close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

202 Bab

код для вставкиСкачать
Національний лісотехнічний університет України
на систему управления рисками в туристической деятельности и обоснована возможность формирование системы управления рисками в туристической деятельности.
Ключевые слова: страхование, риск, туризм, туристическая деятельность.
Gnilyanska L.Yо., Toporovskiy V.Ya. The risks in the tourist activity
Describes the basic theoretical questions about risks in the tourist activity. The classification of risks in this area. Analyzed the question of insurance, in particular tourism activities. Drawn attention to the risk management system in the tourist activity and expedience of the formation of a risk management system in the tourist activity.
Keywords: insurance, risk, tourism, tourist activity.
УДК 336.71
Асист. Т.П. Бабійчук – Львівська КА
СТИМУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ:
СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ
Розглянуто особливості використання стимулювання розвитку банківського інвестування в окремих зарубіжних країнах та визначено напрями використання світового досвіду у практиці вітчизняного банківництва.
Ключові слова: мінімальні обов'язкові резерви, процентна політика, монетарна
політика, селективна інвестиційно-кредитна політика, операції репо, політика рефінансування, податкова політика, фінансово-промислові групи.
Вступ. Розвиток банківської інвестиційної діяльності потребує усунення цілої низки проблем, напрями вирішення яких можна знайти, звернувшись до досвіду інших країн.
Публікації в економічний літературі результатів досліджень підтверджують існування низки проблем щодо стимулювання банківської інвестиційної діяльності в Україні, що зумовлює необхідність розроблення більш
дієвої схеми організації банківського інвестування з урахуванням світових
тенденцій розвитку банківського інвестування, що актуалізує наукові дослідження в цьому напрямі.
Постановка завдання. Метою роботи є дослідження особливостей
стимулювання банківського інвестування в зарубіжних країнах та визначення
напрямів їх застосування в діяльності українських банків.
Виклад основного матеріалу. З метою визначення можливостей використання світового досвіду у практиці вітчизняного банківництва розглянемо особливості стимулювання розвитку банківського інвестування в окремих зарубіжних країнах.
Вагомим напрямом стимулювання банківських інвестиційних процесів у зарубіжній практиці є монетарна та податкова політики, які реалізуються завдяки інструментам монетарного стимулювання з боку центрального
банку і інструментам податкового стимулювання, які використовуються податковими органами. Стимулювальний вплив податкової та монетарної політики на банківську інвестиційну діяльність, зазвичай, мають:
●
●
●
●
●
202
мінімальні обов'язкові резерви;
процентна політика;
обмеження ЦБ окремих видів банківської діяльності;
селективна інвестиційно-кредитна політика;
операції на відкритому ринку;
Збірник науково-технічних праць
Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.12
●
●
●
●
політика рефінансування;
податкова політика;
стимулювання банківської інвестиційної діяльності ФПГ;
розвиток банківського інвестування малого та середнього бізнесу.
1. Політика мінімальних резервних вимог дуже швидко перетворилась на один з основних важелів монетарної політики в таких країнах, як
США, Німеччина, Італія, Іспанія, Південна Корея. А в таких країнах, як Японія та Великобританія цій політиці відведена другорядна роль у процесі
здійснення монетарної політики та її впливу на інвестиційні та інноваційні
процеси.
Механізм використання резервних вимог достатньо диференційований за країнами, як у кількісному, так і в якісному вираженні, хоча у Великобританії, Італії, Іспанії і Південній Кореї діють єдині норми мінімальних
резервних вимог. Водночас з появою нових видів банківських зобов'язань або
внаслідок зростаючого обсягу вже існуючих зобов'язань, "до бази" визначення мінімальних резервів почали включати всі нові види пасивів. Так, у Німеччині на початку 2000-х років резервні вимоги були розповсюджені на цінні
папери на пред'явника строком до двох років, а у США – на банківські зобов'язання в євровалютах, тоді коли у Німеччині практикується вилучення з
"бази" депозитів нерезидентів [1].
У ході аналізу ми виявили істотні відмінності у величині норми мінімального резервування у різних країнах. Іноді рівень норм мінімальних резервів залежить від розмірів депозитів, які включаються у "базу" їх розрахунку – така практика є характерною для США, Японії та інших країн. Так, у
США норма резервів щодо трансакційних депозитів (поточних депозитів) до
54 млн дол. становить 3 %, а більше 54 млн дол. – 10 %. Найвищий рівень
обов'язкових резервних вимог в Італії – 15 %, Іспанії – 17 %, а у Південній
Кореї в умовах високої інфляції в окремі періоди норми мінімальних резервних вимог на приріст банківських депозитів підвищувалися до 100 %. В
Японії, навпаки – норми мінімальних резервних за останні роки знизилися
від 2,5 до 0,125 %. Банк Англії, який практично не використовує цей інструмент грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,5 % від зобов'язань банків, а центральний банк Бельгії на початку 90-років ХХ ст. взагалі відмовився від використання цього інструмента [1].
На цей час у країнах ЄС роль мінімальних резервних вимог продовжує зменшуватись. Це пов'язано як з макроекономічними передумовами
(зменшення щільності зв'язку між приростом грошової маси та інфляцією автоматично мінімізує ефективність таргетування грошової маси, в системі
якого обов'язкові резерви виконували роль зв'язкової ланки між рухом грошової бази центрального банку та сукупною грошовою пропозицією в економіці), так і з тенденціями на фінансових ринках, у силу яких залежність банків від розширення бази, яка підпадає під дію обов'язкового резервування,
знижується.
2. Процентна політика. Центральні банки у зарубіжних країнах застосовують проценту політику як своєрідний сигнал про свої наміри. Тобто, змі4. Економіка, планування та управління в галузях
203
Національний лісотехнічний університет України
Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.12
нюючи розмір облікової ставки, вони інформують економічних суб'єктів про
спрямованість монетарної політики, що, водночас, формує певні очікування в
економіці. Відповідно, якщо центральний банк планує сповільнити темпи економічного зростання і має намір проводити політику кредитної рестрикції
(політику "дорогих грошей"), то підвищення облікової ставки може свідчити
про такий намір. Такий сигнал може вплинути на сповільнення темпів економічного зростання, оскільки економічні суб'єкти будуть очікувати, що монетарна політика буде більш жорсткою, що й визначатиме їх поведінку [2].
В умовах обмеження верхніх границь процентних ставок виникає надлишковий попит на кредити, що призводить, водночас, до адміністративного
розподілу ресурсів. Для країн, що розвиваються, є характерним в окремі періоди жорстке регулювання процентних ставок за кредитами і депозитами.
Сьогодні Європейський центральний банк встановлює за кредитами рефінансування найвищі ставки на грошовому ринку. Метою такої процентної політики є обмеження доступу до ліній рефінансування. А тому комерційні банки
Єврозони повинні розглядати ці кредити як останню можливість регулювання своєї ліквідності.
Протилежною є процентна політика у США, де Федеральна резервна
система (ФРС) надає кредити комерційним банкам за процентною ставкою,
рівень якої часто виявляється нижчим від рівня федеральної резервної ставки
або процентної ставки за міжбанківськими кредитами. Для того, щоби обмежити доступ комерційних банків до емісійних кредитів, ФРС визначає спеціальні правила, якими регламентується кредитування, зокрема обсяг, регулярність виплат і строк погашення кредитів для банків різної величини, тобто
застосовує диференційований підхід. Важливим моментом у рефінансуванні
комерційних банків є те, що банки не мають права отримувати прибутки за
отриманими кредитами [3, c. 491-492]. Таким чином, ФРС обмежує доступ до
емісійних кредитів, на відміну від Європейського центрального банку, адміністративними, а не ринковими методами.
Останнім часом спостерігається поступова відмова від політики лімітування верхнього рівня процентних ставок за кредитами і депозитами банків, що пов'язано з дієвістю цього інструмента монетарної політики лише в
короткостроковому періоді. З іншого боку, лімітування процентних ставок
послаблює конкуренцію між банками, оскільки створює однакові умови для
здійснення інвестиційно-кредитних операцій.
3. Обмеження центральними банками окремих видів діяльності
комерційних банків – це інструмент монетарної політики, який, передусім,
стосується банківської інвестиційної діяльності. Центральні банки країн з
розвиненою ринковою економікою (США, Франції, Великобританії) неодноразово вводили обмеження стосовно надання банками окремих видів кредитів, зокрема інвестиційних та на придбання цінних паперів. Наприклад, ФРС
на деякий час отримала право регулювати обсяг кредитів, спрямованих на
придбання акцій, з метою уникнення ажіотажу та кризових ситуацій на фондовому ринку. Згідно зі встановленими правилами, покупець цінних паперів
був зобов'язаний частково оплатити вартість цінних паперів за рахунок влас-
них коштів (у межах встановленої маржі) і лише після цього він мав право
отримати кредит для остаточних розрахунків за цінні папери [3, c. 509-510].
З метою стимулювання кредитної діяльності центральні банки різних
країн можуть застосовувати ще один монетарний інструмент – "кредитні стелі", які спрямовані на стримування надмірної інвестиційно-кредитної експансії. Сутність цього інструмента полягає у визначенні граничного обсягу інвестиційного кредитування та здійснення контролю за дотриманням банками
встановлених нормативів.
Окрім "кредитних стель", у системі монетарної політики у зарубіжних
країнах використовують ще один інструмент – портфельні обмеження, які зобов'язують банківські установи вкладати частину сформованих ресурсів у
державні цінні папери.
4. Селективна інвестиційно-кредитна політика. Цей інструмент посідає вагоме місце у системі монетарного стимулювання банківської інвестиційної діяльності в країнах, що розвиваються. Особливості застосування
цього інструменту такі: визначення кількісних параметрів на кредити, які
спрямовані на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів, що реалізуються у пріоритетних галузях економіки; розповсюдження різноманітних
пільг, спрямованих на стимулювання банків фінансувати інвестиційні проекти у пріоритетних сферах економіки; створення спеціальних фінансово-кредитних установ, які здійснюють кредитування інвестиційних та інноваційних
проектів у цих сферах за пільговими процентними ставками.
Досвід іноземних держав переконливо свідчить, що адміністративні
заходи монетарної політики можуть засвідчити свою ефективність лише в
умовах недостатнього розвитку фінансових ринків, однак все-таки при їх застосуванні рівень інфляції знижується незначним чином. Водночас розвиток
фінансових ринків, створення нових фінансових інструментів відсунули на
другорядний план адміністративні інструменти та послабили їхню дієвість. У
зв'язку з цим центральні банки зарубіжних країн стали поступово відмовлятися від цих засобів та переходити на використання переважно ринкових
інструментів – політики рефінансування та операцій з цінними паперами на
відкритому ринку.
5. Операції на відкритому ринку. Упродовж останніх років центральні банки економічно розвинених країн дедалі інтенсивніше використовують такий інструмент монетарного стимулювання банківської інвестиційної діяльності, як операції на відкритому ринку, зміст яких полягає у купівлі-продажу цінних паперів (зобов'язання держави та державних корпорацій, промислових компаній і банків), а також об'єктом здійснення цих операцій виступають векселі, які перевраховані (редисконтовані) центральними
банками.
Зростання попиту на цінні папери, частково з боку центрального банку, призводить до зростання їх ринкової вартості і одночасно до падіння рівня їх фактичної дохідності, що спонукає власників цінних паперів до їх продажу. Відповідно, центральні банки здійснюють операції на відкритому ринку, опираючись на вплив ринкових механізмів коливання цін і дохідності фі-
204
4. Економіка, планування та управління в галузях
Збірник науково-технічних праць
205
Національний лісотехнічний університет України
нансових інструментів. Саме операції відкритого ринку виявились потужним
важелем контролю за динамікою вартості позичкового капіталу та ресурсів
ліквідності.
6. Політика рефінансування. Серед інструментів монетарного стимулювання банківської інвестиційної діяльності у розвинених країнах світу
великою популярністю користується політика рефінансування, яку проводять
центральні банки, виконуючи функцію кредитора останньої інстанції.
Загалом останнім часом спостерігається зменшення ролі операцій рефінансування у стимулюванні банківської інвестиційної діяльності. Таке явище пов'язується саме з підвищенням ефективності політики відкритого ринку, внаслідок чого потреба в ліквідності комерційних банків, що задовольнялась через кредитування центральним банком комерційних, може ліквідовуватись через вплив на надлишкові резерви банківської системи з допомогою
політики відкритого ринку. Незважаючи на ускладнення інструментів грошового ринку та ринку капіталів, що підвищило роль політики відкритого ринку
в процесі монетарного регулювання, рефінансування залишається істотним
важелем впливу на вирівнювання потреб у ліквідності. Водночас, незважаючи на створення Європейського центрального банку та стандартизацію монетарних інструментів, національні центральні банки частково зберегли автономію у сфері кредитування "своїх" банків. Як зазначають окремі автори,
грошово-політичне призначення та спектр інструментів рефінансування в
цих країнах залишились різними [4, с. 18-19].
7. Податкова політика. Аналіз практики оподаткування вітчизняних
комерційних банків дає змогу зробити висновок про необхідність детального
вивчення зарубіжного досвіду застосування банківського податкового права
та податкових стимуляторів розвиток інвестиційного банківництва.
У світовій практиці застосовують різні методи пільгового оподаткування банків:
● зниження ставок оподаткування на тривалий час діяльності банку. Наприк-
●
●
●
●
●
206
лад, у Франції новоствореним банкам надаються пільги щодо сплати податку
з компаній протягом п'яти років. Перші два роки податок взагалі не сплачується, на третій рік – лише 25 % ставки, четвертий рік – 50 %, п'ятий рік –
75 % і тільки на шостому році ставка становить 100 %;
надання податкового кредиту, причому це стосується різних податкових платежів;
визначення неоподатковуваного мінімуму доходів. Це стосується не лише
фізичних осіб при визначенні та розрахунку прибуткового податку, а й банків при сплаті податкових платежів (ПДВ, на доходи тощо);
повне звільнення банків від сплати податкових платежів. Найбільш поширеним є звільнення від оподаткування процентів, які виплачуються за позиками
місцевих органів влади (США);
податкові пільги окремим банкам, які надаються для їх підтримки та подальшого розвитку;
при проведенні банками фінансових операцій, таких як підтримка лікарень,
відрахування у різні фонди релігійних організацій тощо. У більшості країн
такі операції не підлягають оподаткуванню.
Збірник науково-технічних праць
Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.12
Отже, оподаткування значною мірою впливає на розвиток інвестиційної діяльності банків. Саме тому потрібне системне застосування податкового стимулювання банківської інвестиційної діяльності у поєднанні з пильним контролем за дотриманням банками податкових зобов'язань. Підвищення
рівня ефективності податкової системи України, застосування податкових
інструментів призведе до зростання інвестиційних коштів у власну банківську діяльність, стимулювання інвестиційної активності, а отже – збільшення
капіталу банків, можливість розвитку їх ресурсної бази і підвищення концентрації капіталу, можливість використання коштів на підвищення прибутковості банків, їхньої могутності на ринку.
8. Стимулювання банківської інвестиційної діяльності ФПГ. Окремо варто звернути увагу на позитивний ефект щодо стимулювання банківської інвестиційної діяльності від фінансово-промислових груп (ФПГ).
Формування ФПГ є одним із найреальніших й найефективніших способів
формування міцних взаємозв'язків між всіма елементами, які забезпечують
розвиток економічних суб'єктів. У рамках ФПГ відбувається об'єднання промислового, фінансового та інтелектуального капіталу, що базується на
взаємних інтересах, створює сприятливі передумови для формування інвестиційного клімату і при цьому може сприяти стійкості самого банку.
Можливість створення ФСМ в Україні, за аналогом західних прикладів, хоч і є затратною, але і виправданою за умов їхньої відсутності. Тому в
Україні на сучасному етапі розвитку економіки основним завданням банків,
страховиків, інвестиційних та інших компаній має стати створення ФСМ,
який, надаючи широкий спектр якісних послуг, зможе забезпечити вигоди як
учасникам супермаркету, так і його клієнтам. Створення ФСМ передбачає
застосування передових технологій, що забезпечить швидкість надання послуг та полегшить роботу менеджерів.
9. Банківське інвестування малого і середнього бізнесу. Особливої
уваги заслуговує і зарубіжний досвід розвитку банківського інвестування малих і середніх підприємств, зокрема Німеччини, де для розвитку малого та
середнього бізнесу було створено банки сприяння розвитку, такі як: Kreditanstalt fur Wiederaufbau (KFW) – кредитна установа для розбудови та Deutsche Ausgleichbank (DtA) – німецький компенсаційний банк, що пізніше були об'єднані у один банк – Банк середнього бізнесу.
На нашу думку, для України "програма участі у капіталі підприємств
малого та середнього бізнесу" є перспективною, оскільки створення нових
підприємств дасть змогу забезпечити нові робочі місця, а отже – зменшити
безробіття, відродити національне товаровиробництво та підтримати вже діючі, окрім цього, така програма дасть поштовх розвитку інноваційних розробок та технологій.
Висновки. Отже, вивчення зарубіжного досвіду організації стимулювання банківської інвестиційної діяльності свідчить про можливість його використання у практиці банків України за умови врахування української специфіки розвитку ринку та ведення банківського інвестиційного бізнесу за такими напрямами:
4. Економіка, планування та управління в галузях
207
Національний лісотехнічний університет України
● розроблення моделі організації роботи банків на ринку цінних паперів;
● надання інвестиційних послуг у межах фінансових супермаркетів та розви-
ток інвестиційних банків;
● інвестування банківських фінансових ресурсів у сектор малого та середнього
бізнесу виробничої сфери.
Література
1. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи
змін / за ред. В.С. Стельмаха. – К. : Центр наукових досліджень НБ України, УБС НБУ, 2009.
– 404 с.
2. Формування монетарної економіки і монетарної політики Національного банку України в контексті розвитку світової економічної теорії : монографія / авт. кол. / за наук. ред. д-ра
екон. наук, проф. Т.С. Смовженко, канд. екон. наук, доц. Г.Я. Стеблій. – К. : УБС НБУ, 2010. –
271 с.
3. Центральный банк и денежно-кредитная политика : учебник / кол. авт. А.Н. Мороз, М.Ф. Пуховкина, М.И. Савлук и др. / под общ. ред. д-ра экон. наук, проф. А.Н. Мороза и
канд. экон. наук М.Ф. Пуховкиной. – К. : Изд-во "ТрасКонтинент", Изд-во "Юникон-Пресс",
"Таврия". – 2007. – 612 с.
4. Ершов М. Денежно – кредитные механизмы и задачи экономического развития /
М. Ершов // Аналитический банковский журнал. – 2007. – № 6(145). – С. 18-20.
Бабийчук Т.П. Стимулирование банковского инвестирования: мировая тенденция
Рассмотрены особенности использования стимулирования развития банковского инвестирования в отдельных зарубежных странах и определены направления использования мирового опыта в практике отечественного банкинга.
Ключевые слова: минимальные обязательные резервы, процентная политика,
монетарная политика, селективная инвестиционно-кредитная политика, операции репо, политика рефинансирования, налоговая политика, финансово-промышленные
группы.
Babijchuk T.P. Stimulation of the bank investing: world tendency
The features of the use of directions of stimulation of development of the bank investing are considered in separate foreign countries, with the aim of determination of possibilities of the use of world experience in practice of home banking.
Keywords: minimum be sure backlogs, percent politics, monetary politics, selective
investment-credit politics, operations of repo, politician of refunding, tax politics, financial
supermarkets, financially-industrial groups.
УДК 332.[142.6+1]
Ст. викл. А.А. Головко, канд. екон. наук –
НЛТУ України, м. Львів
РОЗМЕЖУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ І КОНТРОЛЬНИХ
ФУНКЦІЙ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ В УКРАЇНІ
Здійснено аналіз передумов запровадження принципу розмежування господарських та контрольних функцій у сфері природокористування. У цьому контексті
розглянуто специфічні особливості таких сегментів цієї сфери, як лісокористування,
водокористування, надрокористування та природно-заповідна справа.
Ключові слова: господарські та контрольні функції, природокористування, управління лісокористуванням, управління водокористуванням, управління надрокористуванням, управління природно-заповідною справою.
208
Збірник науково-технічних праць
Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.12
Вступ. Як не прикро визнавати, але дедалі більш помітним стає відставання нашої держави від провідних високорозвинених країн світу у різних
сферах суспільної діяльності. При цьому таке відставання у багатьох випадках відбувається з суб'єктивних (організаційних) причин. Ще в 90-х рр. ХХ
ст. провідні держави світу, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, розробили та впровадили у практику фундаментальний
принцип, котрий дав змогу істотно підвищити ефективність державного управління − принцип розмежування господарських і контрольних функцій.
Надалі цей принцип був рекомендований до застосування у країнах
східної Європи та інших країнах, що розвиваються. Зокрема, державам, що
прагнули до вступу в ЄС, наполегливо рекомендували впроваджувати цей
принцип у власних системах державного управління. Станом на сьогодні
дієвість цього принципу очевидно, проте вітчизняна практика державного управління поки що не спрямована на його впровадження. Не достатньо представлені питання розмежування господарських та контрольних функцій і серед
наукових публікацій. Зокрема, у сфері лісокористування це питання представлене у працях Я.В. Коваля, А.П. Петрова, І.М. Синякевича [1, 2, 4]. Існують
публікації, у яких автори наполягають на доцільності розмежування господарських і контрольних функцій у сфері залізничних перевезень [3]. Тобто питання розмежування функцій державного управління у будь-якій сфері (крім
сфери залізничних перевезень) у наукових працях представлене недостатньо.
Постановка задачі. Теоретичне підґрунтя принципу розмежування
господарських і контрольних функцій у сфері державного управління базується на неможливості перебування певного державного органу у ролі
об'єкта і суб'єкта контролю одночасно.
Принцип розмежування господарських та контрольних функцій запроваджувався, здебільшого, у тих сферах економічної діяльності, де державні
підприємства обслуговували природно-монопольні ринки, зокрема, у сфері
поштового зв'язку, енергогенерування та енергопостачання, залізничного
транспорту та інших. Упровадження цього принципу дало змогу запровадити
конкурентні засади у цих сферах. Впродовж ХХ ст. таке розмежування поширилося на більшість аспектів державного управління.
Розмежування господарських та контрольних функцій у сфері природокористування має додаткові аргументи. Міжнародні та національні нормативні акти ефективною вважають таку систему державного управління природокористуванням, котра здатна максимально задовольнити інтереси місцевого населення та зацікавлених осіб, не погіршуючи видового та ландшафтного різноманіття. Тобто у цій сфері більшою мірою акцентують увагу на
ефективності державного контролю, ніж на ефективності господарських функцій. Поєднання ж цих функцій у межах одного відомства унеможливлює
ефективне їх виконання апріорі.
Необхідність розмежування контрольних та господарських функцій
також випливає із самої сутності поняття "держава" (інститут представництва
інтересів суспільства). Державні органи високорозвинених демократій вико4. Економіка, планування та управління в галузях
209
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
191
Размер файла
285 Кб
Теги
202, bab
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа