close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Конкурс "Библиоком"

код для вставки
Творчество Голобородька
Василь
Іванович
Голобородько
народився 7 квітня 1945 р. в с.
Адріанополі Луганської області за
місяць до закінчення Другої світової
війни — найжорстокішої в історії
людства. Поет пише: «Моє дитинство
припало на післявоєнні роки, але
запам'яталися
не
ті,
найтяжчі,
щонайближчі до закінчення війни, а
ті, коли люди вже стали жити
заможніше і з їхніх очей зник отой
характерний полиск голоду, що так
нівечить образ гарного обличчя».
Розповідаючи про своє дитинство,письменник
згадує все найкраще й найцікавіше, що
відбувалося в його житті.
«Зовсім малим,
у віці посівальника,
будила мене мати зимовим
ранком і посилала
посівати до сусідів,
це недалечко, через дорогу
лише перейти. Заходив я
до хати вісником свята,
мені раділи, підводили до покуті, я сипав
із жмені пшеничне зерно і промовляв
поздоровлення з Новим роком, як мене
навчила
мати. З радісним відчуттям виходив я з
хати,
обдарований кількома монетами грошей та
жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував
сусідів: і тітку, і дядька, і дітей їхніх».
Середню школу-інтернат закінчив 1963
році. В 1964 році вступив до Київського
державного університету ім. Тараса
Шевченка на філологічний факультет, але в
1965 році був змушений покинути
університет.
В 1966 році Голобородько вдалося
відновитися на навчання в Донецькому
університеті, звідки на початку 1967 року
він був відрахований за наказом ректора з
формуванням мотиву ”за дії, несумісні зі
званням радянського студента”. Василь
Голобородько поширював у Донецькому
університеті серед студентів роботу І. М.
Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”,
яка тогочасною владою вважалася
націоналістичною та антирадянською.
У 1963 році почав друкуватися в
республіканській пресі, але перша його
поетична книжка “Летюче віконце” була
знищена органами державної безпеки (КГБ)
колишнього СРСР.
В 1969-1986 роках твори Василя Голобородька
перестали друкувати в Україні через існуючу
офіційну заборону влади на друкування його
творів та публічне згадування прізвища поета
у засобах масової інформації.
В 1970 році у США (м. Балтимор) у
видавництві “Смолоскип” була надрукована
збірка віршів поета під назвою “Летуче
віконце”, яка складалася із чотирьох
окремих книжок.
В Україні перша збірка поета “Зелен день”
була надрукована київським видавництвом
лише у 1988 році, за яку Голобородько був
відзначений літературною премією ім. Василя
Симоненка.
Зелен день
Ой брате ти мій, Андрію –
сопілка засмучених слів –
ми здійснимо нашу мрію
у шумі зеленім гаїв:
під вільхою, чи під вербою,
в краю, де родився і зріс,
ми викопаємо з тобою
криницю прозорих сліз.
Над нею червону калину
посадимо навесні,
хай пісню гойда солов’їну,
хай квітами плаче пісні.
Хай прийде туди із відерцем
дівчина у зелен день:
і брязне об воду денце,
і сонце у відро упаде.
А з сонцем у відро поллється
волосся і очі її,
її сопілка смутна відгукнеться
в зеленому шумі гаїв.
В 1990 році виходить збірка “Ікар на
метеликових крилах”,
1992 році – збірка “Калина об Різдві”.
Саме за ці дві збірки в 1994 році Голобородька
було відзначено найвищою в Україні
літературною нагородою – Національною
премією ім. Тараса Шевченка.
Автор збірок поезій:
"Летюче віконце" (1970, США),
"Зелен день" (1988; 1991 – португальська, Бразилія),
"Ікар на метеликових крилах" (1990; 1991 - англійська,
Канада); 1995 - польська),
"Соловейків теремок" (1991),
"Калина об різдві" (1992),
"Хлопчик малює літо" (1995),
"Слова у вишиваних сорочках" (1999)
«Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в
українських народних казках», 2002;
«Віршів повна рукавичка», 2010
В 1999 році з друку вийшла поетична
книжка під назвою “Слова у
вишиваних сорочках”.
Через три роки у харківському
науковому видавництві “Акта”
вийшла друком книжка “Українські
птахи в українському краєвиді”
До 2001 року Василь Голобородько проживав у
селі Адріанополі, після того в місті Луганську.
У жовтні 2001 року поет прийняв участь у
Міжнародному фестивалю авторів в Торонто.
Вищу освіту здобув у Луганському
національному педагогічному університеті ім.
Тараса Шевченка. У 2002 році отримав звання
магістра за дослідження семантики
українських казок.
Ім’я Василя Івановича Голобородько відомо
не тільки на Україні, але за її межами.
Книги поета рідною мовою і в перекладах
на інші можна знайти в бібліотеках
Мельбурна, Вашингтона, Ріо-де-Жанейро,
Торонто, Парижа, інших містах світу.
Аналітичні статті, літературні розвідки про
нашого земляка також зайняли належне
місце в доробках багатьох літературознавців
різних країн.
Його поезія – це життя, в якому
поєднанні історія, пісні, душа та
настрій народу, його вірші зринають
з високостей вічності.
Поєзіє,
що ти є?
Ти – навіть не кровоспинне,
ти –
навіть не обеззаражу вальне,
ти – навіть не анестезуюче.
Ти – клаптик бавовни,
що всотує в себе з задавлених ран
сукровицю, гній і відмерлу тканину,
щоб відразу після того бути
викиненим у помийницю –
побільшуючи собою
поклади світового смітника.
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів – звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих, йдемо дорогами України.
Ми йдемо,
не вимагайте від нас доказів нашої прихильності до руху,
не вимагайте пояснень причин, що привели нас у рух.
Марна ваша справа – виставляти проти нашої ходи
контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих джерел,
намагаючись зупинити наша ходу,
марна ваша справа - ми йдемо.
Ми, йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками, і радість
сяє в наших очах.
Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв
той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім’я
викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж сам давно)
Із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?
Хіба ми отут його так і не дочекаємося цієї ночі,
що світліша, ніж дні, коли ми кусень хліба до
рота підносимо?
Не вірмо тим, хто носить руки, як вирване із
землі
коріння, і лякається, коли кров у жилах, як хвилі
морські, зануртує, хоч пускай кораблі, їх слова неправдиві.
Бо як повернемося із вулиці до хат,
то побачимо зерно, щоб сіяти,
побачимо свічку запалену на столі, щоб
творити.
І це – скарби.
Не побував я у тій місцевості,
де народилися мої батьки,
хоч географічна відстань і не далека
від того місця, де я народився.
Не побуду у тій місцевості,
де народилися батьки моїх батьків,
бо й самі батьки так ні разу за своє
життя не побували та й мені
не уважали за потрібне подати їхню адресу.
Не відвідаю на поминальну неділю
могили моїх пращурів,
що розкидані по всій Україні:
від Дніпра до Уралу.
Дівко, дівко,
красна дівко,
ти маєш спостережену нами ознаку
«бути тим, на кого парубкові можна тільки
дивитися,
бути тим, хто парубкові тільки милує око»:
ти – та, на кого парубкові можна тільки
дивитися,
ти – та, хто парубкові тільки милує око –
за цією ознакою
ми тебе загадуємо-іменуємо
загадкою-іменем:
ти – красна дівка –
відгадкою такої загадки-імені
ти – сама уся,
на кого парубкові можна тільки дивитися,
хто парубкові тільки милує око.......
7 ноября
2009 года
Член Національної спілки письменників
України (з 1988),
Асоціації українських письменників (з 1997),
Лауреат республіканської премії ім.
В.Симоненка (1988),
Лауреат Державної премії України ім.
Т.Шевченка (1994).
Література
•Дзюба І. У дивосвіті рідної хати // Дніпро. 1965.
№ 5;
•Ільницький М. Барви і тони поетичного слова.
К., 1967;
•Макаров А. Розмаїття тенденцій. К., 1969;
•Антонович М. Національні мотиви в поезії
Василя Голобородька // Symbolae in honorem
Volodymyri Janiw. Мюнхен, 1983;
•Рубан В. Київська школа // Молодь України.
1990, 2 груд.;
•Таран Л. Тиха слава, тиха влада… // СіЧ. 1992.
№ 2;
•Кузьменко О. Поетична збірка Василя
Голобородька // Сучасність. 2003. № 6;
•П'янов В. Правда серця // Київ. 2005. № 1;
•Пастух Т. Рухомий храм нечуваного
віросповідання // Дзвін. 2005. № 4.
•Дзюба І. М. Енциклопедія сучасної України. —
Т. 6. — Київ, 2006., стор. 45-46 nbsp;
Автор
but.olga.nikolaevna
Документ
Категория
Образование
Просмотров
185
Размер файла
6 457 Кб
Теги
голобородько
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа