг є лише певною послідовністю – від залучення до
розміщення фінансових ресурсів. А для функціонування ланцюга необхідний кваліфікований персонал, спеціальне обладнання, комп’ютерна
техніка, у процесі трансформації ресурсів додатково необхідне використання спеціальних електронних програм. Отже, банківська установа має
зв’язки з багатьма як клієнтами, так і іншими суб’єктами та об’єктами
фінансового ринку [4].
Висновки. Ґрунтуючись на результатах дослідження, в узагальненому розумінні банківську логістику слід позиціонувати як методологію
управління ланцюгами постачань фінансових ресурсів, де ланками виступають клієнти, банки, інші суб’єкти фінансового ринку та суб’єкти
господарювання.
Саме застосування логістики при управлінні, плануванні та контролі фінансових потоків сприяє досягненню таких цілей функціонування
банку: підтримка стабільного становища на ринку банківських послуг
(підтримка основних фінансово-економічних показників на досягнутому рівні у випадку недостатності ресурсів для розвитку); реалізація
конкурентних переваг і подальший розвиток банку – отримання більш
перспективних якостей, збільшення кількісної та якісної позиції банку
на ринку банківських послуг (створення нових філій та відділів, розвиток регіональної структури, збільшення об’єму кредитного портфеля,
покращення системи управління, удосконалення операційної діяльності та ін.).
Велика увага до проблеми інноваційного розвитку національної
економіки сприяє диверсифікації економіки її регіонів з високим рівнем спеціалізації виробництва, яким притаманний більш високий ризик
внаслідок можливої зміни кон’юнктури ринку. Це підтверджує важливість забезпечення регіонального науково-технологічного розвитку не
тільки як економічної складової, а й як соціально-політичної задачі.
Список літератури
1. Банковская логистика финансового менеджмента клиента [Електронный ресурс]. – Режим доступа : //http://finmanagers.ru/.
2. Бутенко А. І. Інфраструктурні компоненти інноваційної моделі економіки /
А. І. Бутенко, Є. В. Лазарєва // Економіка і прогнозування. – 2008. – № 4. –
С. 69–81.
3. Гальчинський А. Україна: наука та інноваційний розвиток / А. Гальчинський,
В. Геєць, В. Семиноженко. – К., 1997. – С. 54.
4. Груша О. В. Підвищення ефективності банківської системи України за допомогою інструментарію логістики [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.nbuv.ua/.
169
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
5. Гусєв В. О. Державна інноваційна політика як засіб розвитку національної економіки : навч. посіб. / В. О. Гусєв. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 60 с.
6. Золотарев А. Н. Повышение продуктивности воспроизводственных процессов
(на примере машиностроения) : монография / А. Н. Золотарев. – Х. : ИД ИНЖЭК,
2004. – 171 с.
7. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку : монографія / В. В. Зянько. – Вінниця : УНІВЕРСУМ, 2008. – 397 с.
8. Кузьмін О. Є. Фінансова складова в розвитку й функціонуванні національної
інноваційної системи / О. Є. Кузьмін, Т. М. Шотік // Фінанси України. – 2009. –
№ 5. – С. 21–30.
9. Макаренко Є. В. Реалізація стратегії інноваційного розвитку через механізм
бюджетної політики держави / Є. В. Макаренко // Економіка. Фінанси. Право. –
2009. – № 8. – С. 19–22.
10. Національний банк України. Річні звіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bank.gov.ua/.
11. Реалии украинских инноваций // Бизнес. – 2004. – № 17 (588). – С. 20–26.
12. Украина поднялась в рейтинге конкурентоспособности экономик [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://news.zn.ua/articles/.
13. Шишков Ю. В. Формирование интеграционного комплекса в Западной Европе :
тенденции и противоречия / Ю. В. Шишков. – М., 1979. – С. 280–290.
Отримано 24.04.2012
Summary
The article discusses the problem of national economic development
in the context of its integration into the European Economic Area on the
basis of an innovative model based on vector convergence. Explored prospects of banking practices in the logistics operation of financial institutions
as one of the most effective research tools for innovative logistics.
170
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК [657.1:336.71](477):339.9
О. Г. Коренєва, канд. екон. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
НА ПРИНЦИПИ І МЕТОДИКИ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ
У статті розкрито вплив, стан, проблеми та перспективи впровадження
МСФЗ у систему бухгалтерського обліку банківських установ України.
Ключові слова: глобалізація, конвергенція, Міжнародні стандарти фінансової
звітності, бухгалтерський облік, банківські установи.
Постановка проблеми. Намір України стати повноправним учасником ринкових процесів у світі та повноправним членом ЄС вимагає від неї створення прозорої та зрозумілої для всього світу системи
розкриття інформації та контролю за діяльністю суб’єктів господарювання. У свою чергу, глобалізація економіки та формування міжнародної системи бухгалтерського обліку визначають необхідність адаптації принципів і методів бухгалтерського обліку банківських установ
України до міжнародних стандартів.
Проблеми застосування принципів обліку, визнання та оцінки в
системі бухгалтерського обліку банків завжди актуальні, оскільки оптимальне їх вирішення визначає достовірність облікової та звітної інформації банку і, відповідно, якість управлінських рішень, що приймаються, та забезпечує врахування всіх ризикоутворюючих чинників у процесі розрахунку базових показників діяльності установи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням впливу глобалізації на методологію обліку займалися такі вітчизняні вчені: Ф. Бутинець, С. Голов, Г. Кірейцев, В. Жук, В. Костюченко, Н. Малюга,
О. Петрук, В. Сопко, М. Пушкар, В. Пархоменко, О. Білорус, М. Шигун
та ін.20
За кордоном даному питанню приділяли увагу Д. Уітні, Е. Дженкінс, Є. Річард, Д. Баррі, Б. Лева, С. А. Діпіаза, Р. Екклз, А. Бекоєв,
В. Білолипецький, У. Бек, Л. Лесков та інші.
У наукових дослідженнях прослідковуються два основні напрями:
перший – це безапеляційна участь у глобальній конвергенції, другий –
позиція щодо обережної стандартизації бухгалтерського обліку, коли
превалює думка щодо неможливості врахування національних напрацювань, особливостей та специфіки діяльності окремих галузей економіки
при універсалізації облікових процедур у світових масштабах.
© О. Г. Коренєва, 2012
171
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
В. Жук окреслює чотири існуючі наукові позиції, що характеризують міжнародну стандартизацію обліку:
1) міжнародна стандартизація обліку як процес повного переходу на
міжнародні стандарти обліку;
2) міжнародна стандартизація як процес забезпечення зіставності бухгалтерського обліку та звітності різних країн;
3) міжнародна стандартизація як процес приведення національних
норм обліку до міжнародних із збереженням суттєвих національних
особливостей;
4) міжнародна стандартизація як процес уніфікації та гармонізації систем бухгалтерського обліку на міжнародному рівні.
При цьому гармонізація розглядається як приведення національних
стандартів у відповідність до існуючих міжнародних вимог, а конвергенція – як узгоджене зближення національних, регіональних та глобальних стандартів і систем обліку [3].
Не вирішена раніше частина проблеми. Вивчення проблем впровадження в Україні Міжнародних стандартів фінансової звітності дозволило зробити висновки про необхідність системного підходу та подальшого розвитку конвергенції національних та глобальних стандартів.
Все вищевикладене й обумовило вибір теми, мети та послідовність
наукового дослідження.
Метою статті є дослідження стану впровадження МСФЗ у систему бухгалтерського обліку банківських установ України, визначення
тенденцій розвитку МСФЗ і наслідків цього процесу для України.
Виклад основного матеріалу. Глобалізація – це неминучий (об’єктивний) соціально-економічний процес, який не знищує, а транслює
національні особливості на весь світ, тобто відбувається взаємопроникнення і взаємозбагачення у глобальному масштабі [9]. Вона має об’єктивний і безповоротний характер. Російський вчений С. Ю. Глазьєв
стверджує: “Сучасний етап глобалізації являє собою процес формування
єдиного світового економічного, фінансового, інформаційного та гуманітарного простору, обумовлюючий зниження ролі державних бар’єрів
на шляху руху інформації, капіталів, товарів та послуг та зростання ролі наднаціональних інститутів регулювання економіки” [1].
Досліджуючи економіко-сутнісне наповнення та соціально-економічні наслідки глобалізаційних процесів, М. О. Козлова та Д. О. Грицишин зазначають, що світовий досвід другої половини ХХ століття
показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти невмолиму дію об’єктивних законів глобалізації
розвитку. Країни, які виявляються неспроможними зайняти місце в
172
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
експресі світової глобалізації, неминуче опиняться під його колесами
[5]. Тобто в умовах глобалізації відбувається формування наднаціональної системи бухгалтерського обліку, а глобальна конвергенція стандартів фінансової звітності означає зближення стандартів фінансової
звітності у всьому світі.
На думку С. Діпіаза та Р. Екклз, “в корпоративному світі найближче до Всесвітніх стандартів фінансової звітності (ВСФЗ) знаходяться
Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ)” [2].
МСФЗ – Міжнародні стандарти фінансової звітності (IFRS – International Financial Reporting Standards) – стандарти, що затверджуються
Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASB – International Accounting Standard Board). МСФЗ характеризуються як стандарти, що ґрунтуються на принципах (principles based standards), тобто
вони не деталізують усі процедури фінансового обліку, а в багатьох
випадках вимагають особистих професійних суджень.
На сьогодні більше ніж 100 країн вимагають або дозволяють використання МСФЗ, або знаходяться у стадії конвергенції зі стандартами Ради з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО).
В. Жук зазначає, що “якщо США і Японія приймуть МСФЗ, ці стандарти в усіх відношеннях стануть глобальними” (табл. 1) [3, с. 21].
Таблиця 1
Частка визначальних світових систем стандартизації
фінансової звітності, які використовуються
в бухгалтерському забезпеченні глобальних ринків капіталу
№
пор.
Світові бухгалтерські системи
Частка бухгалтерського забезпечення
глобальних ринків капіталів, %
1
GAAP US
52
2
МСФЗ
25
3
GAAP Японія
9
4
Інші
14
РМСБО та Рада зі стандартів фінансового обліку США (US Financial Accounting Standards Board (FASB)) працюють у напрямку
конвергенції МСФЗ та US GAAP. У вересні 2002 року IASB та FASB
формалізували свої наміри та домовленості у Меморандумі про порозуміння між радами, відомому як Норвальська угода [10]. Мета – конвергенція двох найбільших систем стандартизації та запровадження
єдиних глобальних стандартів фінансової звітності. У 2006 році IASB
та FASB визначено Дорожню карту конвергенції стандартів, термін
173
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
закінчення процесу – 2013 рік. З 2007 року в США звіти, складені за
МСФЗ, визнаються повністю. У 2008 р. SEC (Security Exchange Commission) оприлюднила детальний план впровадження IFRS. Компанії США
можуть готувати свої звіти за МСФЗ починаючи зі звіту за 2009 рік.
В Україні в 2007 році Кабінетом Міністрів затверджено Стратегію застосування МСФЗ (розпорядження від 24.10.2007 № 911-р), де
було визначено обов’язкове складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності згідно з міжнародними стандартами підприємствами-емітентами, цінні папери яких перебувають у лістингу
організаторів торгівлі на фондовому ринку, банками і страховиками,
за власним рішенням іншими емітентами цінних паперів і фінансовими установами з 2010 року.
Ст. 68 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначає: “Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених
Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку”, у свою чергу, відповідно до cт. 41 Закону
України “Про Національний банк України”: “Національний банк встановлює обов’язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають
вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності”.
У червні 2011 року Верховна Рада України прийняла зміни до Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідно до яких публічні акціонерні товариства та фінансові установи
повинні подавати звіти за МСФЗ з 2012 року.
Підсумовуючи, цілком зрозумілим є рух до застосування банківськими установами України вимог МСФЗ як норми прямої дії та необхідність підготовки нормативно-правової бази з бухгалтерського обліку та
складання фінансової звітності у повній відповідності до вимог МСФЗ.
У 2011 році Міністерством фінансів України та Національним
банком України підписано Меморандум про взаємодію, співробітництво та координацію дій щодо запровадження в Україні Міжнародних
стандартів фінансової звітності як важливого заходу з підвищення інвестиційної привабливості національної економіки і поглиблення євроінтеграції.
На сьогодні методологія бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності банків практично повністю відповідає вимогам
МСФЗ, окрім:
• формування резервів за фінансовими активами;
• формування резервів під зобов’язання кредитного характеру (фінансові гарантії, поручительства тощо).
174
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
В. І. Ричаківська окреслює такі основні чинники, що впливають
на розвиток законодавчої бази з питань бухгалтерського обліку в банках:
• зміни в законодавстві України;
• внесення змін до МСФЗ;
• розвиток економічної ситуації в країні, наслідком чого є виникнення
і впровадження в практику банківництва нових напрямів роботи з клієнтами, нових банківських продуктів, необхідність урахування нових
обставин і чинників під час надання послуг та визначення їх ціни [6].
У той же час у МСФЗ плануються суттєві зміни. На думку Л. Снігурської, з якою ми цілком погоджуємося, для того, щоб зазначені зміни
можливо було вчасно запровадити в діяльність банків, потрібно мати достатню кількість накопиченої інформації, потужні інформаційні технології, якісну методологічну підтримку, тому важливо вивчати нові вимоги заздалегідь, що надасть змогу сформувати ефективний план дій щодо
їх впровадження [8]. Основні проекти, які нині опрацьовує РМСБО, наведено в таблиці 2.
Таблиця 2
Проекти і плани змін у МСФЗ [7]
Проект
Виконана робота
Запланований результат
Проекти змін у МСФЗ, спричинені впливом фінансової кризи
1. Фінансові інструменти:
визнання і оцінка:
12.11.2009 пр. – опубліковано - щодо фінансових активів –
- класифікація і оцінка;
МСФЗ 9 “Фінансові активи:
стандарт, прийнятий
класифікація і оцінка”;
у листопаді 2009 р.;
- щодо фінансових
зобов’язань – положення,
прийняті в жовтні 2010 р.
Завершення – ІІ квартал
- методологія
05.11.2009 – випущено
2011 р.;
зменшення корисності;
Проект для обговорення.
Грудень 2010 р. – випущено Завершення – ІІ квартал
- облік хеджування
2011 р.;
проект для обговорення
2. Керівництво
Травень 2009 р. – випущено Випуск МСФЗ –
щодо оцінки
проект для обговорення
І квартал 2011 р.
за справедливою вартістю
3. Консолідація
Жовтень 2008 р. – випущено Випуск МСФЗ –
та підприємства
проект для обговорення
ІV квартал 2010 р.
спеціального
призначення
4. Прининення визнання
Квітень 2009 р. – випущено
Випуск МСФЗ –
(доповнення
проект для обговорення
ІІІ квартал 2010 р.
до МСБО 39)
175
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 2
Проект
Виконана робота
Запланований результат
Проекти змін МСФЗ у рамках конвергенції вимог МСФЗ та US GAAP
1. Фінансові інструменти
з характеристиками
капіталу
Випущено
дискусійний документ
Проект для обговорення –
І квартал 2011 р.
МСФЗ – ІІ півріччя 2011 р.
2. Визнання доходу
Випущено
дискусійний документ
МСФЗ – ІІ квартал 2011 р.
3. Подання
фінансових звітів
Випущено
дискусійний документ
Проект для обговорення –
ІІ квартал 2011 р.
МСФЗ – ІІ півріччя 2011 р.
4. Лізинг
Випущено
дискусійний документ
Проект для обговорення –
ІІІ квартал 2010 р.
МСФЗ – ІІ квартал 2011 р.
5. Виплати працівникам
Випущено
дискусійний документ
МСФЗ – І–ІІ квартали 2011 р.
Загальними проблемами впровадження норм МСФЗ у методологію
бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є:
1. Відсутність в Україні відповідної інфраструктури, що значно ускладнює використання в обліку методу оцінки за справедливою вартістю.
2. Обмеженість статистичних даних для використання їх у процесі оцінки, що ускладнює або унеможливлює процес оцінки реальної вартості активів, зобов’язань, капіталу та фінансових результатів (у тому
числі резервів під кредитні ризики).
3. Постійні зміни у вимогах МСФЗ потребують їх безперервного моніторингу, вивчення для адаптації та впровадження.
Недостатньо уваги приділяється дотриманню фахівцями Кодексу
етики Міжнародної федерації бухгалтерів. Кодекс регламентує основні
критерії ефективності роботи бухгалтера: достовірність надання інформації, професіоналізм у виконанні обов’язків, якість послуг відповідно
до вимог споживачів, довіру з боку як користувачів, так і суспільства
в цілому до результатів роботи фахівця. За Кодексом оцінюють кваліфікаційний рівень фахівця через дотримання ним низки фундаментальних
принципів: порядності, об’єктивності, професійної компетентності, конфіденційності, відповідності правилам професійної поведінки, дотримання технічних стандартів [4].
Висновки. Отже, реформування національної системи бухгалтерського обліку на основі МСФЗ повинно спонукати вітчизняних вчених
до розробки пропозицій щодо їх подальшого вдосконалення та розвитку.
У свою чергу, основою формування методології бухгалтерського обліку
176
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
в умовах глобалізації повинна бути конвергенція, яка визначатиме єдині
принципи професійної підготовки фахівців.
Існує нагальна необхідність підвищення рівня кваліфікації фахівців,
які б забезпечували підготовку спеціалістів бухгалтерського обліку, спроможних до сприйняття і запровадження МСФЗ, формування ґрунтовного
професійного судження, що впливає на якість фінансової звітності, здійснення її аналізу для прийняття виважених управлінських рішень. Необхідно забезпечити комплексний підхід до формування системи освіти
для представників професій, які працюють з економічною інформацією – юристів, аналітиків, ризик-менеджерів, розробників програмних
продуктів тощо, що, у свою чергу, пов’язано з удосконаленням навчальних планів ВНЗ з метою підготовки спеціалістів зі знанням МСФЗ.
Список літератури
1. Глазьєв С. Ю. Место России в меняющихся отношениях центра и периферии
мировой экономики / С. Ю. Глазьев // Экономическая теория на пороге ХХІ века – 7: Глобальная экономика / под ред. Ю. М. Осипова, С. Н. Бабурина,
В. Г. Белолипецкого, Е. С. Зотовой. – М. : Юристъ, 2003. – 992 с. – С. 20.
2. Дипиаза С. Будущее корпоративной отчетности. Как вернуть доверие общества / С. Дипиаза, Р. Экклз. – М. : Альбина Паблишер, 2003. – 212 с.
3. Жук В. До проблем стратегії запровадження МСФЗ в Україні / В. Жук // Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. – № 10. – С. 16–20.
4. Кодекс етики Міжнародної федерації бухгалтерів [Електронний ресурс] // Бібліотека бухгалтерського обліку. – Режим доступу : http://pro-u4ot.info/index.php?
section=browse&CatID=51&ArtID=159&ArtPage=2.
5. Козлова М. О. Глобалізаційні процеси: економіко-сутнісне наповнення та соціально-економічні наслідки / М. О. Козлова, Д. О. Грицишин // Вісник ЖДТУ. –
2011. – № 2. – С. 30–37.
6. Ричаківська, В. Вплив економічної кризи на впровадження принципів та методик МСФЗ у бухгалтерський облік банків України / В. Ричаківська // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – № 8–9. – С. 28–34.
7. Снігурська Л. Огляд змін У МСФЗ щодо обліку фінансових інструментів та
формування фінансової звітності, запланованих на 2010–2011 роки / Л. Снігурська // Вісник НБУ. – 2011. – № 1. – С. 44–52.
8. Снігурська Л. Огляд змін У МСФЗ щодо обліку фінансових інструментів та
формування фінансової звітності, запланованих на 2011 рік / Л. Снігурська //
Вісник НБУ. – 2011. – № 2. – С. 34–40.
9. Сопко, В. Глобаційні процеси та їх вплив на бухгалтерський облік / В. Сопко //
Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – № 10. – С. 2–11.
10. Memorandum of Understanding “The Norwalk Agreement” [Електронний ресурс] // International Accounting Standards Board. – Режим доступу : http:www.
iasb.org/NR/rdonlyres/6F81606f-6182-4D27-A2C9.
Отримано 25.04.2012
Summary
In the article influence, state, problems and prospects of introduction
of IFRS, is exposed in the system of record-keeping of bank institutions of
Ukraine.
177
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 339/7(4/5)
В. М. Кремень, канд. екон. наук, І. М. Москаленко,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ІСЛАМСЬКИХ БАНКІВ
ТА ЇХ ВХОДЖЕННЯ НА ФІНАНСОВІ РИНКИ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН
У статті досліджено особливості діяльності ісламських банків на різних
етапах їх становлення та розвитку, розглянуто особливості функціонування банківських систем у різних ісламських країнах, визначено відмінності у діяльності
ісламських та європейських банків. Авторами визначено особливості входження
ісламських банків на фінансові ринки західноєвропейських країн та охарактеризовано перешкоди та перспективи входження і діяльності ісламських банків у
Росії та Україні.
Ключові слова: ісламський банк, фінансовий ринок.
Постановка проблеми. Ключовою особливістю ісламу як релігії
є те, що питання економіки і ведення бізнесу є частиною основних догматів віросповідання. Іслам – унікальна в цьому контексті релігія у
світі. Це передусім пов’язане з тим, що Мохаммед, засновник ісламу,
був купцем і за нинішніми мірками належав до кола малого та середнього бізнесу Аравії 6–7 століть н.е. Так чи інакше, але однією з шести
основних догм мусульманської віри є суто фінансово-економічне питання. Мова йде про “закяте” – обов’язковий податок з майна в 2,5 %
на користь бідних і незаможних мусульман.21
В ісламі чітко простежується зацікавленість у створенні сильної і
розвиненої економіки. Без цього цілі, накреслені ще за часів Пророка,
не могли б бути досягнуті. Так, благоденство максимально великої кількості людей і соціальну справедливість можна забезпечити тільки в
економічно стабільній державі.
Фундаментальні особливості ісламської економіки і фінансів дозволяють орієнтувати діяльність економічних суб’єктів на важливі соціальні цілі, а не тільки на забезпечення добробуту своєї сім’ї, стимулюють розвиток торгівлі та надання різноманітних фінансових послуг,
в той же час істотно обмежують можливості недобросовісної торгівлі і
торгівлі уявними фінансовими активами, дозволяють запобігати лихварству, необґрунтованому зростанню боргового навантаження, прив’язують фінансові зобов’язання до реального економічного ефекту і
реальних активів. Саме тому ісламські принципи економіки, фінансів,
банківської справи за їх практичного використання дозволяють створювати більш фінансово стабільні господарюючі суб’єкти, які, у свою
© В. М. Кремень, І. М. Москаленко, 2012
178
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
чергу, сприятливо впливають на функціонування і розвиток національної економіки. Пережита світовою економікою глобальна фінансовоекономічна криза надала достатньо наочних прикладів цього.
Слід зазначити, що інтерес до ісламських фінансових інститутів
значно збільшився у період світової фінансової кризи. Банки Малайзії,
Бахрейну, Сирії, Об’єднаних Арабських Еміратів і ще ряду держав, де
фінансові структури у своїй діяльності спираються на приписи ісламу,
заявили про свою стійкість і здатність витримати наслідки фінансової
кризи, що охопила більшість країн планети. Однією з причин цього є
те, що, згідно з нормами шаріату, ісламським інститутам фінансового
посередництва заборонено інвестувати у потенційно небезпечні активи,
включаючи деривати та високоризикову іпотеку. Саме в цій сфері зайняті спекуляціями західні банки й фінансові компанії понесли найбільші втрати [6].
Аналіз останніх публікацій. Особливості становлення, функціонування та розвитку ісламської фінансової системи, фінансових посередників, у тому числі ісламських банків, досліджувалися такими вченими, як О. Заруцька, О. Станков, М. Алоес, С. Єгоричева, Д. Заманбеков, В. Корнєєв, Р. Беккін, Є. Бірюков, Є. Бобров, Д. Бондаренко,
Ф. Петренко, В. Вовк, І. Зарипов, А. Петров, Д. Житов, М. Тагібеков,
К. Шевчук та інші.
Не вирішені раніше частини проблеми. Незважаючи на різноплановість та глибину проведених досліджень, недостатньо дослідженими залишаються питання щодо входження ісламських банків на фінансові ринки європейських країн та переваг і недоліків, що при цьому
можуть виникати.
Мета статті полягає у вивченні особливостей функціонування ісламських банків та їх входження на фінансові ринки європейських країн.
Виклад основного матеріалу. Фінансові системи ісламських країн
мають банкоцентричний характер, що передусім пов’язане із тим, що
розвиток банківської справи як вид фінансового посередництва в ісламських країнах розпочався з 70-х рр. минулого століття, у той час як
виникнення діяльності інвестиційних компаній відбулося – у 80-х рр.,
а становлення брокерської та дилерської діяльності – ще на десятиліття пізніше (табл. 1).
У цілому розвиток ісламського банкінгу налічує близько 1 300 років [7].
Слід зазначити, що процес виникнення і становлення ісламських
та європейських банків є кардинально різним.
179
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Історія сучасних західних банків сягає глибокої давнини, хоча точно визначити, коли з’явилися перші банки, неможливо. Відомо, що вже
в VII–VI столітті в Новому Вавилонському царстві існували особи, які
здійснювали дві основні функції банків: вони брали на зберігання золото або інші цінності, що виконували роль грошей, і видавали позику
під відсоток. Спочатку відсоток був дуже високим, однак з часом він
ставав більш низьким. Новий імпульс у розвитку банківської справи
дав швидкий розвиток торгівлі в середні століття. Вважається, що перші комерційні банки виникли в Англії в XVII столітті. Така еволюція
західних комерційних банків [15].
Як уже зазначалося, ісламські банки розвивалися по-іншому: у другій половині I тисячоліття нашої ери на Близькому Сході торгівля була
розвинена як ніколи раніше. Відповідно, широкі операції з видачі грошових позик здійснювали лихварі. Відсоток на видані кошти досягав
100–150 %, що призводило до масового закріпачення населення [18].
Основна частина громадян майже весь свій дохід витрачала на
виплату боргів, в результаті чого в економіки регіону не було платоспроможного попиту. Це не давало можливості господарству нормально
розвиватися. Не випадково, мабуть, Мохаммед – засновник ісламської
релігії, проводячи безліч реформ з реорганізації арабського суспільства,
категорично заборонив лихварство (риба).
Таблиця 1
Хронологія становлення та розвитку інститутів
фінансового посередництва в ісламських країнах
Фінансові інститути,
які функціонували
на фінансовому ринку
№
пор.
Період
1
70-ті рр.
ХХ ст.
Комерційні банки
Банківські продукти
Країни
Ближнього Сходу
80-ті рр.
ХХ ст.
Комерційні банки,
інвестиційні компанії
Банківські
і страхові послуги
Країни Ближнього
Сходу, АзіатськоТихоокеанського
регіону
90-ті рр.
ХХ ст.
Комерційні банки,
інвестиційні компанії,
інвестиційні фонди,
брокери, дилери
Банківські і страхові
послуги, послуги
пайових фондів,
довірчих товариств,
позики на основі
ісламських облігацій,
брокерські послуги
Країни Ближнього
Сходу, АзіатськоТихоокеанського
регіону, країни
Європи
2
3
180
Фінансові
продукти
Регіон
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Продовж. табл. 1
№
пор.
4
Період
Фінансові інститути,
які функціонували
на фінансовому ринку
З 2000 р. Комерційні банки,
інвестиційні компанії,
інвестиційні фонди,
брокери, дилери,
інтернет-трейдерські
організації, фондові
біржі
Фінансові
продукти
Банківські і страхові
послуги, послуги
пайових фондів, довірчих
товариств, позики
на основі ісламських
облігацій, брокерські
послуги
Регіон
Країни Ближнього
Сходу, АзіатськоТихоокеанського
регіону, країни
Європи, глобальний
характер діяльності
фінансових
посередників
з ісламських країн
Джерело: [20, с. 16].
Звертаючись до лихварів, пророк говорив так: “Ті, які пожирають
зростання, повстануть тільки такими ж, як повстане той, кого валить
сатана своїм дотиком. А ті, які збирають золото і срібло і не витрачають його на шляху Аллаха, – отримають болісне покарання”. Проте з
цього не випливає, що в регіонах поширення ісламу кредитними операціями не займалися. “Вже за часів халіфату Омелянів існували купецькі об’єднання, які займалися не тільки торгівлею, але й кредитнопозичковими операціями”. У VIII–X ст. в мусульманському світі широкого поширення набули платіжні засоби типу векселів, кредитних
листів та ін. [13].
Водночас сучасний етап розвитку ісламських банків розпочався з
відродження їхньої діяльності у 70-х рр. ХХ століття, після нафтової
кризи і необхідності розміщення надлишкових пасивів. Створення у
1975 році Ісламського банку розвитку і Дубайського ісламського банку поклало початок офіційному розвитку ісламського банкінгу. Отже,
історія сучасних ісламських банків налічує не більше 40 років. Першою
спробою створити фінансову організацію, чия діяльність відповідала б
ісламським принципам, слід вважати експеримент Армада Ель Надрала
в Єгипті в 1963 році. Однак з ряду причин ця спроба не увінчалася успіхом, і вже 1967 року експеримент закінчився. У 70-х роках ХХ ст. ісламські банки почали активно створюватися в багатьох мусульманських
країнах, що обумовлено трьома основними причинами: набуттям ісламськими державами незалежності, різким збільшенням цін на нафту та
ісламським відродженням [10].
Багато мусульманських ідеологів підкреслювали і підкреслюють,
що сьогодні в мусульманському світі виникла моральна і практична
потреба у створенні ісламських банків. Моральна, тому що сучасні
західні економічні концепції з багатьох питань суперечать як вченню
181
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
ісламу, так і релігійним вченням цих країн. Практичну потребу в безпроцентному кредитуванні ісламські вчені тісно пов’язують з моральною і обґрунтовують її тим, що комерційні банки не мали успіху в мусульманських країнах [16].
Саме виникнення банків вважається точкою відліку виникнення
ісламської фінансової індустрії (табл. 2).
У процесі дослідження становлення та розвитку ісламських банків нами було виокремлено декілька етапів: зародження, спроба відновлення, становлення, розширення діяльності та вихід на фінансові
ринки неісламських країн (табл. 3).
Таблиця 2
Заснування найстаріших ісламських банків
№
пор.
Назва банку
Рік
заснування
1
Nasser Social Bank
1971
2
Islamic Development Bank
1975
3
Dubai Islamic Bank
1975
4
Faisal Islamic Bank of Egypt
1977
5
Faisal Islamic Bank of Suda
1977
6
Kuwait Finance Hous
1977
7
Islamic Banking System International Holdings
1978
8
Jordan Islamic Ban
1978
9
Bahrain Islamic Ban
1979
10
Daral-Mal al-Islam
1981
11
Bahrain Islamic Inv. Company
1981
12
Islamic International Bank for Investment & Development
1981
13
Al-Baraka Investment and Development Company
1982
14
Bank Islam Malaysia Bhd
1983
15
Islamic Bank Bangladesh Ltd
1985
Джерело: [20, с. 19].
Як правило, у складі фінансових ринків ісламських країн представлений переважаючий банківській сектор з великими комерційними
банками, фінансовими інститутами розвитку та спеціалізованими банками, поряд з іншими, менш важливими небанківськими фінансовими
інститутами. Водночас банківський сектор різних ісламських країнах
має специфічні риси, залежно від принципів функціонування та видів
банківських установ.
182
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 3
Особливості становлення та розвитку ісламських банків
№
пор.
Період
Роки
Зародження
VIII–X ст.
Спроба
відновлення
60-ті рр.
ХХ ст.
Спроба створити першу фінансову ісламську установу
в Єгипті Ахмадаан – Наггара провалилася, оскільки
до банку було вкладено кошти тільки 4 % населення
Становлення
70-ті рр.
ХХ ст.
Отримання мусульманськими країнами незалежності,
різке зростання цін на нафту та ісламське становлення
спричинили розвиток ісламського бізнесу, зокрема
банківської системи. Створення першого комерційного
банку Nasser Social Bank. У 1975 р. з’явився перший
міжнародний фінансовий інститут, який функціонує
відповідно до принципів ісламу – Ісламський банк
розвитку
3
Розвиток
4
5
Широко застосовувалися платіжні засоби
(на кшталт векселів, кредитних листів тощо)
ХІІ–ХІІІ ст. Розвинена торгівля. Широкі операції з видачі
грошових позик здійснювалися лихварями. Відсоток
на видані кошти досягав 100–150 %, що призводило
до масового закріпачення населення
1
2
Характеристика
Розширення
діяльності
та вихід
на фінансові
ринки
неісламських
країн
80–90-ті рр. Банки пропонують ісламське фінансування у багатьох
ХХ ст.
європейських країнах. Також цей етап характеризується
збільшенням кількості фінансових установ
та розширенням спектра їхніх послуг
З 2000 р.
Виникнення та активізація обігу ісламських облігацій,
яких ще 7 років тому не існувало. Відбувається
стрімке збільшення кількості відділень та вихід
ісламських банків на нові ринки, зокрема європейських
країн, запровадження нових видів діяльності,
наприклад, емісія та обіг ісламських облігацій, яких
ще декілька років тому не існувало. Приріст активів
у цьому періоді в середньому становив 20 % щорічно.
Послугами ісламських банків користуються такі
транснаціональні корпорації, як “General Motors”,
“ІВМ”, “Alcatel”, “Daewoo” та ін.
Джерело: складено авторами.
Так, в ісламських країнах може функціонувати різна за масштабом
і охопленням ісламська банківська система – від повністю ісламської
системи до системи, в якій співіснують традиційні та ісламські банківські установи або діють всього один або два ісламських банки.
183
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Наприклад, в Ірані та Судані створена банківська система, яка функціонує тільки на ісламських засадах.
У таких країнах, як Індонезія, Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати і Пакистан, банківський сектор представлений як ісламськими
банками, так і численними традиційними банківськими установами.
Така відмінність у побудові банківської системи в окремих країнах ісламського світу полягає в неоднаковому впливі релігійних принципів
на функціонування фінансового ринку.
Головним принципом діяльності ісламських банків є виключення
з усіх операцій процентної ставки. Замість видачі бізнесменові платної позики банк може інвестувати в проект кошти в обмін на участь у
прибутку. Вкладник ж отримує свій дохід також не у вигляді відсотка,
а шляхом участі в прибутку банку.
Роль ісламських банків у суспільстві була чітко зафіксована в офіційній заяві Міжнародної асоціації ісламських банків. “Ісламська банківська система зачіпає соціальні аспекти, які пов’язані безпосередньо
з ісламським способом життя і є головною відмінністю ісламських банків від традиційних, з філософії їх діяльності”.
У своїх операціях ісламські банки орієнтуються на соціальні наслідки прийнятих ними рішень. Прибутковість проекту – незважаючи на
важливість і пріоритет цього показника – не єдиний і не головний критерій, за яким оцінюється діяльність ісламських банків, оскільки вони
повинні переслідувати як матеріальні, так і соціальні цілі, що відповідають інтересам суспільства, і відігравати роль соціального гаранта. Соціальні цілі повинні бути невід’ємною частиною ісламського банкінгу.
Ісламський банк здійснює на вкладників не тільки економічний, а й
соціально-виховний вплив, стимулює заощадження та розвиток інвестиційної діяльності.
Слід зазначити, що існує цілий ряд об’єктивних причин, які не дозволяють ісламським банкам функціонувати і розвиватися більш успішно.
Головною ж причиною стримування міжнародного розвитку ісламських банків, на нашу думку, є те, що діяльність ісламських банків
припускає існування відповідного середовища, заснованого на ісламських принципах. У немусульманських країнах, як і в більшості мусульманських країн, не існує спеціального законодавства, яке регулювало б діяльність ісламських банків.
Проте, незважаючи ні на що, у кризовий 2009 рік ісламські банки отримали стабільний прибуток – на середньому за попередні роки рівні – 15 %, при цьому на 40 % збільшивши свою присутність по
184
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
всьому світу. Окрім того, фондовий ринок, контрольований ісламськими
банками, найменше постраждав під час кризи. Звичайні банки отримують шалені доходи на стадії підйому економіки, стаючи причиною кризи. Принципи функціонування ісламських банків жодною мірою не
сприяють розкручуванню кризи, більше того – дозволяють забезпечувати рівне фінансування економіки у всі часи [7].
Ці особливості ісламських банків обумовлені суттєвими відмінностями у їхній діяльності порівняно із банками неісламського світу.
З метою визначення особливостей функціонування ісламських банків нами було систематизовано основні відмінності банків ісламського
та європейського типу (табл. 4). Так, обмеження вкладень фінансових
ресурсів ісламськими банками виключно у реальні активи не дозволяє
їм займатися спекуляціями на віртуальних фондових ринках. Ісламські
банки відрізняються специфічним способом визначення і формування
ціни банківського кредиту, який передбачає безпосередню участь ісламських банків в управлінні виробництвом через прямі інвестиції керуючих пакетів акцій (понад 10 %).
Щодо відмінностей в інвестиційних стратегіях ісламських та європейських банків слід зазначити, що ісламські кредитні установи, на
відміну від європейських, не інвестують фінансові ресурси у підприємства й компанії, діяльність яких пов’язана з виробництвом і збутом
алкоголю, свинини або озброєння. У той же час великі суми направляються в реальний сектор економіки й науково-технічні розробки, приносячи хороший прибуток.
Окрім того, ісламський банкінг вимагає від фінансових інститутів
особистої участі в ризиках фінансованого проекту, що передбачає розподіл прибутку і збитків від реалізації проекту з позичальником коштів. Такі вимоги стимулюють ісламські фінансові інститути приділяти
належну увагу аналізу ризиків, пов’язаних з передбачуваним проектом,
і моніторингу над витратою коштів.
Таким чином, на відміну від західних фінансових установ, які в
останні роки видавали кошти позичальникам з підвищеним рівнем кредитного ризику без проведення достатнього і повного аналізу такого
ризику, принципи ісламського банкінгу встановлюють сувору дисципліну, що приводить до відсутності безвідповідального кредитування і
дозволяє істотно знизити кредитні ризики [14].
Спільною рисою в діяльності банків ісламського та європейського
типів є те, що рішення про вкладення коштів приймаються не одноосібно, а кредитним комітетом, радою директорів і т.д.
185
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Таблиця 4
Відмінності в діяльності ісламських та європейських банків
№
пор.
Критерій порівняння
Ісламські банки
Європейські банки
Вид активів,
в які дозволяються
вкладення
Дозволені вкладення
фінансових ресурсів,
виключно реальні активи
Спосіб визначення плати
за банківський кредит
Нарахування позичкового
Як правило, чітко
проценту заборонено.
визначена відсоткова
Принцип одержання прибутку ставка
і розподілу відповідальності
базується на пайовій участі
власника підприємства,
банку і вкладника
Прийняття рішень
про розміщення
банківських ресурсів
Відбувається колективно
3
4
Обізнаність вкладників
Висока
банку про його діяльність
Порівняно з ісламськими
банками є нижчою
Галузеві особливості
вкладення фінансових
ресурсів
Інвестиційні стратегії
визначаються
менеджментом банків
самостійно
1
2
5
Інвестиційні стратегії
визначаються залежно
від приписів релігійної етики
ісламу
Поряд із реальними
активами дозволені
та, більше того, широко
поширені вкладення
у фінансові активи
Відбувається колективно
Джерело: складено авторами.
Слід зазначити, що принципово відмінними в ісламських та європейських банках є підходи до гарантії збереження депозитів та обізнаності вкладників: так, вкладаючи гроші в банки європейського типу,
вкладник, як правило, не знає, на яких операціях банк буде заробляти
відсотки, кому він видасть кредит і т.д. Так, наприклад, у вітчизняних
умовах, вкладники часто дізнаються про ці особливості діяльності банку тільки після введення адміністрації в банк і заморожування вкладів. Ісламські ж банки дають вкладнику відчуття причетності до реального виробництва, оскільки їхня діяльність дійсно більш тісно пов’язана
із функціонуванням і розвитком реального сектору економіки.
З метою визначення переваг і недоліків взаємодії ісламських та
європейських банків з вкладниками нами було систематизовано відмінності розміщення депозитів у цих фінансових інститутах.
Так, якщо порівнювати поточний депозит в європейському банку
та поточний депозит в ісламському банку, слід зазначити, що перший
186
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
використовується вкладником для здійснення поточних розрахунків, при
цьому він отримує мінімальний відсоток. Дохід банку ж складає комісія
за обслуговування рахунку і дохід від використання цих коштів. Поточний депозит в ісламському банку також призначений для здійснення розрахунків і зберігання грошових коштів. Слід зазначити, що побудова
цієї фінансової послуги може відбуватися за такими схемами:
• Wadiah-рахунок, при якому грошові кошти приймаються банком у
довірене управління, і банк може використовувати ці кошти на свій
розсуд, при цьому всі ризики і доходи лягають на банк;
• Qard hasan-рахунки, які передбачають, що грошові кошти приймаються на основі договору займу, де вкладник виступає кредитором,
усі ж інші особливості цих рахунків відповідають wadiah-рахункам.
В європейських банках строковий депозит використовується клієнтами банку для зберігання вільних фінансових ресурсів та хеджування ризиків, наприклад, інвестиційних. Відсоткова ставка за такими
рахунками є вищою, ніж за поточними депозитами. Як правило, клієнт
банку не має права вилучати кошти до завершення строку депозитної
угоди, або ж має таке право, але за умови втрати відсотків.
Строковий депозит в європейському банку деякою мірою є відповідником інвестиційних депозитів в ісламських банках. Серед таких інвестиційних депозитів розрізняють:
• основний інвестиційний депозит – це один з найбільш популярних
видів депозитів в ісламських країнах, ці депозити вимагають створення інвестиційного пулу, в який входять депозити з однаковим строком погашення. При цьому залучені таким чином кошти не прив’язуються до якого-небудь специфічного проекту, а використовуються
постійно і в різних напрямках, доходи калькулюються і розподіляються в кінці звітного періоду;
• спеціальний інвестиційний депозит – має ті ж особливості, що й
основний інвестиційний депозит, за винятком мінімально необхідної
суми депозиту, рівного строку для всіх депозитів і цільової спрямованості інвестиційного проекту.
До специфічних послуг ісламських банків слід віднести зберігаючий депозит, який відрізняється від поточного депозиту тим, що банком
виплачується дохід. Цей фінансовий продукт може будуватися банком
за допомогою таких схем:
• Wadiah-рахунку;
• Qard hasan-рахунку;
• Mudarabi.
187
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
У першому і другому випадках до договорів поточного депозиту
додаються наступні умови: обмежена кількість знять за місяць, можливі “подарунки” від банку як розподілу доходу.
При депозитах mudaraba банк призначається мударібом (mudarib),
тобто розпорядником коштів вкладника у процесі інвестування. Вкладник отримує прибуток при підтримці постійного залишку на своєму
рахунку, залежно від часток, обумовлених у депозитному договорі.
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що розміщення
депозитів у банках ісламського і європейського типу має суттєві відмінності: вкладників ісламських банків, на відміну від європейських
банків, які є суто кредиторами, можна порівняти з інвесторами або акціонерами, які отримують дивіденди, коли банк одержує прибуток або
втрачає частину своїх заощаджень, якщо банк заявляє про збитки.
Отже, проаналізувавши особливості ведення банківської справи в
ісламському світі, можна стверджувати, що ці особливості є перевагами
ісламських банків порівняно із банками усього іншого світу.
На сьогоднішній день налічується близько 500 великих ісламських
фінансових інститутів, керуючих портфелем активів, що оцінюється
приблизно в 822 млрд. доларів США [6].
У сучасному світі принципи ісламського банкінгу успішно застосовуються не лише в мусульманських країнах, але й у країнах Європи
та в США. Багато західних банків відкрили і підтримують так звані
“ісламські вікна” – відділення банку, що займаються наданням послуг
відповідно до норм шаріату – для надання подібних послуг, які існують
паралельно зі стандартним набором послуг у таких банках [14].
Основними причинами настільки стрімкого розвитку ісламського
банкінгу стали значний приплив нафтодоларів у мусульманських країнах, що забезпечує велику кількість тимчасово вільної ліквідності, яка
не спрямована на фінансування інвестиційних проектів усередині цих
країн, та інтенсивний розвиток фінансової інфраструктури шляхом створення фінансових центрів у Саудівській Аравії, Кувейті, Об’єднаних
Арабських Еміратах і Малайзії. Ці причини, зокрема гіперліквідність і
зростання якості фінансової інфраструктури в цих країнах, стимулюють
використання цих вільних ресурсів ісламських банків для проектів за
кордоном, що підсилюється також кризою ліквідності в Європі та
США [7].
Окрім того, як ще один фактор входження ісламських банків на
ринки країн Європи слід назвати зростання кількості мусульманського
населення в цих країнах.
Якщо в Азії на почесне звання центру ісламських фінансів претендує Малайзія, то в Європі найактивніше ісламський банкінг розвивається у Великобританії [6].
188
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Перший у Європі ісламський банк “Islamic Bank of Britain” відкрився у Лондоні ще в 2002 р. Найбільші банки світу, такі як британський “HSBC” і французький “Societe Generale”, надають своїм клієнтам
ряд послуг відповідно до ісламських принципів фінансування. Даний
факт є результатом розвиненої фінансової інфраструктури Великобританії і прагнення уряду країни вивести систему законодавства і пруденційних норм на такий рівень, який дозволить ісламському банкінгу
успішно функціонувати поряд із традиційною банківською системою.
Слід також зазначити, що в процесі обговорення бюджету Об’єднаного Королівства у 2008 році було задекларовано намір роботи з ісламським фінансуванням у рамках стратегії казначейства із забезпечення статусу Лондона як провідного фінансового центру. Лондон з його
майже двохмільйонним мусульманським населенням і домінуючим становищем на ринку капіталу, на думку експертів, може стати саме тією
сполучною ланкою, яка дозволить направити надлишкові кошти мусульманських країн на Захід [6].
З огляду на те, що у Франції проживає найбільша кількість мусульман серед європейських країн, у цій країні вже декілька років триває
процес створення Європейського центру з ісламського фінансування.
Слід зазначити, що в даний час “Ісламський банк Катару” – “Qatar
Islamic Bank”, який отримав дозвіл від центрального банку Франції,
знаходиться в процесі створення ісламського банку на території цієї
країни.
Федеральне управління фінансових послуг Німеччини (BaFin) –
головне відомство, яке регулює роботу банківського сектору, видало обмежену ліцензію на ведення банківської діяльності банку “Kuveyt Turk
Participation Bank”. Контрольний пакет акцій цього банку належить
кувейтському “Kuwait Finance House” – одному з найбільших ісламських банків за обсягом активів. Серед інших акціонерів – “Islamic
Development Bank”, який має 9 % акцій банку “Kuveyt Turk Participation
Bank”. У жовтні минулого року у Франкфурті-на-Майні BaFin вперше
провело конференцію з ісламських фінансів. До теперішнього часу
“Kuveyt Turk” мав філію в однойменному місті, і нинішня видача ліцензії, нехай навіть обмеженої, фактично означає підвищення статусу і
повноважень його німецького представництва.
Турки, які живуть і працюють у Німеччині та країнах Бенілюксу,
зазвичай є основними клієнтами банку, який, відповідно до шаріату,
пропонує угоди, засновані на принципі розподілу прибутку і збитків
з клієнтом. Тепер ліцензія банку дозволяє йому перекладати кошти
інвесторів і власників депозитів з Німеччини на їх рахунки в Туреччині.
189
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Слід зазначити, що в Німеччині також поширені так звані “ісламські вікна”, вони є у цілого ряду фінансових установ, зокрема банків
“Deutsche Bank”, “Hypo Real Estate Bank”, “Commerzbank” і страхових
компаній “Allianz” і “FWU AG”, які займаються поширенням таких
ісламських фінансових продуктів, як операції з нерухомістю, пряме
приватне інвестування, а також операції з ісламськими цінними паперами.
Слід зазначити, що про відкриття ісламських банків все активніше йде мова в Україні, Росії й Казахстані.
Слід зазначити, що в Росії з 1991 року функціонував “Бадр-Форте
Банк”. І той випадок, коли в грудні 2006 р. Центральний банк РФ відкликав ліцензію у “Бадр-Форте Банку” – єдиного в Росії банку, який
використовував ісламські методи і технології ведення бізнесу, став, на
нашу думку, чітким сигналом про відсутність підтримки ісламського
банкінгу з боку влади.
У листопаді 2010 року російські ЗМІ повідомили, що на 25 листопада 2010 р. заплановано відкриття в Росії представництва ABC
International Bank. Основним акціонером ABC International Bank є
Центральний банк Лівії. Передбачається, що представництво в Росії
буде обслуговувати експортерів та імпортерів із Росії, України та Білорусі, які працюють з партнерами із країни Близького Сходу та Північної Африки.
Все частіше у засобах масової інформації можна зустріти обговорення необхідності залучення до України фінансових ресурсів банків з
ісламських країн. На сьогоднішній день в Україні немає жодного банку
з іноземним капіталом із походженням з ісламських країн.
Проте рік тому “Фортуна-банк” заявив, що вже в 2010 році створить перші в країні продукти, що відповідають канонам ісламу [19].
Ця обіцянка та ідея в життя до цього часу не втілена...
Проте для того, щоб ісламські банки інвестували в Україну, необхідно створити умови для ведення бізнесу за нормами шаріату та передусім змінити принаймні дві статті “Закону України про банки і банківську діяльність”: ст. 48: “Банкам забороняється діяльність у сфері
матеріального виробництва, торгівлі й страхування” та ст. 49: “Надання
безпроцентних кредитів забороняється” [19].
Входження ісламських банків на європейські ринки у систематизованому вигляді наведено в табл. 5.
Отже, систематизувавши особливості входження ісламських банків
на фінансові ринки європейських країн, нами було визначено основні
проблеми, з якими вони при цьому стикаються:
• високий рівень конкуренції на фінансових ринках європейських
країн – вихід на європейські ринки сполучений зі все зростаючою
190
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
конкуренцією з боку традиційних банків, які почали пропонувати
продукти ісламського банкінгу (шляхом відкриття “ісламських вікон”), трансформацією традиційних банків в ісламські та появою нових гравців на ринку;
• залежність діяльності ісламських банків від кон’юнктури нафтового ринку – поточне падіння цін на нафту і зниження рівня тимчасово вільної ліквідності позначається на можливостях ісламських банків щодо розширення своєї діяльності, у тому числі на європейські
ринки;
• надлишкова ліквідність – відсутність ефективної альтернативи традиційному міжбанківському валютному ринку, що працює відповідно до принципів шаріату, приводить до серйозних ускладнень у
сфері управління ліквідністю ісламськими фінансовими інститутами, окрім того, обмежені можливості для інвестицій, відповідно до
принципів ісламу з боку банків, у свою чергу приводять до необґрунтованого завищення вартості активів;
• управління ризиками – робота відповідно до принципів ісламу піддає ісламські фінансові інститути додатковим ризикам порівняно із
загальними для банківської індустрії, ці ризики містять у собі ризик
відповідності принципам шаріату, правові ризики і т.д. З огляду на
розширення діяльності інститутів ісламського банкінгу на європейські країни, функція управління ризиками в ісламських фінансових
інститутах повинна забезпечити не лише специфічне управління ризиками, але й стабільний розвиток індустрії.
Загальною проблемою у розвитку ісламських банків є їхня відносна “молодість”: незважаючи на зростаючий інтерес до ісламського банкінгу, він все ще перебуває на ранній стадії свого розвитку.
Однак, незважаючи на проблеми розвитку, конкуренцію і недостатній досвід, ісламська банківська система володіє серйозними перспективами зростання. Високий рівень ресурсозабезпечення, значний фінансовий потенціал ісламського світу, а також підвищена увага світової громадськості, обумовлена передусім стійкістю ісламських банків
до нинішньої глобальної кризи, є надійною основою цієї економічної
моделі. Одним із примітних фактів визнання ісламських фінансів на Заході стала публікація в березні 2009 року в офіційній газеті Ватикану
L’Osservatore Romano статті за назвою “Ісламські фінанси: пропозиції
та ідеї Заходу в умовах кризи”. У цій роботі Л. Наполеоні і К. Сегре
висувають припущення щодо того, що ісламські фінанси можуть послабити кризові явища на різних ринках і у світовій фінансовій системі в
цілому, а також звертають увагу на важливість скасування позикового
191
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
відсотка і неспекулятивний характер діяльності ісламських банків. Окрім
того, автори відзначають, що в умовах кризи банки можуть взяти за
приклад ісламські фінансові установи при формуванні нових правил
для Західного світу [12].
Таблиця 5
Особливості діяльності ісламських банків у країнах Європи
№
пор.
1
2
3
4
Країна
Банк
Німеччина Kuwait Finance
House
Функціонує з 2002 року, має 3 відділення
Kuveyt Türk
Beteiligungsbank
Планується, що цей банк розпочне свою
діяльність у Мюнхені на початку 2011 року
Франція
Qatar Islamic
Bank
Отримав дозвіл на відкриття відділення
Велика
Британія
France-Press
Функціонує з 2003 року, є першим і єдиним
ісламських банком, плата за кредитами
і депозитами надається на основі ісламської
етики і віросповідання
Росія
Бадр-Форте Банк Функціонував у Російській Федерації до грудня
2006 р., планувалося, що одним із акціонерів
стане ісламський Банк реконструкції та розвитку.
Спеціалізувався на проектах зі спільною участю
російського та арабського капіталу із Малайзії,
Індонезії, Туреччини, Пакистану та ін. Був єдиним
російським банком, який входив у Всесвітню
асоціацію ісламських банків
ABC International
Bank
Джерело: складено авторами.
192
Характеристика
Розпочав свою роботу наприкінці 2010 р., банк
орієнтований на експортерів та імпортерів у галузі
машинобудування, виробництва будівельних
матеріалів, виробництва, переробки лісу та ін.
Окрім того, планується, що російське
представництво буде забезпечувати фінансування
проектів за участі державних компаній Російської
Федерації та Лівії, наприклад, будівництво
залізниці Сірт-Бенгазі в Лівії, яку будує Російська
залізниця
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Висновки. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:
1. Банківські установи мають більш тривалий період розвитку порівняно із іншими видами фінансових посередників в ісламських країнах на сучасному етапі. Проведене дослідження процесів виникнення
і становлення ісламських та європейських банків дозволяє стверджувати, що вони є принципово відмінними. Вивчення особливостей становлення та розвитку ісламських банків дозволило виокремити у цьому
процесі п’ять етапів: зародження (VIII–X ст., ХІІ–ХІІІ ст.), спроба відновлення (60-ті рр. ХХ ст.), становлення (70-ті рр. ХХ ст.) розвиток
(80–90-ті рр. ХХ ст.), розширення діяльності та вихід на фінансові ринки неісламських країн (з 2000 р.). Становлення банківських установ в
ісламських країнах стало датою відліку розбудови фінансових систем
у цих країнах, які на сьогоднішній день мають банкоцентричний характер.
2. Проведення порівняльного аналізу функціонування ісламських
та європейських банків дозволило обґрунтувати, що ключові відмінності у їхній діяльності полягають в особливостях активів, в які дозволяється вкладати фінансові ресурси банку, способі визначення плати за
надання кредиту, рівні обізнаності вкладників банківських установах
щодо напрямів та стратегії їхньої діяльності, наявності галузевих особливості щодо вкладення та інвестування банками фінансових ресурсів,
особливостях розміщення депозитів. Доведено, що особливості діяльності банківських установ ісламського типу в сучасних умовах розвитку світової економіки фактично є їхніми перевагами порівняно із банківськими установами європейських країн.
3. Дослідження процесу діяльності ісламських банків на фінансових
ринках таких країн, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія та
Україна дозволило виокремити дві форми їхнього функціонування:
по-перше, створення “ісламських вікон” банківськими установами цих
країн та безпосереднє входження банків, які походять з ісламських країн, на ринки країн Європи. У процесі дослідження визначено перспективи і перешкоди співпраці між економічними суб’єктами європейських
країн та ісламськими банками.
Список літератури
1. Беккин О. К. Механизмы финансирования в исламском банковском деле
(окончание) / О. К. Беккин // Банковское дело. – 2007. – № 9. – C. 79–84.
2. Беккин Р. И. Исламское страхование в зарубежных странах / Р. И. Беккин //
Финансы. – 2007. – № 11. – C. 46–53.
3. Беккин Р. И. Специфика услуг исламских банков / Р. И. Беккин // Банковские
услуги. – 2007. – № 8. – C. 19–33.
193
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
4. Бирюков Е. Новые тенденции в деятельности исламских банков (на примере
аравийских монархий) / Е. Бирюков // Мировая экономика и международные
отношения. – 2008. – № 7. – C. 82–92.
5. Бобров Є. А. Аналіз тенденцій розвитку фінансового ринку країн Близького
Сходу та Південно-Східної Азії / Є. А. Бобров // Фінанси України. – 2008. –
№ 7. – С. 92–102.
6. Бондаренко Д. Исламские банки бьют рекорды [Электронный ресурс] / Дмитрий Бондаренко // Экономические известия. – № 97. – 16.06.2010. – Режим
доступа : http://www.prostobankir.com.ua/mezhbankovskiy_biznes/stati/islamskie_
banki_byut_rekordy. – 01.12.2010. – Название с экрана.
7. Вовк В. Ісламська економічна модель виключає можливість виникнення кризи [Електронний ресурс] / Володимир Вовк. – Режим доступу : http://islam.in.ua/
4/ukr/full_articles/5833/visibletype/1/index.html. – 01.12.2010. – Назва з екрана.
8. Зарипов И. А. Исламское банковское дело: история развития / И. А. Зарипов,
А. В. Петров, Д. В. Житов // Международные банковские операции. – 2006. –
№ 4. – C. 33–41.
9. Зарипов И. А. Исламское банковское дело: история развития / И. А. Зарипов,
А. В. Петров, Д. В. Житов // Международные банковские операции. – 2006. –
№ 5. – C. 53–64.
10. Заруцька О. А. Проблеми і перспективи реалізації ісламської економіки в сучасних умовах [Електронний ресурс] / О. А. Заруцька. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Gileya/2010_38/Gileya38/F28_doc.pdf. –
Назва з екрана.
11. Корнєєв В. Особливості діяльності та фінансові інструменти ісламських банків / В. Корнєєв // Вісник Національного банку України. – 2008. – № 9. –
C. 14–16.
12. Куртмоллаєв С. Ісламські фінанси: Принципи і сучасні тенденції [Електронний ресурс] / Сейдалі Куртмоллаєв. – Режим доступу : http://islam.in.ua/4/
ukr/full_articles/5623/visibletype/1/index.html. – Назва з екрана.
13. Нуруллина Г. Этика исламского бизнеса / Г. Нуруллина. – М. : УММА, 2000. –
47 c.
14. Петренко Ф. А може варто замислитися? Про ісламський банкінг заговорили
в Україні [Електронний ресурс] / Федір Петренко. – Режим доступу : http://islam.
in.ua/5/ukr/full_articles/2999/visibletype/1/index.html. – Назва з екрана.
15. Петренко Ф. Исламские банки – кто они? [Электронный ресурс] / Федор Петренко. – Режим доступа : http://www.knukim-edu.kiev.ua/?id=649&view=article. –
01.12.2010. – Название с экрана.
16. Станков О. С. Особливості діяльності фінансових арабських інститутів /
О. С. Станков // Регіональна економіка. – 2008. – № 4. – С. 151–156.
17. Тагібеков М. Особливості та переваги ісламського банкінгу / М. Тагібеков //
Фінансовий ринок України. – 2009. – № 11. – С. 33–35.
18. Шевчук К. Банки під “небесним прикриттям”: як воно там, і чи світить це нам?
[Електронний ресурс] / Катерина Шевчук. – Режим доступу : http://h.ua/story/
6828/. – 01.12.2010. – Назва з екрана.
19. Що заважає притоку арабських інвестицій в Україну? [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://islam.in.ua/4/ukr/full_articles/6243/visibletype/1/index.
html. – 01.12.2010. – Назва з екрана.
194
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
20. Report of the islamic capital market task force of the international organization
of securities commissions Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.
iasplus.com/resource/ioscoislamiccapitalmarkets.pdf.
Отримано 25.04.2012
Summary
This article explores the Islamic banks in different stages of their
development, the peculiarities of the functioning of banking systems in
different Islamic countries, the differences between the activities of Islamic
and European banks. The features of the entrance of Islamic banks in the
financial markets of Western European countries, barriers and prospects for
the entrance and activities of Islamic banks in Russia and Ukraine are
characterized.
195
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 657:331.102.24
О. І. Кремень, канд. екон. наук, О. І. Чоботар,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
БУХГАЛТЕРСЬКА ПРОФЕСІЯ: ЗНАЧЕННЯ
ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА, ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА
У статті досліджено процес становлення бухгалтерської професії, її особливості та кваліфікаційні вимоги до облікових працівників, переваги бухгалтерської роботи. Авторами проаналізовано існуючі підходи до визначення вимог до
професійного бухгалтера та формалізовано внесок фахівців з бухгалтерського
обліку у розвиток підприємства, держави та суспільства.
Ключові слова: професія бухгалтера, бухгалтер.
Постановка проблеми. Професія бухгалтера – одна з найдавніших
і найпоширеніших серед економічних професій. Розвиток цієї професії
нараховує вже кілька століть. Основи бухгалтерського обліку винайшов
італійський чернець Фра Бартоломео де Пачолі. У царській Росії посада
бухгалтера була офіційно заснована Петром I на початку XVIII ст.22
Не потребує доведення той факт, що без бухгалтера не зможе нормально функціонувати і розвиватися жодне підприємство. Відтак кожна поважна установа потребує висококваліфікованого фахівця, справжнього професійного бухгалтера. Такий працівник повинен мати відповідні якості, вміння, щоб відмінно виконувати свої обов’язки та
вміло застосовувати свої знання.
Аналіз останніх публікацій. Проблема формування та розвитку
професії бухгалтера займає одне з ключових місць серед досліджень у
наукових колах, якій приділяли і продовжують приділяти все більше
уваги як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема О. Бакаєв, І. Білоусова, М. Білуха, П. Безруких, Ф. Бутинець, М. Вебер, С. Голов, С. Дж. Грей,
В. Жук, В. Івашкевич, Г. Кірейцев, А. Міхалкевич, О. Петрук, С. Прилипко, Я. Соколов, Л. Чижевська та ін.
Не вирішені раніше частини проблеми. Незважаючи на різноплановість та глибину проведених досліджень, недостатньо вирішеною
залишається проблема систематизації якостей професійного бухгалтера
та внеску фахівців із бухгалтерського обліку у розвиток підприємства,
держави та суспільства.
Метою статті є систематизація особливостей бухгалтерської роботи та обґрунтування внеску фахівців із бухгалтерського обліку в розвиток підприємства, держави та суспільства.
Виклад основного матеріалу. Слово “бухгалтер” виникло у середньовічні часи і в перекладі з німецької воно означає “книгознавець”,
© О. І. Кремень, О. І. Чоботар, 2012
196
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
тому що раніше надходження і витрати товарно-матеріальних цінностей
та грошових коштів записували в спеціальну книгу. У 1494 р. італійський математик Лука Пачолі опублікував книгу “Трактат про рахунки і
записи” – першу книгу з бухгалтерського обліку, в якій він розтлумачував купцям сенс найпростіших бухгалтерських операцій – дебету,
кредиту та балансу. Сьогодні таких операцій набагато більше, а професія бухгалтера набула надзвичайної суспільної значущості [3].
Окрім італійського математика та одного із основоположників сучасних принципів бухгалтерії Фра Лука Бартоломео де Пачолі, відомими бухгалтерами були Бенедетто Котрульї, Олександр Михайлович
Галаган та Федір Венедиктович Єзерський [1]. Бенедетто Котрульї –
це італійський купець XV ст. і неаполітанський дипломат, автор книги
“Про торгівлю і досконалого купця”, яка побачила світ у 1458 році.
Бенедетто Котрульї є одним із творців італійської бухгалтерії. У його
працях вперше йдеться про бухгалтерський облік як про науку. Бенедетто Котрульї поклав початок розгляду бухгалтерського обліку як знаряддя управління окремим підприємством, з одного боку, і як універсальної методологічної науки – з іншого. Олександр Михайлович Галаган є
представником бухгалтерської справи радянських часів. Він вважав, що
облік починається зі спостереження тих цінностей, з якими одиничне господарство вступає в економічну діяльність. Федір Венедиктович
Єзерський – російський економіст, теоретик і практик бухгалтерської
справи, який запропонував оригінальну власну форму бухгалтерської
звітності. Ця людина у свій час стала засновником наймасовіших бухгалтерських курсів в Росії.
Значення бухгалтерської професії для підприємства ще наприкінці XIX століття сформулював І. Ф. Шерр: він вважав, що бухгалтерський облік – непогрішний суддя минулого, необхідний керівник сучасного і надійний консультант майбутнього кожного підприємства [6].
У системі якостей особистості, що забезпечують успішність виконання нею професійних обов’язків бухгалтера, нами було виокремлено особисті риси та здібності і схильності (рис. 1).
Насамперед бухгалтер повинен бути відповідальним, мати аналітичний склад розуму, математичні здібності, бути посидючим і скрупульозним, мати схильність до роботи з числами. Також бухгалтер повинен володіти гарною пам’яттю, акуратністю, добре володіти ПК, а
також у сучасних умовах бути добре знайомим з автоматизованими системами бухгалтерського обліку.
Окрім того, особі, що хоче працювати бухгалтером, необхідні висока концентрація уваги і вміння зберігати таємниці, оскільки часто
бухгалтер володіє інформацією, що має статус конфіденційної або комерційної таємниці.
197
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Якості особистості, що забезпечують успішність виконання нею
професійних обов’язків бухгалтера
Особисті риси
Здібності та схильності
- відповідальність;
- обов’язковість;
- “педантизм” у роботі;
- наполегливість;
- чесність;
- акуратність;
- емоційно-психічна
стійкість і передусім
висока здатність
до самоконтролю;
- справедливість
- високий рівень математичних здібностей;
- здатність до аналізу, синтезу, узагальнення
отриманої інформації;
- хороший розвиток концентрації, стійкості та переключення
уваги, що полягає, по-перше, у здатності протягом тривалого
часу зосереджуватися на одному предметі, займатися
певним видом діяльності, а також, по-друге, у здатності
швидко переходити з одного виду діяльності на інший;
- гарний розвиток короткочасної і довготривалої пам’яті;
- здатність тривалий час займатися одноманітним видом
діяльності;
- схильність до роботи з документами та цифрами;
- посидючість, терплячість;
- гарні навички роботи на персональному комп’ютері
Рис. 1. Якості особистості, необхідні
для успішної професійної реалізації у бухгалтерській діяльності
Джерело: складено авторами на основі [12].
Водночас, враховуючи ускладнення господарської діяльності економічних суб’єктів і виникнення нових її форм, слід зазначити, що для
того, щоб бути хорошим бухгалтером, самих лише якостей замало, потрібно мати і відповідні знання. Зокрема бухгалтер повинен знати:
• законодавчі акти, постанови, розпорядження, накази, керівні, методичні та нормативні матеріали з організації бухгалтерського обліку та
складання звітності;
• форми і методи бухгалтерського обліку на підприємстві;
• план і кореспонденцію рахунків;
• організацію документообігу по ділянках бухгалтерського обліку;
• порядок документального оформлення і відображення на рахунках
бухгалтерського обліку господарських операцій;
• методи економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства;
• правила експлуатації електронно-обчислювальної техніки;
• економіку, організацію праці та управління;
• ринкові методи господарювання;
• законодавство про працю, правила і норми охорони праці.
198
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Не існує загальних правил, як саме повинен діяти бухгалтер у
кожній окремій ситуації: його дії та прийняте рішення будуть залежати
від рівня його знань законодавства, вміння застосовувати його до конкретної господарської операції, своєчасно й правильно оформлювати
конкретну господарську операцію документами, відображати в облікових регістрах.
Кваліфікований бухгалтер розбирається у всіх питаннях обліку та
податкової політики.
Отже, високопрофесійний бухгалтер для організацій – це безцінний і шанований працівник на підприємстві.
Ще в 1925 році Рада народних комісарів СРСР своєю Постановою від 18 серпня 1925 р. затвердила “Положення про інститут державних бухгалтерів-експертів”, в якому чітко було визначено головні завдання бухгалтера:
• перевірка річних і ліквідаційних балансів закладів і підприємств з
публічною звітністю;
• видача висновків з усіх питань рахівництва та звітності на вимогу
комісій чи інших контрольно-перевірочних органів закладів і підприємств;
• видача висновків і консультацій з питань обліку за особливими завданнями центральних і місцевих органів народних комісаріатів робітників і селян СРСР і союзних республік;
• проведення експертиз на вимогу судових та адміністративних органів;
• виконання робіт з постановки та ведення обліку, звітності і річних
звітів, а також виконання рахункових експертиз, видача висновків
та виконання інших облікових робіт за погодженням із закладами
та підприємствами тощо [10].
Зарубіжні дослідники М. Р. Метьюс та М. Х. Перера виділили ряд
особливостей, якими характеризується бухгалтерська професія:
1) професія припускає дотримання певних правил і стандартів, які відносяться не тільки до професійних знань, вмінь і навиків, але й того, як практики забезпечують свою відповідність цим нормам;
2) компетентність повинна поєднуватися з професійною чесністю;
3) діяльність професіонала, що протікає у взаєминах з людьми, покладає на нього особливі обов’язки;
4) професія не ставить собі за мету отримання прибутку. У цьому контексті має значення рівень обслуговування та якість виконуваної
роботи;
199
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
5) чим більше праця є професійною, тим більша відповідальність покладається на працівника;
6) із соціальної точки зору професія являє собою організовану групу,
яка сформована в постійній взаємодії з суспільством; виконує соціально значущі функції за допомогою системи формальних і неформальних відносин; створює свою субкультуру як передумову успіху в кар’єрі [7].
Інші зарубіжні автори наводять наступний перелік ознак професії:
спеціальні знання, що забезпечуються визнаними навчальними центрами; специфічні кваліфікаційні вимоги, що регулюють поетапне навчання професіонала; етичні норми поведінки; відповідність суспільним інтересам; наявність органу, що регулює все перераховане вище [2].
Для бухгалтерської професії, як і для будь-якої іншої, існують свої
вимоги, що відповідають певним посадам. У систематизованому вигляді кваліфікаційні вимоги до різних бухгалтерських посад наведено
в табл. 1.
Таблиця 1
Кваліфікаційні вимоги до облікових працівників
№
пор.
1
2
Посада
Кваліфікаційні вимоги
Головний бухгалтер,
начальник (завідувач)
відділу (управління)
бухгалтерського обліку
Повна вища освіта відповідного напряму підготовки
(магістр, спеціаліст); післядипломна освіта в галузі
управління; стаж бухгалтерської роботи за професіями
керівників нижчого рівня: для магістра – не менше
2 років, спеціаліста – не менше 3 років
Завідувач сектору
у відділі (управлінні)
бухгалтерського обліку
Повна вища освіта відповідного напряму підготовки
(магістр, спеціаліст); стаж бухгалтерської роботи
для магістра – не менше 2 років, для спеціаліста –
не менше 3
3
Провідний бухгалтер
Повна вища освіта відповідного напряму підготовки
(з дипломом спеціаліста) (магістр, спеціаліст) та підвищення кваліфікації; стаж
роботи за професією бухгалтера 1 категорії
не менш як 2 роки
4
Бухгалтер І категорії
Повна або базова вища освіта відповідного напряму
(з дипломом спеціаліста) підготовки (магістр, спеціаліст або бакалавр)
та підвищення кваліфікації; для магістра – без вимог
до стажу роботи, для спеціаліста – стаж роботи
за професією бухгалтера II категорії не менше
як 2 роки, для бакалавра – не менше як три роки
200
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Продовж. табл. 1
№
пор.
5
6
Посада
Кваліфікаційні вимоги
Бухгалтер II категорії
Повна або базова вища освіта відповідного напряму
(з дипломом спеціаліста) підготовки (спеціаліст або бакалавр) та підвищення
кваліфікації; для спеціаліста – без вимог до стажу
роботи, для бакалавра – стаж роботи за професією
бухгалтера не менше 2 років
Бухгалтер з дипломом
спеціаліста
Повна або базова вища освіта відповідного напряму
підготовки (спеціаліст або бакалавр), без вимог
до стажу роботи
Бухгалтер І категорії
Базова вища освіта відповідного напряму підготовки
(бакалавр, молодший спеціаліст) та підвищення
кваліфікації; стаж роботи за професією бухгалтера
II категорії не менше як 1 рік
Бухгалтер II категорії
Базова вища освіта відповідного напряму підготовки
(бакалавр, молодший спеціаліст) та підвищення
кваліфікації; стаж роботи за професією бухгалтера
не менше як І рік
Бухгалтер
Базова вища освіта відповідного напряму підготовки
(молодший спеціаліст) без вимог до стажу роботи або
повна загальна середня освіта та професійно-технічна
освіта і стаж роботи за професіями технічного
службовця в галузях фінансової діяльності, роботи
з базами даних, статистики, бухгалтерського обліку
не менше як 1 рік
Старший касир
Базова вища освіта відповідного
напряму підготовки (молодший спеціаліст) без вимог
до стажу роботи або повна загальна середня освіту
та професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації
і стаж роботи за професією касира не менше як 1 рік
Касир
Повна загальна середня освіта; професійно-технічна
освіта або професійне навчання на виробництві
без вимог до стажу роботи
7
8
9
10
11
Джерело: [5].
У ситуації, коли керівник пропонує особі зайняти певну посаду,
він насамперед звертає увагу на її кваліфікацію. При цьому особи, які
не мають професійної освіти або стажу роботи, що встановлені кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід бухгалтерської діяльності та якісно і в повному обсязі виконують доручені роботи, у виняткових випадках можуть бути зараховані на відповідні посади.
201
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Бухгалтер має бути обізнаний в усіх справах підприємства та особливостях діяльності. Основні аспекти професійної діяльності бухгалтера підприємства нами були систематизовано за напрямами: “забезпечує”, “визначає” та “проводить” (рис. 2).
Слід звернути увагу, що всі підрахунки бухгалтера корисні не тільки для контролюючих органів і передусім податкової інспекції: вони
становлять великий інтерес для керівництва компанії.
Завдяки підрахункам бухгалтера менеджмент компанії може бачити повну картину витрат і доходів, і у зв’язку з цим може регулювати і змінювати діяльність компанії, а також планувати подальший
її розвиток.
Бухгалтер
забезпечує
складає/визначає
проводить
- розробку робочого
плану рахунків, форм
первинних документів,
документів
для внутрішньої
бухгалтерської звітності;
- облік майна, зобов’язань
і господарських
операцій;
- визначення змісту
основних прийомів
і методів ведення
обліку і технології
обробки бухгалтерської
інформації;
- формування, ведення
і зберігання бази даних
бухгалтерської
інформації
- звітні калькуляції
собівартості продукції
(робіт, послуг);
- джерела утворення втрат
і непродуктивних витрат;
- суми податків і зборів
страхових внесків,
платежів, капітальних
вкладень, заробітної
плати, інших виплат
і платежів;
- основні показники
діяльності підприємства
(доходи, витрати,
вартість оборотних
та необоротних активів,
суми зобов’язань тощо);
- фінансову звітність
підприємства
- економічний аналіз
фінансово-господарської
діяльності підприємства
з метою виявлення
внутрішньогосподарських
резервів;
- заходи вдосконалення
документообігу,
впровадження
прогресивних форм
і методів бухгалтерського
обліку;
- інвентаризацію
грошових коштів
і товарно-матеріальних
цінностей;
- заходи щодо збереження
бухгалтерських
документів
Джерело: розроблено авторами.
Рис. 2. Основні напрями бухгалтерської роботи
Висока відповідальність бухгалтера зумовлена тим, що він відповідає за будь-яку помилку в розрахунках. З одного боку, робота бухгалтерії суворо контролюється роботодавцем, з іншого – нормативно-правовими актами, передусім з питань оподаткування діяльності суб’єктів
202
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
господарювання, які часто суперечать один одному. Тому бухгалтеру
вкрай необхідно розбиратися в перипетіях та тонкощах законодавства
та вміти грамотно, обґрунтовано і відповідально спілкуватися із представниками державних органів, зокрема контролюючих.
Л. Чижевська стверджує, що професія бухгалтера увійшла до ключових, найнеобхідніших для розвитку країни, чиї внески та досягнення привертають увагу громадськості. На думку автора, ця професія залишається привабливою для молоді, але стає дедалі складнішою для
опанування [15].
У сучасних умовах свої професійні знання бухгалтер може застосувати в таких сферах:
• банківська діяльність;
• інші установи фінансового посередництва (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, лізингові компанії, фінансові компанії тощо);
• бюджетні установи;
• державні контролюючі органи;
• суб’єкти господарювання малого і великого бізнесу [12].
Найбільш завзяті представники професії, постійно підвищуючи
свою кваліфікацію, рано чи пізно стають аудиторами, фінансовими директорами, директорами з економіки та фінансів або відкривають власний бізнес – аудиторську або консалтингову фірму.
Незважаючи на складність і важливість бухгалтерської роботи,
багато фахівців у галузі бухгалтерського обліку сходяться на думці, що
їхня професія не потребує якихось надприродних здібностей: головне,
щоб подобалася ця робота. Але як може не подобатися ця професія,
якщо в роботі бухгалтерів-практиків є безліч плюсів:
• розвиток логічного мислення – це передусім стосується формуванням
проводок: у бухгалтерській роботі вміння правильно все “пов’язати”
дуже високо цінується;
• напрацювання професійних навичок – те, що спочатку робилося із
складностями і труднощами, після кількох спроб займає зовсім небагато часу, за рахунок чого бухгалтер має переважно нормований
робочий день;
• наявність постійного потоку нової інформації – враховуючи, що всі
господарські операції фірми “проходять” через руки бухгалтера, людина, схильна до аналізу, може оцінити ефективність управлінських
рішень керівництва і сформувати комплексне уявлення про стан
справ суб’єкта господарювання;
• попередня перевага бухгалтерської роботи визначає наявність наступної – сучасне життя вимагає від бухгалтера гнучкості та постійного підвищення кваліфікації – на цій посаді доводиться постійно
203
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
вчитися, оскільки змінюється законодавство, з’являються нові інструменти, програми та технології;
• стабільність – з одного боку, приблизний обсяг бухгалтерської роботи заздалегідь відомий і піддається плануванню, з іншого – попит
на спеціалістів з бухгалтерського обліку завжди залишається високим. У цьому контексті слід зазначити, що навіть у 40–50 років бухгалтеру не загрожує відмова на новій вакансії: досвід бухгалтера
завжди працює на нього;
• спілкування – бухгалтеру доводиться мати справу з безліччю людей,
при цьому виробляється впевненість у собі, вміння говорити “ні”, наполягати на своєму і знаходити підхід до різних співрозмовників;
• влада – бухгалтер має право вимагати звіт навіть у керівництва фірми, при тому, що співробітники підприємства будуть зацікавлені в
добрих відносинах з бухгалтером – від нього багато залежить, наприклад, чи вчасно сплачені рахунки, видана зарплата і т.д.;
• підвищення і розвиток самодисципліни – у бухгалтерії важлива будьяка дрібниця, будь-яка деталь: гарний бухгалтер робить все ретельно
і на совість, адже в цій роботі все має сходитися, як-то кажуть, “копійка в копійку”. Прийнявши цю установку як даність, особа, яка
обрала для себе бухгалтерську професію, починає більш ретельно
планувати і контролювати навіть особистий бюджет;
• можливість працювати на себе – бухгалтер може мати додатковий
заробіток, наприклад, допомагати з веденням бухгалтерії дрібним
підприємцям: зараз багато невеликих компаній віддають ведення
бухгалтерії “на сторону”. Окрім того, бухгалтер можете вести одну
або декілька фірм. При цьому людина сама може розпоряджатися
своїм часом, при тому, що вона отримує більший дохід [9].
Незважаючи на численні дослідження професійної діяльності бухгалтерів, науковцями так і не сформульовано однозначного загальноприйнятого визначення терміна “професійний бухгалтер”. Відсутнє і
чітке розуміння статусу професійного бухгалтера у вітчизняному законодавстві [2].
У діючій редакції Закону України “Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-XIV відсутнє
визначення професійного бухгалтера [11].
У проекті концепції національної системи підвищення кваліфікації професійних бухгалтерів в Україні професійний бухгалтер розглядається як особа, яка має вищу спеціальну економічну освіту, не менше ніж один рік практичного досвіду роботи на посаді бухгалтера або
викладача (науковця) з обліку та аудиту та є членом однієї із професійних громадських організацій бухгалтерів України.
204
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Народним депутатом І. А. Білоусовою було запропоновано визначення професійного бухгалтера як бухгалтера, який підтвердив свою
кваліфікаційну придатність на заняття бухгалтерською діяльністю на
території України та є членом громадської організації, яка відповідає
вимогам Міжнародної федерації бухгалтерів. Проте дана пропозиція
не була затверджена.
У міжнародних стандартах освіти наводиться визначення професійного бухгалтера: професійний бухгалтер – особа, яка є членом організації – члена Міжнародної організації бухгалтерів [2].
У Кодексі етики члена Інституту професійних бухгалтерів Російської Федерації наведене таке визначення професійного бухгалтера:
особа, яка отримала атестат професійного бухгалтера Інституту професійних бухгалтерів Росії за спеціальністю “головний бухгалтер”,
“бухгалтер-експерт (консультант)”, “фінансовий директор”, “фінансовий менеджер”, “фінансовий експерт (консультант)” і яка є членом Інституту професійних бухгалтерів Росії (Територіального інституту професійних бухгалтерів) [4].
Дещо ширше розглядає поняття професійного бухгалтера вітчизняна та зарубіжна наука. Зокрема А. С. Фонарьов виділяє чотири стадії процесу становлення професії бухгалтера:
1) виникнення професійних намірів і вступ до професійного навчального закладу;
2) професійне навчання, спрямоване на репродуктивне засвоєння професійних знань, навиків і вмінь;
3) процес входження у професію;
4) повна реалізація особистості в самостійній професійній праці [2].
С. М. Дячук запропонувала своє пояснення даної категорій. На думку автора, професійний бухгалтер – особа (суб’єкт професійної бухгалтерської діяльності), яка отримала право надавати професійні послуги
клієнтові завдяки наявності сертифіката міжнародного зразка (за кваліфікаційною програмою, визнаною в усьому світі) і яка є членом однієї
із професійних громадських організацій бухгалтерів.
Міжнародна асоціація бухгалтерів виділяє окремий статус “професійний бухгалтер”, який включає професії головного бухгалтера, аудитора, фінансового директора та податкового консультанта.
Найбільш повне визначення професійного бухгалтера, на нашу думку, було сформульоване професором Ф. Ф. Бутинцем, який зазначає,
що сучасний бухгалтер – це:
• насамперед менеджер, який здійснює керівництво колективом. Отже,
він повинен бути аналітиком, оскільки прийняття рішень здійснюється на основі системного аналізу ситуацій;
205
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
• висококваліфікований спеціаліст у питаннях правового, податкового
та іншого законодавства. Він повинен чітко орієнтуватися в бізнессередовищі та швидко реагувати на зміни в ньому;
• фінансист, який вміє грамотно розпоряджатися грошовими коштами
підприємства [8].
За даними американського видання “Forbes”, яке опублікувало
список найкращих професій у США в 2010 році, професія бухгалтера
потрапила в десятку кращих для розвитку кар’єри (табл. 2). Фахівцями
видання було проаналізовано близько 200 професій, і серед них бухгалтерська професія посідає дев’яте місце, що свідчить про те, що ця професія є надзвичайно актуальною та важливою на ринку праці.
Таблиця 2
Рейтинг найкращих професій у США в 2010 році
Позиція
у рейтингу
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Робота
Середній
річний
дохід,
дол. США
Актуарій
За допомогою своїх аналітичних здібностей
прогнозує ймовірність нещасних випадків, хвороб
і смертей, втрати майна від крадіжки і стихійних лих
85 229
Інженерпрограміст
Проводить дослідження, проектує, розробляє
і підтримує програмні системи, розробляє
устаткування для медичних, наукових
і промислових цілей
85 139
Посада
Аналітик
Планує та розробляє комп’ютерні системи
комп’ютерних для бізнесу і наукових установ
систем
Біолог
Досліджує взаємовідносини рослин
і тварин у їхньому середовищі
71 279
Історик
Аналізує і реєструє записи певних епох
або згідно з конкретними галузями знань
62 226
Математик
Застосовує на практиці математичні теорії
та формули, вирішує проблеми у сфері бізнесу,
освіти або промисловому контексті
95 161
Помічник
адвоката
Готує для адвокатів правові документи, збирає
свідчення; досліджує та аналізує правові питання
46 152
Статистик
Зводить дані в таблиці, аналізує та інтерпретує
числові результати експериментів і досліджень
73 193
Бухгалтер
Готує і аналізує фінансові звіти.
Допомагає керівникам у сфері бізнесу
59 176
Джерело: [14].
206
76 162
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
До рейтингу заробітних плат, який було складено компанією “Head
Hunter” на основі дослідження ринку праці України за 2010 рік (табл. 3),
потрапило дві професії, що мають відношення до бухгалтерської діяльності, – головний бухгалтер, який на 7-му місці у рейтингу із середньою
заробітною платою 9 000 грн., та аудитор – 10-те місце із доходом на
рівні 5 500 грн. Слід зазначити, що всі дані в таблиці зібрані компанією “HeadHunter” з відкритих джерел. Водночас відомо, що в Україні
лише 20 % компаній публікують інформацію про пропоновані зарплати для претендентів, що впливає на підсумкові дані. Для порівняння
зазначимо, що у Великій Британії цей показник становить 90 %, а в
Росії – 60 %.
Таблиця 3
Рейтинг заробітних плат популярних професій у 2010 р.
№
пор.
Професія
Середня заробітна плата,
пропонована роботодавцями, грн.
1
Фінансовий директор
35 000
2
Генеральний директор
27 000
3
Директор з маркетингу
20 000
4
Директор з продажу
20 000
5
Директор ресторану
17 500
6
Комерційний директор
13 000
7
Головний бухгалтер
9 000
8
Маркетолог
8 000
9
Юрист
7 000
10
Аудитор
5 500
Джерело: [13].
Як наслідок, бухгалтерська професія виховує справжніх багатогранних фахівців, які мають міцну інтелектуальну, теоретичну та практичну базу, а відповідно, мають реальну, обґрунтовану перспективу кар’єрного зростання.
На нашу думку, внесок бухгалтерської професії у розвиток як підприємства, так і суспільства та держави, в кінцевому підсумку зводиться до правильного і повного відображення господарських операцій
економічних суб’єктів (рис. 3). На рівні підприємства це проявляється
у формуванні повної і достовірної інформаційної бази даних і відомостей, що використовуються цілим рядом підрозділів підприємства –
207
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
фінансовим відділом, маркетинговим управлінням, службою зовнішньоекономічної діяльності тощо, у процесі досягнення цілей і завдань підприємства. На рівні держави та суспільства в цілому значення бухгалтерської професії обумовлено тим, що від правильності відображення
господарських операцій кожного конкретного економічного суб’єкта
залежить правильність і точність визначення макроекономічних показників, на основі яких формується державна політика за різними напрямами. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується передусім статистика національних рахунків, а відтак і визначення таких показників,
як валовий внутрішній продукт, проміжне споживання, валове нагромадження основного капіталу, валовий національний дохід та ін.
Внесок бухгалтерської професії
У розвиток
підприємства
- забезпечення керівників, кредиторів, інвесторів,
аудиторів та інших користувачів бухгалтерської
звітності порівнянною і достовірною бухгалтерською
інформацією;
- формування інформаційної бази для проведення
фінансового аналізу, стратегічного і тактичного
фінансового управління, реалізації маркетингової
політики, політики управління персоналом, політики
управління ризиками
У розвиток держави
та суспільства
- дані бухгалтерського обліку
та фінансової звітності
є основою статистичного
спостереження за ситуацією
в економіці країни та її
регіонів
Рис. 3. Внесок фахівців з бухгалтерського обліку
у розвиток підприємства, держави та суспільства
Джерело: розроблено авторами.
Висновки. Діяльність фахівців з бухгалтерського обліку має велике суспільне значення: державні органи, керівництво підприємств, установ, організацій, а також окремі особи як наймані працівники, одержувачі соціальних пільг та допомог тощо покладаються на професіоналізм
фахівців з бухгалтерського обліку. Високе суспільне значення бухгалтерської професії сприяє тому, що завжди буде попит на таких фахівців.
Список літератури
1. Бухгалтер – Википедия [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ru.
wikipedia.org/wiki. – 01.01.2011. – Загл. с экрана.
2. Дячук С. М. Теоретичні засади розвитку професії бухгалтера / C. М. Дячук //
Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 4. – С. 103–109.
208
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
3. Эволюция профессии “бухгалтер” // Профориентация [Электронный ресурс]. –
Режим доступа : http://prof.osvita.org.ua/ru/guide/history/6.html. – 01.01.2011. –
Загл. с экрана.
4. Епифанов О. В. Подготовка и аттестация профессионального бухгалтера /
О. В. Епифанов. – М. : Экономика, 2006. – 198 с.
5. Класифікатор професій України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://jobnatali.com/prof_codes.php. – 01.01.2011. – Загол. з екрана.
6. Марущак О. Я. Професія бухгалтера – синтез знань, необхідних для успішного
кар’єрного старту / О. Я. Марущак // Тези доповідей Другої студентської наукової конференції “Проблеми обліку, контролю та аналізу в економіці України”. – Львів : Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2009. – 196 с. – C. 112–113.
7. Метьюс М. Р. Теория бухгалтерского учета / М. Р. Метьюс, М. Х. Б. Перера ;
пер. с анг. Э. И. Гогия, Я. В. Молотюк, И. А. Смирновой. – М. : ЮНИТИ, 1999. –
663 с.
8. Моя професія бухгалтер, фінансист : навч. посібник / за ред. д-ра екон. наук,
проф. Ф. Ф. Бутинця, І. А. Панченко. – Житомир : ЖТДУ, 2005. – 156 с.
9. Перевозник А. Чем привлекательна профессия бухгалтера? [Электронный ресурс] / Анна Перевозник. – Режим доступа : http://www.work.ua/articles/subject/
327/. – 01.01.2011. – Загл. с экрана.
10. Попадюха Н. Посилення статусу облікових підрозділів через запровадження
інституту державних бухгалтерів / Н. Попадюха // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2009. – № 5. – С. 116–124.
11. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 16.07.99 № 996–XIV. – Режим доступу : http://zakon.rada.
gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=996–14. – 01.01.2011. – Загол. з екрана.
12. Профессия бухгалтер [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://vybor
professia.narod.ru/buhgalter.htm. – 01.01.2011. – Загл. с экрана.
13. Рейтинги востребованных профессий и заработных плат в Украине [Электронный
ресурс]. – Режим доступа : http://donbass.ua/news/jobs-and-education/2010/07/
13/reitingi-vostrebovannyh-professii-i-zarabotnyh-plat-v-ukraine.html –13.07.2010. –
Загл. с экрана.
14. Рейтинги лучших профессий 2010 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
http://www.hr-portal.ru/article/reiting-luchshikh-professii-2010-goda. – 21.01.2010. –
Загл. с экрана.
15. Чижевська Л. В. Бухгалтерський облік як професійна діяльність: теорія, організація, прогноз розвитку : монографія / Л. В. Чижевська. – Житомир : ЖДТУ,
2007. – 528 с.
Отримано 25.04.2012
Summary
This article explores the Islamic banks in different stages of their
development, the peculiarities of the functioning of banking systems in
different Islamic countries, the differences between the activities of Islamic
and European banks. The features of the entrance of Islamic banks in the
financial markets of Western European countries, barriers and prospects for
the entrance and activities of Islamic banks in Russia and Ukraine are
characterized.
209
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.71:005.342
Я. М. Кривич, канд. екон. наук, К. Ю. Тверітін, аспірант,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ БАНКУ
У статті викладено системний підхід до обґрунтування напрямів розвитку
банку на основі інновацій шляхом розробки концептуальних положень системи
управління ІПБ, формалізації її об’єкта, завдань, етапів, властивостей та функцій,
здійснення функціональної, ресурсної та структурної декомпозиції її елементів,
що дозволило представити її як багаторівневий та поетапний процес координації управлінських дій за ресурсами, часом та напрямками з метою забезпечення
узгодженості її цільових та функціональних підсистем.
Ключові слова: банківські інновації, інноваційний потенціал банку, система
управління інноваційним потенціалом банку.
Постановка проблеми. Об’єктивні зміни суспільно-економічних
відносин, які відбуваються в Україні, ставлять перед економічною наукою та практикою завдання суттєвого підвищення ролі національної
банківської системи в забезпеченні економічного розвитку, залучення
наявних у неї ресурсних можливостей у процес розширеного відтворення. В умовах подолання наслідків світової фінансової кризи та підвищеного рівня конкуренції на ринку банківських послуг особливої
актуальності для банків України набуває питання отримання додаткових
конкурентних переваг, ключовим засобом досягнення яких є впровадження управлінських, продуктових, технологічних та інших інновацій.
Однак, як свідчить вітчизняний і світовий досвід, далеко не кожний банк
готовий до впровадження інноваційної діяльності. Це обумовлює необхідність активізації наукових розробок з комплексу питань, пов’язаних
з розробкою концептуальних засад побудови системи управління інноваційним потенціалом банку (СУІПБ). 23
Аналіз останніх публікацій. Проведений автором аналіз досліджень, щодо особливостей формування та управління інноваційним потенціалом показав, що незважаючи на актуальність запровадження інноваційної моделі розвитку вітчизняними комерційними банками, дослідження інноваційного потенціалу з урахуванням специфіки банківської
діяльності, нажаль досі залишається поза увагою науковців. При цьому
відзначимо, що окремі аспекти інноваційної діяльності банків відображено в роботах Т. Васильєвої [1], О. Васюренка [2], А. Єпіфанова [3],
С. Козьменка [4], А. Кузнєцової [5], С. Лєонова [6], Б. Луціва [7],
С. Онишко [8], А. Пересади [9], Л. Федулової [11].
© Я. М. Кривич, К. Ю. Тверітін, 2012
210
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Мета статті полягає у розробці науково-методичного підходу до
побудови системи управління інноваційним потенціалом банку.
Виклад основного матеріалу. Інноваційний потенціал банку
(ІПБ) – це сукупність взаємопов’язаних у певних соціально-економічних формах: 1) наявних інноваційних ресурсів; 2) потенційних ресурсів, які за певних діючих чинників внутрішнього та зовнішнього середовищ з урахуванням фактора часу та вартості можуть бути задіяні
банком для реалізації завдань інноваційного розвитку; 3) здатність та
готовність банку сприйняти та ефективно використати наявні та потенційні можливості для досягнення стратегічної мети своєї діяльності.
Такий підхід передбачає, що основу ІПБ становлять не лише реальні
ресурси, а й потенційні можливості їх ефективно використати з метою
підвищення конкурентних позицій банку. При цьому підкреслено інноваційний характер досліджуваних ресурсів, тобто при оцінці ІПБ
враховуються лише ті з них, які банк у змозі виділити на інноваційну
діяльність, а не вся сукупність ресурсів, яка є в його розпорядженні.
Акцентуємо увагу на тому, що потенційні ресурси можуть бути перетворені на реальні лише за наявності певних умов (найважливішими з
них автор вважає час та вартість), які слід враховувати при формуванні
комплексного критерію його оцінки та методологічного підґрунтя для
визначення необхідних та достатніх умов його ефективного використання. Принциповим є те, що комплекс заходів щодо формування та використання ІПБ буде ефективним лише тоді, коли матиме системний
характер та буде підпорядкований єдиній загальній стратегічній меті.
Розвинений автором структурно-компонентний підхід до формування та використання ІПБ (рис. 1) передбачає, що успішне просування банківських інновацій та ефективне управління ІПБ можливе лише
за умови узгодженого функціонування його складових. Це зумовлює
необхідність відмови від поелементного підходу до управління ІПБ на
користь інтегрованого. Акцентуємо також увагу на тому, що розроблена нами агрегована предметно-функціональна структуризація ІПБ
суттєво зміщує акценти в розумінні змістовного наповнення традиційних складових (фінансової, матеріально-технічної та ін.), а також
передбачає виокремлення ряду нових. Так, наприклад, адаптаційна складова характеризує здатність банку, враховуючи його реальні ресурси
та потенційні можливості, адаптуватися до мінливих умов зовнішнього
середовища шляхом удосконалення власної організаційної структури, переналагодження системи менеджменту, зміни напрямків інноваційної діяльності тощо.
Під системою управління інноваційним потенціалом банку (СУІПБ)
пропонуємо розуміти цілісну структуровану сукупність функцій, принципів, методів прийняття управлінських рішень та організаційних
211
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
механізмів їх реалізації, застосування яких забезпечує ціленаправлене,
систематичне та адекватне спрямування інноваційних ресурсів на реалізацію стратегічної мети діяльності банку. Таким чином, у запропонованому визначенні, акцентуємо увагу на необхідності формування
цілісного та гнучкого механізму управління ІПБ, який не лише має
відповідати сучасним вимогам глобальної конкуренції, але й приводити у відповідність ресурсні можливості та стратегічні цілі інноваційного розвитку банку.
Стратегічна мета діяльності банку
Визначення напрямків формування інноваційного потенціалу банку
Інноваційний
потенціал банку
ІННОВАЦІЙНІ РЕСУРСИ (фінансові, матеріально-технічні,
трудові, маркетингові, інформаційні, комунікаційні)
Реальні
Потенційно можливі
Зона дії
адаптаційної
складової ІПБ
Здатність сприйняти інноваційні ресурси
адаптаційна
науково-дослідна
маркетингова
комунікаційна
організаційно-управлінська
кадрова
інформаційна
матеріально-технічна
Складові інноваційного потенціалу банку
фінансова
Влив факторів
зовнішнього
макросередовища:
- банківські норми
та звичаї;
- соціально-культурні
фактори;
- демографічні зміни;
- стан економіки;
- політичні фактори;
- державні органи
Здатність ефективно використати інноваційні ресурси
Влив факторів
зовнішнього
мікросередовища:
- споживачі;
- партнери;
- посередники;
- конкуренти;
- внутрішньогалузева
конкуренція
Узгоджене
функціонування
складових ІПБ
Реалізація інноваційного потенціалу
РЕЗУЛЬТАТ
Рис. 1. Структурно-компонентний підхід до формування
та використання ІПБ
Такий підхід до розуміння СУІПБ обумовив необхідність вирішення ряду загальнотеоретичних питань її побудови як багаторівневого та поетапного процесу координації управлінських дій за ресурсами,
часом та напрямками з метою забезпечення узгодженості її цільових
та функціональних підсистем (рис. 2).
212
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
I етап –
встановлення цілей
управління ІПБ
Встановлення стратегічної мети діяльності банку
Формалізація мети інноваційної діяльності банку
Об’єкт –
інноваційний
потенціал банку
Узгодження мети та завдань СУІПБ
Поелементна оцінка фактичного рівня ІПБ
(за фінансовою, кадровою, маркетинговою, матеріально-технічною,
інформаційною, комунікаційною та науково-дослідною складовими)
Принципи
- системності;
- перспективності;
- прогресивності;
- співвідношення;
- реальності;
- обмеженості та
взаємозамінності
ресурсів;
- цільової
направленості
- використання ІПБ;
- адаптивності;
- динамічності;
- здатності
до розвитку
Фактичний ІПБ
Максимально
можливий рівень ІПБ
Активна складова ІПБ
Пасивна складова ІПБ
(ресурси, які в досліджуваному
(ресурси, які в досліджуваному періоді
періоді використовуються
не використовуються банком, однак за певних діючих
банком, діюча частина
умов можуть стати потужним джерелом підвищення
сукупного ІПБ)
ефективності інноваційної діяльності)
Перспективний ІПБ
характеризує сукупність реальних та потенційно можливих ресурсів
(які за певних умов можуть бути використані банком в інноваційній діяльності,
однак на момент оцінки ще не залучені)
Встановлення відповідності фактичного рівня ІПБ
граничним ідентифікаційним межам
Високий
Нормальний
Нестійкий
Критичний
Катастрофічний
Обрання стратегії розвитку банку, виходячи з рівня його ІП
Зона лідера
- стратегія
утримання
досягнутої позиції;
- стратегія
конгломератної
диверсифікації
Зона претендента
на лідерство
- стратегія конгломератної
диверсифікації;
- стратегія концентрованого
зростання;
- стратегія захисту ринкової позиції
Зона пристосування
- стратегія вертикального
інтегрованого зростання;
- стратегія обережного
просування
Зона послідовника
- стратегія центрованої
диверсифікованості;
- стратегії диверсифікованого зростання;
- стратегія захисту
ринкової позиції
Зона фахівця
- стратегія центрованої диверсифікованості;
- стратегія горизонтального інтегрованого зростання;
- стратегія захисту ринкової позиції
Реалізація ІПБ через комплекс організаційно-управлінських заходів, спрямованих
на створення інноваційних програм і проектів шляхом координації науково-технічних,
виробничих, економічних та організаційних складових діяльності банку
РЕЗУЛЬТАТ
якщо стратегічна мета
діяльності банку не досягнута
V етап –
оцінка
результату
якщо стратегічна мета
діяльності банку досягнута
IV етап –
контроль
Функції
- прогнозування;
- планування;
- організація;
- контроль
Формалізація оціночних рівнів ІПБ
II етап – діагностика ІПБ
Властивості
- цілісність;
- синергічність;
- емерджентність;
- складність;
- структурність;
- пропорційність;
- динамічність;
- адаптивність;
- часова
обмеженість;
- реалістичність
Інтегральна оцінка ІПБ
III етап – розробка стратегії
подальшого розвитку
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ БАНКУ
Мета –
забезпечення
максимально
ефективного
використання ІПБ
для досягнення
стратегічної мети
діяльності банку
Рис. 2. Система управління інноваційним потенціалом банку
213
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Шляхом застосування методів функціональної, ресурсної та структурної декомпозиції автором формалізовано перелік завдань, критеріїв
та відповідних кількісних індикаторів їх реалізації за окремими структурними елементами різних ієрархічних рівнів. СУІПБ притаманні як
загальносистемні, так і специфічні властивості, зокрема – цілісність,
синергічність, складність, структурність, пропорційність, динамічність,
адаптивність, реалістичність і часова обмеженість.
Необхідність урахування властивостей синергізму складних систем, забезпечення взаємопов’язаності та взаємообумовленості функціонування елементів СУІПБ відображає і сформована автором система
принципів формування ІПБ, до складу якої включено принципи: системності, перспективності, прогресивності, співвідношення, роботи в
межах наявних ресурсів, обмеженості та взаємозалежності, цільової
направленості використання ІПБ, адаптивності, динамічності та здатності ІПБ до розвитку.
Перейдемо до розгляду алгоритму управління інноваційним потенціалом банку.
Першим етапом у системі управління інноваційним потенціалом
банку (рис. 2) є етап постановки цілей (визначення стратегічної мети
діяльності банку, формалізація мети інноваційної діяльності банку,
узгодження мети та завдань системи управління інноваційним потенціалом банку), на основі яких відбувається планування інноваційної
діяльності банку. Чітка політика в сфері управління інноваційним потенціалом задає напрямок збору інформації і виробленню пропозицій,
що приводить до пошуку можливостей і створює мотивацію для груп
розроблювачів.
Після узгодження мети та завдань системи управління інноваційним потенціалом банку пропонується перехід на наступний етап – етап
діагностики інноваційного потенціалу банку. Даний етап характеризується такими заходами:
1) проведення поелементної оцінки фактичного рівня інноваційного потенціалу банку;
2) здійснення інтегральної оцінки інноваційного потенціалу банку;
3) формалізація оціночних рівнів інноваційного потенціалу банку;
4) встановлення відповідності фактичного рівня інноваційного потенціалу банку граничним ідентифікаційним межам.
Наступний етап системи управління інноваційним потенціалом
банку – розробка стратегії подальшого розвитку банку. Обрання подальшої стратегії розвитку банка нами пропонується проводити на основі встановленого рівня інноваційного потенціалу банку.
214
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Обрання стратегії є підставою для безпосередньої реалізації інноваційного потенціалу банку, яка відбувається через комплекс організаційно-управлінських заходів. Після цього етапу відбувається перехід
на завершальну стадію системи управління інноваційним потенціалом
банку – до етапу контролю. Зазначимо, що дана стадія системи управління інноваційним потенціалом банку характеризується поточним
контролем за реалізацією інноваційного потенціалу банку.
Після одержання певного результату пропонується оцінити досягнення стратегічної мети діяльності банку в результаті реалізації комплексу заходів щодо використання інноваційного потенціалу банку.
Якщо стратегічна мета діяльності банку досягнута, то виникає необхідність у визначенні нових цілей подальшого розвитку банку, якщо ні –
то, скоріше за все, неправильно було обрана стратегія розвитку банку,
виходячи з рівня його інноваційного потенціалу.
За результатами моніторингу інноваційного потенціалу банку можна розробити найприйнятнішу стратегію інноваційного розвитку фінансово-кредитної установи, за допомогою якої при реалізації інноваційного потенціалу досягається стратегічна мета діяльності банку.
Таким чином, управління інноваційним потенціалом банку нерозривно пов’язане зі стратегічним плануванням. Цей взаємозв’язок дозволяє розглядати процес управління інноваційним потенціалом кредитної установи як динамічний нерозривний ланцюг відразу декількох
структурних елементів, взаємодія яких забезпечує ефективність системи управління інноваційним потенціалом банку в цілому.
Стратегічна здатність банку до використання інноваційного потенціалу повинна бути реалізована через комплекс організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення інноваційних програм і
проектів шляхом координації науково-технічних, виробничих, економічних та організаційних складових діяльності банку.
Ураховуючи стратегічний характер рішень, рівень інноваційного
потенціалу важливо оцінювати з урахуванням особливостей зовнішнього середовища та виявленням у ньому стратегічних можливостей досліджуваного банку. З метою комплексної оцінки рівня інноваційного
потенціалу поточний стан фінансово-кредитної установи має бути проаналізований за двома напрямками. По-перше, за допомогою внутрішнього аналізу інноваційного потенціалу з урахуванням минулої, теперішньої і майбутньої стратегічної позиції банківської установи. По-друге,
за допомогою аналізу інноваційного потенціалу відносно поточних
конкурентів в певному відрізку часу. Такий підхід дає змогу визначити
основні відхилення інноваційного потенціалу відносно бажаних позицій.
215
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Висновки. Таким чином, проведене дослідження показало, що
управління інноваційним потенціалом є систематичною, динамічною,
плановою і комплексною діяльністю щодо забезпечення стратегічної
життєздатності банку шляхом пошуку креативних ідей щодо впровадження нових банківських продуктів і послуг, а також методів їх просування шляхом постійного удосконалювання технології, підвищення
конкурентоспроможності. Не менш важливим є запровадження інновацій у сфері управління, маркетингу, міжбанківських відносин і т.д.
Підбиваючи підсумок, зазначимо, що формування системи управління інноваційним потенціалом банку має орієнтуватися на довгострокову перспективу з урахуванням стратегічної мети діяльності банку. У наступних підрозділах нами буде проведене обґрунтування переліку заходів і механізмів здійснення системи управління інноваційним
потенціалом банку, що передбачені на ключових етапах (другому та
третьому) визначеної системи управління інноваційним потенціалом
банку.
Список літератури
1. Васильєва Т. А. Банківське фінансування інноваційної діяльності : монографія /
Т. А. Васильєва. – Суми : Ділові перспективи. – 2006. – 60 с.
2. Васюренко О. В. Банківський менеджмент : посібник. – К. : Академія, 2001. –
320 с.
3. Єпіфанов А. О. Методологічні складові ефективного розвитку банківського
сектору економіки України : монографія / А. О. Єпіфанов. – Суми : Університетська книга, 2007. – 417 с.
4. Козьменко С. М. Стратегічний менеджмент банку : навч. посіб. / С. М. Козьменко, Ф. І. Шпиг, І. В. Волошко. – Суми : Університетська книга, 2003. – 734 с. –
(Серія “Майстер-клас”).
5. Кузнєцова А. Аналіз критеріїв економічної доцільності банківського кредитування інноваційних проектів та розрахунок ефективності / А. Кузнєцова // Вісник
Української академії банківської справи : зб. наук. праць. – 2005. – № 1 (18). –
С. 65–72.
6. Лєонов С. Інвестиційний потенціал банківської системи: теоретичні основи
формування та оцінки з позиції системного підходу / С. Лєонов // Розвиток фінансових методів державного управління національнальною економікою : зб. наук.
праць / ДонДУУ. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – Т. 10. – Вип. 127. – С. 280–289. –
Серія “Економіка”.
7. Луців Б. Напрями формування й розвитку інвестиційно-банківських інститутів
в Україні / Б. Луців // Вісник Української академії банківської справи. – 2001. –
№ 1(10). – С. 39–43.
8. Онишко С. В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку : монографія /
С. В. Онишко – Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2004. – 434 с.
9. Пересада А. А. Управління банківськими інвестиціями : монографія / А. А. Пересада, Т. В. Майорова. – К. : КНЕУ, 2005. – 388 с.
216
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
10. Тарнавська Н. П. Менеджмент: теорія та практика : підручник для вузів /
Н. П. Тарнавська, Р. М. Пушкар. – Тернопіль : Карт-бланш, 1997. – 456 с.
11. Федулова Л. І. Інноваційна економіка / Л. І. Федулова. – К. : Либідь, 2006. –
480 с.
Отримано 26.04.2012
Summary
The article presents a systematic approach to grounding of tendencies
of innovation-based development of banks through working out conceptual
theses of the system of innovation potential management in bank.
217
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.011-026.16
А. В. Лазня, здобувач Університету банківської справи
Національного банку України, м. Київ
ЗВ’ЯЗОК ПОНЯТТЯ “ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ”
ІЗ КАТЕГОРІЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
У статті проаналізовано зв’язок фінансової стабільності з іншими економічними категоріями, що допоможе більш широко розкрити суть даного поняття із
виокремленням і обґрунтуванням специфічних його відмінностей.
Ключові слова: фінансова стабільність, цінова стабільність, фінансова криза,
системний ризик, фінансова стійкість, крихкість банківської системи.
Постановка проблеми. Забезпечення стабільного соціального та
економічного поступу в післякризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на забезпечення базових конкурентних переваг вітчизняної економіки (у тому числі ресурсно-сировинних) і оволодіння новими конкурентними перевагами,
що виникають у результаті активних структурних зрушень світової економічної системи. 24
Фінансова стабільність невіддільна від характеристик фінансової
системи. Оскільки фінансова система є складним системним утворенням і складається з таких елементів, як фінансові установи та організації, інфраструктури інститути та зв’язки між ними, охоплені поняттям фінансових ринків, то фінансова стабільність передбачає стабільність кожного з цих елементів цієї системи. Забезпечення фінансової
стабільності потребує системного підходу до всіх складових фінансової системи у їх взаємодії та під впливом зовнішніх факторів, породжених глобалізаційними процесами.
Аналіз останніх публікацій. Проблеми та перспективи розвитку
напрямів забезпечення стабільності банківської системи ґрунтовно розглянуто в працях вітчизняних науковців і практиків, серед яких слід
виділити дослідження В. І. Міщенка, С. М. Козьменка, М. І. Савлука,
О. І. Петрика. Розвитку процесів глобалізації та їх впливу на вітчизняну
економіку присвячено праці В. М. Гейця, А. С. Гальчинського, О. Г. Білоруса, Г. В. Задорожного, Р. С. Лисенка, І. О. Лютого, Т. С. Смовженко.
Особливо активно проблеми забезпечення фінансової стабільності досліджують спеціалісти центральних банків Великобританії, Нідерландів, Франції, Чехії, Японії. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних
науковців у дослідженні проблем забезпечення фінансової стабільності
© А. В. Лазня, 2012
218
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
в умовах посилення глобалізаційних процесів, багато питань залишаються поза їхньою увагою.
Тому метою статті є розгляд змісту поняття “фінансова стабільність” через його співвідношення з іншими поняттями економічної
науки.
Виклад основного матеріалу. Відомо, що “фінансова стабільність” – це стійкий стан фінансової системи країни, що дає змогу забезпечити безперебійне здійснення розрахунків в економіці, високий
рівень довіри до фінансово-кредитних установ, відсутність надмірної
волатильності фінансових ринків, ефективний розподіл фінансових
ресурсів і можливість управління фінансовими ризиками, а також запас міцності у фінансовій системі, що дає змогу протистояти негативним економічним шокам у майбутньому та запобігати їх негативному
впливу на економіку. Простежимо, яким чином фінансова стабільність
пов’язана із ціновою стабільністю, фінансовими кризами, системними
ризиками, фінансовою стійкістю, крихкістю банківської системи, а також такими базовими категоріями, як гроші та фінанси.
1. Цінова стабільність. З точки зору економічної політики держави, фінансова стабільність не є самоціллю. Разом з тим її підтримку,
як і підтримку цінової стабільності, розглядають як необхідну умову
для забезпечення сталого економічного зростання в країні. Більше того,
в економічній теорії визнається і досвід країн, що зіткнулися з фінансовою кризою. Він підтверджує, що порушення фінансової стабільності веде до для уповільнення темпів економічного зростання і втрат
державного бюджету.
Цінова стабільність і фінансова стабільність є складовими елементами макроекономічної стабільності держави (рис. 2). Однак цінова і
фінансова стабільність є пересічними поняттями. З одного боку, стабільність фінансової системи необхідна для ефективного проведення
грошово-кредитної політики та підтримки стабільності цін. З іншого
боку, цінова стабільність є необхідною передумовою для підтримки
стабільності на фінансових ринках і фінансової стабільності в цілому.
Разом з тим цінова і фінансова стабільність є необхідними, але недостатніми умовами для підтримки одна одної, тому на практиці кожне з
цих понять вимагає проведення комплексу заходів економічної політики з їх забезпечення.
Цінова стабільність зазвичай вимірюється індексом споживчих
цін. На відміну від цінової, фінансова стабільність вимірюється іншим
чином, причому єдиного загальноприйнятого методичного підходу до
її виміру та оцінювання не існує. У кожній країні використовується
власний набір показників для кількісного виміру стабільності фінансової системи.
219
Фінансова стабільність
Цінова стабільність
…
Шоки для реальної
економіки
Фінансова інфраструктура
Фінансові ринки
Домашні господарства
Фінансова система
Державний бюджет
Реальна економіка
Фінонсово-кредитні установи
Стабільність платіжного балансу
Нефінансові підприємства
Макроекономічна стабільність
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Шоки для фінансової
системи
Рис. 2. Фінансова стабільність
у сфері макроекономічної стабільності
При певних обставинах в короткостроковому періоді монетарна
політика може зіткнутися з вибором: забезпечувати цінову чи фінансову стабільність. Однак у довгостроковому періоді можна чекати переваги синергетичного ефекту, що виражається у посилюючій взаємодії цінової і фінансової стабільності [1].
У майбутній перспективі кордони між ціновою і фінансовою стабільністю можуть стиратися, якщо ціни на фінансові активи враховуватимуться при вимірюванні цінової стабільності або якщо процентні
ставки будуть розглядатися лише в контексті стабільності фінансового
ринку.
2. Фінансова криза. Фінансова криза сама по собі – явище комплексне, яке може бути представлене різними трактуваннями. Наприклад, згідно з визначенням Ф. Мишкіна “фінансова нестабільність виникає, коли шоки, які діють на фінансову систему, перешкоджають
220
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
інформаційному потоку таким чином, що фінансова система не може
більше виконувати свою роботу щодо спрямування грошових коштів
туди, де є можливості для продуктивних інвестицій” [4].
А. Шварц розглядає фінансову кризу як кризу ліквідності фінансової системи. Згідно з її визначенням, “фінансова криза посилюється
побоюваннями, що кошти платежу стануть недоступними за будь-якої
ціни, і в банківській системі вона призводить до жорсткої боротьби за
гроші. Сутність фінансової кризи полягає в тому, що вона є переважно
короткостроковою і її результатом є зниження національного попиту
на гроші” [6].
Альтернативного погляду на фінансову кризу дотримувався Х. Мінскі. Його “гіпотеза фінансової нестабільності” передбачає, що фінансова нестабільність є нормальним функціонуванням, внутрішньо породжуваним результатом поведінки капіталістичної економіки [4]. Нестабільність, на думку Х. Мінскі, яка ендогенно присутня в ринковій економіці,
пов’язана з циклічністю динаміки ринків і економіки в цілому, може
призводити до криз навіть без дії зовнішніх шоків.
Під фінансовою дестабілізацією (нестабільністю) ми розуміємо
такий баланс ризиків у фінансовій системі, при якому вона перестає
здійснювати свої функції. При цьому ключові фінансові посередники
нездатні виконувати свої фінансові зобов’язання, а негативні шоки передаються через фінансову систему реальній економіці. Слід зазначити,
що в стані фінансової дестабілізації фінансова система не здатна саморегулюватися. По суті, фінансова дестабілізація – це нерівноважний
стан фінансової системи.
Визначення фінансової кризи має точно відображати його суть і
встановлювати межі його співвідношення з іншими кризовими проявами – банківською кризою, валютною кризою, борговим кризою. Разом
з тим у даний час не існує строгої класифікації різних економічних криз
і суворого їх співвідношення. Під фінансовою кризою може розумітися
як криза на фінансовому ринку (або його окремих сегментах), так і банківська паніка, банкрутства банків – те, що раніше було прийнято називати банківською кризою.
3. Системний ризик. Поняття “системний ризик” близьке до поняття “фінансова дестабілізація”, оскільки зачіпає всю або значну частину фінансової системи. Системний фінансовий ризик може визначатися
як ймовірність настання такої події, яка викличе “втрату економічної
вартості або довіри в істотній частині фінансової системи з одночасним
збільшенням невизначеності щодо неї, яка є досить суттєвою, щоб спричинити значний негативний ефект на реальну економіку” [5].
221
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Раніше вважалося, що системний ризик проявляється у вигляді
“ефекту доміно” або “ефекту зараження” фінансової системи, коли фінансові проблеми одного банку поширюються на інші банки внаслідок
розвитку міжбанківського кредитування або виникнення паніки серед
вкладників всіх банків. Внаслідок появи більш досконалих механізмів
захисту фінансових інтересів вкладників і прискорення економічної глобалізації в даний час на перший план виходять інші джерела системного ризику: схильність фінансового сектору до макроекономічних ризиків, наявність загального кредитора або схожого ризик-профілю у фінансових посередників.
4. Фінансова стійкість. В окремих випадках англійський термін
“financial stability” перекладається українською мовою як фінансова
стійкість. Проте, на нашу думку, фінансова стабільність і фінансова стійкість є різними поняттями.
Поняття “фінансова стабільність” є більш широким і припускає,
що фінансова система функціонує в стані рівноваги, зберігаючи незмінною свою структуру. У той же час під фінансовою стійкістю слід
розуміти властивість фінансової системи повертатися до рівноважного
стану після припинення негативного впливу, що вивело її з цього стану.
Таким чином, фінансова стабільність припускає рівновагу фінансової
системи, фінансова стійкість – тільки прагнення до рівноваги, а її досягнення можливе лише за відсутності негативних шоків.
В окремих випадках фінансова стійкість може розглядатися в контексті стійкості фінансового стану або платоспроможності як окремого фінансового інституту (financial sustainability), так і сукупності інститутів (financial soundness).
5. Крихкість фінансової системи і її опірність негативним зовнішнім впливам або шокам. Під крихкістю фінансової системи ми розуміємо такий її стан, в якому вона є негнучкою до негативних впливів і навіть за незначних негативних шоків переходить в стан фінансової дестабілізації. Характерною особливістю даного стану є те, що у
фінансової системи відсутній “запас міцності”. Причиною крихкості
фінансової системи може стати порушення балансу між стабільністю і
вразливістю усередині фінансової системи в результаті накопичення
надмірних ризиків і появи інших вразливостей або зниження “запасу
міцності” фінансової системи в результаті сильної або тривалої дії зовнішніх факторів.
У протилежному стані, за наявності опірності негативним зовнішнім впливам, фінансова система має здатність без втрат для свого функціонального потенціалу опиратися негативним зовнішнім впливам
за рахунок раніше створеного в ній “запасу міцності”. Опірність дозволяє фінансовій системі абсорбувати негативні шоки.
222
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
6. Гроші і фінанси. Сучасне розуміння категорії фінансів у деяких зарубіжних економістів відрізняється від того, що сформульовано представниками вітчизняних економічних шкіл. Так, у зарубіжній
літературі під грошима часто розглядають резервні гроші центрального
банку чи гроші підвищеної купівельної сили. До фінансових інструментів відносяться всі інші засоби, які використовуються як засіб обігу,
платежу або заощадження. При цьому фінансовим активам, на відміну
від грошових активів, внутрішньо притаманні такі ризики, як, наприклад, ризик невиконання контрагентом своїх зобов’язань.
Виходячи з наведеного визначення фінансів під фінансовою системою в широкому сенсі слід розуміти всю сферу фінансових відносин, що виникають в економіці, в тому числі в реальній економіці (фінансові відносини нефінансових підприємств, населення та органів
державного управління).
Необхідно зауважити, що при оцінці фінансової стабільності основна увага зазвичай приділяється фінансовій системі (фінансовим інститутам, ринкам і інфраструктурі). Значна увага приділяється фінансовому
сектору тому, що аналіз стану балансів фінансових посередників дозволяє судити не тільки про стійкість фінансових інститутів, а й певною мірою про стійкість фінансового становища їх контрагентів (підприємств,
населення, органів державного управління). У той же час повноцінний
моніторинг фінансової стабільності неможливий без глибокого аналізу
всієї системи фінансових відносин у національній економіці, у тому числі виникають у реальній економіці, а також у пов’язаних із внутрішньою
економікою економічних системах інших держав.
При виробленні методології практичного аналізу фінансової стабільності центральні банки виходять як з підходів, вироблених на рівні
міжнародних фінансових організацій, так і з рівня розвитку та інших
особливостей конкретної фінансової системи.
Вироблені міжнародним фінансовим співтовариством підходи до
визначення та аналізу фінансової стабільності ґрунтуються на використанні таких компонентів:
• системи національних рахунків як основи для секторального представлення економіки;
• методичних підходів до аналізу монетарної політики (моделей трансмісійного механізму грошово-кредитної політики та інших макроекономічних моделей);
• загальних баз статистичної та іншої інформації (Міжнародного валютного фонду, Світового банку, найбільших інформаційних і рейтингових агентств тощо);
223
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
• міжнародних принципів пруденційного нагляду за діяльністю фінансових посередників та фінансових ринків, міжнародних стандартів
та належної практики діяльності фінансових посередників (Ключові принципи ефективного банківського нагляду, Базель-2 та ін.) [3].
Висновки. Регулятивні влади різних країн творчо підходять до
вироблення методології оцінки фінансової стабільності, що помітно в
процесі їх комунікацій з громадськістю з питань фінансової стабільності, насамперед в опублікуванні офіційних звітів про фінансову стабільність. Публікація центральним банком регулярних звітів про фінансову
стабільність переслідує кілька цілей:
• покращувати розуміння тенденцій розвитку національної та регіональної (міжнародної) фінансових систем, а також факторів, які на них
впливають;
• інформувати учасників фінансових відносин про прийняті ними ризики, які призводять до уразливості фінансової системи, а також інформувати ринок про заходи, які вживаються і плануються державними органами з метою підтримки фінансової стабільності;
• стимулювати суспільну дискусію по всіх аспектах розвитку фінансової системи;
• виносити на громадське обговорення результати аналітичної та методичної роботи персоналу центрального банку за специфічними
проблемами забезпечення стабільності фінансової системи.
Посилення уваги учасників фінансової системи до проблем підтримки фінансової стабільності (особливо ризиків і потенційної уразливості) дозволяє виходити на новий рівень розуміння фінансових
процесів і вдосконалювати методологію аналізу фінансової стабільності. Крім того, поглиблення суспільної дискусії з актуальних проблем
фінансової стабільності є інструментом профілактики фінансової дестабілізації.
Список літератури
1. Central banks and financial stability / Second ECB Central Banking Conference
“The transformation of the European financial system”. Frankfurt am Main. – 2002. –
October. 24–25 [Electronic resource]. Mode of access : http://www.ecb.int/events/
conferences/html/press_padoa-schioppa.en.html.
2. Foot M. What is financial stability and how do we get it? // ACI (UK) The Roy
Bridge Memorial Lecture. 2003. – 3 April [Electronic resource] / M. Foot. – Mode
of access : http://www.fsa.gov.uk/Pages/Library/Communication/Speeches/2003/
sp122.shtml.
3. Goodhart C. A. A Model to Analyse Financial Fragility // OFRC Working Papers
Series, Oxford Financial Research Centre, 2003. – № 13 [Electronic resource] /
C. A. E. Goodhart, P. Sunirand, D. P. Tsomocos. – Mode of access : http://www.finance.
ox.ac.uk/ file_links/finecon_papers/2003fe13.pdf.
224
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
4. Mishkin F. S. Global Financial Instability: Framework, Events, Issues // Journal of
Economic Perspectives. 1999. – Vol. 13. – № 4. [Electronic resource] / F. S. Mishkin. – Mode of access : http://www0.gsb.columbia.edu/faculty/fmishkin/PDFpapers/
jep99.pdf.
5. Report on Consolidation in the Financial Sector / Group of Ten. 2001. – January
[Electronic resource]. Mode of access : http://www.imf.org/external/np/g10/2001/
01/Eng/pdf/file3.pdf.
6. Schinasi G. J. Safeguarding financial stability: theory and practice / G. J. Schinasi /
Washington, D.C. : International Monetary Fund, 2005.
Отримано 25.04.2012
Summary
In the article is analysed connection of financial stability with other
economic categories, that will help more widely to expose essence of this
concept with a selection and ground of his specific differences.
225
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 321.152
С. А. Назаренко, канд. екон. наук, доц., Черкаський державний
технологічний університет; В. Ф. Проскура, канд. екон. наук, проф.,
Мукачівський державний університет
ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО ПІДХОДУ
ДО РОЗВИТКУ КЛАСТЕРА
У статті досліджено процес формування програмно-цільового підходу до
розвитку кластера. Виділено головні переваги інвестування в кластери.
Ключові слова: кластер, програмно-цільовий підхід, кластерна модель.
Постановка проблеми. Перевагою кластерної моделі є оптимальне поєднання як інтересів самої території, так і підприємств та організацій – учасників кластера.25
Що дають промислові кластери владі? Кластер дозволяє сфокусувати проблеми та сильні сторони сектору економіки. Організація, яка
представляє кластер (до якої можуть входити представники органів
влади), має у своєму розпорядженні різноманітну та концентровану
інформацію про діяльність підприємств, стан сектору економіки, ринок трудових ресурсів, що істотно зменшує обсяг аналітичної роботи,
яку виконують органи влади, та підвищує достовірність інформації.
Участь владних структур у роботі координаційних органів кластера надає владі можливість безпосередньо впливати на прийняття організаційних і економічних рішень у кластері, виступаючи при цьому
не в ролі спонукальної зовнішньої сили, а в ролі рівноправного партнера. За допомогою кластерів влада може краще розуміти ринкові тенденції, поєднуючи оцінки з середини кластера (як учасник кластера) і
розуміння зовнішніх макроекономічних чинників, політичних тенденцій і реалій. Можна стверджувати, що кластерний підхід надає владі
інструментарій ефективної взаємодії з бізнесом, глибшого розуміння
його характерних показників і тактичних завдань, можливість цілеспрямованого, реального і мотивованого стратегічного планування ресурсів регіону, розвитку територій.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Основою дослідження процесу формування наукової думки та підходів до окремих
аспектів теорії розвитку кластера стали праці таких українських і зарубіжних учених-економістів: М. Аокі, В. Без’язичного, В. Бєлобрагіна,
Б. Герасимова, Е. Демінга, М. Долішнього, В. Дорофієнка, Дж. М. Джурана, К. Ісікави, Г. Зайця, М. Кизима, А. Колота, Ф. Кросбі, В. Куценко, Е. Лібанової, А. Лісіцина, О. Макарової, В. Онікієнка, Л. Пархоменко, В. Пономаренка, С. Пономарьова, Р. Пірсинга, Т. Д. Салімової,
© С. А. Назаренко, В. Ф. Проскура, 2012
226
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
А. Субетто, Г. Тагуті, Д. Фейгенбаума, Дж. Х. Харінгтона, Л. Черниш,
А. Чиркова, Н. Яшина та ін.
Метою даної статті є дослідження процесу формування програмно-цільового підходу до розвитку кластера.
Виклад основного матеріалу. Якщо метою кластера є набуття глобальної репутації, залучення спеціалізованих ресурсів і вихід на світовий ринок, то йому необхідно привернути увагу фінансових організацій. Успіх кластерів зміцнює і розвиває економічну ситуацію в регіоні,
сприяє економічному зростанню регіону, тому кластери мають політичне значення для влади, насамперед у зв’язку з виконанням соціальних зобов’язань перед суспільством і створенням сприятливих можливостей для економічного та соціального розвитку.
Профільну структуру регіону формують його базові галузі та підприємства, продукція яких експортується за межі регіону, які тим самим забезпечують надходження в регіон первинного доходу. Тому регіональна влада найбільшою мірою зацікавлена в підвищенні конкурентоспроможності та прискореному розвитку базових галузей. Місцеві
галузі обслуговують переважно потреби локального місцевого ринку,
вони реалізують функції перерозподілу та збільшення первинного доходу, а отже, вони також впливають на соціальні показники регіону і
повинні бути в сфері інтересів регіональної влади.
Таким чином, кластеризація дозволяє покращити імідж регіону,
підвищити зайнятість і добробут населення, наповнити бюджет і підтримати розвиток малого бізнесу. Відбувається “підтягування” на територію інших учасників ринку та інвесторів.
Що дають промислові кластери бізнесу? Незважаючи на необхідність всебічного зниження витрат, підприємці можуть бути зорієнтовані на підвищення життєвого рівня в регіоні. По-перше, зростаючі
компанії постійно відчувають потребу в кваліфікованому персоналі.
По-друге, відомо, що репутація компанії позитивно позначається на
обсягах продажів. Нарешті, підвищення рівня життя – важливий чинник для залучення талановитих фахівців у регіон. У рамках кластера
влада може брати на себе різні ініціативи по стимулюванню активної
діяльності приватного сектора (наприклад, субсидування програм підготовки і перепідготовки кадрів відкриває нові можливості перед підприємцями, робітниками і фахівцями). Для малих і середніх підприємств кластер може істотно знижувати бар’єр виходу на ринки збуту
продукції та постачання сировини і матеріалів, робочої сили. Використовуючи репутацію кластера, підприємства малого і середнього бізнесу
отримують нові можливості доступу до фінансових ресурсів, імідж
кластера переноситься зовнішніми стосовно кластера партнерами і на
окремі підприємства.
227
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Можливо, найпростішим і зрозумілим є зниження витрат за рахунок ефекту масштабу, який виявляється при кооперації виробників і
споживачів. Цей ефект використовується і поза кластерними утвореннями, проте глибина координації, тісні партнерські зв’язки учасників
кластера дозволять отримувати значно більше користі в стислі терміни. Кластер надає підприємцям нові можливості для систематизації
виникаючих проблем, вибору шляхів їх подолання. Взаємодія з регіональною і місцевою владою дозволить знайти методи і засоби вирішення тих з них, що знаходяться в сфері компетенції області або місцевого утворення. Використовуючи вплив і авторитет кластера, бізнес
і регіональна влада спільно можуть шукати шляхи ефективного просування своїх ініціатив через державні структури, включаючи підготовку законопроектів і лобіювання на державному рівні проходження регіональних і галузевих ініціатив.
Таким чином, формування кластерів знижує підприємницькі ризики за рахунок концентрованої споживчої бази, вхідних бар’єрів і доступу до ресурсів. У кластерах відбувається уніфікація вимог до постачальників, економія на транзакційних витратах і прискорена циркуляція інформації. У них стає гнучкішою спеціалізація і розвивається
інфраструктура для досліджень і розробок.
Будучи інструментом обґрунтування стратегії розвитку регіону,
кластерний підхід формує основу її інвестиційної складової. Можна
виділити три головні переваги інвестування в кластери.
По-перше, критична маса підприємств у кластері стає магнітом для
подальшого залучення капіталу. Великі, зокрема й міжнародні компанії,
віддають перевагу інвестиціям у ті регіони, де вже працюють кластери,
чи принаймні є передумови для їх формування. По-друге, інвестування
в кластери виключає реалізацію проектів кон’юнктурного характеру і
таким чином мінімізує подальші дезінвестиції. По-третє, співпраця в
кластері та наявність загальних ініціатив акумулює приватні інвестиції і надає можливість реалізації великих проектів.
Відзначаючи переваги кластерної моделі організації промислового виробництва, слід зазначити її певні недоліки. Вони насамперед
пов’язані з подальшим розвитком мережевої економіки та використанням інформаційних технологій, які можуть ліквідувати значну кількість
джерел конкурентних переваг кластерів, пов’язаних з територіальною
концентрацією. Іншим обмеженням моделі, як нам здається, є різна
здатність до одночасної вертикальної та горизонтальної інтеграції різних сегментів бізнесу. Як вже наголошувалося, найбільші можливості
228
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
для кластеризації надають галузі, що працюють на кінцевого споживача та інноваційний бізнес.
Перспективи формування промислових кластерів, ядром яких повинні стати високотехнологічні промислові підприємства (на відміну
від кластерів у сфері послуг), пов’язані з вибором імперативу модернізації – індустріальної або постіндустріальної. Ми поділяємо думку
В. Дементьєва, який ставить під сумнів можливість України “перескочити” фазу пізньої індустріальної модернізації як стадії науково-технічного прогресу, характерну для історії розвинутих країн.
У класичній теорії управління, яка використовується в теорії систем, пропонується такий підхід: є система, потім формулюється мета
управління, і управління ведеться так, щоб мета була досягнута. Гіпотеза, що система має мету, є постулатом. Для досягнення мети необхідно
знайти способи оптимального досягнення мети, використовувати специфічні методи управління. Впорядковану множину цілей можна представити як “дерево цілей”. Дійсна мета розпізнається за такими критеріями:
• досяжність;
• корегованість;
• єдність.
Побудова “дерева цілей” повинна здійснюватися відповідно до
певних принципів. Нехай m – множина цілей, необхідних для досягнення головної мети А, цілі x та y лежать у множині m. Якщо мета x менша
за мету у, то для досягнення мети у необхідно досягнення мети х. Це
відношення задовольняє аксіоми порядку:
1) асиметричність: якщо х < у та у < х, то цілі х та у досяжні за умови,
що вони збігаються. Якщо вони не збігаються, то для досягнення х
заздалегідь треба досягти у, а для досягнення у – досягти х;
2) транзитивність: якщо х < у і у < z, то х < z;
3) рефлексивність: х < х, оскільки для досягнення х необхідно досягти х.
Підпорядковані цілі принципово відрізняються від головної тим,
що вони є сутністю лише засобів досягнення головної мети. Цінність
головної мети існує апріорі. Вибір другорядних цілей може бути деякою мірою довільним, оскільки вони виправдані лише як засоби.
Взаємодія між суб’єктом і об’єктом у системі управління якістю
життя здійснюється, з одного боку, в ході реалізації керуючого впливу
суб’єкта на об’єкт управління шляхом ухвалення певних управлінських
рішень щодо соціально-економічного розвитку, підвищення якості життя населення регіонів; з іншого боку – за допомогою механізму зворотного зв’язку, завдяки якому суб’єкт управління отримує інформацію
про реалізацію прийнятих рішень, а також про стан об’єкта, про його
229
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
відповідність міжнародним нормам і стандартам. На наш погляд, таким механізмом повинна стати інтегральна оцінка якості життя населення.
Методика оцінки якості життя повинна дозволяти об’єктивно оцінити соціально-економічну ситуацію в країні чи регіоні. У прогнозній
оцінці підвищення якості життя населення перевагу слід надавати чинникам, що впливають на зміну матеріальних і соціальних показників.
Так, розширення виробництва дозволяє підвищити добробут як працюючого населення, так і населення, що отримує допомогу, підвищити рівень зайнятості, подовжити тривалість життя, покращити інші показники якості життя. Значний ефект може забезпечити збільшення частки
заробітної плати в собівартості продукції, що випускається, за рахунок
зниження інших складових, що також підвищить добробут населення.
У процесі оцінки якості життя слід враховувати те, що воно (життя
людини) має об’єктивну і суб’єктивну сторони. Об’єктивна сторона визначається комбінацією різних нормативних, статистичних характеристик, за допомогою яких можна судити про ступінь задоволеності науково обґрунтованих потреб та інтересів людей. Суб’єктивна сторона
обумовлюється тим, що потреби та інтереси конкретних людей є індивідуальними, вони втілюються в суб’єктивних відчуттях індивідів, їх
особистих думках та оцінках. На підставі такого підходу можна визначити якість життя як комплекс характеристик життєдіяльності людини,
групи людей і населення в цілому, що обумовлюють її оптимальне протікання в конкретний час і в певних умовах та які забезпечують адекватність її параметрів основним видам діяльності і потребам людини.
Оцінку якості життя можна охарактеризувати як процедуру виявлення ступеня відповідності основних параметрів і умов життєдіяльності
людини її життєвим потребам, а також особистим уявленням про гідний,
повноцінний і задовольняючий її вимогам рівень життя. Вона здійснюється на основі зіставлення параметрів і характеристик життя даного
індивіда або суспільства з відповідними параметрами і характеристиками життя, що прийняті як база порівняння, еталон, та ціннісного осмислення результатів цього зіставлення. Процедура оцінки якості життя
складається з ряду етапів і операцій, серед яких найважливіші: вибір номенклатури показників якості життя, визначення значень показників,
вибір критеріїв оцінки і нарешті визначення оцінок показників якості життя.
Найбільш загальною і фактично універсальною номенклатурою показників якості життя є типова номенклатура, яка формулюється для
людини, регіону або країни в цілому. Номенклатура показників має
230
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
декілька взаємопов’язаних рівнів, число яких не обмежене, але оптимальними є три таких:
1) показники задоволеності людини різними сторонами свого життя;
2) показники життєдіяльності людини, що характеризують особливості
її взаємодії з суспільством, іншими людьми та зовнішнім середовищем;
3) показники життєзабезпечення, що характеризують умови і фактори,
від яких залежить успішне протікання процесів життєдіяльності.
Найважливішою операцією оцінки якості життя є вибір критеріїв
для порівняння. Критерії якості життя можуть бути загальними та конкретними. Загальні критерії – це ідеали, що склалися в суспільстві, ціннісні переваги або колективні уявлення про те, що таке гідне життя. Ці
уявлення змінюються з часом, зазвичай вони є специфічними для країни, регіону або групи людей і залежать від способу життя, усталених
соціальних традицій, культурних особливостей, рівня економічного і соціального розвитку тощо. Конкретні критерії – це базові значення окремих досліджень якості життя, прийнятих за еталон. Ними можуть бути
різні індекси, медичні показники, результати статистичних досліджень,
раціональні норми, що характеризують потреби людей і зафіксовані в
нормативних актах, рекомендаціях або законах.
Для оцінки показників якості життя можна використовувати різні
способи і методи. Значення цих групових показників якості життя визначаються з використанням експертних, розрахункових методів або
їх комбінацій. Оцінка узагальнюючого показника якості життя здійснюється комплексним методом, що передбачає послідовну оцінку одиничних показників, визначення їх ваги і отримання на цій основі середньозваженої оцінки узагальнюючого показника. Для отримання всебічної оцінки якості життя необхідно зіставити значення досягнутого
суспільством рівня якості життя та сумарних витрат, необхідних для
його підтримки і відтворення. У цьому випадку буде отриманий інтегральний показник якості життя.
При розробці, оцінці та затвердженні планів соціально-економічного розвитку України, регіональних стратегій та програм слід використовувати цей інтегральний показник якості життя, який може і повинен орієнтувати на такий розвиток, у результаті якого країна змогла
б за відносно короткі терміни увійти до промислово розвинутих країн
з високим рівнем розвитку людського потенціалу.
На думку ряду економістів, зокрема професора Г. М. Зараконського, якість життя слід оцінювати з позиції її взаємозв’язку з якістю
населення. Ця концепція розроблена з урахуванням результатів аналізу
існуючих показників якості життя (ЯЖ), уявлень про характеристики
231
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
якості населення (ЯН) і даних психологічного тестування різних соціальних груп українського суспільства, а також якості умов життя (ЯУ).
При цьому якість населення – це інтегральна властивість множини людей, об’єднаних у співтовариства, що визначають рівень соціальної
ефективності їх життєдіяльності, якість умов життя – інтегральна властивість не лише природного, а й антропогенного середовища, в якому здійснюється життєдіяльність.
Якість суспільства залежить від якості особи, окремої людини. Якості особи формуються в суспільстві, соціальному середовищі, де створюються ті або інші умови та можливості для прояву та розвитку вихідних якостей людини – задатків і здібностей. При цьому задатки –
це біологічно зумовлені особливості нервової системи людини, що є
передумовою її індивідуально-природних якостей і розвитку на цій
основі здібностей. Здібності – це індивідуальні особливості особи, що
підлягають розвитку в процесі життєдіяльності індивіда. Категорія
“якість населення” – це ресурс і гарант стабільного розвитку, основа
національної, економічної безпеки держави. Якість населення є невід’ємною від життєдіяльності людей, від якості трудових ресурсів
(ЯТР), місця їх існування. Крім того, вона має конкретно історичний
характер і визначається відповідним способом виробництва.
Практично всі характеристики життєдіяльності взаємопов’язані
між собою прямими і зворотними зв’язками, і тому їх сукупність – це
складна цілеспрямована система, яка органічно пов’язує якість населення і якість життя. У результаті якість населення через сферу потреб
обумовлює змістовну основу показників якості життя.
Критерійні значення показників повинні бути диференційовані за
класами потреб.
Висновки. Потреби властиві будь-якій людині і є її відмітною ознакою. Потреба – вихідний пункт діяльності людини, її наявність має
об’єктивний характер, проте конкретний склад потреб, їх кількісна і
якісна визначеність є продуктом суспільно-історичного розвитку.
Список літератури
1. Бестужев-Лада И. В. Методологические проблемы исследования качества,
уровня и способа жизни / И. В. Бестужев-Лада // Современные концепции уровня,
качества и способа жизни. – М. : Ин-т социолог. исслед. АН СССР, 1978.
2. Кизим Н. А. Качество жизни населения и конкурентоспособность Украины и
стран ЕС : [монография] / Н. А. Кизим, В. М. Горбатов. – X. : ИНЖЭК, 2005. –
164 с.
Отримано 07.05.2012
Summary
This paper investigates the formation of program-target approach of
the cluster. Highlighted the main benefits of investing in clusters.
232
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 657.471.12:331.2
З. В. Назаренко, канд. екон. наук, доц., ДВНЗ “Українська академія
банківської справи НБУ”; О. С. Пилецький, Ерсте Банк, м. Суми
УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ
У ФОРМУВАННІ ВИТРАТ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ
У статті обґрунтовані окремі пропозиції підвищення мотивуючої ролі заробітної плати як основного стимулу до продуктивності праці.
Ключові слова: заробітна плата, розподіл колективного заробітку, стимулювання.
Постановка проблеми. Заробітна плата є основним джерелом доходів працівників і найсильнішим мотивуючим фактором трудового
потенціалу більшості населення. В умовах недосконалості ринкових
регуляторів формування заробітної плати, процеси в сфері оплати праці
набули значною мірою стихійного характеру. Заробітна плата втрачає
здатність виконувати свої функції: відтворювальну, стимулюючу та регулюючу. 26
За офіційними даними за січень 2011 року, показник середньої
заробітної плати становить 2 137 грн. 84 коп. проти 1 687 грн. 62 коп.
у січні 2010 р. Проте це усереднений показник, зрівнюючи і високу, і
низьку заробітну плату. Розмір мінімальної заробітної плати з 1 квітня
2011 р. становив 911 грн., прожитковий рівень – 941 грн. Разом з тим
реальна кількість безробітних у 2011 р. збільшилась приблизно до 28 %
і становила близько 2,16 млн. осіб. [2]. Це велика проблема, і ми не
маємо права не звертати уваги на існуючий механізм організації заробітної плати, який вимагає детального перегляду базових основ.
У розв’язанні теоретичних питань основну роль відведено державі.
За останні роки побудовано послідовну систему розрахунків з персоналом, на регулювання якої спрямовано низку указів Президента України.
Усі вони передбачають вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання заробітної плати, визначення шляхів та механізмів її реального зростання, посилення захисту прав працівників на її
своєчасне одержання. Однак у практиці підприємств існує необхідність
у виробленні власної політики заробітної плати та її регулювання, яка
повинна відповідати державній. Отже, порядок, якому підпорядковується весь процес дій, пов’язаних з оплатою праці, є актуальним і потребує вдосконалення.
© З. В. Назаренко, О. С. Пилецький, 2012
233
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Аналіз останніх публікацій. Дослідженню сучасних проблем організації заробітної плати, визначенню її сутності в умовах становлення
ринкових відносин приділяють значну увагу як вітчизняні, так і закордонні вчені-економісти, зокрема: Н. Абакумова, Д. Богиня, Ф. Бутинець,
Т. Бутинець, Н. Волгін, С. Голов, Ю. Іванов, А. Калина, Т. Карпова,
Л. Котенко, С. Ніколаєв, Н. Павловська, Р. Подовалов, В. Сопко, Г. Спезінгер, О. Хотомлянський та інші. Як правило, це значні статті, які містять конкретні матеріали з питань роз’яснення основ законодавчонормативної бази, постановки обліку, виплати заробітної плати, узагальнення світового досвіду з регулювання взаємозв’язку ціни, заробітної
плати та продуктивності праці та ін. Такий підхід до написання статей
свідчить про високий рівень відповідальності працівників, які займаються формуванням обліку та витрат з оплати праці.
На сучасному етапі економічних перетворень важливо не лише
вміти нараховувати, виплачувати та обліковувати на рахунках бухгалтерського обліку витрати на оплату праці, але й необхідно навчитись
управляти цими витратами з метою їх зростання для працівників та
мінімізації для підприємства. Засобом досягнення цього має стати управлінський облік.
Значне місце в управлінському обліку займає застосування технологій бюджетування, великою проблемою яких є недостатній зв’язок
показників системи бюджетування з величиною фонду оплати праці
та розміром заробітної плати конкретного працівника. На думку багатьох вчених, ця проблема є типовою для більшості підприємств.
Мета статті – розглянути систему оплати праці, при якій заробітки працівників формуються в прямій залежності від фактичних економічних результатів діяльності підприємства.
Виклад основного матеріалу. Результати проведених досліджень
свідчать, що спочатку важливо виділити в заробітній платі працівників
постійну та змінну частини (преміальна винагорода, бонус).
У постійну частину має включатися мінімальний обов’язковий рівень заробітної плати, який гарантується працівникам за кожною посадою. Слід зазначити, що цей гарантований рівень повинен бути вищим у тих працівників, які мають менше можливості впливати на кінцеві результати праці. Наприклад, керівник чи головний бухгалтер мають
багато відповідальної роботи завжди, навіть коли підприємство не дає
хороших кінцевих результатів, але вони практично не можуть вплинути на обсяг виробництва чи реалізації продукції та ін. Тому основна
частина їх заробітку має бути гарантованою. Навпаки, левова частка
заробітку менеджерів з реалізації, продавців тощо має залежати від
обсягів реалізації.
234
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Надалі необхідно розробити правила розподілу колективного заробітку. Це найвідповідальніший етап роботи. Бажано, щоб його разом із спеціалістом у галузі економіки праці проводила особа-власник,
яка найбільш зацікавлена в досягненні певних кінцевих результатів.
Разом з тим пропонується стосовно кожної посади розробити таку систему показників, яка б стимулювала та максимально націлювала працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для
досягнення загальної мети виробництва.
Після цього можна визначити кількісну залежність між досягненням певних показників роботи кожного конкретного працівника та можливостями зростання його заробітної плати. Однак це ускладнюється
тим, що загальний фонд оплати праці непостійний і до визначення результату невідомий, тому цю кількісну залежність, на думку вчених,
найзручніше встановлювати в балах [5]. Наприклад, для менеджера по
реалізації:
а) за реалізацію продукції на кожні 10 000 гривень нараховується 1 бал;
б) за залучення нових клієнтів – 2 бали за кожного;
в) за цінні пропозиції щодо розширення ринків збуту – 3 бали за кожну;
г) за виконання суміжних робіт або особливих доручень – 4 бали за
кожне;
д) за кожне порушення трудової дисципліни знімається 1 бал;
е) за порушення договірної дисципліни – 2 бали.
Слід зазначити, що запорукою успішного функціонування даної
системи є доведення до відома і детальне роз’яснення всім працівникам
правил розподілу колективного заробітку до початку періоду, на який
вони вводяться. Ці правила відіграють свою мотивуючу роль лише за
умови, що вони будуть правильно і однозначно зрозумілі кожному
працівнику.
За результатами певного періоду виробництва продукції визначається фонд стимулювання шляхом зменшення заробленого за цей місяць
фонду оплати праці на суму гарантованої заробітної плати всіх працівників. Потім фонд стимулювання ділиться на суму балів, набраних всіма працівниками підприємства, і знаходиться “ціна” кожного бала в
гривнях. Стимулююча частина заробітної плати працівника визначається як добуток кількості набраних працівником балів та “ціни” бала. Завершальним етапом є розрахунок заробітку кожного працівника за минулий місяць як суми гарантованої та стимулюючої частин.
Як бачимо, основна перевага запропонованої системи оплати праці
полягає в оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в покращенні результатів роботи. Заробіток кожного працівника тією ж мірою залежить від результату спільної роботи і від
235
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
його частки в його поділі, яка залежить від індивідуальних результатів
праці.
Проте слід зазначити, що дана система розподілу фонду стимулювання не зовсім прийнятна для керівників підрозділів в силу специфіки виконуваної ними роботи. Тому для якісного її застосування необхідно, на наш погляд, розмежувати оплату праці керівників та працівників підрозділів.
На нашу думку, для керівників підрозділів необхідно розробити
таку систему стимулювання, яка відображала б залежність їх заробітної плати від очікуваних виробничих показників та прибутковості діяльності. Тому преміювання керівника необхідно здійснювати за двома
напрямками:
1. За досягнення виробничих та фінансово-економічних показників
виконання основного бюджету за підсумками місяця, кварталу, року. Умови даного напрямку преміювання передбачають: відсутність
значних фінансових та виробничих порушень, управлінських помилок, допущених працівниками, позитивний фінансовий результат
за звітний період.
2. Відстрочене преміювання – за реалізацію проектів, результати яких
будуть достовірно відомі через певний час.
Задачею відстроченого преміювання є стимулювання розвитку конкретного напрямку бізнесу. Відстрочена премія виплачується одноразово за реалізацію довгострокових проектів, досягнення перспективних
цілей.
Слід зазначити, що якщо величина додаткового прибутку від реалізації проекту може бути достовірно оцінена, то відстрочена премія
керівника встановлюється в розмірі кількох посадових окладів за місяць. При цьому гранична величина відстроченої премії встановлюється
як певний відсоток додаткового прибутку від реалізації проекту за рік.
Якщо ж величину додаткового прибутку не можна достовірно розрахувати, то відстрочена премія керівника встановлюється за пропозицією генерального директора з урахуванням поглядів науково-технічної
ради та залучених консультантів.
Висновки. Як бачимо, формування систем оплати праці, які повинні бути тісно пов’язані з виконанням бюджету та інших показників
діяльності компанії, є важливою задачею управління. Запропонований
підхід може широко використовуватись у підприємствах різних видів
діяльності, які, виходячи зі специфіки власної діяльності, самостійно
обирають форми та системи оплати праці.
Наприкінці слід відмітити, що організації заробітної плати на підприємствах у даний час притаманні такі недоліки, як низький рівень
236
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
заробітної плати; слабка матеріальна зацікавленість у підвищенні кваліфікації через незначні розходження в рівнях окладів працівників різної кваліфікації; недостатня стимулююча роль премій, надбавок. На нашу думку, усунути зазначені проблеми дозволяє запропонована система оплати праці, при якій заробітки працівників формуються в прямій
залежності від фактичних економічних результатів діяльності підприємства.
Наслідком введення такої системи має стати дотримання права
громадян на гідне життя, забезпечення розширеного відтворення якості
робочої сили, подолання бідності серед працівників, посилення мотивації й відповідно продуктивності праці, підвищення платоспроможного
попиту як чинника, що сприятиме розвитку вітчизняного виробництва.
Список літератури
1. Гольда А. В. Формування системи мотивації та стимулювання трудової діяльності з орієнтацією на кінцевий результат / А. В. Гольда // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – № 9. – С. 158–162.
2. Зарплата в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zarplata.liga.net/
ntws/103.htm.
3. Іванілов О. С. Застосування в комерційних організаціях узагальненої системи
калькулювання праці / О. С. Іванілов, О. М. Губа // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 3. – С. 41–51.
4. Максимець Ю. В. Заробітна плата як визначальний чинник мотивації праці в
ринковій економіці // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.10. –
С. 224–228.
5. Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих залежно від особистого внеску працівників у кінцеві результати роботи підприємства : наказ
Міністерства праці та соціальної політики України від 31.03.99 № 44 // Праця і
зарплата. – 1999. – № 11(171).
Отримано 25.04.2012
Summary
Reasonable some suggestions for improving the system explaining the
role of wages as the main stimulus to the productivity.
237
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 658.114.5:005.35
Н. Г. Пігуль, канд. екон. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ
КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
У статті розглядаються особливості існуючих базових моделей корпоративного управління. Визначена специфіка розвитку корпоративного управління в
Україні та запропоновані основні напрямки його удосконалення.
Ключові слова: акціонерні товариства, корпоративний сектор, корпоративне
управління, моделі корпоративного управління.
Постановка проблеми. Основу сучасної ринкової економіки України та її конкурентоспроможність визначає корпоративний сектор, який
являє собою переважно акціонерні товариства та їх інтеграційні структури. В Україні акціонерна форма організації підприємств посідає чільне місце серед інших організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Кількість зареєстрованих акціонерних товариств
на сьогоднішній день становить близько 30 тис. [5]. Слід зазначити,
що за період 2005– 2010 рр. відбулося зменшення кількості акціонерних
товариств в Україні, що зумовлено процесами ліквідації збанкрутілих
акціонерних товариств і тих, які припинили діяльність через низький
річний господарський обіг та внутрішні суперечності. За виробничим
потенціалом, а також за обсягами виробленої продукції (товарів, робіт,
послуг) акціонерні товариства впевнено випереджають інших суб’єктів
господарювання, засвідчуючи на практиці переваги акціонерної форми організації капіталу [6]. Так, до основних переваг даної форми господарювання належать: високий ступінь мобілізації фінансових ресурсів; обмежена відповідальність учасників, тобто кожний акціонер відповідає за боргами корпорації тільки в межах своїх акцій; можливість
легкої зміни власника цінних паперів; колегіальність прийняття основоположних рішень загальними зборами акціонерів як найдемократичніша форма управління бізнесом; практична придатність для будьякої галузі економічної діяльності. 27
Ключовою проблемою у сфері корпоративної власності є проблема корпоративного управління, суть якої полягає у забезпеченні реального захисту прав і законних інтересів усіх учасників акціонерних товариств, передусім акціонерів як співвласників товариства [4].
Аналіз останніх публікацій. Значну увагу питанням розвитку корпоративного управління в Україні приділяють такі науковці: Д. Задихайло, О. Кібенко, О. Костюк, Г. Назарова та інші.
© Н. Г. Пігуль, 2012
238
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Не вирішені раніше частини проблеми. Вклад українських вчених у вирішення проблемних питань вітчизняного корпоративного управління є вагомим, але при цьому слід звернути увагу на об’єктивну
необхідність подальшого поглиблення теоретичних засад щодо формування ефективної моделі корпоративного управління в Україні.
Мета статті – визначити особливості розвитку та основні проблеми корпоративного управління в Україні та запропонувати напрями
його удосконалення.
Виклад основного матеріалу. Аналізуючи особливості розвитку
корпоративних відносин, слід насамперед зауважити, що модель корпоративного управління безпосередньо пов’язана зі специфікою відносин власності, що обумовлює напрямки формування стратегії ефективного розвитку підприємства, створює необхідні умови для подальшої
концентрації капіталу. У світі немає єдиної універсальної моделі корпоративного управління. Існують три базові моделі корпоративного
управління: англо-американська; німецька; японська.
Незважаючи на численні твердження про посилення схожості моделей корпоративного управління, між ними, як і раніше, існують істотні відмінності. Всі держави мають свою унікальну історію, культуру і
законодавчу базу, і кожний з цих факторів впливає на систему корпоративного управління. У кожній країні структура управління корпорацією має визначені елементи, що відрізняють її від структур інших
країн [3].
Існування різних моделей обумовлено також особливостями історичного розвитку фінансових систем різних країн. Англо-американська модель передбачає наявність розвитого фондового ринку, а країни з
континентальною моделлю характеризуються високим ступенем концентрації і централізації банківської системи. Існує також мусульманська модель інвестування, однак вона менш розповсюджена і локалізована географічно.
Ряд розбіжностей у моделях ринку капіталу відображено на
рис. 1 [1].
Практична діяльність світових корпорацій з різними управлінськими системами довела успішність вищезазначених моделей, які базуються на єдиних принципах корпоративного управління, які включають:
• визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;
• рівноправність акціонерів;
• урахування легітимних інтересів сторін – визначення передбачених
законом прав учасників, заохочування активного співробітництва їх
з товариством у створенні добробуту робочих місць, забезпеченні
ефективності роботи і фінансової стабільності;
239
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
• розкриття інформації та прозорість;
• розмежування повноважень органів управління;
• дієвість, незалежність і відповідальність органів управління.
Англо-американська модель
Нестабільні
утримувачі
акцій
Акціонери
не мають
впливу
Рішення про
купівлю-продаж
мають спекулятивний
характер
Орієнтація
на трансакції
Багато дрібних,
розрізнених
утримувачів
акцій
Зовнішня
інформація
Континентальна модель
Постійні
утримувачі
акцій
Акціонери
мають вплив
Рішення про
купівлю-продаж
переважно
не спекулятивні
Орієнтація
на стабільні
відносини
Акції,
концентровані
крупними
пакетами
Внутрішня
інформація
Рис. 1. Особливості складових моделей корпоративного управління
Результат ефективного корпоративного управління проявляється
як на локальному, так і на глобальному рівнях:
• на рівні компанії ефективне корпоративне управління забезпечує
отримання компанією максимального прибутку при дотриманні інтересів акціонерів та всіх зацікавлених осіб;
• на рівні держави ефективне корпоративне управління сприяє розвитку приватного сектора, фондового ринку і в цілому економіки;
• на світовому рівні ефективне корпоративне управління дозволяє знизити ризики настання фінансової кризи при формуванні структури
міжнародного фінансового ринку [3].
Згідно зі світовою практикою основними передумовами створення ефективної моделі корпоративного управління є:
• необхідність законодавчого забезпечення належного корпоративного управління;
• наявність відповідної практики корпоративного управління, яка потребує широкого розповсюдження серед компаній;
240
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
• необхідність дотримання корпоративних стосунків, що мають етичний характер і перебувають за межами законодавчої сфери;
• запровадження міжнародних стандартів корпоративного управління
для залучення зовнішніх інвестицій;
• формування певних традицій корпоративного управління з урахуванням національних особливостей.
За період незалежності в Україні почала формуватися власна національна модель корпоративного управління, що є змішаною формою
англо-американської та німецької моделей. При цьому слід зазначити,
що останнім часом розвиток вітчизняного корпоративного управління
спричиняє все більше вираження континентальної моделі, що виявляється у поступовому зменшенні кількості дрібних акціонерів, прошарок
яких утворився внаслідок першої хвилі приватизації. Основними особливостями національної моделі корпоративного управління є:
• перманентний процес перерозподілу власності;
• значна частка держави в акціонерному капіталі;
• висока питома вага інсайдерів у структурі власності;
• недостатня прозорість інформації про діяльність акціонерних товариств;
• недостатньо ефективна система захисту прав дрібних акціонерів.
Слід зазначити, що існує низка проблем концептуального характеру, що ускладнюють розвиток національної моделі корпоративного розвитку: недосконале законодавче забезпечення; недовіра до акціонерної
форми власності і неможливість залучати кошти вітчизняних та іноземних інвесторів; слабкість фондових ринків; розпорошеність акціонерного капіталу; порушення прав міноритарних акціонерів; порушення вимог розкриття інформації; виведення активів у дочірні, залежні та інші
компанії; здійснення фіктивних банкрутств із наступним скуповуванням
активів, що продаються.
Висновки. Розглянутий комплекс проблем демонструє складність
впровадження корпоративного управління в Україні. З метою підвищення рівня корпоративного управління в Україні є доцільним [2]:
• вироблення виваженої державної політики корпоративного управління,
насамперед шляхом удосконалення його нормативно-правової бази;
• удосконалення системи управління корпоративними правами
держави;
• забезпечення моніторингу і створення національних методик оцінки
стану корпоративного управління;
• посилення державного контролю за додержанням прав акціонерів і
всіх учасників корпоративних відносин;
241
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
• подальше формування та розвиток інфраструктури фондового ринку,
яка б відповідала світовому рівню і забезпечувала ефективний обіг
цінних паперів;
• поширення міжнародних стандартів корпоративного управління.
Отже, поєднання вищезазначених напрямів та їх впровадження
зможе призвести до реального покращення стану корпоративного управління в Україні та підвищення ефективності функціонування економічної системи в цілому.
Список літератури
1. Калин А. А. Модели привлечения капитала крупными российскими корпорациями / А. А. Калин, Н. В. Нарожных // Финансы и кредит. – 2001. – № 4. –
С. 38–43.
2. Оскольський В. В. Удосконалення корпоративного управління як засіб залучення інвестицій за допомогою механізмів фондового ринку / В. В. Оскольський // Економіка України. – 2006. – № 8. – С. 4–10.
3. Румянцев И. С. Особенности корпоративного управления в России в трансформируемой экономике [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.lib.csu.
ru/vch/186/021.pdf. – Название с экрана.
4. Сірко А. В. Інституційно-правове забезпечення діяльності корпорацій та їх
проблеми в Україні [Електронний ресурс] / А. В. Сірко, Н. М. Найдич. – Режим
доступу : http://www.library.dgtu.donetsk.ua/fem/vip89-2/89-2_18.pdf. – Назва з
екрана.
5. Савченко Н. В. Особливості формування і сучасний стан акціонерного сектора
в Україні / Н. В. Савченко // Інноваційна економіка. – 2011. – № 20. – С. 25–32.
6. Тарасова О. В. Проблеми формування капіталу підприємств корпоративного
сектору економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://194.44.242.244/
portal/soc_gum/ekhp/2011_1/st8.pdf. – Назва з екрана.
Отримано 25.04.2012
Summary
The peculiarities of the basic models of corporate management are
considered in the article. The specificity of corporate management development in Ukraine is determined. The author proposed the main directions of
corporate management improvement.
242
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.011:330.322.01
Л. В. Піддубна, аспірантка
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ
ДО РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ
“ІНСТИТУЦІЙНИЙ ІНВЕСТОР”
Проаналізовано підходи до трактування понять “інвестор”, “фінансова
установа”, “фінансовий інститут”, “фінансовий посередник”, “інституційний
інвестор”. Визначено сутність поняття “інституційний інвестор” і його ключові
ознаки.
Ключові слова: інвестор, фінансова установа, фінансовий інститут, фінансовий посередник, інституційний інвестор.
Постановка проблеми. Фінансовий ринок України знаходиться на
стадії становлення, тому дуже важливо визначитися з основними його
суб’єктами. Науковці, визначаючи суб’єктів фінансового ринку, користуються різними поняттями: “фінансова установа”, “фінансовий інститут”, “фінансовий посередник”, “інституційний інвестор” та ін. На жаль,
у вітчизняних наукових публікаціях має існує термінологічна неузгодженість. До цього часу у вітчизняній фінансовій теорії і на практиці
не окреслено чітко поняття “інституційний інвестор”. Як інституційні
інвестори часто розуміють будь-які фінансові установи, фінансові посередники. Також поширеним є запозичення трактування поняття “інституційний інвестор” із іноземних джерел. Але часто розвиток зовнішнього середовища (стан розвитку фінансового ринку, законодавство,
загальноекономічна ситуація) в різних країнах спричинює розбіжності
в трактуванні терміна. Тому дуже важливим є глибокий сутнісний
аналіз поняття “інституційний інвестор” для того, щоб можна було у
подальшому проводити дослідження розвитку фінансового ринку України з урахуванням таких важливих суб’єктів, як інституційні інвестори.28
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню поняття
і основних визначальних особливостей інституційних інвесторів присвячено багато наукових праць вітчизняних і закордонних науковців.
Найбільш ґрунтовні, на нашу думку, дослідження з цього питання були проведені такими вітчизняними і російськими дослідниками, як
О. Вовчак [1], В. Зимовець [2], М. Денисенко [3], А. Ніколаєва [6],
Г. Подшиваленко [3] та ін. Але все ж до цього часу не сформувалося
єдиного підходу до розуміння економічного змісту та функцій інституційних інвесторів. У різних країнах через особливості побудови фінансової системи існують різні підходи до визначення сутності та складу
© Л. В. Піддубна, 2012
243
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
інституційних інвесторів. Також немає єдності думок і серед вітчизняних науковців з цього питання.
Метою статті є обґрунтування авторського науково-методичного
підходу до розуміння сутності поняття “інституційний інвестор” та виявлення ідентифікаційних ознак інституційних інвесторів.
Виклад основного матеріалу. На нашу думку, пошук визначення
поняття “інституційний інвестор” варто розпочати з поняття “інвестор”
взагалі. Безумовно, без інвесторів як суб’єктів інвестиційної діяльності
неможливо уявити інвестиційний процес. Термін “інвестор” відповідає
англійському “investor” і використовується для позначення особи, що
здійснює інвестиції за свій рахунок і від свого власного імені. У такому
значенні термін використовується більшістю науковців. У Законі України “Про інвестиційну діяльність” [7] інвестори розуміються як “суб’єкти
інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в
об’єкти інвестування”.
Поняття “інституційний інвестор” стали використовувати зовсім
недавно. Воно в більшості випадків застосовується для позначення інвесторів, які відмінні від індивідуальних, що здійснюють інвестиції в
незначних розмірах за власний рахунок для отримання прибутку чи
збереження капіталу. Також інституційних інвесторів визначають поряд із корпоративними інвесторами (підприємствами) та населенням
як основних постачальників фінансових ресурсів на фондовий ринок.
Але такого підходу до розуміння поняття “інституційний інвестор”
недостатньо для застосування на практиці та в наукових дослідженнях.
Науковці по-різному підходять до визначення економічного змісту
інституційних інвесторів, часто приділяючи більше уваги якійсь одній
їх характеристиці. Проведене нами узагальнення наукової думки з цієї
проблематики дозволяє виокремити два науково-методичні підходи до
визначення цього поняття: сутнісний та формальний (рис. 1). На нашу
думку, кожен із них має свої недоліки: сутнісний підхід не дозволяє
чітко назвати склад інституційних інвесторів, а формальний є досить
суб’єктивним і обмеженим. Тому більш виправданим є комплексний
підхід, оскільки він дає змогу визначити основні характерні особливості інституційних інвесторів та їх склад.
Часто такі поняття, як “фінансова установа”, “фінансовий інститут”, “фінансовий посередник”, “інституційний інвестор” використовують як повністю взаємозамінні, тобто як синоніми. На нашу думку, хоча
в деяких випадках такий підхід і має право на існування, але все ж таки потрібно чітко розуміти різницю між ними (рис. 2).
244
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Підходи
Сутнісний
Дослідження інституційних інвесторів через
їх сутнісні ознаки, функції особливості, тоді як
визначенню їх конкретного складу приділяється
значно менше уваги
Формальний
Приналежність до інституційних
інвесторів визначається за одним
або декількома формальними
критеріям
Комплексний
Передбачає поєднання сутнісного та формального. Спочатку шляхом детального аналізу
та узагальнення визначається сутність поняття “інституційний інвестор”,
їх характерні ознаки, а потім на основі детального дослідження і ґрунтовного доведення
визначається конкретний перелік інституційних інвесторів
Рис. 1. Методичні підходи до визначення
поняття “інституційний інвестор”
Ключове слово: інвестор –
суб’єкти інвестиційної діяльності,
які приймають рішення про
вкладення власних, позикових
і залучених майнових
та інтелектуальних цінностей
в об’єкти інвестування
Фінансова
установа
Фінансовий
інститут
Фінансовий
інвестор
Ключове слово: посередник –
фінансові установи,
що забезпечують рух
фінансових ресурсів від тих, хто їх
має у тимчасовому надлишку,
до тих, хто їх потребує
в даний момент, тобто виконують
посередницьку функцію
Ключове слово: установа –
юридична особа, яка, відповідно
до закону, надає одну чи декілька
фінансових послуг, а також
інші послуги, та внесена
до відповідного реєстру
в установленому законом порядку
Фінансовий
посередник
Ключове слово: інститут (від лат.
institutum – звичай, установа) –
термін, що використовується для
позначення певного класу установ.
Включає як фінансові установи
і посередників, так і державні
органи, міжнародні фінансові
організації та інститути
Рис. 2. Співвідношення між поняттями “фінансова установа”,
“фінансовий інститут”, “фінансовий посередник”,
“інституційний інвестор”
245
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Детальний аналіз підходів до визначення терміна “інституційний
інвестор“ дав можливість зробити декілька узагальнень. Слід відзначити, що більшість науковців прагнуть означити характерні особливості цих інституцій, а не просто дати їх перелік, тобто переважає сутнісний підхід до визначення поняття. На рисунку 3 виділено найбільш
суттєві ознаки, за якими розходяться науково-методичні підходи до
визначення поняття “інституційний інвестор” різних науковців.
1. Форма функціонування
Фінансові
посередники
Фінансові установи,
фінансово-кредитні інститути
Фонди
Фахівці,
менеджери
2. Розділення функцій
Розділяється діяльність із акумулювання коштів
і діяльність з управління активами, причому тільки
остання є ознакою інституційних інвесторів
Інституційні інвестори акумулюють
фінансові ресурси дрібніших інвесторів
(юридичних і фізичних осіб), а потім вкладають
їх у різні види активів
3. Належність активів
Інституційні інвестори управляють
активами інших суб’єктів
за їх рахунок і на їх користь
Інституційні інвестори
управляють
залученими коштами
Інституційні інвестори
управляють залученими
та власними коштами
4. Статус діяльності
на ринку цінних паперів
Діяльність на ринку цінних паперів
визначальна і виключна
Діяльність на ринку цінних
паперів визначальна
Інституційні інвестори однаково
інвестують у фінансові
і матеріальні активи
5. Діяльність з управління
активами
Визначальна на професійній основі
Один із видів діяльності, що забезпечує
вигідне вкладення акумульованих ресурсів
Рис. 3. Ключові характеристики поняття
“інституційний інвестор”
246
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Не можна не згадати, як трактує законодавство України досліджуване поняття. Згідно з Законом України “Про цінні папери та фондовий ринок” [8] інституційними інвесторами є “інститути спільного
інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні
фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові
установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах
третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках,
передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших
осіб фінансових активів”.
Критичне узагальнення науково-методичних підходів вітчизняних
і зарубіжних авторів до визначення поняття “інституційний інвестор”
дозволило нам розробити авторську систему їх ідентифікаційних ознак,
яка відображена в табл. 1. Виходячи з цих ключових характеристик,
повинно бути сформульоване визначення інституційного інвестора.
На нашу думку, в науковій літературі до цього часу не сформулювалося загальновизнаного тлумачення цього терміна, яке б враховувало
всі названі характеристики.
Таблиця 1
Ознаки інституційних інвесторів
Ознака
Опис
Інституційні інвестори – значні за розміром фінансові установи
або фонди. На нашу думку, не слід окремих фінансових
менеджерів (фахівців) чи їх команди називати інституційними
інвесторами. Слід розрізняти компанії з управління активами
і безпосередньо інституційних інвесторів, які можуть бути
Організаційна форма:
або фінансовими установами, що надають певні фінансові
фінансова установа
послуги, в результаті чого мають в управлінні значні розміри
або фонд
фінансових ресурсів, або фондами, які цілеспрямовано
створюються для спільного (колективного) інвестування.
З цього випливає, що інституційними інвесторами можуть
бути не тільки юридичні особи, а й об’єднання капіталів
без створення юридичної особи у вигляді фонду
Функція управління
активами
Діяльність інституційних інвесторів завжди пов’язана
з управлінням активами. Інституційні інвестори володіють
чи мають у розпорядженні значні розміри фінансових ресурсів,
які повинні приносити прибутки їх власникам. Без професійного
управління цими активами неможливо буде досягти прибутковості
володіння і розпорядження активами
247
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 1
Ознака
Діяльність на ринку
цінних паперів
Опис
Інституційні інвестори здійснюють інвестиції у різноманітні
інструменти фінансового ринку, але основним видом вкладень
інституційних інвесторів є цінні папери. Інституційні інвестори
є професійними гравцями на ринку цінних паперів. Якщо інші
інвестори здійснюють діяльність на ринку цінних паперів
періодично, ситуаційно, подекуди непрофесійно,
то для інституційних інвесторів діяльність на ринку цінних паперів
є основним видом інвестиційної діяльності
Залучення коштів
багатьох інвесторів,
фізичних і юридичних
осіб в єдиний пул
Інституційні інвестори виступають як інвестори вищого рівня
поєднуючи інтереси різних дрібних інвесторів шляхом найбільш
прибуткового і найменш ризикового управління їхніми коштами
Акумулювання коштів
і управління ними
є основним видом
діяльності
Для інституційних інвесторів виділяють дві важливі функції:
акумулювання коштів і управління ними. У різних фінансових
установах акцент робиться на різних видах діяльності
Професійне
управління активами
Активами інституційних інвесторів мають управляти професійні
менеджери чи зовнішні управляючі компанії – компанії
з управління активами
Інституційні інвестори
є портфельними
інвесторами
Активи вкладаються в різні види фінансових і нефінансових
активів, які формують інвестиційний портфель, який
є комплексним об’єктом управління інвестиційною діяльністю.
Портфель інвестицій має бути диверсифікованим як за видами
вкладень (матеріальні, фінансові), так і за емітентами,
банківськими установами, цінними паперами емітентів
одного виду і серії
Інституційні інвестори
є фінансовими
посередниками
Тобто спочатку вони акумулюють кошти, а потім надають
ці кошти іншим суб’єктам у вигляді інвестицій
На нашу думку, найбільш вдалими є визначення Г. Подшиваленка
[3], А. Ніколаєвої [6] і групи авторів (О. Мозговий, Т. Облонська,
Т. Мусієць) [4]. Але ми вважаємо, що жодне з них вичерпно не розкриває всю специфіку діяльності інституційних інвесторів та не дозволяє скласти повноцінне уявлення про їх відмінності від інших фінансових агентів.
Так, Г. Подшиваленко [3] надмірну увагу концентрує на здійсненні діяльності інституційних інвесторів за рахунок коштів клієнтів і
248
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
розподіленні ними результатів діяльності лише між власниками коштів.
Інституційні інвестори постають у ролі довірених осіб дрібних інвесторів. Визначення А. Ніколаєвої [6] містить деякі неточності, пов’язані з
визначенням шляхів залучення коштів та їх розміщення. Передбачається, що кошти акумулюються за рахунок паїв, внесків і випуску
власних цінних паперів, хоча на практиці існує значно більше інструментів залучення коштів. У межах такого підходу значно обмежуються
напрямки розміщення коштів: тільки в цінні папери і нерухомість. Також із визначення А. Ніколаєвої випливає, що інституційними інвесторами є компанії з управління активами, хоча вони насправді не
займаються безпосереднім залученням фінансових ресурсів. У визначенні О. Мозгового, Т. Облонської, Т. Мусієць [4] акцентується увага
на тому, що інституційний інвестор є фінансовим посередником, інвестиційна діяльність якого спеціалізується на операціях з цінними паперами.
Враховуючи недоліки існуючих визначень, інституційних інвесторів пропонується розуміти як фінансові установи або фонди, які акумулюють у значному розмірі в єдиний пул фінансові ресурси багатьох
фізичних та/або юридичних осіб, здійснюють на професійній основі
розміщення акумульованих та власних ресурсів у цінні папери, інструменти грошового ринку, валютні цінності, нерухомість та інші активи з метою отримання прибутку від вкладень.
Авторське визначення передбачає, що фонди, не створені у формі
юридичної особи, також визнаються інституційними інвесторами. На
нашу думку, слід розрізняти форми організації фінансових відносин,
які за сутнісними ознаками можна віднести до фінансового посередництва, а також ті, які можна віднести до інфраструктурного обслуговування. У такому разі пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними
особами, за своєю сутністю належать до фінансових посередників, оскільки через випуск інвестиційних сертифікатів відбувається акумуляція коштів дрібних інвесторів, а потім ці кошти вкладаються в різні
види інвестицій. Компанія з управління активами у цьому разі є лише
організаційною структурою, яка організовує збирання коштів і їх розміщення.
Як видно із запропонованого нами визначення, однією з обов’язкових ідентифікаційних ознак інституційного інвестора ми вважаємо
акумуляцію коштів в єдиний фонд (пул). Ці кошти належать фізичним
та юридичним особам і за допомогою різних інструментів залучаються
до фонду. Різноманітність інструментів залучення дає можливість дрібним інвесторам обирати, чи готові вони уступити право власності на ці
ресурси і якою мірою. В авторському визначенні, на відміну від існуючих, передбачено також, що акумуляція ресурсів повинна відбуватися
249
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
в значних розмірах та від багатьох дрібних інвесторів. Таким чином, зі
списку інституційних інвесторів можуть відсікатися венчурні інвестиційні фонди, які здійснюють приватне розміщення інвестицій.
В авторському визначенні ми наголошуємо також і на другій невід’ємній ознаці інституційних інвесторів – розміщенні (інвестуванні)
коштів. Причому інституційні інвестори вкладають як акумульовані
кошти клієнтів, так і власні ресурси, які хоча й не є переважаючими в
загальному обсязі інвестиційних ресурсів, але також присутні. Вкладення коштів відбувається на професійній основі, що також є однією з
характеристик інституційних інвесторів. Інвестиційна діяльність інституційних інвесторів часто пов’язується тільки з діяльністю на ринку
цінних паперів. На нашу думку, це не відповідає дійсності, адже на
практиці інституційні інвестори завжди мають в активах інші види
вкладень, що й було відображено у визначенні.
В авторському визначенні ми також підкреслюємо мету діяльності інституційних інвесторів – це отримання прибутку від вкладень. Розподіл прибутку відбувається не завжди тільки на користь власників
ресурсів – дрібних інвесторів (юридичних і фізичних осіб), але й на
користь інституційного інвестора. Наприклад, у страхових компаніях,
які не займаються страхуванням життя, весь інвестиційний прибуток
належить самій компанії, яка в разі необхідності використовує його на
виплату відшкодувань страхувальникам. У страховій компанії зі страхування життя 85 % інвестиційного доходу належить власникам накопичувальних рахунків. Інституційні інвестори можуть також функціонувати як неприбуткові організації. У такому разі весь прибуток за
вирахуванням витрат на управління належить дрібним інвесторам.
Висновки. Таким чином, інституційними інвесторами в Україні є
фінансові установи або фонди, які акумулюють у значному розмірі в
єдиний пул фінансові ресурси багатьох фізичних та/або юридичних
осіб, здійснюють на професійній основі розміщення акумульованих та
власних ресурсів у цінні папери, інструменти грошового ринку, валютні цінності, нерухомість та інші активи з метою отримання прибутку
від вкладень. Таке визначення інституційних інвесторів сформульовано шляхом детального аналізу і порівняння понять “інвестор”, “фінансова установа”, “фінансовий інститут”, “фінансовий посередник”, “інституційний інвестор”. Для найбільш точного визначення поняття у
статті були визначені ключові ознаки, за якими можна ідентифікувати
інституційних інвесторів. Одним із напрямів подальших досліджень з
цього питання є визначення конкретного переліку інституційних інвесторів.
250
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Список літератури
1. Вовчак О. Д. Розвиток окремих категорій інституційних інвесторів в Україні /
О. Д. Вовчак // Науковий вісник : збірник науково-технічних праць Національного лісотехнічного університету України. – 2007. – Вип. 17.2. – С. 260–266.
2. Зимовець В. В. Фінансове посередництво : навч. посіб. / В. В. Зимовець,
С. П. Зубик. – К., 2004. – 288 с.
3. Инвестиции : учебник / Фин. акад. при Правительстве РФ / под ред. Г. П. Подшиваленко. – М. : Кнорус. – 2008. – 485 с.
4. Інвестиційно-інноваційна діяльність: теорія, практика, досвід : монографія /
М. П. Денисенко [та ін.] ; ред. М. П. Денисенко, Л. І. Михайлова. – Суми : Університетська книга, 2008. – 1050 с.
5. Міжнародні фінанси : навчальний посібник / О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць ; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О. М. Мозгового. – К. :
КНЕУ, 2005. – 558 с.
6. Ніколаєва А. Н. Інституційні інвестори як фінансові посередники на фондовому
ринку / А. Н. Ніколаєва, Ю. В. Гаврук // Економічний форум. – 2011. – № 2. –
С. 56–61.
7. Про інвестиційну діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 18.09.91
№ 1560-XII. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 1560-12.
8. Про цінні папери та фондовий ринок [Електронний ресурс] : Закон України від
23.02.2006 № 3480-IV. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
3480-15.
Отримано 25.04.2012
Summary
The approaches to the interpretation of the concepts of “investor”, “financial organization”, “financial institution”, “financial intermediary” and
“institutional investor” were analyzed. The essence of the concept of “institutional investor” and its key features were determined.
251
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
УДК 336.722
Т. О. Пожар,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ
ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО МЕТОДУ
У ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНОМУ МЕХАНІЗМІ
ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
У статті на основі порівняльного аналізу програмно-цільового бюджетування
та витратного підходу обґрунтовано необхідність застосування програмно-цільового бюджетування у фінансово-бюджетному механізмі державного фінансового
контролю в Україні. У результаті дослідження базових принципів функціонування,
передумов впровадження, переваг і недоліків використання програмно-цільового
методу автором побудовано механізм реалізації контрольних функцій програмноцільового бюджетування як основи функціонування фінансово-бюджетного механізму державного фінансового контролю в Україні.
Ключові слова: програмно-цільове бюджетування, витратний підхід, суб’єкти
бюджетного процесу.
Постановка проблеми. В умовах реформування бюджетної системи України, обмеженості бюджетних ресурсів, необхідності посилення
контролю за їх цільовим та ефективним витрачанням, а також у контексті її євро інтеграційних намірів зростає роль програмно-цільового
методу як контрольного механізму на всіх стадіях бюджетного процесу
в цілому та фінансово-бюджетного механізму державного фінансового
контролю (далі – ДФК) зокрема. Так, згідно з Маастрихтською угодою
від 1992 р. та Амстердамським договором від 1997 р., країни – члени
ЄС – зобов’язані підпорядковувати бюджетний процес реальним цілям
бюджетних програм; допомога іншим країнам з бюджету ЄС спрямовується виключно під певні програми; використання елементів програмно-цільового методу є обов’язковою умовою до країн-претендентів
до вступу в ЄС. Зазначене актуалізує необхідність у подальшому запровадженні програмно-цільового методу в Україні, його поглибленому
вивченні та обґрунтуванні з позиції основи контрольного механізму
фінансово-бюджетного механізму ДФК.29
Аналіз останніх публікацій. Дослідженням програмно-цільового
методу займалися як зарубіжні, так і вітчизняні науковці: І. В. Басацов
[1], Л. І. Дідківська [4], В. В. Коваль [5], М. В. Ливдар [6] та інші. Проте,
незважаючи на активний інтерес до даного елемента фінансово-бюджетного механізму державного фінансового контролю, особливо в останні роки, на сьогоднішній день це питання не є достатньо дослідженим.
© Т. О. Пожар, 2012
252
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Метою статті є обґрунтування необхідності впровадження програмно-цільового методу у фінансово-бюджетний механізм ДФК в Україні, розкриття змісту етапів його реалізації як основи функціонування
фінансово-бюджетного механізму ДФК в Україні.
Виклад основного матеріалу. Методи (технології) бюджетного
менеджменту у зарубіжних країнах останнім часом еволюціонували
досить стрімко: від традиційного бюджету, бюджету від результатів (виконання), базового бюджетування, бюджетування на нульовій основі,
бюджетування “sunset” до бюджету на основі цільових програм (пріоритетів). Усі нововведення після традиційного бюджету (витратного або
постатейного) прийнято вважати компонентами програмно-цільового
методу бюджетування [12].
В Україні також відбувається поступовий перехід від традиційного
витратного підходу до його управління до програмно-цільового методу.
Методику програмно-цільового бюджетування (далі – ПЦБ) вперше використано при формуванні Державного бюджету України на 2002 рік.
Програма дій Кабінету Міністрів на 2005–2006 роки передбачала запровадження планування програмного бюджетування на місцевому рівні,
однак до цього часу цей процес не закінчено [6].
Порівняльна характеристика витратного підходу та ПЦБ зосереджені на основних їх контрольних ознаках у межах фінансово-бюджетного механізму ДФК бюджетних ресурсів (табл. 1).
Таблиця 1
Порівняльна характеристика підходів до ДФК
за різних форм бюджетного управління
Ознака
контролю
Вид
контролю
Об’єкт
контролю
Часовий
проміжок,
охоплюваний
контролем
Традиційний підхід
(витратний або постатейний
підхід)
Програмно-цільове бюджетування
(ПЦБ)
Зовнішній фінансовий
контроль за витрачанням
бюджетних коштів
Внутрішній фінансовий контроль,
підзвітність та відповідальність
розпорядників бюджетних коштів
Цільове використання
бюджетних коштів
Результати діяльності розпорядників
бюджетних коштів, ефективність
та результативність витрачання
бюджетних коштів
Річний період, що відповідає Трирічний період, що відповідає
зіставленню фактичних
середньостроковій та довгостроковій
показників з плановими
перспективам бюджетного планування
(контрольними) в межах
короткострокового планування
видатків бюджету
253
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Продовж. табл. 1
Ознака
контролю
Традиційний підхід
(витратний або постатейний
підхід)
Програмно-цільове бюджетування
(ПЦБ)
Напрямки
проведення
Контроль видатків бюджету
та бюджетних програм
відповідних рівнів
Орієнтація контролю на встановлення
ефективності та результативності
використання бюджетних коштів
Рівень
централізації
контролю
Висока централізація
у зосередженні
контрольних функцій
Делегування контрольних повноважень
Контроль
за цільовим
використанням
коштів бюджету
Відповідність плановим
бюджетним показникам
Узгодженість цілей і результатів
бюджетних програм
Контроль
за розподілом
бюджетних
коштів
За видами витрат згідно
з відомчою, економічною
чи іншим видом бюджетної
класифікації
За пріоритетними програмами
та цільовими напрямками
Контроль
Жорсткий контроль за цільовим Довгострокові ліміти асигнувань
за дотриманням витрачанням коштів
з вільним перерозподілом коштів
лімітів асигнувань у межах встановлених лімітів між програмами
Розподіл повноважень
між співробітниками
за функціональним
Контроль
повноважень
принципом. Низький рівень
і відповідальності самостійності у прийнятті
рішень щодо використання
бюджетних коштів
Розподіл повноважень
між співробітниками за результативним
принципом. Високий рівень самостійності
окремого співробітника, якому відповідає
більш високий рівень відповідальності
за ефективність витрачання бюджетних
коштів
Джерело: складено автором на основі [5; 7].
Активне впровадження ПЦБ в Україні потребує аналізу переваг
та недоліків цього процесу. Так, у таблиці 2 наведено основні переваги
ПЦБ для урядових структур та держави в їх особі, розпорядників бюджетних коштів різних рівнів, а також суспільства як основного споживача послуг і продуктів.
Основою проблем у впровадженні ПЦБ у практику вітчизняного
бюджетного менеджменту є відсутність єдиного методичного підходу
до розуміння ПЦБ не тільки як чергової бюджетної технології, але й
повноцінного контрольного механізму у структурі фінансово-бюджетного механізму ДФК. З метою усунення вказаних проблем нами розроблено та удосконалено методичний підхід до формалізації контрольного
254
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
механізму ПЦБ як складової фінансово-бюджетного механізму ДФК в
Україні за етапами, контрольними функціями та технічними інструментами з урахуванням передумов запровадження такого механізму та його принципів.
Таблиця 2
Переваги ПЦБ за суб’єктами бюджетного процесу
Урядові структури та держава
в їх особі
- регулярне одержання більш повної інформації про реалізацію державних
завдань і використання бюджетних коштів у різних сферах діяльності держави;
- можливість більш ефективного розподілу бюджетних коштів між конкуруючими
статтями витрат завдяки отриманню більш точної і повної інформації про
результати реалізації програм відповідно до пріоритетів державної політики;
- економія бюджетних коштів за рахунок підвищення ефективності роботи
державного сектора;
- можливість порівняти кілька пропонованих варіантів програм з точки зору
очікуваних результатів і витрат;
- передумови для підвищення контролю за діяльністю міністерств і відомств
шляхом встановлення показників результативності та порівняння фактично
досягнутих результатів із запланованими;
- виявлення і скасування дублюючих одна одну програм, неефективних
програм
Розпорядники
бюджетних коштів
Переваги
- можливість самостійного витрачання бюджетних коштів для досягнення
поставлених результатів (самостійність в оперативному управлінні
витратами, економії коштів, зміні структури витрат при дотриманні лімітів
асигнувань і в рамках програм);
- можливість хоча б приблизно встановити взаємозв’язок між очікуваними
результатами реалізації програми і обсягом необхідних для цього ресурсів,
краще планувати свою діяльність;
- можливість підкріплення запитів про збільшення бюджетного фінансування
економічно обґрунтованим розрахунком ефективності реалізації програми
Суспільство
Суб’єкт
- дозволяє краще зрозуміти, які цілі ставить перед собою уряд, наскільки
поставлені цілі відповідають потребам населення, якою мірою цих цілей
вдається досягти і якою ціною;
- сприяє підвищенню рівня задоволеності населення суспільними послугами;
- підвищує рівень контролю громадськості, публічності та прозорості
за виділенням коштів платників податків на певні програми та досягнення
ними суспільно корисного ефекту;
- підвищення рівня залучення громадськості до участі в бюджетному процесі
шляхом підготовки та проведення громадських слухань з питань діяльності
місцевого самоврядування та бюджету
Джерело: складено автором на основі [2].
255
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Передумовами повноцінного запровадження ПЦБ як контрольного механізму фінансово-бюджетного механізму ДФК є:
• стабільність законодавчої бази, бюджетної та фіскальної політики;
• закріплення механізмів стратегічного менеджменту в діяльності органів державної влади та розпорядників бюджетних коштів;
• реформування бюджетного устрою в країні на засадах прозорості,
ефективності та встановлення стратегічних цільових орієнтирів;
• реформування фінансово-бюджетного механізму ДФК з метою забезпечення охоплення контролем усіх стадії бюджетного процесу
та ПЦБ;
• реінжиніринг бізнес-процесів розпорядників бюджетних коштів (виконавців бюджетних програм) з метою підпорядкованості їх діяльності цілям бюджетних програм;
• запровадження бюджетної класифікації програмного типу та кодифікації бюджетних програм.
На основі узагальнення світового досвіду та положень нормативних документів нами визначено принципи ПЦБ як основи функціонування фінансово-бюджетного механізму ДФК, а саме:
• стратегічного планування та середньострокового бюджетування:
1) формування реалістичних прогнозів розвитку та бюджетних індикаторів на макрорівні;
2) наявність системи цілей і задач за кожною бюджетною програмою та узгодженість їх з діяльністю виконавців бюджетної програми;
3) наявність і застосування формалізованих методів розрахунків та
коригування витрат на підставі зворотного зв’язку з результатами
аудиту ефективності використання державних коштів;
4) дотримання правил і процедур при прийнятті нових зобов’язань
за бюджетними програмами;
• відповідальності державних органів та посадових осіб за результати та витрати:
1) дотримання фінансово-бюджетної дисципліни розпорядниками
бюджетних коштів;
2) чітка регламентація міжбюджетних відносин між різними рівнями бюджетної системи та збалансованості доходів і видатків;
3) дотримання формалізованих, прозорих та стійких до корупції процедур прийняття рішень щодо бюджетних програм, процедур перевірки і відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
4) відповідність між бюджетною і фінансовою інформацією в бюджетному процесі та в процесі реалізації фінансово-бюджетного механізму ДФК;
256
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
•
•
•
•
5) планування і використання державних коштів з урахуванням встановлених фінансових обмежень;
узгодженості діяльності державних органів:
1) розмежування повноважень між державними органами різних рівнів у частині витрачання ресурсів та фінансування програм та
координації їх дій;
2) децентралізація повноважень та підвищення мотивації за ефективне використання бюджетних ресурсів у межах бюджетних програм;
3) наявність повноцінних підрозділів внутрішнього контролю в структурі розпорядників бюджетних коштів та їх незалежного функціонування;
прозорості, що передбачає:
1) відкритість у діяльності органів влади, місцевого самоврядування,
розпорядників бюджетних коштів щодо розробки, затвердження,
виконання і звітування за бюджетними програмами;
2) забезпечення дотримання єдиних стандартів обліку і звітності в
державному секторі й зіставності та відповідності інформації із
загальними принципами, необхідними і достатніми для проведення міжнародних порівнянь;
доступності – необхідність забезпечення доступу до інформації щодо стану виконання та фінансування бюджетних програм громадськості та участь громадськості у розробці та обговоренні бюджетних
проектів і програм;
ефективності:
1) систематичний аналіз ризиків прийняття тих чи інших управлінських рішень щодо виконання бюджетних програм;
2) перманентне функціонування високостандартизованих систем оцінки, аналізу та моніторингу виконання бюджетних програм з метою своєчасного контролю відхилень у їх реалізації,
3) обов’язкове застосування та розвиток аудиту ефективності бюджетних програм;
4) відповідність та ефективність реалізованих програм встановленим показникам і критеріям;
5) порівняння бюджетних програм з позиції їх економічності, суспільної доцільності з метою виявлення неефективних програм;
6) регулярне проведення аналізу й оцінки якості державного фінансового контролю й аудиту з застосуванням заходів щодо його удосконалення;
7) наявність незалежних гарантій достовірності та ефективності використання бюджетних коштів за даними зовнішнього фінансового контролю.
257
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Послідовне застосування етапів реалізації ПЦБ повинне мати характер замкненого циклу, що відповідає стадіям та перебігу бюджетного процесу, і не може відбуватись одноразово. Крім того, заключним
елементами має бути обов’язкове проведення аудиту ефективності бюджетних програм у межах їх оцінки, аналізу та моніторингу, а також
оприлюднення звітів про його проведення, результати ПЦБ та ступінь
досягнення певного рівня суспільних послуг, встановлених показників
ефективності та соціальних стандартів. Результати аудиту служать найважливішим джерелом інформації для прийняття рішень про планові
асигнування при підготовці бюджету на наступний рік, у тому числі
рішень про припинення фінансування певних програм при недосягненні поставлених цілей та їх коригування з урахуванням нових суспільних
потреб.
З урахуванням вказаних передумов і принципів, етапів ПЦБ побудуємо механізм реалізації контрольних функцій ПЦБ як основи функціонування фінансово-бюджетного механізму ДФК в Україні (рис. 1).
Послідовна реалізація етапів ПЦБ співвідноситься з використанням
технічних інструментів, втілених у методичних підходах до складання і заповнення певних документів, які дають змогу виконувати контрольні функції суб’єктам фінансово-бюджетного механізму ДФК.
Висновки. Програмно-цільовий метод є важливим чинником реалізації фінансово-бюджетного механізму ДФК, спрямованого на підвищення якісного рівня державного фінансового контролю. Запровадження ПЦБ в Україні є основою функціонування фінансово-бюджетного механізму ДФК і дозволяє реалізувати дуалістичну природу ДФК.
Крім того, впровадження програмно-цільового методу дозволяє розглядати фінансово-бюджетний механізм ДФК як систему, що впливає
на фінансові відносини в суспільстві на етапах розробки, прийняття,
виконання, оцінки, аналізу, моніторингу та обговорення бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат, у межах стратегічних пріоритетів розвитку держави, і передусім направлених на виявлення ефективності, результативності та економічності формування та використання
цих ресурсів на принципах прозорості, відповідальності, ефективності,
доступності, стратегічного планування та середньострокового бюджетування. Формалізацію програмно-цільового методу було проведено
за етапами, що відповідають основним елементам реалізації мети, завдань та функцій фінансово-бюджетного механізму ДФК.
258
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Принципи та передумови ПЦБ
Відповідальності за результати і витрати
Прозорості та доступності
Ефективності
Узгодженості діяльності державних органів
Стратегічного планування і середньострокового бюджетування
Етапи
1. Формування системи
стратегічних та тактичних
цілей розвитку держави
Контрольні функції
Інструменти
Контроль реалістичності
досягнення поставлених
цілей
Концепція розвитку
держави, регіону,
Меморандум бюджетної
політики
Порівняння фактичних
індикаторів суспільного
розвитку зі стандартами
Програмні документи уряду,
прогнози
3. Стратегічне планування
та бюджетування ресурсів
Контроль планових
орієнтирів та фактично
досягнутих рівнів
минулого періоду
Стратегічний план
головного розпорядника,
бюджетні запити
4. Формування бюджетних
програм та їх цільових
показників
Контроль та оцінка якості
прийняття рішень щодо
бюджетних програм
Бюджетна програма,
паспорт бюджетної
програми
5. Організація виконання
бюджетних програм
Внутрішній контроль
розпорядників бюджетних
коштів, досягнення
встановлених показників
Показники та критерії:
продукту, затрат,
ефективності, якості
6. Оцінка, аналіз,
моніторинг та аудит
ефективності програм
Виявлення відхилень
та неефективного виконання
програм через результати
аудиту ефективності,
зовнішнього контролю
7. Оприлюднення звітної
інформації та обговорення
громадськості
Задіяння важелів впливу
громадського контролю
на бюджетний процес
2. Визначення ключових
соціально-економічних
проблем розвитку
Звіт про виконання
бюджетної програми
Звіти органів ДФК,
розпорядників бюджетних
коштів
Результати
Задоволення суспільних потреб
Дотримання соціальних стандартів
Ефективність витрачання бюджетних ресурсів
Вирішення соціально-економічних проблем
Рис. 1. Етапи реалізації контрольних функцій ПЦБ як основи
функціонування фінансово-бюджетного механізму ДФК в Україні
Джерело: розроблено автором.
259
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Список літератури
1. Басацов І. В. Розвиток державного фінансового контролю в умовах ринкової
економіки України : автореф. дис. ... д-ра екон. наук: спец. 08.00.08 “Гроші,
фінанси і кредит” / Басацов І. В. ; Національний університет ДПС України. –
Ірпінь : [ Б. В. ], 2008. – 40 с.
2. Бюджетирование, ориентированное на результат / И. А. Азизова. – Ташкент,
2010. – 144 с.
3. Бюджетний кодекс України : кодекс, прийнятий Верховною Радою України вiд
08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=
2456-17. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.
4. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посібник / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко. – К. : Знання-Прес, 2002. – 326 с.
5. Коваль В. В. Організаційно-методичні засади програмно-цільового методу управління бюджетом на сучасному етапі розбудови України / В. В. Коваль // Вісник
ЖДТУ. – 2010. – № 53. – С. 326–329.
6. Ливдар М. В. Програмно-цільовий метод складання бюджету / М. В. Ливдар //
Галицький економічний вісник. – 2009. – № 2. – С. 109–114.
7. Макашина О. В. Бюджетирование, ориентированное на результат / О. В. Макашина // Вестник ИГЭУ. – 2008. – Вып. 1.
8. Мітюков І. О. Бюджетна реформа і основні напрямки вдосконалення бюджетної політики та політики держави у сфері публічних фінансів [Електронний
ресурс] / І. О. Мітюков / Publishing house Education and Science s.r.o. – Режим
доступу : http://www.rusnauka.com/34_NIEK_2010/Economics/ 74884.doc.htm. –
Назва з домашньої сторінки Інтернету.
9. Планування місцевих бюджетів на основі програмно-цільового методу : навчальний посібник [за заг. ред. І. Ф. Щербини] ; ІБСЕД, Проект “Зміцнення місцевої фінансової ініціативи”, USAID. – К., 2011. – 108 c.
10. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком : навч. посібник / Д. М. Стеченко. – К. : Вища школа, 2002. – 254 с.
11. Управління державним бюджетом України : підручник / колектив авторів [за
загальною редакцією М. Я. Азарова]. – К. : Зовнішня торгівля, 2010. – 816 с.
12. Федосов В. М. Бюджетний менеджмент : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. В. М. Федосов. – К. : КНЕУ, 2004. – 864 с.
13. Федосов В. М. Сутність і проблематика бюджетування: українські реалії /
В. М. Федосов, Т. С. Бабич // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 3–23.
Отримано 25.04.2012
Summary
The article substantiates the need for results-oriented budgeting in financial-budgetary mechanism of state financial control in Ukraine, by comparative analysis of results-oriented budgeting and the cost approach. Author
constructed a mechanism of control functions PTB as the basis of the financial-budgetary mechanism of state financial control in Ukraine in the studies
of the basic principles of operation, implementation prerequisites, advantages
and disadvantages of using results-oriented budgeting.
260
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
УДК 336.227
І. І. Рекуненко, канд. екон. наук, доц., Я. C. Лук’яненко,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ
З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
У статті досліджуються особливості оподаткування операцій з цінними
паперами в сучасних умовах. Розглянуто основні операції, які підлягають оподаткуванню у зв’язку із прийняттям нового законодавства.
Ключові слова: цінні папери, оподаткування операцій, доходи, витрати, прибуток, збиток.
Постановка проблеми. Формування ринкової економіки в Україні пов’язане зі становленням фондового ринку, який, у свою чергу, має
сприяти стабілізації фінансового стану окремих підприємств, галузей
і загалом економіки держави завдяки оперативному перерозподілу фінансових ресурсів. Метою здійснення операцій з цінними паперами як і
будь-якої іншої комерційної діяльності є отримання прибутку. У свою
чергу будь-яка прибуткова діяльність підлягає оподаткуванню за результатами своєї діяльності. Сьогодні в Україні система оподаткування операцій з цінними паперами має низку питань, які залишаються невивченими та потребують глибокого дослідження.30
Наразі необхідність вивчення питання щодо формування порядку
оподаткування фінансових операцій з цінними паперами пов’язана із
прийняттям нового Податкового кодексу України.
Аналіз останніх публікацій. Дане питання майже не висвітлюється у сучасній економічній літературі, але в працях А. С. Гальчинського,
О. В. Гісюка, А. І. Даниленко, А. В. Журжія, С. М. Іванова, В. І. Колесникова, О. Д. Василика, О. Д. Данілова, Т. Т. Ковальчука розглядаються деякі аспекти оподаткування на фондовому ринку. Тому є досить актуальним подальше вивчення зазначеної проблематики.
Метою статті є дослідження особливостей оподаткування операцій з цінними паперами, які здійснюються на фондовому ринку України юридичними та фізичними особами з урахуванням нового податкового законодавства.
Виклад основного матеріалу. На сьогодні порядок оподаткування операцій з цінними паперами визначено ст. 153.8 розділу ІІІ
Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.04.2011. До
цього часу впроваджувалися норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Порядок оподаткування операцій з цінними
паперами був визначений п. 7.6 ст. 7 цього закону.
© І. І. Рекуненко, Я. C. Лук’яненко, 2012
261
Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України
Необхідно зазначити, що оподаткування операцій з цінними паперами належить до операцій особливого виду. Відповідно, при здійсненні операцій з цінними паперами необхідно розрізняти поняття “доходи” та “видатки”. Згідно з Податковим кодексом України, доходи –
це сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) платником
податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних
паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав,
а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних
активів, які передаються платнику податку в зв’язку з таким продажем,
обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума
будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв’язку
з таким продажем, обміном або відчуженням [5].
Під терміном “витрати” слід розуміти суму коштів або вартість
майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту, крім придбання під час первинного розміщення) цінних
паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав,
як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума
будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв’язку з таким придбанням [5].
Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності.
Суть його полягає в тому, що незалежно від об’єкта оподаткування –
сплачувати податок насамперед повинні всі юридичні особи, які здійснюють господарську підприємницьку та іншу комерційну діяльність
і отримують від неї доходи.
Платник податку повинен вести відокремлений облік фінансових
результатів операцій з цінними паперами і деривативами в розрізі окремих видів цінних паперів, деривативів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів та витрати, що виникли
внаслідок придбання, та інші витрати перевищували доходи, отримані
від їх розміщення, від’ємний фінансовий результат переноситься на
зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами в
наступному періоді та безпосередньо враховується у визначенні об’єкта
оподаткування.
Податкова ставка на прибуток від операцій з цінними паперами
залежить від статусу інвестора, будь то юридична чи фізична особа,
резиденти чи нерезиденти. База і ставка оподаткування доходів, отриманих на фондовому ринку, визначаються чинним законодавством
(табл. 1).
262
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 34
Таблиця 1
Оподаткування доходів інвесторів – юридичних осіб
Статус
інвестора
Юридична
особа –
резидент
Юридична
особа –
нерезидент
Податок
База оподаткування
Доходи, сума коштів або вартість майна,
отримана (нарахована) платником податку
від продажу, обміну або інших способів
відчуження цінних паперів, деривативів
Податок
або інших, ніж цінні папери, корпоративних
на прибуток
прав, а також вартість будь-яких
підприємств
матеріальних цінностей чи нематеріальних
активів, які передаються платнику податку
в зв’язку з таким продажем, обміном
або відчуженням
Дохід, отриманий нерезидентом
із джерелом їх походження з України,
Податок
а саме: дивіденди, які сплачуються
на прибуток резидентом, та прибуток від здійснення
підприємств операцій із торгівлі цінними паперами,
деривативами або іншими
корпоративними правами
Ставка податку
З 01.01.2012
до 31.12.2012 –
21 %;
З 01.01.2013
до 31.12.2013 –
19 %;
З 01.01.2014 –
16 %
Як бачимо з таблиці 1, інвестиційний прибуток, отриманий інвестором – юридичною особою, оподатковується за ставкою 21 % від бази оподаткування з поступовим зменшенням ставки до 16 %. Взагалі,
оподаткуванню підлягає загальний дохід, отриманий за рік, а не кожна
операція окремо.
Податковий кодекс суттєво погіршує позицію інвесторів – юридичних осіб, що здійснюють прямі інвестиції (які купують цінні папери
безпосередньо в емітента в ході їх первинного розміщення). Існує обмеження можливості віднесення на “цінно-паперові” витрати – витрати
з придбання інвестором цінних паперів на первинному ринку. Таким
чином, у разі, якщо інвестор придбає сертифікати в компанії з управління активами (КУА) на етапі їхнього первинного розміщення, то понесені дан